Соціальна робота з сім'єю дітей з обмеженими функціональними можливостями

Присутність в сім’ї дитини з відхиленнями є пов’язано з багатьма стресами і труднощами. Тому важливим завданням програми соціально-психологічної реабілітації є надання психосоціальної підтримки та супроводу сім’ї, де є дитина з таким діагнозом.

Деякі батьки часом не висловлюють ніякого бажання співпрацювати, не просять допомоги або ради. На перший погляд дитина інвалід повинен бути центром уваги своїй сім'ї. Насправді ж цього може і не відбуватися в силу конкретних обставин кожної родини і певних чинників: бідність, погіршення здоров'я інших членів сім'ї, подружні конфлікти і т.д. У цьому випадку батьки можуть неадекватно сприймати побажання чи настанови фахівців. Часом батьки розглядають реабілітаційні послуги в першу чергу як можливість отримати перепочинок для самих себе: вони відчувають полегшення, коли дитина починає відвідувати школу або реабілітаційні установи, тому що в цей момент можуть, нарешті, відпочити або зайнятися своїми справами.

При всьому цьому важливо пам'ятати, що більшість батьків хочуть брати участь в розвитку своєї дитини. Взаємодія з батьками передбачає деякі складності. Потрібно бути готовим до труднощів і розчарувань. Зняття міжособистісних чи культурних бар'єрів, зменшення соціальної дистанції між батьком і соціальним працівником може вимагати певних зусиль. Однак потрібно пам'ятати, що при відсутності взаємодії фахівців і батьків результат роботи з дитиною може бути нульовим: відсутність подібної взаємодії набагато знижує ефективність соціально-реабілітаційних послуг - це може підтвердити будь-який педагог школи інтернату для дітей з обмеженими можливостями або фахівець реабілітаційного центру.

Працюючи з батьками, необхідно враховувати різноманітність насіннєвих стилів і стратегій. Навіть подружжя може дуже відрізнятися один від одного своїми установками та очікуваннями. Тому те, що виявилося вдалим у роботі з однією родиною, зовсім не обов'язково буде сприяти успішному партнерству з іншого. Крім того, не слід очікувати від сімей одних і тих же, уніформних емоційних реакцій або поведінки, однакового ставлення до проблем. Потрібно бути готовим слухати, спостерігати і досягати компромісу.

В роботі з батьками можна виділити п’ять різновидів або тактик.

А. Безпосередня робота з конкретною сім’єю.

Б. Опосередкована робота з конкретною сім’єю.

В. Безпосередня робота з групою батьків.

Г. Опосередкована робота з групою батьків.

Д. Розвиток контактів між сім’ями [11, с. 23].

Деякі аспекти роботи з сім’єю дитини з обмеженими можливостями потребують особливої уваги. В реабілітаційному процесі важливе значення має не тільки участь матері, а й батька. Тому, починаючи роботу, потрібно познайомитись не лише з матір’ю, а й з батьком, а також з іншими членами сім’ї. Бажано звертатись особисто не лише до матері, але й до батька, або до двох батьків одразу. Деяким чоловікам буває легше говорити, особливо про свої переживання, з чоловіком, тому вони можуть бути сковані в розмові з жінкою. Слід морально заохочувати участь батька в реабілітації дитини.

Таким чином, для того, щоб краще справлятися з труднощами, сім’ї дитини-інваліда, корисно використовувати наступні ресурси:

1) робота в команді, де для кожного окремого випадку призначається окремий куратор, який координує дії інших;

2) обмін досвідом, залучення знань і вмінь колег; організація консиліуму, групи підтримки спеціалістів, де можна ділитись успіхами чи обговорювати невдачі, знаходити спільні рішення проблем, стане підтримкою у професійній діяльності;

3) зростає кількість публікацій по соціальній роботі і соціальній педагогіці, формується відеотека; ці ресурси можна використовувати для підкріплення знань спеціалістів і для рекомендацій батькам.

