Профілактична і реабілітаційна робота в центрах соціальної підтримки неблагополучних сімей

Сьогодні вона вибудовується за такими етапами:

1. Підготовчий – збір інформації про сім’ю, соціальне оточення дитини, на основі чого проводиться діагностика її соціально-психологічного стану.

2. Організаційний – аналіз інформації, виявлення ресурсів, можливостей сім’ї, проблемного поля, розробка індивідуальної програми допомоги.

3. Практичний – реалізація програми допомоги.

Організація профілактичної роботи:

1. Виявлення неблагополучних сімей

Джерела первинних відомостей про неблагополучну сімю – загальноосвітні заклади (сади, школи, училища), інспекції у справах неповнолітніх, медичні заклади, фізичні особи – родичі, сусіди, знайомі.

2. Підготовка соціальних працівників.

Навчання соціально-правовим технологіям, розвиток соціально-педагогічних, психологічних навичок в роботі з потерпілими. Організація семінарів, тренінгів по ефективному налагодженню контактів з неблагополучною родиною. Навчання правилам спілкування з жертвами домашнього насилля, тому, як говорити про біду, послаблюючи погані норми и посилюючи хороше, як змінити мислення людей, їх уявлення про допустиме і неможливе.

3. Знайомство з історією сім’ї і проектування подальших дій по наданню підтримки і допомоги.

Спеціалісти психолого-педагогічних чи соціально-реабілітаційних служб виробляють узгоджені, дієві міри по усуненню кризової сімейної ситуації. Консиліум – ведуча форма прийняття компетентних рішень.

4. Організація і проведення зустрічей з батьками і дітьми.

Обговорення і підписання договору про довгострокову співпрацю і допомогу з ціллю покращення ситуації в родині.

5. Проектування і реалізація допомоги батькам у формі тренінгу, семінару, лекторія на теми:

- Як стати гарним вихователем?

- Як знайти вихід з кризи в сімейних стосунках?

- Як зрозуміти дитину?

- Як налагодити, покращити відносини в родині?

- Як ефективно спілкуватися з дитиною та ін.

Організація індивідуальної чи групової терапевтичної роботи з дорослими людьми – жертвами насильства. Вибір може здійснюватися учасниками програми з урахуванням їх психологічного стану і мотиваційної готовності до дій. Для надання підтримки і психологічної допомоги на довгий срок можна створити закриту групу зустрічей.

6. Пошук і реалізація оптимальних навчально-виховних, корекційно-розвиваючих форм і методів роботи з дітьми і підлітками.

Створення варіативних програм по подоланню травмуючих дітей і підлітків ситуацій. Реалізація довгочасних психолого-педагогічних, корекційно-розвиваючих проектів.

7. Інтеграція сімейних стосунків.

Сумісна групова робота дорослих і дітей по налагодженню ефективної взаємодії, оптимізації міжособистісних стосунків. Можливе використання міжособистісних форм організації взаємодії: рольові, ділові, імітаційні ігри, дискусії, «круглі столи», тренінги та ін..

8. Психолого-соціальний супровід створеного об’єднання дітей і молоді.

Воно орієнтоване на співпрацю, діалог і розвиток позитивних стосунків. Оптимальною формою взаємодії батьків і дітей може стати сімейний клуб.

При особистісному контакті з неблагополучною сім’єю варто дотримуватися головного правила – осторожность і коректність в діях і словах, оскільки така сім’я найбільш уязвима до зовнішніх впливів.

1. Збір інформації і аналіз проблемних зон сімейної ситуації.

Варто зрозуміти причини опору позитивним змінам, не опускаючись до рівня життєвих суджень про те, хто правий і хто винен. Спеціаліст має робити акцент на позитивних зусиллях, які роблять дорослі, щоб створити ситуацію успіху.

2. Надання допомоги у встановленні контактів сім’ї і оточення.

3. Дослідження емоційного світу членів родини.

