Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Підозрюваному, обвинуваченому вручається пам'ятка про його процесуальні права та обов'язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
1. Згідно з п. 19 ч. 1 ст. З КПК стороною кримінального провадження з боку захисту є: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники. 2. За змістом ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним як учасником кримінального судочинства особа стає в одному з двох випадків: 1) коли їй у порядку, встановленому ст.ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру; 2) коли особу затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. 3. Аналіз змісту ст.ст. 42, 276-279, 208-211 КПК щодо підозрюваного, підстав та порядку затримання підозрюваного, підстав та порядку повідомлення особі про підозру дає підстави для висновку про те, що підозрюваний - це особа, якій прокурором або слідчим за погодженням з прокурором повідомлено про підозру, тобто складено письмове повідомлення про підозру із зазначенням особи підозрюваного, змісту підозри, обставин вчинення кримінального правопорушення і його кваліфікації за законом України про кримінальну відповідальність (див. ст. 277 КПК), і це повідомлення вручено цій особі з роз'ясненням його суті та процесуальних прав підозрюваного. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (див. ст. 278 КПК). Ці дані в Єдиному реєстрі засвідчують, яка особа і коли саме стала у конкретному кримінальному провадженні підозрюваним як учасником кримінального провадження. 4. Особа, якій повідомлено про підозру, може перебувати у становищі підозрюваного аж до закінчення досудового розслідування, коли прокурор, згідно з ч. 2 ст. 183 КПК, у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснює одну з таких дій: 1) закриває кримінальне провадження; 2) звертається до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звертається до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. 5. Стаття 276 КПК вимагає обов'язкового повідомлення про підозру в трьох випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного із передбачених КПК запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. 6. За загальним правилом затримання особи, яке згідно з ч. 2 ст. 176 КПК є тимчасовим запобіжним заходом, застосовується за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або ж за клопотанням прокурора ухвалою слідчого судді. Підставою ж для застосування запобіжного заходу є, зокрема, наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Тому складання прокурором чи слідчим за погодженням з прокурором обгрунтованого письмового повідомлення про підозру за наявності ухвали судді про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи про застосування іншого запобіжного заходу до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину (див. п. 2 ч. 1 ст. 276 КПК), не є проблематичним, оскільки перевірка підстав для підозри вже пройшла судову процедуру. Проте закон передбачає затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і без ухвали слідчого судді -г уповноваженою службовою особою в одному з двох випадків: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі або на місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (ч. 1 ст. 208 КПК). У зв'язку з цим формулювання закону (ч. 1 ст. 42 КПК) про те, що підозрюваним є не лише особа, якій в порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, а й особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, засвідчує намагання законодавця забезпечити право на захист цієї затриманої особи до винесення ухвали слідчого судді про затримання чи обрання іншого запобіжного заходу до такої особи, до офіційного письмового повідомлення її про підозру. Тому згідно з ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, що здійснювала затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри щодо нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК, вимагати перевірки обгрунтованості затримання та реалізувати інші процесуальні права, передбачені КПК. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол (про зміст протоколу див. ч. 5 ст. 208 КПК). 7. Підозрюваним як учасником кримінального провадження особа може стати також не лише у зв'язку із затриманням її чи обранням щодо неї запобіжного заходу, а й за окремої підстави - за наявності достатніх доказів для підозри цієї особи у вчиненні кримінального правопорушення (див. п. З ч. 1 ст. 276 КПК), тобто за наявності такої сукупності зібраних під час досудового розслідування доказів, які підтверджують, на думку слідчого, прокурора, обгрунтованість підозри, викривають цю особу у вчиненні кримінального правопорушення. 8. Поняття обвинуваченого як учасника кримінального провадження КПК пов'язує з наявністю обвинувального акта, складеного слідчим і затвердженого прокурором або складеного самим прокурором. У ньому, зокрема, містяться анкетні відомості про самого обвинуваченого і формулювання обвинувачення (див. ч. 2 ст. 291 КПК). Проте момент складення чи затвердження обвинувального акта прокурором не засвідчує момент появи у кримінальному провадженні обвинуваченого, щодо якого і складено обвинувальний акт. Статусу обвинуваченого (підсудного) особа набуває після того, як обвинувальний акт прокурором передано до суду з відповідною його реєстрацією в суді. До цього вона залишається підозрюваним. Про це свідчить і зміст ст. 293 КПК, де зазначається, зокрема, що одночасно з переданням обвинувального акта прокурор зобов'язаний вручити його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику. 9. Стаття передбачає перелік процесуальних прав, які надані як підозрюваному, так