Спробуємо більш детально розкрити етапи організації соціальної роботи з сім’єю, яка виховує дитину з відхиленнями в розвитку. На початковому етапі відбувається діагностикамікросоціуму і виховного потенціалу родини. Найбільш сприятливим у соціальній практиці є комплексне діагностування, яке враховує характеристику сім'ї як групи і як соціального інституту. Як соціальний інститут сім'я аналізується в тому випадку, коли потрібно з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування в певних межах відповідає чи не відповідає тим чи іншим суспільним потребам. Як мала соціальна група сім'я виступає тоді, коли піддаються вивченню її окремі індивіди, їх відносини. Тому соціальна діагностика має використовувати комплексний підхід, інтегруючи ці два напрями у вивченні сім'ї [12, с. 121].

Для соціального працівника можуть бути важливими такі структурні характеристики сім'ї: наявність шлюбного партнерства (повна, формальна повна, неповна сім'я); стадія життєвого циклу сім'ї (молода, зріла, похилого віку); порядок вступу у шлюб (первинний, вторинний); кількість дітей (багатодітна, малодітна сім'я).

Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з особливими потребами, найбільш істотними для соціального працівника є такі:

- матеріальний стан (забезпечення) сім'ї;

- психологічний клімат сім’ї;

- загальна культура сім'ї;

- реабілітаційна культура сім'ї;

- реабілітаційна активність сім'ї;

- ставлення до патології дитини.

Окрім структурних і функціональних характеристик, які відображають стан сім'ї, яка виховує дитину з функціональними обмеженнями, для соціальної діагностики є також важливими індивідуальні особливості її членів. До них відносяться соціально-демографічні, фізіологічні, психологічні, патологічні особливості і звички дорослих членів сім'ї, а також характеристики дитини: вік, рівень фізичного, психічного, мовленнєвого розвитку, інтереси, здібності, освітній заклад, у якому вона навчається, успіхи у спілкуванні, наявність поведінкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві, психічні порушення[16, с.27].

З метою визначення стану психологічного клімату сім'ї соціальний працівник може використати спостереження, тест-методики (опитувальники різного типу), тест Т. Лірі, який передбачає вивчення міжособистісних стосунків членів сім'ї, а також результати обстеження, проведеного іншими спеціалістами, що дозволяє зіставляти різні оцінки і зробити об'єктивні і достовірні висновки. Основні питання від батьків занесено у Додаток А.

Основна мета діяльності соціального працівника на початковому етапі - формування в батьків адекватних уявлень про структуру порушень психофізичного розвитку дитини і про можливості її освіти і соціалізації.

Початковий етап роботи соціального працівника в родині можна назвати діагностико-конструктивним, тому що він полягає в аналізі основних проблем і проектуванні соціально-педагогічного процесу в сім’ї, доборі специфічних засобів і методів реабілітації відповідно до загальних цілей виховання. Цей етап є найбільш значимим, оскільки від рівня його реалізації у вирішальній ступені залежить ефективність усіх наступних етапів.

Наступний етап роботи можна охарактеризувати як організаційний. Він полягає в конструктивній діяльності, включаючи різноманітні форми соціально-психологічної та педагогічної анімації при організації сімейно-побутової праці, освітніх заходів, дозвілля і припускає проектування корекційного процесу в умовах родини, добір засобів і методів роботи, організацію педагогічного середовища в родині, конструювання системи навчальної взаємодії дорослого і дитини [18, с. 34].

Важливою вимогою цього етапу є навчання батьків самостійному аналізу потенційних можливостей дитини, визначенню рівня сформованості соціально значимих навичок, що припускає пролонговане спостереження й оцінку в процесі повсякденної діяльності. Цьому сприяють різноманітні методи тестування, в основі застосування яких лежить передумова, що основні навички формуються в дітей в однаковій послідовності, але внаслідок відхилень у розвитку, процес засвоєння навичок розтягується у часі.

