Глава 18. Запобіжні заходи, затримання особи

Запобіжні заходи, затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду

Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов'язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

Тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосо­вується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду кло­потання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгля­ду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідуван­ня - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

1. Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу попереджуваль­ного характеру, пов'язані з позбавленням або обмеженням свобод підозрюва­ного, обвинуваченого, які за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, застосовуються під час кримінального провадження слідчим суддею, судом з метою забезпечення їх належної процесуальної поведінки. Запобіжни­ми заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) до­машній арешт; 5) тримання під вартою.

2. Наведені запобіжні заходи можуть застосовуватися до підозрюваних, обвинувачених, які досягай вісімнадцятирічного віку. До неповнолітніх підо­зрюваних, обвинувачених, крім цих запобіжних заходів, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї

установи (ст. 493 КПК).

3. До підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований лише один із передбачених законом запобіжних заходів. У ст. 176 КПК вони розташова­ні в порядку зростання їх суворості, що суттєво як при обранні конкретного

запобіжного заходу, так і при заміні більш суворого на менш суворий і навпаки. А наявність широкого їх переліку дає можливість обрати адекватний запобіж­ний захід з урахуванням конкретної мети, підстав та обставин, що згідно із за­коном ураховуються при його обранні.

4. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, обви­нуваченого за ухвалою слідчого судді, суду з метою приводу та затримання без ухвали слідчого судді, суду уповноваженою службовою особою, а також кожним, хто не є уповноваженою службовою особою. Підстави та порядок за­стосування цього тимчасового запобіжного заходу урегульовані ст.ст. 188-192, 207-213 КПК.

5. Обов'язок (тягар) доведення перед слідчим суддею, судом обставин-під-став обрання до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, а також, що жоден з інших, більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти дове­деним під час розгляду ризику або ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків, покладено на слідчого, прокурора. А тому при вирішенні питання про обрання особі запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинні керуватися правилом принципу презумпції невинуватості про те, що всі сумніви щодо доведеності обставин-підстав обрання запобіжного заходу тлумачаться на користь підозрюваного, обвинуваченого.

6. Підстави обрання запобіжного заходу перед слідчим суддею, судом можуть доводитися будь-якими даними: як отриманими за результатами про­ведення процесуальних, в першу чергу слідчих (розшукових) дій, так і отрима­ними за результатами проведення оперативно-розшукових заходів.

7. Згідно з коментованою статтею запобіжні заходи можуть застосовува­тися лише в ході кримінального провадження, яке розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а завершу­ється в момент набрання остаточним (завершальним) процесуальним рішен­ням законної сили: під час досудового розслідування лише слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором або за клопотанням про­курора, а під час судового провадження - лише судом за клопотанням про­курора.

Слід зазначити, що стосовно ініціаторів застосування запобіжних за­ходів чинний КПК України нині непослідовний, бо, наприклад, на підго­товчому судовому засіданні надає учасникам судового провадження, якими, окрім прокурора, є обвинувачений, захисник, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник (ч. 2 ст. 314, ч. З ст. 315 КПК), право клопотати перед судом про обрання, зміну чи скасуван­ня щодо обвинуваченого запобіжного заходу. Таке ж право надано сторонам обвинувачення і захисту у судовому розгляді (ч. 1 ст. 331 КПК). Очевидно, що на практиці слід керуватися останніми нормами процесуального закону як спеціальними і такими, що розширюють права особи в кримінальному провадженні.

Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів

1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконан­ня підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному прова­дженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримі­нальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обгрунто­ваної підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вва­жати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

1. При обранні того чи іншого запобіжного заходу повинні враховуватися одночасно його мета (ч. 1 ст. 177 КПК) та підстави (ч. 2 ст. 177 КПК), а також інші передбачені законом обставини (ст. 178 КПК).

2. Запобіжний захід має обиратися виключно з метою забезпечення на­лежної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, зокрема, для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, перед­бачених ч. 7 ст. 42 та іншими нормами КПК, а також щоб запобігти спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи предметів, які мають істотне зна­чення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, екс­перта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кри­мінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопо­рушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.

