Розвиток провідних напрямів соціально-педагогічних досліджень ХVІІІ-ХІХ ст. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розвиток провідних напрямів соціально-педагогічних досліджень ХVІІІ-ХІХ ст.



ЛЕКЦІЯ 7. ВИНИКНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ОКРЕМОЇ ГАЛУЗІ ЗНАНЬ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ КОНЦЕПЦІЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Розвиток провідних напрямів соціально-педагогічних досліджень ХVІІІ-ХІХ ст.

У другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. у державах Західної Європи відбулися важливі соціальні зміни, обумовлені стрімким розвитком виробництва, утвердженням ринкових стосунків, прогресом науки і техніки. У таких умовах виник попит на всебічно розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника. Просування суспільства вперед стало можливим при певному рівні освіти не тільки забезпечених верств населення, але й робітничих і селянських сімей. Традиційна школа, яка за своєю суттю була школою учення, орієнтувалась на виховання слухняних і виконавських працівників. Загальноосвітні знання, що давались нею, були вкрай обмеженими і догматичними. Школа не виконувала завдань підготовки учнів до життя.

Ця прогалина стала відчутнішою при утвердженні в свідомості людей думки про те, що навчання і виховання є саме тим фактором розвитку суспільства, який здійснює його творчу перебудову. При цьому наголошувалось, що особистість повинна бути завжди метою, а не засобом реформування держави у відповідності з цінностями свободи, рівності і братерства.

Ще однією причиною, що викликала потребу кардинальних змін в освіті, стала дестабілізація західного суспільства через класову боротьбу, яка посилилася під впливом марксистських ідей, національно-визвольний рух та ін.

Отже, невідповідність у провідних державах традиційної організації шкільної справи рівню економічного і суспільного розвитку цих держав, а також напруженість соціальних відносин (революційна боротьба, міграційні процеси) викликали гостру критику педагогічних концепцій, що вже існували.

У якості альтернативи традиціоналізму з’явились нові реформаторські ідеї (вільне виховання, педагогіка прагматизму, експериментальна педагогіка та ін.). Завдяки педагогам-реформаторам виникли нові галузі знань: педологія, порівняльна педагогіка, експериментальна педагогіка тощо. Названі вище чинники сприяли також оформленню соціальної педагогіки. До розроблення її проблем були залучені фахівці різних галузей наук. Результатом спільної діяльності науковців стало формування у соціальній педагогіці важливих шкіл та напрямів, серед яких провідними є наступні:

- розроблення теоретичних основ соціальної педагогіки, що неминуче спрямовувало її до становлення як науки. До даного напряму можна віднести і педологію як “рідну сестру” соціальної педагогіки;

- соціально-педагогічна діяльність в системі освіти. Мова йде про вплив соціальної педагогіки на зміст освіти, мету і характер виховання, а також про проблеми формування особистості; - соціально-педагогічна діяльність зі створення благодійницьких (або близьких до них) навчально-виховних закладів (“філантропіни” Базедова, “Новий інститут” Оуена, виховні заклади Бецького та ін).

- розширення сфери дії соціальної педагогіки. Крім дітей обездолених, “вибраних” і всіх інших, у неї попадають і різні категорії дорослих.

Треба мати на увазі, що перераховані вище напрями не були ізольованими один від одного, а кожний соціальний педагог не представляв тільки один із них. Всі спеціалісти різних спрямувань і течій тісно взаємодіяли між собою, брали участь і в розробленні теоретичних основ соціальної педагогіки, і в практичному застосуванні надбань. Такі взаємозв’язки у значній мірі обумовлювались прагматичними тенденціями, характерними для нового способу виробництва. Саме вони стимулювали збільшення кількості прикладних галузей соціальної педагогіки. Слід відзначити, що з чотирьох названих напрямів три мали переважно прикладний характер.

Усі течії та школи соціальної педагогіки об’єднувала основна функція захист дітей і дитинства. В якості орієнтирів виступали загальнолюдські цінності та їх пріоритет над рештою.

