Соціально-педагогічна діяльність зі створення філантропічних навчально-виховних закладів (філантропіни Базедова, “Новий інститут” Оуена, виховне товариство дворянських дівчат Бецького)

Соціальна педагогіка і соціальна робота мають чимало спільних ліній перетину і одна з них створення благодійницьких навчально-виховних закладів, які мали на меті не тільки втілити в життя нові педагогічні підходи, а й сприяти вирішенню соціальних проблем.

Серед педагогічних течій кінця ХVІІІ ст. слід відзначити філантропізм, що виник у Німеччині під значним впливом ідей французького просвітництва, і, передусім, ідей Ж.-Ж. Руссо. Найяскравішими представниками цього напряму були І. Базедов, Х. Зальцман, І. Кампе, Б. Блаше та ін. Своїм завданням педагоги-філантропісти ставили корінну заміну існуючої системи освіти і виховання, яка, на їх думку, не відповідала тогочасним суспільним вимогам, на нову, прогресивнішу.

Педагоги-філантропісти прагнули пов’язати школу з життям, з природою, зробити навчання радісним, готувати з дітей корисних громадян-патріотів, діяльних і таких, що люблять життя людей. Основним принципом вони проголосили “Природа, школа, життя”, а реалізувати свої педагогічні ідеї намагались у створюваних ними навчально-виховних закладах нового типу – філантропінах, які являли собою своєрідні школи-інтернати, що, як правило, розміщувались серед розкішної природи.

Засновником педагогічної течії філантропізму справедливо вважають Іоганна Базедова (1724 1790). Ним був створений у 1774 р. у м. Дессау перший філантропін. До цього закладу формально не заборонялось приймати всіх дітей, але фактично тут навчались переважно діти заможних батьків, оскільки за навчання треба було багато платити.

У філантропіні було три категорії вихованців: академісти – діти знатних батьків, які готувалися до вступу в університет; педагогісти – майбутні учителі та гувернери; фамулянти, які були слугами в учнів-багатіїв, а у майбутньому здебільшого ставали слугами в аристократичних домах. Дві останні категорії складали діти бідняків, вони утримувались за рахунок благодійництва.

Однією з характерних рис педагогіки філантропізму було гармонійне поєднання розумового і фізичного розвитку дитини. Філантропісти справедливо вважали, що зміцнення фізичних сил дітей сприяє їх розумовим здобуткам. Однобічний розвиток розумових чи фізичних задатків робить неповноцінним досягнення основної мети виховання. У зв’язку з цим в педагогіці філантропізму питання розумової освіти, фізичного, морального, трудового виховання займали рівноправне місце.

Аналізуючи сучасну їм школу, критикуючи формалізм, зубріння, класицизм, сувору дисципліну та інші вади, філантропісти накреслили основні шляхи та напрями вдосконалення навчально-виховного процесу:

- розширення змісту освіти за рахунок введення реальних предметів та нових мов: математика, природознавство, географія, історія, філософія, логіка і ін.

- широке використання новітніх підручників і посібників, складених в дусі ідей Я.А. Коменського та інших діячів;

- застосування нових прогресивках методів та форм навчання й виховання, які були засновані на принципах наочності, активності; введення в навчальний процес елементів досліджень;

- поєднання фізичного і розумового розвитку, вдосконалення трудового виховання (дітей привчали до праці сільськогосподарського і ремісничого характеру).

З метою піднесення ефективності трудового гарту вихованців філантропісти рекомендували змалку формувати працелюбність і старанність, привчати дітей до ручної праці, залучати до виготовлення найпростіших іграшок, впроваджувати працю як навчальний предмет у школі, відвідувати майстерні робітників тощо.

Педагогіка філантропізму, що виражала інтереси буржуазії, не могла залишити в стороні питання шкільної політики, що стосувались взаємин школи і держави, школи і церкви. Вимагаючи повного відокремлення школи від держави, філантропісти наполягали і на обмеженні права держави втручатися в питання, що стосуються роботи школи. Роль держави вони обмежували головним чином фінансуванням народної освіти. Філантропісти вважали, що у завдання держави повинна входити турбота про те, щоб забезпечити можливість отримання освіти для дітей не імущих батьків. Всі філантропісти одностайно виступали за те, щоб держава ні за яких обставин не втручалась у внутрішні справи школи, не давала вказівок, які могли б бути вигідними церкві чи створювати сприятливі умови для зловживання з боку властей.