Застосування запобіжного заходу з будь-якою іншою метою, наприклад, з метою покарання особи за кримінальне правопорушення, з метою добитися показань стосовно її причетності до кримінального правопорушення тощо не­припустиме. Його застосування в жодному разі не повинно залежати від того, визнає підозрюваний, обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення чи не визнає.

, 403

3. Підстава застосування запобіжного заходу поділяється на загальну і осо­бливу складові. Загальною складовою є наявність обґрунтованої підозри у вчи­ненні особою кримінального правопорушення, а особливою - наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обви­нувачений, а також засуджений може здійснити дії, передбачені ч. І коментованої статті, з перешкоджання кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється, обвинувачується.

4. Наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення як загальної складової підстави застосування запобіжного заходу слід розуміти як наявність «розумної підозри», тобто добросовісного, основаного на сукупності наявних на даний момент доказів припущення про вчинення цією особою кримінального правопорушення. Ступінь доведеності підозри, обвинувачення на цьому етапі провадження не є обставиною, що впли­ває на обрання запобіжного заходу, оскільки встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого прова­дження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.

Наявність же ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити одну чи кілька із наведених дій як другу складову підстави обрання запобіжного заходу означає наявність даних, які свідчать про обгрунтовану ймовірність вчинення ним таких дій.

5. Закон прямо забороняє слідчому, прокурору ініціювати перед слідчим суддею, судом застосування до підозрюваного, обвинуваченого будь-якого за­побіжного заходу за відсутності обгрунтованої підозри у вчиненні ним кримі­нального правопорушення та відсутності ризиків здійснення дій, передбачених у п.п. 1-5 ч. 1 коментованої статті.

Стаття 178. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім на­явності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинува­ченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопору­шенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в міс­ці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця робо­ти або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих за­побіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кри­мінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинува­чується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні об­ставини.

1. Окрім загальної і особливої складових підстави для застосування за­побіжного заходу, слідчий суддя, суд повинен також ураховувати обставини, зазначені в коментованій статті, і оцінити усі їх у сукупності. Самі по собі ці обставини, за відсутності загальної та особливої складових, не дають слідчому судді, суду права на застосування запобіжного заходу.

Перелік наведених у цій статті обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, не є вичерпним. Слідчий суддя, суд може визнати такими й інші обставини, наприклад, сприяння розкриттю злочину, вжиття заходів з відшкодування (компенсації) завданої потерпілому шкоди та інші пом'якшуючі обставини. При застосуванні запобіжного заходу ці обставини можуть врахову­ватися як окремо, так і в сукупності.

Вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення як обставина, що враховується при обранні за­побіжного заходу, означає наявність такої їх сукупності, неупереджена оцінка якої дає достатні підстави слідчому судді, суду переконатись у тому, що особа таки могла його вчинити. Європейський суд з прав людини такий ступінь пере­конаності суддів означує (характеризує) терміном «розумна підозра» у вчинен­ні кримінального правопорушення.

2. Обов'язок надання доказів стосовно обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, лежить на слідчому, прокуророві. Сторона захис­ту - підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник, а також інші учасники кримінального провадження - потерпілий, його пред­ставник та законний представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники вправі подавати такі докази, а також докази на підтвердження чи спростування як загальної, так і особливої складових підстави обрання за­побіжного заходу.

3. Тяжкість покарання як обставина, що враховується при обранні запо­біжного заходу, не повинна визначатися «механічно», як середньоарифметич­на в межах санкції статті Особливої частини КК України, за якою особа під­озрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, а як

—405

конкретний вид та розмір покарання, яке за переконанням слідчого судді, суду, основаним на наявних на час розгляду цього питання матеріалах, могло б бути призначене обвинуваченому судом з огляду на санкцію статті (статей) Особли­вої частини КК та відповідно до положень Загальної частини КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання за умови визнання його вироком суду винним у вчиненні інкримінованого йому діяння.