Головна складність полягає у виявленні реакцій на травмуючи ситуації, оскільки переживання учасників травматичних ситуацій подавлені і рідко виносяться на обговорення. Члени родини при відсутності теплих взаємовідносин, здорової прив’язаності, вимушені миритися з долею, не знаючи як вийти з цієї ситуації. Їх настрої характеризуються емоційною нестійкістю, перепадами гніву і недовольства. Тому спеціалісту важливо зрозуміти як члени родини оцінюють очевидні факти, реагують на них, виражають особисті почуття.

Під час відвідання неблагополучної родини себе варто вести:

1. налагодити контакт. Сімейна обстановка допоможе зменшити дистанцію у спілкуванні, встановити довірливі, неформальні стосунки, перспективні для подальшої співпраці.

2. задавати однотипні питання, звернуті до всіх членів родини без винятку.

3. не варто пришвидшувати хід бесіди, наполягати на обов’язкових відповідях.

4. виявити того, хто головним чином приймає рішення.

Найбільш розповсюдженим методом є бесіда.

Не варто забувати, що до неї варто готуватися, продумувати. Цей метод простий і доступний. Дж. Мерфі наголошував на важливості бесіди.

В залежності від конкретних задач і умов роботи можуть бути використані різні види бесід:

«Введення в ситуацію» - націлений на встановлення контакту з іншою людиною.

«Експериментальна бесіда» - орієнтована на перевірку гіпотези і має строго визначену тематику. Застосовуються два типи питань: прямі (Тобі подобається..?, Для чого ти..?) і непрямих (Де тобі більше подобається – вдома чи в гостях?...). Це дає змогу виявити мотиви і реальне ставлення до того, що відбувається.

«Діагностична бесіда» - отримати різноманітні дані про якості і особливості соціального, особистісного, психічного розвитку людини. Характерне мінімальне застосування тестів, анкет. Бесіда слугує природним фоном, що об’єднує всі інші методи.

«Психотерепевтична бесіда» - для надання психологічної допомоги. Це найскладніший вид бесіди, завдяки якій спеціаліст допомагає людині усвідомити свої внутрішні проблеми, пов’язані з ними переживання, конфлікти, виявити їх причини, знайти нові сенси життя.

«Стандартизована бесіда» -за раніше складеним планом і представляє собою інтерв’ю по типу анкети. При масових опросах, коли за короткий час потрібно отримати великий об’єм даних. Викликає оборонну реакцію і тривогу.

«Вільна бесіда» -спеціаліст дотримується тільки загальної стратегії, а тактику може змінювати в залежності від ситуації, що складається. Допускає гнучкість, підтримує емоційний контакт, переважає в роботі з дітьми.

Бесіди дозволяють не тільки отримати інформацію, але і побачити її невербальне виявлення, що дозволяє уточнити отриману інформацію.

Варто застосовувати проективні питання, що маскують ціль (якщо б ти опинився на безлюдному острові і міг відправити лист з проханням про допомогу, кому би ти його відправив: мамі чи татові? Замість кого з батьків ти більше любиш?) так дитина ототожнює себе з певним персонажем і ніби виражає вже не свої переживання і тому їй легше.

На етапі збору інформації застосовують також інтерв’ю, до якого є ряд вимог як і до бесіди: без власної оцінки, орієнтація на актуальну тему, не нав’язувати свою точку зору, говорити лаконічно.

Щоб виявити проблеми сім’ї і скорегувати їх застосовують сімейну арт-терапію. (спільна творчість допомагає обминути табу й психологічні захисти, які супроводжують страх саморозкриття, особливо в дорослих; сприяє встановленню атмосфери більш високого рівня довіри).

Техніки сімейної арт-терапії:

1. Створення сімейного портрета («Автопортрет родини»). Сімї пропонується аркуш ватману і різноманітні матеріали – фарби, крейда, олівці, журнал з ілюстраціями для колажу. Завдання звучить так – створіть із наявних матеріалів автопортрет своєї сімї. Так визначають за портретом місце в родині кожного члена, розмір його на папері, застосовані кольори, типи ліній і т.д.

2. Техніка «Скульптура родини» або «Скульптура сімейних стосунків». Арт-терапевт пропонує створити з глини, пластиліну зображення сімї або сімейних стосунків у вигляді скульптурної групи. Особливо потрібна робота із пластичними матеріалами у випадку фізичного насильства в родині, це дозволяє проробити травматичний матеріал без хворобливого переживання, а також дає можливість відреагувати накопичені агресію і гнів. Скульптура може бути у вигляді дерева або його частини чи на розсуд родини.