і обвинуваченому, а також перелік прав, які, враховуючи особливості судового провадження, надаються лише обвинуваченому (підсудному). Переліки цих прав не є вичерпними. КПК можуть бути передбачені й інші процесуальні права, які мають підозрюваний, обвинувачений під час провадження окремих слідчих та інших процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень. Сукупність усіх процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого утворюють єдине право підозрюваного чи обвинуваченого на захист від висунутої підозри чи обвинувачення. Кожному з процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого відповідає обов'язок слідчого, прокурора, слідчого судді, судді чи суду роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому це право і забезпечити можливість його реалізації. Забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого на захист є конституційною засадою кримінального процесу України (ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України) і закріплене також у п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК. Докази, отримані з порушенням права підозрюваного, обвинуваченого на захист, є недопустимими для використання при прийнятті процесуальних -137 рішень, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (див.ч. 2 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК). Порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист як істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення, можуть бути підставою для скасування судового рішення апеляційною чи касаційною інстанцією (див. ст.ст. 409, 412, 436, 438 КПК). 10. Міжнародно-правовою основою права підозрюваного, обвинуваченого знати, в чому його підозрюють, обвинувачують, є положення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. про те, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення (п. З «а» ст. 14), а також аналогічне положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (п. З «а» ст. 6). Право підозрюваного знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, забезпечується обов'язком слідчого, прокурора повідомити особі про підозру (ст.ст. 276-278 КПК), обов'язком уповноваженої службової особи, яка затримала особу без ухвали слідчого судді повідомити затриманому, в чому він підозрюється (ч. 4 ст. 208 КПК). 11. Право обвинуваченого знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують, забезпечується обов'язком прокурора при зверненні до суду з обвинувальним актом вручити цій особі копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування (див. ст. 293 КПК), а також роз'ясненням головуючого суті обвинувачення в судовому засіданні після оголошення прокурором обвинувального акта (див. ст.ст. 347, 348 КПК). 12. Право підозрюваного, обвинуваченого бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз'яснення гарантується низкою положень КПК. Для підозрюваного передбачено, зокрема, при затриманні особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді роз'яснення процесуальних прав та обов'язків і наведення їх повного переліку у протоколі затримання, копія якого вручається підозрюваному (див. ч. 4 ст. 208 КПК); роз'яснення прав підозрюваного під час вручення йому письмового повідомлення про підозру, в якому також виписані права підозрюваного (див. ч. 2 і З ст. 276, ст.ст. 277, 278 КПК). Для обвинуваченого це передбачено, зокрема, ст. 345 КПК, за якою на початку судового засідання обвинуваченому (як і іншим особам, які беруть участь у судовому розгляді) вручається пам'ятка про його права та обов'язки. Після ознайомлення обвинуваченого з пам'яткою головуючий має з'ясувати, чи зрозумілі йому права та обов'язки і в разі необхідності роз'яснити їх. 13. Право підозрюваного, обвинуваченого на захисника є істотною складовою конституційного права підозрюваного, обвинуваченого на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції України). Стаття 59 Конституції України наголошує на тому, 138 - що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (п. З «є» ст. 6). 14. Передбачену п. З ч. З ст. 42 КПК «першу вимогу» (клопотання) про необхідність залучення захисника підозрюваний може заявити вже з моменту затримання його за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення уповноваженою службовою особою (див. ст. 210 КПК), або з моменту вручення йому письмового повідомлення про підозру (див. ст. 278 КПК), а обвинувачений, якому прокурор одночасно з передачею обвинувального акта в суд вручив копію цього акта (ст. 293 КПК), - з моменту отримання обвинувального акта судом. Про форми та порядок залучення захисника до участі у кримінальному провадженні див. ст.ст. 48-51 КПК та коментар до них. 15. Побачення підозрюваного, обвинуваченого із захисником до першого допиту в умовах, які забезпечують конфіденційність спілкування, означає, що жодна інша особа не може бути присутня під час такого спілкування або будь-яким способом прослуховувати таку розмову, у тому числі в місцях затримання чи попереднього ув'язнення. Конфіденційність спілкування підозрюваного, обвинуваченого із захисником сприяє, з одного боку, отриманню захисником від підозрюваного чи обвинуваченого у довірливій формі максимально необхідного для здійснення ним ефективного захисту обсягу інформації щодо події кримінального правопорушення та причетності до неї підозрюваного чи обвинуваченого, наявності у підозрюваного чи обвинуваченого доказів, які можна було б подати для спростування підозри чи обвинувачення, доведення невинуватості або меншої винуватості, а з іншого, - роз'ясненню захисником підозрюваному чи обвинуваченому: а) юридичної суті події кримінального правопорушення, можливої кримінальної відповідальності і покарання у разі доведення вини підзахисного; б) процесуальних можливостей, які дають підозрюваному, обвинуваченому його правове становище, його процесуальні права; в) значення для доведення його вини його показання під час допиту в досудовому розслідуванні і в судовому розгляді і що давання показань для нього є не обов'язком, а правом; г) характеру поведінки підозрюваного чи обвинуваченого під час першого чи наступних допитів, участі в інших слідчих діях, які клопотання чи скарги доцільно подати чи не подавати під час подальшого провадження, щоб не зашкодити своїм законним інтересам. 16. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р. особа, взята під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачень, у тому числі які виключають при побаченні із захисником можливість третіх осіб мати доступ до інформації, що надається в процесі побачення. Важливою гарантією забезпечення права на захисника в місцях затримання та попереднього ув'язнення є виконання обов'язків щодо захисту прав людини слідчим суддею. Згідно з ч. 9 ст. 206 КПК слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника, або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника. 17. Право підозрюваного, обвинуваченого на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій передбачає можливість участі захисника у допиті та інших процесуальних діях, які провадяться як за участю підозрюваного, обвинуваченого, так і без такої участі, але за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого або захисника (див. ч. 6 ст. 223 КПК). 18. Підозрюваний, обвинувачений може заявити про відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження. Проте слідчому чи суду необхідно з'ясувати, чи не є така відмова вимушеною, зокрема, у зв'язку з тим, що підозрюваний, обвинувачений не має коштів на оплату послуг захисника і, необхідно вирішувати питання про призначення захисника в порядку надання безоплатної правової допомоги. 19. Про випадки отримання підозрюваним, обвинуваченим правової допомоги захисника за рахунок держави див. коментар до ст. 49 КПК. Законом України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу» передбачено надання безоплатної правової допомоги у вигляді захисту від обвинувачення підозрюваним у вчиненні злочину особам, які затримані органами дізнання та слідства, а особам, у справах яких відповідно до положень КПК України участь захисника є обов'язковою - на захист від обвинувачення та складання документів процесуального характеру (див. ст.ст. 13, 14 Закону). При цьому суб'єктами надання безоплатної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом або на тимчасовій основі на підставі договору (ст. 15 Закону). Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в АРК, областях, містах Києві та Севастополі приймає рішення про надання такої допомоги або про відмову в її наданні; забезпечує складення процесуальних документів за зверненням суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу; забезпечує участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства та в розгляді кримінальної справи в суді у випадках, коли участь захисника є обов'язковою відповідно до положень КПК України, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, який є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, не може запросити захисника через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин (п.п. 1-3 ст. 17 Закону). Про відшкодування витрат на правову допомогу див. ст. 120 КПК. 20. Згідно з ч. 1 ст. 63 Конституції України кожна особа, а отже, і підозрювана чи обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Про зміст засади свободи особи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів і членів сім'ї див. також ст. 14 КПК. Згідно з ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити, зокрема, право давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього. Про роз'яснення особі цього права у випадку письмового повідомлення про підозру див. ч. 2 ст. 276 КПК. На початку судового розгляду головуючий роз'яснює обвинуваченому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання (ст. 348 КПК). Допит обвинуваченого у судовому розгляді здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань (ч. 4 ст. 349 КПК), а також розгляду судом обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку в спрощеному порядку (див. ч. 1 ст. 381 КПК). У разі отримання показань чи пояснень від особи, зокрема від підозрюваного чи обвинуваченого, у вчиненні кримінального правопорушення, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права, закон зобов'язує суд визнати це істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, а показання і пояснення - недопустимими доказами (див. п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК). Наголошуючи на значенні цього права кожної людини, Європейський суд з прав людини у п. 77 мотивувальної частини рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Яременко проти України» зазначав наступне: «Стосовно використання доказів, отриманих з порушенням права затриманого на мовчання та права не свідчити проти себе..., слід зазначити, що наявність таких прав є загальновизнаним міжнародним стандартом - стрижневим для поняття справедливого судового розгляду за ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p.». Встановлення таких стандартів пояснюється, зокрема, необхідністю захисту обвинуваченого від неправомірного примусу з боку органів влади, що має сприяти уникненню помилок при здійсненні правосуддя, а також сприяти реалізації цілей ст. 6 Конвенції. Право не свідчити проти себе вимагає, -141 зокрема, від сторони обвинувачення в кримінальній справі обґрунтовувати свої доводи проти обвинуваченого, не вдаючись до доказів, отриманих за допомогою методів примусу або тиску, всупереч волі обвинуваченого. 