Представники філантропістської педагогіки не обмежувались тільки теоретичною розробкою проблем виховання і навчання. Їх великою заслугою була спроба створити навчально-виховні закладати нового типу та застосувати на практиці методи і прийоми виховання й навчання, засновані на принципах філантропізму.

Педагоги-філантропісти намагалися здійснити перетворення в освіті та вихованні при існуючому суспільному устрої. Їх необхідно віднести до буржуазно-демократичної течії історико-педагогічної науки. Серед представників радикального напряму Роберт Оуен – великий філантроп, засновник “Нового інституту для формування характеру” та інших благодійницьких установ.

Р. Оуен (1771 1858) народився в Англії у сім’ї ремісника. Знання здобував самоосвітою і став високоосвіченою людиною свого часу. 20-річним юнаком він почав керувати текстильною фабрикою в Манчестері, а дещо пізніше став співвласником бавовнянопрядильної фабрики у Нью-Ленарку (Шотландія), де показав себе великим філантропом. Систематичне викладення своїх педагогічних поглядів він вперше представив у праці “Новий погляд на суспільство, або досліди про принцип утворення людського характеру” (1813) та інших своїх творах.

Виходячи з того, що людина є продукт середовища, Оуен зробив висновок, що в усіх суспільних недоліках винне соціальне середовище. Існуючий лад необхідно замінити розумним суспільством, яке б відповідало природі людини, її прагненню до щастя. Основний шлях до цього він вбачав у поширенні освіти та виховання. У системі поглядів Оуена педагогічні ідеї займають важливе місце. Почавши з плану ліквідації безробіття і різних бід трудового народу, він прийшов до висновку, що правильно поставлене виховання є ключем до розв’язання всіх соціальних проблем.

Реалізацію своїх прагнень Оуен розпочав з філантропічних перетворень у Нью-Ленарку. Тут він покращив умови праці і побуту робітників, скоротив робочий день до 10,5 годин, підвищив заробітну плату. До 10-річного віку він взагалі заборонив працю дітей.

Оуен виступив з пропозицією, за якою всі працюючі діти повинні навчатися у школах. У Нью-Ленарку він створив “Новий інститут для формування характеру” – систему з чотирьох освітньо-виховних закладів, куди входили: “Школа для маленьких дітей” віком 1-6 років (тут були дитячі ясла, дитячий садок, майданчик для ігор); денна початкова школа для дітей від 6 до 10 років; вечірня школа для підлітків та молоді 10-17 років, які працювали на фабриці; для робітників і їх сімей проводились вечірні лекції, бесіди та культурні розваги.

Пропагуючи ідею гармонійного розвитку, Оуен піклувався у своїх закладах про фізичне, естетичне, моральне, трудове, розумове виховання дітей і молоді.

Заслугою Оуена було те, що він вперше у світі створив на практиці дошкільні дитячі заклади (ясла, садок). Ним також було вперше створено початкову школу з розширеною освітньою програмою, куди входили читання, письмо, граматика, англійська мова, арифметика, географія, природознавство, історія. У галузі розумової освіти Оуен прагнув, щоб діти отримували знання, які не суперечать здоровому глузду, узгоджені з дійсними фактами. Він багато працював над розв’язанням проблеми про поєднання навчання дітей з продуктивною працею.

Активні виступи Оуена проти приватної власності, форми шлюбу і релігії, які на той час існували, призвели до того, що від нього відсахнулися його друзі і покровителі. Він вирішив перенести свою пропаганду у США, де прагнув створити показову комуністичну общину, яка мала дослідно довести всі переваги рекомендованого ним ладу. Придбавши в штаті Індіана маєток у 1825 р., Оуен організував общину “Нова гармонія” на соціалістичних, а потім на комуністичних засадах. Згідно з конституцією общини власність проголошувалась суспільною, встановлювалась загальна праця, у відповідності з якою розподілялись продукти. Але цей експеримент виявився невдалим. Після повернення в Англію Р. Оуен пропагував ідеї соціалізму в робітничому середовищі, створював просвітницькі заклади.