Стаття 1 79. Особисте зобов'язання

1. Особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, об­винуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суд­дею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

2. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомля­ються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невико­нання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

3. Контроль за виконанням особистого зобов'язання здійснює слід­чий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

1. Особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом, який полягає в обмеженні права підозрюваного, обвинуваченого на свободу пере­сування, вибір місця проживання (перебування), забезпеченні виконання по­кладених на нього процесуальних та інших, визначених законом і зазначених в особистому зобов'язанні, обов'язків.

2. На підозрюваного, обвинуваченого слідчим суддею, судом може бути по­кладено залежно від доведеності прокурором на час розгляду відповідного клопо­тання обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, обов'язок прибувати за кож­ною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, а також один або кілька із таких обов'язків: 1) прибувати до визна­ченої службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із на­селеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про змі­ну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування із будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (пас­порти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю (ч. 5 ст. 194 КПК).

Наведений перелік обов'язків, що можуть покладатися на підозрюваного, обвинуваченого як особисті зобов'язання, є вичерпним.

3. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу вклю­чає: а) подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором слідчому судді, суду вмотивованого клопотання про обрання цього запобіжного заходу та доказів на підтвердження його обрання; б) постановления слідчим суддею, судом вмотивованої ухвали про обрання як міри запобіжного заходу особистого зобов'язання, із зазначенням, які саме обов'язки покладаються на підозрювано­го, обвинуваченого; в) складання письмового особистого зобов'язання з пере­ліком цих обов'язків та зазначенням наслідків їх невиконання; г) ознайомлення підозрюваного, обвинуваченого під розпис із змістом цього процесуального до­кумента та роз'ясненням того, що в разі невиконання вказаних зобов'язань до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може бути покладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

4. Під місцем проживання мається на увазі: житловий будинок, квартира, службове житлове приміщення, будинок-інтернат для престарілих, інвалідів, ветеранів, інші спеціалізовані будинки, а також інші житлові приміщення, у яких громадяни постійно чи переважно проживають як власники, за догово­ром найму (піднайму), або оренди чи з інших підстав, передбачених законодав­ством України.

Під місцем перебування маються на увазі: готелі, будинки відпочинку, са­наторії, пансіонати, кемпінги, туристичні бази, інші подібні заклади, а також житлові приміщення, які не є місцем проживання громадянина, в якому він про­живає тимчасово.

У випадках неможливості явки за викликом у призначений термін, у разі необхідності відлучитися із населеного пункту, місця проживання (перебуван­ня), при зміні місця проживання та/або роботи навіть у тому ж населеному пункті тощо, підозрюваний, обвинувачений повинен письмово повідомляти про це слідчого, прокурора, суд, у провадженні якого перебуває справа, а при необхідності відлучитися із населеного пункту, відвідати заборонене для від­відування місце тощо - отримати на це їх письмовий дозвіл.

Слід мати на увазі, що немає сенсу при застосуванні цього запобіжного за­ходу покладати обов'язок не відлучатися із населеного пункту місця реєстрації, проживання чи перебування на підозрюваного, обвинуваченого, який за родом своєї трудової діяльності переміщується за межі цього населеного пункту (від­повідних працівників транспорту, пересувних підприємств, членів експедицій тощо), а покладення обов'язку утримуватися від спілкування з адвокатом, сво­їм захисником та законним представником взагалі неприпустиме, оскільки таке спілкування є одним із гарантованих законом прав на захист.

5. Контроль за виконанням особистого зобов'язання на стадії досудового розслідування здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває справа, а якщо справа перебуває у провадженні суду - прокурор, який затвердив та направив до суду обвинувальний акт, прокурор, який підтримує (підтримував) державне обвинувачення в суді першої інстанції.

-407

Стаття 1 80. Особиста порука

1. Особиста порука полягас у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважас такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодекс) і шбов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового pos слідування чи в суд на першу про те вимогу.

2. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає за­побіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано доста і -ньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

3. Поручителю роз'яснюється у вчиненні якого кримінального право­порушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх неви­конання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.

4. Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до ви­никнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудо­вого розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запо­біжного заходу на інший.

5. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на ньо­го накладається грошове стягнення в розмірі:

1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене пока­рання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене по­карання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене пока­рання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.