21. Підозрюваний, обвинувачений має право у будь-який момент допиту відповідно під час досудового розслідування чи в судовому розгляді відмовитися відповідати на поставлені запитання. Згідно з ч. 4 ст. 224 КПК у разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви. Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності підозрюваного, обвинуваченого і за давання завідомо неправдивих показань. 22. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити права, зокрема, право вимагати перевірки обгрунтованості затримання (ч. 4 ст. 208 КПК). Обгрунтованість затримання особи за підозрою у вчиненні злочину згідно з Конституцією України перевіряється судом (ч. З ст. 29 Конституції), а також прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121 Конституції), у тому числі на вимогу підозрюваного. Відповідно до засади забезпечення права на свободу та особисту недоторканність кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обгрунтованість його затримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою (ч. 2 ст. 12 КПК). 23. Конституційною основою права підозрюваного у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на негайне повідомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування є положення ч. 6 ст. 29 Конституції України про те, що про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. 24. До членів сім'ї чи близьких родичів, згідно з п. 1 ч. 1 ст. З КПК, належать: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. 25. КПК не встановлює вичерпного переліку осіб, щодо яких у затриманого чи взятого під варту існує право на негайне повідомлення про затриман- ня і місце свого перебування. «Іншими особами» за вибором затриманого чи взятого під варту мож>ть бути особи, неповідомлення яких про затримання чи взяття під варту може спричинити настання моральної, фізичної чи майнової шкоди для цих осіб та/або самого затриманого чи взятого під варту: особі, за якою затриманий, заарештований здійснював постійний догляд у зв'язку з тяжкою хворобою; особі, в якої він наймає житлове приміщення тощо, проте якщо в уповноваженої службової особи, яка здійснила затримання, є підстави для обгрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно (див. ч. 1 ст. 213 КПК). 26. Виходячи з презумпції невинуватості, підозрюваний і обвинувачений не зобов'язані доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції України), але вони мають право це робити. 27. Способи збирання доказів стороною захисту, зокрема підозрюваним і обвинуваченим, визначені ч. З ст. 93 КПК: витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. 28. Ініціювання підозрюваним, обвинуваченим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді (див. п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК). 29. Зрозуміло, що підозрюваний, обвинувачений має право брати участь у проведенні слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, які без них провести неможливо. До них належать, зокрема: допит підозрюваного (ст. 224 КПК), пред'явлення підозрюваного для впізнання (ст. 228 КПК), слідчий експеримент з метою перевірки показань підозрюваного (ст. 240 КПК), вручення письмового повідомлення про підозру (ст. 278 КПК). Згідно з ч. З ст. 223 КПК слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) Д'ї осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені чи порушені. Підозрюваний, обвинувачений зобов'язані з'явитися за викликом слідчого, прокурора (див. ст. 133 КПК). У разі неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за викликом до нього може бути застосований привід (див. ст.ст. 139, 140 КПК). Крім того, підозрюваний, обвинувачений мають право брати участь у слідчій (розшуковій) дії, яка провадиться за їхнім клопотанням, клопотанням їхніх захисників чи законних представників (див. ч. 6 ст. 223 КПК). 30. Під час проведення слідчої (розшуково'О чи іншої процесуальної дії за участю підозрюваного чи обвинуваченого він має право ставити запитання, „ 143 г висловлювати свої пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення слідчої (розшукової) дії, які заносяться до протоколу (див. ч. 6 ст. 223 КПК). Про вимоги до форми та змісту протоколу процесуальної дії, порядку його складання та підписання див. ст.ст. 104-106 КПК. 31. Підозрюваний, обвинувачений мають право застосовувати під час проведення процесуальних дій, учасником яких віни є. фото-, аудіо-, відеотехнічні засоби у такий спосіб, щоб цим не перешкоджати нормальному ходу (здійсненню) процесуальної дії. Заборона застосування підозрюваним чи обвинуваченим технічних засобів обмежується проведенням окремої процесуальної дії або певною стадією провадження за умови, що це робиться з метою нерозголошен-ня відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи. Про таку заборону слідчий чи прокурор виносить вмотивовану постанову, а слідчий суддя - вмотивовану ухвалу. 32. При вирішенні питання про заборону підозрюваному, обвинуваченому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають враховувати положення Закону України «Про інформацію» у редакції від 13 січня 2011 р. про те, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом (ст. 20 Закону), якою є конфіденційна, таємна та службова інформація, і які саме відомості не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом (ст. 21 Закону). Не менш важливим для правильного вирішення питання про заборону підозрюваному, обвинуваченому застосовувати технічні засоби є врахування положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. (розділ II «Порядок доступу до інформації») про те, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону); 4) обмеженню доступу підлягає саме інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (ч. 7 ст. 6 Закону). Цей Закон розкриває зміст поняття кожного з видів інформації з обмеженим доступом (ст.