Представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.

1. Представник цивільного позивача, цивільного відповідача - це особа, яка виконує у кримінальному провадженні функцію представництва законних інтересів особи, котра у встановленому КПК порядку залучена до провадження як цивільний позивач чи цивільний відповідач.

2. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача, який є фізичною особою, може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України і стосовно якого у цьому Реєстрі відсутні відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською ді­яльністю (див. ч. 1 ст. 58, ст. 45 КПК).

3. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача, який є юридичною особою, може бути як зазначений адвокат, так і керівник цієї юри­дичної особи, інша особа, уповноважена законом або установчими документа­ми, працівник юридичної особи за довіреністю.

4. Процесуальні права та обов'язки представника цивільного позивача, цивільного відповідача виникають з моменту подання ними органу досудового розслідування або суду документів, які підтверджують їх повноваження у кри­мінальному провадженні.

5. Представник користується процесуальними правами цивільного пози­вача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє. Якщо цивільний

позивач, цивільний відповідач - це фізична особа, то її представник може брати участь у провадженні як разом з цією особою, так і замінюючи її. Проте від­мовитися від позову як представник цивільного позивача або погодитися по­вністю чи частково з позовом як представник цивільного відповідача він може лише за наявності такого повноваження в документах, які підтверджують ці повноваження у кримінальному провадженні.

Стаття 64. Законний представник цивільного позивача

1. Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визна­на в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздат­ною, її процесуальними правами користується законний представник.

2. Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

1. Участь у кримінальному провадженні законного представника цивіль­ного позивача, який є неповнолітнім, визнаний у встановленому законом по­рядку недієздатним чи обмежено дієздатним, є додатковою процесуальною га­рантією забезпечення прав і законних інтересів цієї особи.

2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, неді­єздатний чи обмежено дієздатний.

3. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить по­станову, а слідчий суддя, суд - ухвалу, копія якої вручається законному пред­ставнику.

4. Законні представники користуються процесуальними правами осіб,

яких вони представляють.

5. Законний представник має бути замінений слідчим, прокурором, слід­чим суддею, судом, якщо буде встановлено, що його дії та інтереси суперечать інтересам цивільного позивача.

6. З моменту досягнення повноліття функція законного представництва припиняє свою дію, а законний представник припиняє свою процесуальну ді­яльність.

Стаття 65. Свідок

1. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обстави­ни, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

2. Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивіль­ного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача

у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4) медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді ві­руючих;

6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення су­дового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про прими­рення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;

10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких засто­совані заходи безпеки, - щодо цих даних.

3. Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з при­воду вказаних довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у ви­значеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатич­них представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених у абзаці першому цієї частини, зобов'язані роз'яснити їм право відмовити­ся давати показання.

1. Свідок належить до учасників кримінального провадження, які своїми правдивими показаннями мають допомагати органу досудового розслідування і суду у доказуванні обставин, які мають значення для виконання завдань кримі­нального провадження. Про коло цих обставин див. ст. 91 КПК.

2. Показання свідка - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі свідком під час допиту щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього провадження (див. ч. 1 ст. 95 КПК).

3. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона в законі (таємниця сповіді, лікарська та­ємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близь­кими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування (ч. 8

ст. 224 КПК).

4. Викликати і допитати особу як свідка мають право слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування, а суд - під час судового роз­гляду, якщо є достатні підстави вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження (див. ст.ст. 133, 134 КПК).

Проте доказового значення для рішення суду показання свідка, отримані під час його допиту слідчим, прокурором, не мають. Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слід­чому, прокурору, або посилатися на них. Суд може обґрунтовувати свої висно­вки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового за­сідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 225 КПК у виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хво­роби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит у суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона має право звернутися до слідчого судді з клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже до­питаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

5. Предметом адвокатської таємниці, згідно зі ст. 9 Закону України «Про адвокатуру», є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержа­них адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Більш сучасно і грунтовно визначає зміст адвокатської таємниці Закон України «Про адвокату­ру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 p.: «Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертав­ся до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об'єднання, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності».

Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захис­ту персональних даних (ч. 1 і 2 ст. 22 Закону).

6. Нотаріальна таємниця - це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальних дій або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 p.).

7. Лікарська таємниця грунтується на Клятві Гіппократа і Клятві лікаря України. У клятві Гіппократа зазначено, зокрема: «Про що б я не дізнався під час виконання своїх професійних дій або помимо них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею». У Клятві лікаря, затвердженій Указом Президента України від 15 червня 1992 p., кожен, хто її приймає, клянеться «зберігати лі­карську таємницю, не використовувати її на шкоду людині».

