При пред'явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо.

6. За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, ма­теріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах пер­шій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріа­лами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання.

7. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відміннос­тей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво вплива­ють на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чоти­рьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відміннос­тей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

8. При пред'явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціа­лісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.

9. За правилами цієї статті може здійснюватися пред'явлення осо­би для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впіз­нає, та особами, які пред'явлені для впізнання.

 

1. Пред'явлення особи для впізнання - це самостійна слідча (розшуко-ва) дія, яку проводять з метою встановлення тотожності, подібності або від­мінності наданої для спостереження і сприйняття особи з тими, яких свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав як очевидець за пев­них обставин розслідуваної події. Сутність цієї дії полягає в тому, що під час її проведення шляхом виділення та порівняння найбільш характерних ознак та особливостей ідеального образу, який зберігається в пам'яті особи, яка впізнає, та об'єкта в натуральному вигляді або його зображення на фотознімку чи у відеозапису відбувається встановлення тотожності, подібності або відмінності такого ідеального образу із пред'явленою для впізнання особою. Загальна мета пред'явлення для впізнання полягає в отриманні доказів, які являють собою висновок одного з учасників процесу про результати проведеної ним ідентифі­кації - тотожність, схожість або відмінність осіб чи об'єктів, представлених для ознайомлення, з ознаками особи, що збереглися в його пам'яті.

2. Пред'явлення особи для впізнання проводиться за наявності юридич­них та фактичних підстав, зокрема, за наявності: суб'єкта впізнання; прото­колу його допиту, в якому зафіксовано показання про прикмети й особливості об'єкта впізнання та про обставини, за яких він його сприймав; об'єкта, який підлягає впізнанню і яким є жива особа або її фотографічне чи відеографіч-не зображення; кількох схожих об'єктів, які пред'являються разом з об'єктом впізнання. Під фактичними підставами слід розуміти наявність у слідчого, про­курора даних процесуального та непроцесуального характеру, які дозволяють дійти висновку про необхідність (доцільність) та можливість проведення цієї слідчої дії.

3. Проведення попереднього допиту особи, яка впізнає, і відображення в протоколі результатів опитування щодо зовнішнього вигляду, прикмет та обста­вин, за яких відбувалося спостереження особи, котру пред'являтимуть для впіз­нання, а також з'ясування питання, чи може особа її впізнати і за якими саме ознаками чи за сукупністю яких ознак, є обов'язковою умовою пред'явлення для впізнання. Проте навіть у тих випадках, якщо особа не може докладно опи­сати ознаки об'єкта, що підлягає впізнанню, однак впевнено стверджує, що зможе його упізнати, то недоцільно відмовлятися від проведення такої слідчої дії. В цій ситуації оцінка як негативних, так і позитивних результатів такого впізнання потребує виважених підходів.

Заборону попереднього показу особі, яка впізнає, особи, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, слід розуміти як вимогу того, що ні слідчий, ні про­курор, ні оперативні співробітники чи будь-хто інший не мають права показу­вати до проведення цієї слідчої дії особі, яка впізнає, того, кого будуть впізна­вати, його фотографічних, відеографічних зображень або вказувати на окремі прикмети, які можуть розкрити його особистість і вплинути на процес узна­вання, або стати підказкою, кого саме треба впізнати. Встановлення слідчим, прокурором чи судом таких фактів ураховується при оцінці ними результатів проведеного впізнання.