Заключний етап соціальної роботи в умовах сім’ї - комунікативний.Він припускає допомогу у встановленні оптимальних взаємин між батьками, батьками і дітьми, іншими членами родини в сфері найближчого оточення. Цей етап має вирішальне значення для нормалізації психологічного клімату в родині, зниження емоційної напруженості, реконструкції батьківських позицій у процесі педагогічної діяльності. Він сприяє становленню нових форм взаємодії з дитиною, що має відхилення в розвитку, освоєнню специфічних засобів спілкування. Робота фахівця в родині в цей період має яскраво виражену корекційну і психотерапевтичну спрямованість. Адже саме родина є головним джерелом формування всієї системи спілкування і розвитку соціально значимих навичок у дитини, що має відхилення в розвитку. Це пояснюється високим ступенем залежності нетипової дитини від членів родини й особливою роллю родини у формуванні соціальних стереотипів її поведінки.

Основними завданнями комунікативного етапу є наступні:

1) розширення арсеналу засобів при здійсненні комунікативної діяльності за рахунок використання специфічних способів спілкування (емпатії, жестової мови і т.д.);

2) формування інноваційних форм взаємодії з дитиною (сеанси емоційно-розвиваючої взаємодії, предметно-ігрової взаємодії і т.д.);

3) формування виховних навичок батьків.

Основними критеріями ефективності соціальної роботи на комунікативному етапі можна вважати:

1) стійкість психоемоційного стану дитини і батьків;

2) рівень сформованості спільної діяльності;

3) рівень розвитку навичок спілкування.

Цілеспрямована система соціальної роботи в умовах сім’ї не тільки підвищує рівень розвитку дитини і сприяє її соціальної активності, але і нівелює негативні переживання батьків, формує оптимістичні установки стосовно майбутнього [23, с.338].

Висновки до розділу 2

На сучасному етапі розвитку країни суспільство прагне задовольняти все ширше коло потреб людей з психофізичними обмеженнями, в тому числі духовні, створювати для них повноцінні умови життя. Отже, на сьогодні медична модель інвалідності замінюється на нову модель – соціальну.

Сучасна реабілітація повинна мати комплексний, всебічний характер, основні її принципи в роботі з людьми з обмеженими можливостями повинні відповідати особистісно орієнтованій парадигмі.

Основними концептуальними принципами соціальної роботи з родинами, що мають дітей з відхиленнями в розвитку, є:

1) єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини;

2) активізація ролі батьків, їхнє навчання і включення в процес соціально-педагогічної діяльності.

Соціальна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами - це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини.

ВИСНОВКИ

 

Метою курсової роботи було науково обґрунтувати, змістовно розробити систему соціальної реабілітації в роботі з дітьми з обмеженими психофізичними можливостями.

Результати дослідження засвідчили досягення мети й вирішення поставлених завдань, що дозволяє зробити відповідні висновки:

1. Проблеми соціалізації дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

В Україні існує комплекс проблем пов’язаних з інтеграцією дітей-інвалідів в суспільство.

Ставлення суспільства до аномальної дитини є певним мірилом його цивілізованості. Донедавна питання дитячої аномалії, інвалідності у нас замовчувалося. Інвалідів намагалися ізолювати від суспільства в спеціальних закладах. Дитина-інвалід та її близьке оточення опинялися сам на сам зі своєю бідою.

Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім’ї, діти-інваліди та їх сім’ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний образ життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам.

2. Законодавча база, щодо забезпечення соціального захисту дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

Варто зазначити, що нормативно-правова база стосовно ос­віти дітей з особливостями психофізичного розвитку на сьогод­ні не є остаточно розробленою. Зокрема, сучасні життєві реалії спонукають до прийняття „Закону про спеціальну освіту", який передбачатиме широку варіативність освітніх можливостей для дітей і дорослих з особливостями психофізичного розвитку і надасть реальну можливість реалізувати принципи, ратифіко­ваних Україною міжнародних документів.