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таєм­ницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діа­гноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Згідно зі ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я (Закон України від 19 листопада 1992 р.) медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з ви­конанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

До осіб, які не можуть бути допитані як свідки про відомості, що станов­лять лікарську таємницю, належать: медичні та фармацевтичні працівники, а також службові особи закладів і органів охорони здоров'я, особи, яким такі відомості стали відомі у зв'язку з навчанням, працівники міліції, виправно-трудових та виховно-трудових установ, працівники дошкільних навчальних за­кладів, загальноосвітніх шкіл реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційних центрів, особи, що здійснюють досу-дове розслідування, прокурори, судді та інші. Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 145 КК України.

8. Символізуючи примирення віруючого з Богом, сповідь відбувається у фор­мі його покаяння у власних гріхах перед священиком, який відпускає гріхи. На від­міну від протестантизму, який використовує прилюдне покаяння, православ'я та католицизм вважають сповідь таїнством. Згідно з ч. 5 ст. З Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. ніхто не має пра­ва вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних при сповіді віруючих.

9. Особи, передбачені п.п. 1-5 ч. 2 цієї статті, можуть бути допитані як свідки з приводу вказаних довірених відомостей, якщо будуть письмово звіль­нені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі.

10. З точки зору засад журналістської етики збереження конфіденційнос­ті джерела інформації, імені особи, яка надала журналісту інформацію, це не лише право, а й обов'язок журналіста. Відповідно до Декларації принципів по­ведінки журналістів, прийнятої на 11 Всесвітньому Конгресі Міжнародної фе­дерації журналістів (Бордо, 25-28 квітня 1954 р.) зі змінами, внесеними на 18-ому Всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986 р.) журналіст зобов'язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отри­маної конфіденційно. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 7 від 8 березня 2000 р. «Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації» термін «джерело» означає будь-яку особу, яка забезпечує інформацією журналістів. Крім того, тут визначено також термін «інформація, яка визначає джерело», яка охоплює «ім'я та персональні дані, такі як голос чи зображення джерела; фактичні обставини набуття журналістом інформації від джерела; неопублікований зміст інформації, наданий джерелом журналісту, та персональні дані журналістів і їхніх службовців, пов'язані з їхньою професій­ною діяльністю».

Зазначена інформація ідентифікує джерело, а тому перебуває під захис­том закону від втручання, зокрема з боку органів, які здійснюють криміналь­не провадження. Про необхідність такого захисту журналістських джерел йде мова і в Резолюції «Свободи журналістів і права людини», прийнятій на 4-ій Європейській конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМ1 (Прага, 7-8 грудня 1994 р.) та в Резолюції Європейського парламенту «Захист кон­фіденційності джерел інформації, що їх використовують журналісти» від 18 січня 1994 р. (пункт 3 «d»). Необхідність захисту журналістських джерел підтвердив у своїх рішеннях з посиланнями на ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якій йдеться про право на свободу вираження поглядів, і Європейський суд з прав людини, зокрема в рішеннях у справах «Гудвін проти Великобританії» 1996 р. та «Ромен і Шмітт проти

Люксембургу», 2000 р.

В Україні право і обов'язок журналіста на збереження таємниці авторства та джерел інформації закріплено в ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» від 16 листопада 1992 р. та ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.

11. Нарадча кімната - окреме приміщення, в якому під час ухвалення ви­року чи іншого судового рішення може перебувати лише суд у тому складі, в якому здійснюється судовий розгляд. Про склад суду див. ст. 31 КПК. Розго­лошення професійними суддями, присяжними, які були присутні в нарадчій кімнаті, обставин обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, не допускається. Виняток може бути лише для

 

кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо не­правосудного вироку чи ухвали (ст. 375 КК України), коли саме ті судді, які пе­ребували в нарадчій кімнаті, і можуть як свідки дати показання про обставини, які підлягають доказуванню у цьому провадженні.

12. Про кримінальне провадження на підставі угоди про примирення див. ст.ст. 468, 469, 471, 473^76 КПК. Особами, які беруть участь в укладанні та виконанні угоди, є: потерпілий, його представник і законний представник, підозрюваний чи обвинувачений, його захисник і законний представник, інша особа, погоджена сторонами кримінального провадження (медіатор).

13. Про осіб, щодо яких може бути вжито заходів забезпечення безпеки, та про осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, див. Закон України «Про забезпечення безпеки учасників кри­мінального судочинства» від 23 грудня 1993 р. За розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, передбачено кримінальну відпо­відальність за ст. 381 КК України.

Стаття 66. Права та обов'язки свідка

1. Свідок має право:

1) знати, у зв'язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2) користуватися під час давання показань та участі в проведенні ін­ших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження яко­го підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та чле­нів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з поло­женнями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно воло­діє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам'яті;

6) на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання по­казань;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, перед­бачених законом;