4. Встановлений ч. 2 ст. 228 КПК порядок пред'явлення особи для впіз­нання передбачає, що така особа пред'являється серед інших осіб тієї ж статі в кількості на менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Такі вимоги до об'єктів впізнання носять загальний характер. Це озна­чає, що стать, вік, зовнішність та вимоги до одягу осіб, яких пред'являють для впізнання, і статистів, кількість яких може бути більше трьох, визначаються в кожному конкретному випадку на власний розсуд особою, яка проводить слідчу дію. Так, не передбачено потреби підтверджувати особистими документами ан­кетні дані, зокрема, стать, вік, місце проживання статистів, дані про яких зано­сяться до протоколу з їхніх слів; зовнішній вигляд кожної з осіб, пред'явлених разом для впізнання, їхній одяг не повинні мати різких відмінностей і водночас повинні мати відмітні ознаки, що дають можливість відрізнити їх. Проте окремі дрібні деталі в зовнішності чи одязі людини можуть звести нанівець доказо­ве значення результатів цієї слідчої дії. Наприклад, конкретну особу можуть «впізнати» не за прикметами зовнішності, а за запахом, який виходить від неї і вказує на тривале перебування в специфічному запаховому середовищі в міс­цях тимчасового тримання під вартою або за відсутністю паска та шнурків на черевиках, які зазвичай відбирають у затриманих і ув'язнених осіб, на жінок-статистів може вказати наявність коштовних прикрас, макіяжу або щойно зро­блених зачісок за одночасної відсутності таких, на перший погляд, не значних деталей зовнішності й супутніх ознак у особи, яку впізнають.

Пред'явлення для впізнання здійснюється обов'язково в присутності не менше двох понятих або ж із забезпеченням слідчим, прокурором застосування безперервного відеозапису ходу підготовки, проведення й отримання результа­тів цієї слідчої дії (ч. 7 ст. 223 КПК).

Особи, яких пред'являють разом для впізнання, можуть стояти або сидіти, а під час впізнання на прохання особи, яка впізнає, їм або кому-небудь з них може бути запропоновано встати, повернутися, пройти кілька кроків. Проте особі, яку пред'являють для впізнання, до початку слідчої дії і за відсутності того, хто впізнає, але в присутності понятих, якщо вони беруть участь у слідчій дії, повинно бути надано можливість зайняти місце серед інших осіб за влас­ним бажанням, що обов'язково зазначається в протоколі. Також не зайвим буде запитати в особи, яку пред'являють для впізнання, чи не заперечує вона проти пред'явлення разом з присутніми статистами або ж вважає за потребу замінити кого-небудь з них. Якщо мотиви заяви щодо потреби заміни статиста будуть вартими на увагу, доцільно задовольнити таку вимогу.

Особа, яка впізнає, повинна уважно оглянути пред'явлених осіб і вказати, кого з них конкретно впізнала, за якими ознаками чи за сукупністю яких ознак, коли і за яких обставин бачила раніше цю особу і яке відношення вона має до обставин, що встановлюються цим кримінальним провадженням, або по­відомити, що нікого з пред'явлених осіб не впізнала. Упізнана особа повинна назвати своє справжнє прізвище й ім'я, а в разі відмови назвати себе - такі дані про впізнану особу повідомляє присутнім слідчий, прокурор, який проводить

слідчу дію. Заява особи, яку впізнали, щодо підтвердження або спростуван­ня результатів впізнання до протоколу не заноситься. Ці питання можуть бути з'ясовані під час проведення допиту. Також не встановлено тієї вимоги, щоб назвали себе статисти, які залучалися до проведення впізнання і щоб їхні дані були занесені до протоколу. Проте у випадку, якщо особа, яка впізнає, серед пред'явлених осіб упізнає в статисті особу як таку, що бачила раніше і яка Mat відношення до цього провадження, факт такого впізнання треба відобразити в протоколі, а перевірка причетності упізнаної особи до подій, які розслідуються, здійснюється на загальних підставах проведення кримінального провадження.