Іншою важливою ідеєю, що зближує всіх соціальних педагогів, стало розуміння необхідності зв’язків між вихованням і освітою та соціальним середовищем.

Залежно від шляхів і методів реалізації висунутих завдань, педагогів досліджуваного періоду можна умовно віднести до буржуазно-демократичної і ліберальної або до революційно-демократичної педагогіки.

Педагоги буржуазно-демократичного або ліберального напряму шукали розв’язок педагогічних проблем на шляхах співробітництва з громадськістю. Вони прагнули до впливу на державні структури в межах законодавства. Згодом буржуазно-демократична педагогіка трансформувалась у “просто” демократичну і сьогодні є пріоритетною у світовому педагогічному співтоваристві.

Радикальна, в тому числі революційно-демократична педагогіка, закликала розв’язувати питання виховання разом з перетворенням суспільства (покінчити з деспотизмом, наділити всіх однаковими правами, зробити всіх вільними).

Виникненню соціальної педагогіки як науки передував тривалий процес створення концепцій соціалізації особистості. Окремі педагогічні системи, як, наприклад, Ж.-Ж. Руссо ігнорували чи прямо заперечували роль суспільства у формуванні особистості, пропагували незалежність виховання від політики й життя держави. Проте всі концепції збагатили соціальну педагогіку як науку цінними надбаннями (теорія вільного виховання, принцип природовідповідності тощо).

Література

1. Андреева И.Н. Антология по истории социальной педагогики. – М.: Академия, 2000. – 176 с.

2. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в.: Учебное пособие для педагогических учебных заведений / Под ред. Академика РАО А.И.Пискунова. – М.: ТЦ “Сфера”, 2001. – 512 с.

3. История социальной педагогики: Хрестоматия: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Под ред. М.А. Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 544 с.

4. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ ст. – Тернопіль, 1996. – 290с.

5. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки і шкільництва. – Тернопіль, 1996. – 436с.

6. Латышина Д.И. История педагогики. Воспитание и образование в России (Х- начало XX века): Учебное пособие. –М.: Издательский Дом “ФОРУМ”, 1998. 584 с.

7. Локк Д. Мысли о воспитании // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. М.: Просвещение, 1981. С. 163-194.

8. Мешко 0.І., Янкович О.І., Мешко Г.М. Короткий виклад курсу “Історія зарубіжної школи і педагогіки”: Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: ТДПУ, 1998. - 82 с.

9. Наторп П. Социальная педагогика // История социальной педагогики: Хрестоматия - учеб. / Под ред. М.А. Галагузовой. М.: ВЛАДОС, 2001. - С. 300-312.

10. Оуэн Р. Новый вигляд на общество, или опыты по созданию человеческого характера //Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. - М.: Просвещение, 1981. - С. 416-422.

11. Песталоцци Й.Г. Лингард и Гертруда. // Там же, с. 276-280.

12. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. - К., 2000. - 264 с.

13. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений / Под ред. З.А.Никитина. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. 272с.

 

ЛЕКЦІЯ 7. ВИНИКНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ОКРЕМОЇ ГАЛУЗІ ЗНАНЬ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ КОНЦЕПЦІЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Розвиток провідних напрямів соціально-педагогічних досліджень ХVІІІ-ХІХ ст.

У другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. у державах Західної Європи відбулися важливі соціальні зміни, обумовлені стрімким розвитком виробництва, утвердженням ринкових стосунків, прогресом науки і техніки. У таких умовах виник попит на всебічно розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника. Просування суспільства вперед стало можливим при певному рівні освіти не тільки забезпечених верств населення, але й робітничих і селянських сімей. Традиційна школа, яка за своєю суттю була школою учення, орієнтувалась на виховання слухняних і виконавських працівників. Загальноосвітні знання, що давались нею, були вкрай обмеженими і догматичними. Школа не виконувала завдань підготовки учнів до життя.

Ця прогалина стала відчутнішою при утвердженні в свідомості людей думки про те, що навчання і виховання є саме тим фактором розвитку суспільства, який здійснює його творчу перебудову. При цьому наголошувалось, що особистість повинна бути завжди метою, а не засобом реформування держави у відповідності з цінностями свободи, рівності і братерства.