3. Зображення «Герба сімї». Це згуртовує сімю, допомагає згадати своїх предків

4. Зображення своєї «лінії життя». Учасникам пропонується намалювати своє життя у винляді лінії, позначивши на ній певні події. Допомагає членам родини усвідомити свою роль і своє місце в родині.

За тривалістю арт–терапевтичні заняття бувають:

• короткотерміновими(до 12 занять)
• середньо терміновими (до 1 року)
• довготерміновими (декілька років)

Проте кожне з них не повинне тривати більше 2 годин.

Психологія кольору

Функція кольору залежить від ставлення людини до даного кольору. Існує декілька систем трактування кольорів.

Перша система

• червоний — агресія,боротьба за виживання, бажання привернути до себе увагу.
• синій — потреба у з’єднанні з іншими, спокій,пасивність.
• жовтий — потреба в самосвідомості «я»
• зелений — колір стримання, обмеження захисту.
• помаранчевий — колір нездійсненних реалізацій, потреба заявити про себе,відсутність поставленої цілі.
• фіолетовий — злиття, відмова від «я».

Система Гете

Передбачаэ те, що кольори виражають відношення між предметами.

• Чорний — тіло, білий — дух, жовтий — чоловіче начало, синій — жіноче начало, зелений — гармонія, червоний — дисгармонія.
• Рожевий — його пов’язують з високою чутливістю,емоційними проявами, безпосередністю.
• Персиковий — спокуса.
• Коричневий — сильне бажання звільнитись від ситуації, яка викликає дискомфорт.
• Сірий — відсутність емоцій, їх пригнічення.

Важливим поняттям арт-терапії є сублімація - вираз несвідомих інстинктів і потягів (часом деструктивних) за допомогою трансформації їх у витвори мистецтва; мистецтво може одночасно "направити в інше русло" і висловити також почуття злості, болю, тривоги, страху.

Переваги методу арт-терапії в тому, що він:

1) надає можливість для вираження агресивних почуттів у соціально - прийнятною манері. Малювання, живопис фарбами або ліплення є безпечними способами розрядки напруги;

2) прискорює прогрес в терапії. Підсвідомі конфлікти і внутрішні переживання легше виражаються за допомогою зорових образів, ніж у розмові під час вербальної психотерапії. Невербальні форми комунікації можуть з більшою ймовірністю уникнути свідомої цензури;

3) дає підстави для інтерпретацій та діагностичної роботи в процесі терапії. Творча продукція з огляду на її реальності не може заперечуватися пацієнтом. Зміст і стиль художньої роботи надають терапевта величезну інформацію, крім того, сам автор може внести внесок в інтерпретацію своїх власних творінь;

4) дозволяє працювати з думками і почуттями, які здаються непереборними (втрати, смерть, перенесені травми і насильство, страхи, внутрішні конфлікти, спогади дитинства, сновидіння). Іноді невербальне засіб виявляється єдиним інструментом, розкриває і проясняє інтенсивні почуття і переконання;

5) допомагає зміцнити терапевтичні взаємини. Елементи збіги в художній творчості членів групи можуть прискорити розвиток емпатії і позитивних почуттів;

6) сприяє виникненню почуття внутрішнього контролю і порядку;

7) розвиває і посилює увагу до почуттів;

8) підсилює відчуття власної особистісної цінності, підвищує художню компетентність. Побічним продуктом терапії мистецтвом є задоволення, що виникає в результаті виявлення прихованих умінь та їх розвитку.

Фактори психотерапевтичного впливу в арт-терапії (те, що чинить зцілювальний ефект):

1) фактор художньої експресії - втілення почуттів, потреб і думок клієнта в його роботу, досвід взаємодії з різними художніми матеріалами та художнім образом;

2) фактор психотерапевтичних відносин - динаміка взаємин клієнта-терапевта-групи (перенесення і контрпереноса), проекції, вплив особистого досвіду;

3) фактор інтерпретацій і вербальної зворотного зв'язку - трансформація, переклад матеріалу (процесу і результату творчості) з емоційного рівня на рівень розуміння, формування смислів.