5. Частина четверта коментованої статті встановлює можливість прове­дення впізнання особи поза візуальним та аудіоспостереженням того, кого впіз­нають. Проведення такого впізнання можливе лише у виняткових випадках, що зумовлені наявністю загрози для особи, яка впізнає, з боку того, кого мають впізнавати, чи його оточення. Ніякі інші обставини, окрім наявної загрози без­пеці особи, не можна розглядати як приводи для проведення впізнання особи поза її візуальним та аудіоспостереженням. Відомості про такі загрози можуть бути встановлені як процесуальним, так і оперативно-розшуковим шляхом, однак підтвердження безспірності факту існування загроз матеріалами кримі­нального провадження законодавець не вимагає. Проведення такого впізнання треба організувати так, щоб не міг бачити й чути особу, яка впізнає, не лише той, кого впізнають, а й його захисник, законний представник, а в разі прове­дення впізнання із залученням понятих кількість їх повинна бути достатньою для присутності з боку того, хто впізнає, і з боку того, кого впізнають. Захисник і законний представник особи, яку впізнають, мають право перебувати в тій частині приміщення, де перебувають їхні підзахисний чи особа, інтереси якої вони представляють. До початку впізнання слідчий, прокурор роз'яснює суть дії окремо особі, яку впізнають, її захиснику, іншим учасникам впізнання, які знаходяться в приміщенні разом із зазначеними особами, про що вказується в протоколі цієї слідчої дії.

Після цього так само, але в іншому приміщенні слідчий, прокурор роз'яснює суть слідчої (розшукової) дії особі, яка впізнає, та іншим особам, які беруть участь в слідчій дії і знаходяться в приміщенні разом з цією особою. Оскільки під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії слідчий, прокурор не може перебувати одночасно в двох приміщеннях, місце свого перебування він обирає в кожний момент проведення слідчої дії на власний розсуд, а для забез­печення контролю за її проведенням варто залучити двох помічників слідчого, прокурора з числа учасників слідчої групи або співробітників оперативного підрозділу. Порядок фотографічної та відеографічної фіксації ходу слідчої дії обирає слідчий, прокурор, проте отримані матеріали фотозйомки й відеозапи-су учасникам слідчої дії після її закінчення не демонструються з тим, щоб не можна було встановити особу, яка впізнавала, до часу, коли загроза її безпе­ці відпаде. Про результати впізнання обов'язково повідомляються особа, яка пред'являлася для впізнання, та інші учасники слідчої дії.

6. За своєю суттю впізнання поза візуальним та аудіоспостереженням осо­би, яку впізнають, є фактично одним із заходів гарантування безпеки учасників кримінального судочинства. У зв'язку з цим додатковою юридичною підста­вою такої слідчої дії є прийняття слідчим, прокурором рішення про обмеження відомостей про особу, яка береться під захист, а відомості про таку особу до протоколу впізнання не вносяться і зберігаються окремо до передачі їх суду разом із матеріалами кримінального провадження або до скасування заходів гарантування безпеки.

7. Вимоги ч. 1 та 2 коментованої статті поширюються і на випадки про­ведення впізнання особи за її фотографічним та відеографічним зображенням. Це стосується обов'язкового попереднього опитування особи, що впізнає, з метою з'ясування можливості проведення впізнання і складання відповідно­го протоколу допиту, правильного й в достатній кількості та належної якості підбору об'єктів впізнання, якими є фотографічні зображення і матеріали ві-деозапису. Однак рішення щодо доцільності проведення впізнання особи на конкретний час досудового розслідування повинне спиратися на врахування слідчої ситуації і тієї обставини, що в подальшому таке впізнання виключає можливість пред'явлення для впізнання цієї особи в натурі тій особі, якій були пред'явлені для впізнання зображення на фотознімках або в матеріалах віде-озапису.

Не лише фотознімки, які пред'являються для впізнання в кількості не мен­ше трьох, а й зображення осіб на них не повинні мати різких відмінностей за формою, розміром, якістю, ракурсом та розмірними характеристиками зобра­жень (у повний зріст, портретне зображення, зображення в профіль чи анфас), а зовнішні ознаки осіб повинні вказувати на однакову стать і не мати різких від­мінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню. Всі фо­тознімки до початку проведення впізнання повинні бути наклеєними на папері у вигляді фотографічної таблиці або на бланку протоколу, пронумерованими і скріпленими печаткою органу, яким проводиться досудове розслідування. Фо­тографія особи, яку пред'являють для впізнання, розташовується серед інших фотознімків у довільному порядку.