ст. 7-9 Закону). Зокрема, згідно зі ст. 6 Закону таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється Законом та спеціальними законами. 33. Відомості, які містять таємницю, що охороняється законом, визначені Законом України «Про державну таємницю» від 21 вересня 1999 р. та Зводом відомостей, що станоьлять державну таємницю, затвердженим наказом голови Служби безпеки України 1 березня 2001 р. № 52 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 264/5455 22 березня 2001 p.; Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. 34. Згідно зі ст. 162 КП К до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать: 1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана за умови нерозголошення авторства або джерела інформації; 2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю; 3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій; 4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю; 5) відомості, які можуть становити банківську таємницю; 6) особисте листування особи та інші записи особистого характеру; 7) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо; 8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних; 9) державна таємниця. 35. Заборона розголошення відомостей, які стосуються інтимного життя особи, грунтується на конституційному положенні про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, і що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, позначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України). Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігти розголошенню такої інформації (див. ч. З і 4 ст. 15 КПК). Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2012 р. № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, З ст. 34 Конституції України роз'яснив, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї. 36. Клопотання підозрюваного, обвинуваченого про проведення процесуальних дій можуть стосуватися необхідності проведення в інтересах з'ясування обставин, що свідчать про його невинуватість чи меншу винуватість у вчиненні кримінального правопорушення і забезпечення його права на захист слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій: виклик і допит нових свідків (див. ст. 224 КПК), призначення додаткової чи повторної експертизи (ст. 242 КПК), проведення слідчого експерименту (ст. 240 КПК), надання доступу до матеріалів закінченого досудового розслідування (див. ст. 290 КПК) тощо.
За наявності реальної загрози життю і здоров'ю, жиглу чи майну підозрюваного, обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на цих учасників кримінального провадження, вони мають право на забезпечення безпеки. Порядок вжиття заходів для забезпечення безпеки підозрюваному, обвинуваченому, членам його сім'ї, близьким родичам, майна, житла визначено Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. При цьому забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, - це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя (див. ст. 1 Закону). 37. Обгрунтована заява підозрюваного, обвинуваченого про відвід іншого суб'єкта кримінального провадження за наявності обставин, які виключають його участь у цьому кримінальному провадженні, має на меті досягнення законного інтересу, який полягає в тому, щоб щодо нього було проведено всебічне, повне і об'єктивне досудове розслідування, справедливий судовий розгляд, а на його основі ухвалено законне, обгрунтоване і справедливе судове рішення. 38. До кола осіб, яким може бути заявлено відвід підозрюваним, обвинуваченим, КПК віднесено суддю, слідчого суддю, присяжного, прокурора, слідчого, захисника підозрюваного чи обвинуваченого, представника потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача, спеціаліста, експерта, перекладача, секретаря судового засідання (ст.ст. 75-79 КПК). Про порядок вирішення питання про відвід та наслідки відводу цих осіб див. ст.ст. 80-83 КПК. Водночас, зміст параграфів 1-5 глави 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» КПК дає підстави для висновку, що коло осіб, яким підозрюваний, обвинувачений може заявити відвід, є значно ширшим і включає в себе також: а) керівника органу досудового розслідування (див. ст. 39 КПК); б) співробітників інших (окрім слідчих підрозділів) підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - у випадках здійснення ними повноважень слідчого при досудовому розслідуванні кримінальних проступків (див. ч. З ст. 38 КПК); в) співробітників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, які здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора (див. ч. 1 ст. 41 КПК); г) законного представника підозрюваного, обвинуваченого (див. ст. 44 КПК); ґ) законного представника потерпілого (див. ст. 59 КПК); д) законного представника цивільного позивача (див. ст. 64 КПК); є) адвоката свідка (див. п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК); є) судового розпорядника (див. ст. 74 КПК); ж) понятих, які залучаються до проведення слідчих (розшукових) дій (див. ч. 7 ст. 223 КПК). 39. Зі змісту п. 14 ч. З ст. 42 КПК можна дійти висновку, що підозрюваний має право ознайомитися з матеріалами до
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 732; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.142.172.166 (0.018 с.) |