3. Сутність соціально- психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

З роками повільна і невпинна гуманізація суспільної свідомості, а також досягнення в різних галузях науки і техніки поставили питання про необхідність інтеграції людей з психофізичними вадами, як соціальної групи, з рештою суспільства, тобто про їхню соціальну реабілітацію.

Провідним компонентом соціальної роботи з даною категорією дітей є формування індивідуальності, її соціалізація з урахуванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв’язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування, організації дозвілля, творчої та ігрової діяльності, допомоги у самообслуговуванні і пересуванні, забезпечення ліками і продуктами харчування, організації оздоровлення.

4. Система соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

У даній роботі розглянуті і проаналізовані основні проблеми соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями, що існують на рівні суспільства в цілому, пов'язані з регіональними умовами і їхнім найближчим оточенням.

Ідеї спільного навчання можуть бути використані й у таких формах роботи як клубі спілкування, творчі лабораторії, ігротеки, літні табори, гуртки з декоративно-прикладної, художньої та літературної творчості, дитячі журнали, конкурси і фестивалі художньої творчості, бібліотечне обслуговування тощо.

Аналізуючи історію розвитку соціальної реабілітації і її сучасний етап, ми прийшли до висновку, що спільне навчання дітей-інвалідів і їх здорових одноліток повинно стати пріоритетним у педагогічній практиці. Це у свою чергу потребує наукового розвитку ідеї спільного навчання, розробки концепцій, методик роботи педагогічних колективів.

Основними концептуальними принципами соціальної роботи з родинами, що мають дітей з відхиленнями в розвитку, є:

1) єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини;

2) активізація ролі батьків, їхнє навчання і включення в процес соціально-педагогічної діяльності.

Соціальна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами - це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акатов Л.И. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья /Л.И. Акатов // М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 368 с.

2. Антонов А. И., Медков В. М. Социология семьи / А.И. Антонов // М, 2000. – 254 с.

3. Берко В. Г. Становлення і розвиток реабілітації загалом
і фізичної реабілітації зокрема / В.Г. Берко // Київ: Ун-т "Україна", 2007. - 315 с.

4. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України / М.Д.Бойко // К.: Атіка, 2006. – 380 с.

5. Боднар В.І. Дидактичні та соціально-психологічні аспекти колекційної роботи у спеціальній школі / В.І. Бондар, В.В. Масенко // К.: Наук. світ, 2006. – 187 с.

6. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога / Ю.В. Васиькова // М.: 2001. – 295 с.

7. Звєрєва Д. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / Д. Звєрєва // К.: Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.

8. Капська А.Й. Соціальна робота: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.

9. Капська А.Й. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / А.Й. Капська, І.М. Мінчук, С.В. Толстоухова // К., 2000. – 260 с.

10. Капська А.Й. Соціальна педагогіка / А.Й. Папська //К., 2000. – 299 с.

11. Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект / А.Й. Капська // К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.

12. Капська А.Й. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з обмеженими функціональними можливостями / А.Й. Капська // К.: ДЦССМ, 2003. – 146 с.

13. Кизименко Л.Д., Бєдна Л.М. Словник-довідник соціального працівника (для студентів та соціальних працівників) / Л.Д.Кизименко // Львів: ДЦ МОУ, 2000. – 67 с.

14. Кузнецова Л.П. Основные технологии социальной работы / Л.П. Кузнецова // Владивосток: Изд-во ДВГТУ, 2002. – 92 с.

15. Кольченко К.О., Нікуліна Г.Ф. Вища освіта в Україні: від інтеграції до інклюзії/ К.О. Кольченко // К.:Університет «Україна», 2007. – С.8.

16. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи / М.П. Лукашевич // К.: МАУП, 2003. – 168 с.