Матеріали відеозапису із зображенням особи, яку пред'являють для впізнан­ня, повинні бути якісними і такими, що відображають загальні й окремі ознаки зовнішності щонайменше чотирьох осіб, що не мають різких відмінностей в озна­ках, які можуть вказувати на стать, вік, важливі елементи зовнішності та одягу.

8. Застосування технічних засобів для фіксування ходу й результатів впізнання може здійснюватися особою, яка проводить таку слідчу дію, проте слідчий, прокурор може запросити для застосування таких технічних засобів спеціаліста, яким зазвичай є технік-криміналіст або експерт з експертно-кри­міналістичного підрозділу, а також залучити для проведення слідчої дії пси­холога, педагога або інших спеціалістів, потреба в допомозі яких викликана особливостями підготовки й проведення слідчої дії чи особливостями особи, яка впізнає, або особи, яку пред'являють для впізнання.

9. Правила цієї статті повною мірою поширюються на порядок пред'явлення особи для впізнання за такими її проявами, які можуть сприй­няти і запам'ятати інші особи, як-от: голос та хода. Об'єктом такого впізнання є не окремий голос чи окрема хода, а конкретна особа. Водночас, характерни­ми ознаками, що вказують на певну особу, виступають окремі й значущі для впізнання ознаки голосу або ходи. Метою попереднього опитування особи, яка впізнає, є з'ясування того, які саме ознаки голосу чи ходи особи і за яких об­ставин були сприйняті, чому саме і як запам'яталися і чи може особа впізнати певну людину та за якими конкретно ознаками її голосу чи ходи. Особи для впізнання пред'являються серед інших у кількості не менше трьох, кожна з яких послідовно демонструє власні ознаки голосу чи ходи. При цьому особа, яку впізнають, самостійно до початку слідчої дії визначає, в якій послідовності із запрошеними статистами буде демонструвати ознаки голосу або ходи, а саме: впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, навіть у випадках, якщо раніше нею сприймався тільки голос, а не зовнішність того, кого впізнають. Даючи оцінку результатам тако­го впізнання, слід ураховувати, що іноді особи можуть навмисно змінювати свій голос або ходу і тому більшу увагу треба звертати на ті характерні ознаки голосу й ходи, які меншою мірою піддаються викривленню або навмисне ви­кривлення яких є явним, наприклад, показна демонстрація нехарактерного для особи високого голосу, кульгавості тощо. Саме тому під час пред'явлення для впізнання особи за голосом або ходою доцільно застосовувати відеозапис із одночасною фіксацією відеографічних і звукових зображень.

10. Не визначеним у законодавчому порядку, але таким, що має наукові основи для застосування в судочинстві, є пред'явлення для впізнання особи за її тактильним відображенням, образ якого зберігся в пам'яті особи, яка впіз­нає. Це може мати важливе значення і визнаватися як достовірне встановлення факту, якщо впізнання проводять з особою, що має серйозні вади зору або у якої зір відсутній, проте звичним для неї є сприйняття навколишнього світу за звуковим та тактильним відображенням. Загальний порядок і правила такого виду впізнання та фіксування отриманих результатів мають відповідати вимо­гам, встановленим коментованою статтею.

Стаття 229. Пред'явлення речей для впізнання

1. Перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впіз­нати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.

2. Річ, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, про­понується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

3. Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропону­ється пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред'являється в одному екземплярі.

1. Допит особи, якій пред'являють річ для впізнання, проводить слідчий, прокурор, який приймає рішення щодо потреби й доцільності проведення цієї слідчої дії. Як і в разі пред'явлення для впізнання особи метою такого опиту­вання є встановлення обставин, за яких особа, що впізнає, бачила річ, які саме ознаки запам'ятала і чи зможе вона впізнати цю річ. Якщо слідча дія прово­диться за клопотанням захисника або за підтриманим ним клопотанням підза-хисної особи, то запитання щодо характерних властивостей речі, яку має бути пред'явлено для впізнання, з дозволу особи, яка проводить слідчу дію, ставить захисник. Запитання і відповіді на них особи, яка впізнає, заносяться до про­токолу. Забороняється будь-кому до проведення впізнання показувати особі, яка впізнає, річ, її зображення та повідомляти іншим способом відомості про її прикмети, знання яких може вплинути на об'єктивність результатів впізнання.