Цікавим методом також є казкотерапія, де, обговорюються окремі етапи прочитаних на занятті казок; рольова гра, де члени сімї, виконуючи певні ролі усвідомлюють свої помилки і бачать причини вирішення.

Список використаної літератури

1. Азаров Ю.П. Искусство воспитывать. - М., 1985.

2. Афанасьева Т.М. Семья. - К., 1986.

3. Бесчастная Е. И. Сказкотерепия как метод развития личности и коррекции поведения социально неблагополучных детей // Воспитание школьников. - №9. – 2009. – С.51-54.

4. Бех І.Д. Від волі до особистості.- К., 1995.

5. Бодалев А.А. Личность и общение. - М., 1983.

6. Вознесенська О. Арт-терапія в роботі практичного психолога. – К: Шкільний світ. – 2007.

7. Выготский Л.С. Проблема возраста // Собр. соч. в 4-х т. - Т.4. - М., 1981.

8. Ковалев С.В. Психология современной семьи. - М., 1988.

9. Кононко Е.Л. Чтобы личность состоялась. - К., 1991.

10. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищих навчальних закладів. - К., 1998.

11. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. - М., 1982.

12. Нельсен Д., Лотт Л., Гленн Х. Стефен. 1001 совет родителям по воспитанию детей от А до Я: Пер. с англ. - М., 1995

13. Островська Л.Ф. Сімейне виховання. Дошкільник. - К, 1977.

14. Популярная психология для родителей / Под ред. А.А. Бодалева. - М., 1988.

15. Разумихина Г. Мир семьи.- М., 1986.

16. Ребенок как личность: Пер. с англ. - М., 1994.

17. Реттер М. Помощь трудным детям: Пер. с англ. - М., 1987.

18. Сатир В. Как строить себя и свою семью. - М., 1992.

19. Семейное воспитание: Краткий словарь / Сост. И.В. Гребенников, Л.В. Ковинько - М., 1990.

20. Флейк-Хобсон К., Робинсон Б. и др. Развитие ребенка и его отношений с окружающими: Пер. с англ. - М., 1993.

21. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. В семье сын и дочь. - М., 1985.

Додаток 1.

Анкета для батьків

1. Чи вважаєте Ви, що у вашій сімї є взаєморозуміння із дітьми?

2. Чи розмовляють з Вами ваші діти " душевно", радяться із "особистих питань"?

3. Чи цікавляться діти Вашою роботою?

4. Чи знайомі Ви з друзями вашої дитини?

5. Чи бувають вони у Вас дома?

6. Чи беруть участь діти разом із Вами у господарській діяльності?

7. Ви перевіряєте, як діти виконують домашнє завдання?

8. Чи є у Вас спільні заняття та інтереси?

9. Чи беруть участь діти у підготовці сімейних свят?

10. А в "дитячі свята" вони бажають, щоб ви були поруч, чи хочуть проводити їх без вас?

11. Обговорюєте Ви з дітьми прочитані книги?

12. А телевізійні передачі та фільми?

13. Чи буваєте разом у театрах, музеях, на виставках і концертах?

14. Разом прогулюєтесь, ходите в похід?

15. Намагаєтесь проводити відпуску з дітьми, чи без них?

Додаток 2

Методика В.А. Сисенко

Дітям пропонується виконати таке завдання: оцінити за 5-ти бальною шкалою свої сімї (найвищий бал - 5. найнижчий - 1). Якщо якоїсь ознаки в сімї немає ставити прочерк.

Свою сімю я можу назвати:

· теплою, яка піклується про своїх членів;

· сварливою, де завжди зясовують відносини, сваряться;

· надихаючою;

· довірливою, побудованою на взаєморозумінні, взаємодії;

· щиро відвертою; суворою, надто вимогливою;

· несправидливою;

· байдужою.

Оцінка названих параметрів сімї залежатиме від взаємостосунків між батьками, батьками та дітьми, від загальної емоційної атмосфери у сімї, задоволення емоційно-психічних потреб дитини.

 

Додаток 3