Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження захисника, несе підозрюваний, обвинувачений.

Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження представника, несе особа, яку він представляє.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Витрати захисника обвинуваченого і представника потерпілого, ци­вільного позивача та цивільного відповідача на прибуття до місця досудового розслідування або судового провадження обвинувачений та потерпілий покри­вають самостійно.

Верховний Суд України визначив, що до судових витрат не повинен вклю­чатися середній заробіток, який зберігається за місцем роботи за свідками, по­терпілими, перекладачами, експертами, спеціалістами, понятими за час, витра­чений у зв'язку з явкою за викликом (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» (зі змінами, вне­сеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. №12).

2. Прибуття захисника обвинуваченого до місця досудового розслі­дування або судового провадження хоча і не є у прямому сенсі наданням правової допомоги, але витрати, пов'язані з цим, підлягають компенсації за рахунок Державного бюджету України у випадках, передбачених ч. З ст. 120

КПК.

3. За судовим рішенням компенсуються витрати захисника обвинуваче­ного, якому правова допомога надається безоплатно, на прибуття до місця до­судового розслідування або судового провадження та витрати обвинуваченого, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника і представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відпові­дача, що пов'язані із втратою ними заробітку та за відрив їх від звичайних занять.

4. Визначення граничного розміру компенсації за судовим рішенням ви­трат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, покладено на Кабінет Міністрів України.

Стаття 122. Витрати, пов'язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів

1. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, переклада­чів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи екс­перта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Витрати, пов'язані із участю потерпілих у кримінальному про­вадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань

 

підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільної о позивача та ци­вільного відповідача, здійснюються за рахунок коштів Державного бю­джету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді аби суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділи ються цим установам з Державного бюджету України.

3. Потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних за­нять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичай­них занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

4. Експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а та­кож добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам, спе­ціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу, якщо це не є їх службовим обов'язком.

Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів та експертів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Порядок і розміри витрат, про які йдеться у ч. 1 коментованої статті, визначаються Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та ви­плати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалі­зованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабіне­ту Міністрів України № 869 від 26 липня 2001 p., № 590 від 27 квітня 2006 p., № 870 від 26 червня 2007 p., № 115 від 11 лютого 2010 p.).

2. Проведення судових експертиз державними спеціалізованими устано­вами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, прокурора, суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України (ч. 2 ст. 15 Закону Укра­їни від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу»).

3. Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень у криміналь­ному провадженні державними спеціалізованими установами, судово-медич­ними та судово-психіатричними установами на замовлення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного пред­ставника, потерпілого, його представника здійснюється за рахунок замовника (ч. 4 ст. 15 Закону України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу»).

4. Право потерпілого безоплатно за рахунок держави користуватися по­слугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, передбачене п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК.

5. Розмір процесуальних витрат, необхідних для екстрадиції, у певних випадках може бути підставою для відмови від екстрадиції. Так, якщо видача особи іншій державі буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяж­кості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції, уповноважений (центральний) орган України має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної дер­жави (ч. 4 ст. 573 КПК).

Стаття 123. Витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням речей

І документів

1. Витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням речей і докумен­тів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Граничний розмір витрат, пов'язаних із зберіганням і пересилан­ням речей і документів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Усі витрати, пов'язані зі зберіганням і пересиланням речей і докумен­тів слідчими, прокурорами і суддями (судом) покладає на себе держава. Збері­гання і пересилання речей і документів іншими учасниками процесу, зокрема стороною захисту, здійснюється за власний рахунок.

2. У разі, якщо витрати органів досудового розслідування, прокуратури і суду із забезпечення спеціальних умов зберігання речових доказів є співрозмір-ними з їх вартістю, зазначені органи повинні діяти у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 100 КПК.

Стаття 124. Розподіл процесуальних витрат

1. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваче­ного на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, перед­бачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним право­порушенням.

2. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваче­ного на користь держави документально підтверджені витрати на залучен­ня експерта.

3. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, Верховний Суд Укра­їни, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рі­шення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних витрат.

1. У ч. 1 коментованої статті мова йде лише про відшкодування за ра­хунок обвинуваченого процесуальних витрат потерпілого. Про відшкодування (компенсацію) шкоди, спричиненої потерпілому внаслідок кримінального пра­вопорушення, див. коментар до глави 9 КПК.

2. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбаченому ст. 1177 Цивільного кодексу України.

3. У кримінальному провадженні щодо неповнолітнього суд може по­класти процесуальні витрати на батьків, опікунів або піклувальників.

4. Ухвалення судом обвинувального вироку зі звільненням від покаран­ня не є підставою для звільнення засудженого від відшкодування процесуаль­них витрат на користь держави.

5. У разі засудження в одному кримінальному провадженні кількох осіб процесуальні витрати підлягають стягненню у частковому порядку з урахуван­ням вини, ступеня відповідальності і майнового стану кожного.

6. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлен­ня про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов'язані з оголошенням перерви у судовому засіданні (ст. 72 КПК).

7. Вищий суд під час перегляду судових рішень в апеляційному і каса­ційному порядку, за нововиявленими обставинами, або Верховний Суд України вправі змінити рішення чи постановити нове. Якщо новим рішенням вищий суд виключає епізоди обвинувачення або виправдовує окремих осіб, то проце­суальні витрати, пов'язані зі збиранням і зберіганням предметів і документів, приймаються на рахунок держави.

8. Вирішуючи питання про розподіл процесуальних витрат у справах приватного обвинувачення, суд повинен перевірити, чи не об'єднані в одному кримінальному провадженні зустрічні приватні обвинувачення.

Стаття 125. Визначення розміру процесуальних витрат 1. Суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

1. Розмір процесуальних витрат є обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні (п. З ч. 1 ст. 91 КПК), причому обов'язок дока­зування даних щодо розміру процесуальних витрат закон покладає на сторону, що їх надає (ч. 2 ст. 92 КПК).

2. Ухвалити остаточне рішення щодо розміру процесуальних витрат має право лише суд.

3. Учасники кримінального провадження мають право звернутися до суду із клопотанням щодо визначення розміру процесуальних витрат. Суд впра­ві вимагати від цих учасників надання документів на підтвердження розміру таких витрат.

4. Визначенню розміру процесуальних витрат сприяє вимога, адресова­на слідчому і прокуророві (п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК) щодо необхідності зазначити їхній розмір в обвинувальному акті.

Стаття 126. Рішення щодо процесуальних витрат

1. Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або

Ухвалою.

2. Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціаліс­ти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуаль­них витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

1. Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у рішенні, що є кін­цевим у конкретному кримінальному провадженні. Такими рішеннями є вирок, ухвала (наприклад, ухвала про застосування примусових заходів медичного ха­рактеру або про відмову в їх застосуванні).

2. Ухвалюючи вирок чи ухвалу, суд повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому обсязі (п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК).

3. Рішення щодо процесуальних витрат викладається у резолютивній частині вироку суду першої інстанції (п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК).

4 Рішення про розподіл процесуальних витрат викладається в ухвалі суду апеляційної інстанції (п. З ч. 1 ст. 419 КПК) і в ухвалі суду касаційної інстанції (п. З ч. 1 ст. 442 КПК).

Глава 9.