2. Кожна річ пред'являється для впізнання окремо з-поміж інших однорід­них речей одного виду, що не мають різких відмінностей у якості, зовнішньому вигляді і в загальній кількості не менше трьох. Важливим є підбір для впізнан­ня речей саме за ознакою їх однорідності, віднесення до одного й певного виду за зовнішнім виглядом, призначенням. Водночас, не можуть пред'являтися для впізнання разом однорідні речі, які не мають індивідуальних властивостей і які не можна відрізнити одна від одної, наприклад, нове взуття одного фасону й розміру, тарілки чи виделки зі столового набору тощо. Якщо ж річ має ви­разні індивідуальні ознаки, і в природі не існує або трапляються не часто речі з такими ж ознаками, то практично неможливо забезпечити необхідну ступінь схожості трьох предметів, що одночасно пред'являються для впізнання. Тому певна річ для впізнання може бути пред'явлена в одному екземплярі, а особа, яка її впізнає, повинна чітко й однозначно пояснити, за якими саме ознаками впізнала конкретну річ або яких ознак така річ не містить і тому вона не упіз­нана. Якщо ж річ є унікальною і неповторною, наприклад картина відомого художника як витвір мистецтва, втрачається сенс у проведенні цієї слідчої (роз-шукової) дії. Акт впізнання, узнавання унікального предмета може бути прове­дений і зафіксований у процесі допиту особи, коли його пред'являють для огля­ду, в результаті проведення експертизи тощо. Також не підлягають впізнанню речі, які не мають чітко вираженої індивідуальної сукупності ознак, а натомість мають певні позначки чи індивідуальні номери і такі позначки чи номери відо­мі особі, наприклад, коштовна обручка із гравірованим надписом, пістолет із

заводським номером. Індивідуалізація таких речей здійснюється не на підставі впізнання їх характерних ознак, що запам'яталися особі, а на інших підставах.

3. Менш ефективним за вірогідністю отриманих результатів, але мож­ливим для забезпечення всебічності вивчення обставин кримінального про­вадження слід вважати пред'явлення для впізнання речі не в натурі, а за її фотографічним чи відеографічним зображенням. Положеннями ст. 229 КПК можливість проведення впізнання речі за її фотознімками чи відеозаписом не передбачена, проте це не порушує загальних процесуальних правил, а потреба в проведенні такого впізнання може бути зумовлена як відсутністю самої речі на час проведення цієї слідчої (розшукової) дії, але важливістю для розсліду­вання отриманих результатів, так і іншими тактичними міркуваннями слідчого, прокурора. Для такого впізнання на пред'явлених окремих фотографіях або у відеограмах поряд з річчю, яка підлягає впізнанню, повинні бути зображеними однорічні речі в кількості не менше трьох, що не мають різких відмінностей у зовнішніх ознаках, а зміст і якість зображень повинна передавати суттєві влас­тивості й важливі ознаки кожної з таких речей. Проте слід ураховувати, що пред'явлення речі для впізнання за фотографічним або відеографічним зобра­женням виключає в подальшому можливість пред'явлення для впізнання тій самій особі цієї ж речі в натурі.

4. Відповідно до правил цієї статті може бути проведеним впізнання й ін­ших об'єктів, які хоча й не можуть або можуть лише з певною мірою припу­щення бути віднесені до категорії речей, проте мають індивідуальні ознаки, які запам'яталися особі, що впізнає, і виявлення яких під час слідчої (розшукової) дії дає підстави стверджувати про впізнання цього об'єкта. Такими об'єктами впізнання можуть бути будівлі, приміщення, ділянки місцевості, транспортні засоби, тварини. Під час проведення впізнання таких об'єктів обов'язковим є дотримання процесуальних вимог щодо попереднього опитування особи, яка впізнає, про умови сприйняття й ознаки об'єктів, які запам'яталися і можуть бути впізнані, пред'явлення об'єктів впізнання в окремих випадках з-поміж ін­ших однорідних у кількості не менше трьох, що не мають різких відмінностей у зовнішньому вигляді, та повідомлення особою під час впізнання, за якими конкретно ознаками чи сукупністю яких ознак об'єкт упізнано або чому впіз­нання не відбулося. Застосування технічних засобів фіксування ходу й резуль­татів впізнання підвищує доказове значення даних, що відображені в протоколі.