Ще однією причиною, що викликала потребу кардинальних змін в освіті, стала дестабілізація західного суспільства через класову боротьбу, яка посилилася під впливом марксистських ідей, національно-визвольний рух та ін.

Отже, невідповідність у провідних державах традиційної організації шкільної справи рівню економічного і суспільного розвитку цих держав, а також напруженість соціальних відносин (революційна боротьба, міграційні процеси) викликали гостру критику педагогічних концепцій, що вже існували.

У якості альтернативи традиціоналізму з’явились нові реформаторські ідеї (вільне виховання, педагогіка прагматизму, експериментальна педагогіка та ін.). Завдяки педагогам-реформаторам виникли нові галузі знань: педологія, порівняльна педагогіка, експериментальна педагогіка тощо. Названі вище чинники сприяли також оформленню соціальної педагогіки. До розроблення її проблем були залучені фахівці різних галузей наук. Результатом спільної діяльності науковців стало формування у соціальній педагогіці важливих шкіл та напрямів, серед яких провідними є наступні:

- розроблення теоретичних основ соціальної педагогіки, що неминуче спрямовувало її до становлення як науки. До даного напряму можна віднести і педологію як “рідну сестру” соціальної педагогіки;

- соціально-педагогічна діяльність в системі освіти. Мова йде про вплив соціальної педагогіки на зміст освіти, мету і характер виховання, а також про проблеми формування особистості; - соціально-педагогічна діяльність зі створення благодійницьких (або близьких до них) навчально-виховних закладів (“філантропіни” Базедова, “Новий інститут” Оуена, виховні заклади Бецького та ін).

- розширення сфери дії соціальної педагогіки. Крім дітей обездолених, “вибраних” і всіх інших, у неї попадають і різні категорії дорослих.

Треба мати на увазі, що перераховані вище напрями не були ізольованими один від одного, а кожний соціальний педагог не представляв тільки один із них. Всі спеціалісти різних спрямувань і течій тісно взаємодіяли між собою, брали участь і в розробленні теоретичних основ соціальної педагогіки, і в практичному застосуванні надбань. Такі взаємозв’язки у значній мірі обумовлювались прагматичними тенденціями, характерними для нового способу виробництва. Саме вони стимулювали збільшення кількості прикладних галузей соціальної педагогіки. Слід відзначити, що з чотирьох названих напрямів три мали переважно прикладний характер.

Усі течії та школи соціальної педагогіки об’єднувала основна функція захист дітей і дитинства. В якості орієнтирів виступали загальнолюдські цінності та їх пріоритет над рештою.

Іншою важливою ідеєю, що зближує всіх соціальних педагогів, стало розуміння необхідності зв’язків між вихованням і освітою та соціальним середовищем.

Залежно від шляхів і методів реалізації висунутих завдань, педагогів досліджуваного періоду можна умовно віднести до буржуазно-демократичної і ліберальної або до революційно-демократичної педагогіки.

Педагоги буржуазно-демократичного або ліберального напряму шукали розв’язок педагогічних проблем на шляхах співробітництва з громадськістю. Вони прагнули до впливу на державні структури в межах законодавства. Згодом буржуазно-демократична педагогіка трансформувалась у “просто” демократичну і сьогодні є пріоритетною у світовому педагогічному співтоваристві.

Радикальна, в тому числі революційно-демократична педагогіка, закликала розв’язувати питання виховання разом з перетворенням суспільства (покінчити з деспотизмом, наділити всіх однаковими правами, зробити всіх вільними).

Виникненню соціальної педагогіки як науки передував тривалий процес створення концепцій соціалізації особистості. Окремі педагогічні системи, як, наприклад, Ж.-Ж. Руссо ігнорували чи прямо заперечували роль суспільства у формуванні особистості, пропагували незалежність виховання від політики й життя держави. Проте всі концепції збагатили соціальну педагогіку як науку цінними надбаннями (теорія вільного виховання, принцип природовідповідності тощо).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 338; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.124.236 (0.013 с.)