17. Мошняга В.Т. Технологии социальной реабилитации детей с ограниченными возможностями / В.Т. Мошняга // М.: Инфра-М, 2003. – 348 с.

18. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка / С.С. Пальчевський // К.: Кондор, 2005. – 560 с.

19. Семигіна Т.В. Теорії і методи соціальної роботи / Т.В. Семигіна, І.І. Мигович // К.: Акедемвидав, 2005. – 328 с.

20. Толстоухова С.В. Соціальна реабілітація молоді з обмеженою дієздатністю / С.В. Толстоухова, І.М. Пінчук // К.: УДЦССМ, 2000. – 184 с.

21. Толстоухова С.В. Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді:/ С.В. Толстоухова, О.О. Яременко, О.В. Вакуленко та ін. // К.: ДЦССМ, Державний ін-т проблеми сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.

22. Шевцов А.Г. Методологічні принципи соціальної реабілітації осіб з обмеженими функціями здоров’я / А.Г. Шевцов // Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 337- 342.

ДОДАТОК А

Найтиповіші запитання, які виникають у батьків дітей з особливими потребами

1. Кого можна вважати дітьми - інвалідами? До категорії дітей-інвалідів відносять дітей до 16 років, які мають значні обмеження життєдіяльності, які приводять до соціальної дезадаптації в разі порушень розвитку дитини, здібностей до самообслуговування, рухів, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчанням, трудовою діяльністю в майбутньому.

2. Які документи і звідки необхідні для оформлення інвалідності. Це перелік документів, які необхідно подати у відділ соціального забезпечення по місцю мешкання:

довідка з медичним висновком з лікарні;

заява (бланк видається у відділі соціального забезпечення);

копія свідчення про народження дитини;

довідка з ЖЕКу про склад сім'ї;

довідка з місця навчання, якщо дитина шкільного віку, треба написати розписку, про те, що дитина не знаходиться на державному забезпеченні (наприклад в інтернаті або в інших закладах);

паспорт одного з батьків.

3. Яким чином встановлюється інвалідність дітям? Лікарі різних рівнів можуть рекомендувати встановлення інвалідності дитині, що фіксується в "історії" розвитку дитини, а також в амбулаторній картці хворого. Медики - фахівці лікарсько-контрольної комісії відповідної медичної установи по місцю постійного мешкання оформляють медико-соціальний висновок на дитину інваліда.

4. Який порядок оформлення пенсії дітям-інвалідам? Медико-соціальний висновок на дитину - інваліда оформляється в 2-х примірниках:

перший примірник залишається в установі, яка його видала; другий в триденний термін спрямовується в районний відділ соціального захисту по місцю мешкання дитини.

5. Який об'єм загальної допомоги, яку батьки можуть отримувати від держави? "Закон України про державну допомогу сім'ям з дітьми-інвалідами" визначає допомогу в розмірі мінімальної зарплати, "завдяки" вказівці Кабінету Міністрів №95 від 27.05.99 допомога встановлюється в розмірі 35% від мінімальної зарплати. Допомога виявляється від дня звертання і виплачується щомісяця до 16 років.

6. Як отримати ліки безкоштовно або на пільгових умовах? Якщо дитина знаходиться на амбулаторному лікуванні, то згідно з постановою Кабінету Міністрів №1303 від 17.08.98, при наявності рецепта лікаря ви можете отримати безкоштовні ліки; дитина-інвалід 1 або 2 групи з дитинства при цих же умовах оплачує 50% від їх вартості. Попередження - це стосується державних аптек.

7. Чи зараховується час погляду за дитиною-інвалідом до трудового стажу, оскільки він вимагає постійної присутності однієї з батьків?

Так, за цей час виплачується грошова компенсація, якщо середньомісячний сукупний прибуток на кожного члена сім'ї за попередній квартал не перевищив двократного розміру пенсії.