Стаття 230. Пред'явлення трупа для впізнання

1. Пред'явлення трупа для впізнання здійснюється з додержанням ви­мог, передбачених частинами першою і восьмою статті 228 цього Кодексу.

1. Пред'явлення трупа для впізнання має істотні відмінності від інших видів впізнання як за особливістю об'єкта впізнання, так і за завданнями, що ставлять перед цією слідчою дією, а тому і процесуальні правила його про­ведення також мають певні особливості. Насамперед, під час кримінального

провадження здійснюють впізнання не трупа як такого, а впізнають невідому особу, труп якої знайдено, або особу, щодо правильності встановлення особи якої існують сумніви. Отже, особа, яка впізнає, повідомляє про впізнання нею не певного трупа, а конкретної особи, труп якої пред'явлено. Додержання ви­мог, передбачених ч. 1 і 8 ст. 228 КПК, у разі пред'явлення для впізнання трупа потребує окремих підходів.

Перед пред'явленням трупа для впізнання особу, яка впізнає, опитують про прикмети, окремі й особливі ознаки не трупа, а живої особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що й складається протокол. З'ясовується також, чи може особа, яка впізнає, упізнати за ознаками зовніш­ності, які їй запам'яталися, конкретну особу, труп якої може бути пред'явлено і чи погоджується вона на проведення такого впізнання. Роль спеціалістів, які залучаються до проведення цієї слідчої дії, полягає не лише в наданні допомоги у фіксуванні впізнання технічними засобами. Участь у такому впізнанні лікаря, хоча це й не передбачено як обов'язкова процесуальна вимога і є лише тактич­ною рекомендацією, допоможе запобігти під час проведення слідчої дії таких небажаних реакцій з боку особи, що впізнає, як нервовий зрив, шок, втрата свідомості, серцевий напад тощо. Допомога психолога або педагога більшою мірою потрібна не безпосередньо під час проведення впізнання трупа, а на ета­пі підготовки до його проведення, коли потрібно підготувати особу, яка впізнає, а надто - малолітню чи неповнолітню до сприйняття нею психологічно склад­ної інформації та після проведення слідчої дії для відновлення психологічної рівноваги особи, яка впізнавала труп.

2. Кожний труп як об'єкт впізнання практично не має собі подібних і тому пред'являють його в одному екземплярі, а не серед інших однорідних трупів, без дотримання вимог як щодо живих осіб, з попередньою за потреби підготов­кою зовнішності шляхом проведення спеціалістом туалету обличчя, якщо воно було спотворене. Для впізнання може бути пред'явлено лише обличчя, оскільки його ознаки є найбільш інформативними, або ж усе тіло трупа, якщо особа, яка впізнає, запам'ятала, може назвати і вказати наявні на тілі ознаки, що вказу­ють на конкретну особу. Фрагменти тіла розчленованого трупа пред'являють для впізнання тільки в тому випадку, якщо вони містять ознаки або особливі прикмети, які є достатньо інформативними для впізнання за ними конкретної особи.