Соціальну педагогіку він збагатив поглядами про вплив соціального середовища на формування характеру людини, необхідність виховання в дитині суспільних почуттів до ближніх і до всього людства, всебічне пізнання самої себе і т.д.

Як і багато інших педагогів-мислителів, Р. Оуен переоцінював роль виховання, допускав й інші помилки соціально-педагогічного характеру. І все ж його експерименти цікаві і повчальні.

 

Серед видатних педагогів, що відзначились створенням благодійницьких освітньо-виховних закладів, необхідно особливо виділити ім’я Івана Бецького (1704-1795). Він створював виховні будинки та інші благодійні заклади. Окрім того намагався розв’язати проблему виховання дівчат, можливості яких отримати освіту в порівнянні з чоловіками були мізерні.

Одним із починань Бецького було створення ним Виховного будинку в Москві, згодом у Петербурзі та інших містах для сиріт і підкинутих дітей. Відповідно до природних обдарувань вихованців пропонувалось розділити на три групи: перша особи, здібні до наук і мистецтв; друга здібні лише до ремесел і рукоділля; треті здатні лише до найпростішої роботи.

Бецькой віддавав перевагу моральному вихованню перед розумовим. Він наполягав, щоб для дітей відводили достатньо часу на ігри. Забороняв бити дітей. Добрі або погані якості кожної людини, на думку Бецького, залежать від виховання. Проте він прийшов до хибного висновку, що сім’я нічого доброго не може дати для виховання дітей, і висунув ідею про необхідність закритих навчально-виховних закладів з 6 до 18-20 років не тільки для сиріт, а й для дітей, що мають батьків.

Особливо важливим вважав хороше виховання і освіту жінки як майбутньої матері, виховательки. У сім’ї і сімейних стосунках жінка повинна шукати сенс і зміст свого життя.

Бецькой І.І. є автором статуту Виховного товариства шляхетних дівчат при Смольному монастирі, яке було створено у 1764 р. Воно утримувалось за кошти державної казни, а також на пожертви різних людей. Курс навчання тривав з 6 до 18 років, і батьки зобов’язані були давати підписку, що раніше, ніж через 12 років вони не мають права вимагати доньку з навчального закладу і бачитися з нею. Приймались у Виховне товариство шляхетних дівчат тільки доньки дворян не старші шести років. Учениці проходили програму навчання і виховання в чотири етапи чотири класи по три роки в кожному.

У 1765 р. виховний заклад розширився: було створено "особливе училище для виховання малолітніх дівчат недворянського походження”, училище для міщанських дівчат. Освіта тут давалась мінімальна, велика увага приділялась домашній роботі і рукоділлю; вироби вихованок навіть продавались.

Програма навчання і виховання шляхетних дівчат сприяла різнобічному їх розвитку. На першому плані стояло релігійне виховання; далі йшло моральне, яке включало в себе засвоєння світських доброчесностей. Важливою частиною було фізичне виховання дотримання гігієнічних заходів, прогулянки на свіжому повітрі, здорова їжа.

Курс навчання передбачав крім релігії російську і іноземні мови, арифметику, географію, історію, поезію, малювання, а також танці, музику, шиття, в’язання, економіку.

У вільний від занять час вихованкам рекомендувалось читання книг історичного характеру і моральноповчальних історій, як правило, французькою мовою. Багато уваги приділялось прищепленню світських манер. Дівчата повинні були перебувати у вибраному, прекрасно вихованому і освіченому товаристві.

Для смолянок передбачались розваги: катання в придворних екіпажах, прогулянки на шлюпках, перегляд спектаклів.

Проте існували і недоліки: Смольний інститут був типовим закладом закритого типу. Завершивши перебування у ньому, дівчата були зовсім не знайомі з життям, що сприяло створенню анекдотів про них.

Не дивлячись на це, виховання в Смольному інституті було набагато кращим від того, що його отримували дівчата в приватни домах і пансіонах.