3. Питання щодо пред'явлення трупа в одязі, в якому його було знайдено, або без одягу вирішується в кожному випадку окремо з урахуванням даних, які є в розпорядженні слідчого, прокурора на час проведення впізнання. При цьому вимоги щодо потреби участі у впізнанні оголеного трупа осіб тієї ж статі не дотримуються, оскільки такі дії не принижують гідності померлої людини. Варто враховувати, що з суто психологічних міркувань особі, яка впізнає, про­стіше сприймати зовнішній вигляд одягу, аніж знівеченого чи навіть спотворе­ного смертю обличчя людини, і тому в разі пред'явлення трупа в одязі, в якому було знайдено померлу людину, може мати місце впізнавання чи не впізнавання

одягу, який належав особі, а не конкретної людини. Окрім того, в практиці тра­пляються випадки, коли на іншого померлого вдягають одяг певної особи, а обличчя потерпілого спотворюють, щоб замаскувати сліди злочину. Тому слуш­ними є рекомендації пред'являти для впізнання труп особи і його одяг як речі окремими слідчими діями і не допускати пред'явлення для впізнання трупа в іншому одязі, який йому не належав.

4. Особливі вимоги висуваються і до місця проведення пред'явлення тру­па для впізнання. Якщо інші види впізнання особи чи речей можуть бути прове­деними в службовому кабінеті за місцем проведення розслідування чи в іншо­му придатному для цього кабінеті, пристосованому приміщенні або за місцем перебування особи, яка впізнає (наприклад, за місцем її лікування), то місцем проведення впізнання трупа обирають приміщення судово-медичної установи, моргу або місце проведення ексгумації.

5. З дотриманням тих само правил проводиться впізнання трупа за фо­тографіями або відеографічними зображеннями. Особливістю є те, що на фотографіях і у відеозаписі повинен бути зображеним лише один труп, який пред'являється для впізнання, але фотознімків і фрагментів відеозапису із зо­браженнями цього трупа може бути кілька з різними ракурсами зйомки та із детальною фіксацією окремих прикмет або інших яскравих ознак, що є на трупі чи його окремих частинах.

6. Додатками до протоколу впізнання трупа можуть бути фотографії, відеографічні записи із зображенням ознак або особливих прикмет, наявність яких на трупі дала підстави особі, що впізнає, повідомити про впізнання.

С т а т т я 231. Протокол пред'явлення для впізнання

Про проведення пред'явлення для впізнання складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу, у якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа впізнала особу, річ чи труп, або зазначається, за сукупністю яких саме ознак особа впізнала особу, річ чи труп.

2. У разі проведення пред'явлення для впізнання згідно з правила­ми, передбаченими частинами п'ятою і шостою статті 228 цього Кодек­су, у протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається, що пред'являються для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред'явлена для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого пред'явлення для впізнання. У такому разі анкетні дані особи, яка впіз­нає, до протоколу не вносяться і не долучаються до матеріалів досудового розслідування.

3. Якщо проводилося фіксування ходу слідчої (розшукової) дії тех­нічними засобами, до протоколу долаються фотографії осіб, речей чи трупа, що пред'являлися для впізнання, матеріали відеозапису. У разі якщо пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред'явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, всі фото-

і рафії, матеріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберігаються окремо від матеріалів досудового розслідування.

1. До порядку складання й змісту протоколу пред'явлення для впізнання й додатків до нього висуваються загальні вимоги, що встановлені ст.ст. 104, 105 і 106 КПК. Окрім того, в протоколі повинні бути відображені відомості, які детально розкривають увесь хід проведення слідчої дії, обстановку, в якій вона проводилась, та дії кожного з учасників й присутніх, певні особливості, що ві­дображають умови й порядок проведення окремих видів впізнання, характер процесів, які розкривають сутність і вказують на достовірність узнавання осо­бою пред'явлених об'єктів. Так, у протоколі повинні бути докладно зазначені зі слів особи, яка впізнає, всі ознаки або вказано за сукупністю яких саме ознак особа впізнала пред'явлену особу, річ чи труп. У разі, якщо особа, що впізнає, не змогла впізнати пред'явлену особу, річ або труп, чи повідомила про впізнан­ня, але не змогла вказати, за якими конкретно ознаками воно відбулося, такі дані також підлягають відображенню у протоколі та враховуються при оцінці результатів цієї слідчої (розшукової) дії. Будь-кому з присутніх забороняється підказувати або іншими діями вказувати особі, яка впізнає, на об'єкт, що під­лягає впізнанню.

2. Якщо впізнання проводилося поза візуальним та аудіоспостереженням особи, яку пред'являли для впізнання, то в протоколі треба вказати причини саме такого способу проведення впізнання особи й докладно описати умови, в яких впізнання проводилося, з тим, аби у складеному процесуальному до­кументі було чітко зазначено, що особа, яку пред'являли для впізнання, а та­кож її захисник та законний представник дійсно не могли бачити і чути особу, яка впізнавала, а остання мала достатні можливості за таких умов бачити й роздивитися того, кого впізнає, та вказала на конкретні ознаки чи сукупність ознак, за якими упізнала особу або відсутність яких дала достатні підстави стверджувати про невпізнання. Якщо особу, яка впізнавала, взято під захист з метою вжиття заходів безпеки, то відомості про неї (справжні анкетні дані) до протоколу впізнання не заносяться, до матеріалів досудового розслідування не долучаються, але встановлюються слідчим, прокурором, який проводить слід­чу дію, і зберігаються окремо до передачі до суду з матеріалами кримінального провадження. Водночас, у протоколі повинні бути відображеними відповідні обставини проведення цієї слідчої дії, які підтверджують дотримання законних прав та інтересів усіх її учасників.

3. Додатками до протоколу впізнання можуть бути фототаблиці з фотогра­фіями осіб, речей чи трупа або фрагментів трупа, що пред'являлися для впізнан­ня, матеріали аудіо- або відеозапису з відображенням у них ходу й результатів слідчої дії, якщо для її фіксування були застосовані відповідні технічні засоби. Оформлення додатків до протоколу здійснюють з дотриманням вимог, встанов­лених ст. 105 КПК. У разі, якщо впізнання проводилось з пред'явленням особи, речі чи трупа за їхніми зображеннями на фотознімку чи у відеозапису, то такі

матеріали є частинами протоколу впізнання, а не додатками до нього і виготов­ляються слідчим, прокурором не за результатами проведення слідчої дії, а в по­рядку підготовки до її проведення. Матеріали з результатами фіксації технічни­ми засобами (фотографування, відео- чи аудіозапис) слідчої дії, що проводилась в порядку, передбаченому ч. 4 і 5 ст. 228 КПК, які за своїм змістом можуть роз­крити справжні відомості про особу, яка впізнавала, до протоколу не додаються і зберігаються окремо від матеріалів досудового розслідування. Проте частина таких матеріалів, у якій відсутні відомості про особу, яка впізнавала, і які мають значення для ілюстрації ходу цієї слідчої (розшукової) дії, можуть бути оформ­лені як додатки до протоколу впізнання у встановленому для цього порядку.

Стаття 232. Проведення допиту, впізнання у режимі відеоконферен-ііії під час досудового розслідування

1. Допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідуван­ня можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з ін­шого приміщення (дистанційне досудове розслідування) у випадках:

1) неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому про­вадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин;

2) необхідності забезпечення безпеки осіб;

3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, по­терпілого;

4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування;

5) наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.

2. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування приймається слідчим, прокурором, а в разі здійснення у режимі відеоконфе­ренції допиту згідно із статтею 225 цього Кодексу - слідчим суддею з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження чи ін­ших учасників кримінального провадження. У разі, якщо сторона кримі­нального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистан­ційного досудового розслідування, слідчий, прокурор, слідчий суддя може прийняти рішення про його здійснення лише вмотивованою постановою (ухвалою), обгрунтувавши в ній прийняте рішення. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме підозрюваний, не може бути прийняте, якщо він проти цього заперечує.

3. Використання у дистанційному досудовому розслідуванні техніч­них засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображен­ня і звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії повинна бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії дистанційно, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесу­альні обов'язки, передбачені цим Кодексом.

4. Допит особи у дистанційному досудовому провадженні здійснюєть­ся згідно з правилами, передбаченими статтями 225-227 цього Кодексу.

Впізнання осіб чи речей у дистанційному досудовому провадженні здійснюється згідно з правилами, передбаченими статтями 228 та 229 цьо­го Кодексу.