Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

4. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і по­відомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

5. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за по­ведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

6. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за кло­потанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання осо­би під домашнім арештом під час досудового розслідування не може пере­вищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про засто­сування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

1. Домашній арешт як запобіжний захід полягає в обмеженні свободи пе­ресування підозрюваного, обвинуваченого шляхом його ізоляції в житлі через заборону залишати житло цілодобово або у певний період доби. Його може бути застосовано лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчи­ненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді по­збавлення волі.

Під житлом у значенні, що використовується в коментованій статті, тре­ба розуміти: а) будинок приватної форми власності з усіма приміщеннями, в яких постійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, включа­ючи приміщення, не призначені для проживання, але які є складовою будинку; б) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується підозрюваним, обвинуваченим для по­стійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі з необхідними для проживання приміщеннями тощо); в) будь-яке інше приміщення або забудова, у яких по­стійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для постійного або тимчасового про­живання.

2. Режим ізоляції підозрюваного, обвинуваченого в межах житла включає лише ізоляцію на визначений час: цілодобово або на певний період, наприклад з 22 до 6 години. Можливість встановлення інших обмежень при домашньо-

му арешті в законі не передбачено. Проте на підозрюваного, обвинуваченого при обранні до нього цього запобіжного заходу як такого, що не пов'язаний з триманням під вартою, може бути покладено один або кілька обов'язків, перед­бачених ч. 5 ст. 194 КПК.

3. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу зво­диться до: а) подання слідчим, за погодженням з прокурором, вмотивованого клопотання слідчому судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді до­машнього арешту та доказів на підтвердження його подання; б) постановлен­ия слідчим суддею, судом за результатами розгляду клопотання вмотивованої ухвали про застосування до підозрюваного, обвинуваченого домашнього аре­шту з точним визначенням у ній житла, в якому він буде ізольований і у якому часовому режимі, та роз'ясненням йому суті домашнього арешту і наслідків його недотримання; в) направлення ухвали для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого; г) повідомлення органу внутрішніх справ слідчому судді, суду про взяття особи на облік.

4. Контроль за дотриманням підозрюваним, обвинуваченим умов домаш­нього арешту покладений на орган внутрішніх справ шляхом здійснення його працівниками процесуальних заходів, передбачених ч. 5 коментованої статті.

5. Строк домашнього арешту як запобіжного заходу, обраного за ухвалою слідчого судді, обмежений двома місяцями. Його продовження до шести мі­сяців можливе лише у разі необхідності за клопотанням прокурора, в межах строку досудового розслідування і в тому ж порядку, що й продовження строку тримання під вартою (ст. 199 КПК). По закінченні цього строку ухвала про за­стосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Стаття 182. Застава

1. Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Мі­ністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвину­ваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчо­го судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

2. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваче­ним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заста­водавцем не може бути юридична особа державної або комунальної влас­ності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка дер­жавної, комунальної власності, або яка належить суб'єкту господарюван­ня, що є у державній або комунальній власності.

3. При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюва­ному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невико­нання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрю­ваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки неви­конання цих обов'язків.

У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо осо­би, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповно­важеною службовою особою місця ув'язнення.

4. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, пе­редбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

5. Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів міні­мальної заробітної плати;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого зло­чину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заро­бітної плати.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що за­става у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у роз­мірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

6. Підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді заста­ви зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здій­снення не бути прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не трима­ється під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відпо­відний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваче­ного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею,

судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов'язані викону­вати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

7. У випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

8. У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спе­ціального фонду Державного бюджету України й використовується у по­рядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

9. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слід­чим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заста­водавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Неприбуття в судове засідання зазначених осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

10. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирі­шує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіж­ного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

11. Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинува­ченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання ви­року в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

1. Застава - запобіжний захід, не пов'язаний з обмеженням свободи особи. Метою застави є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим по­кладених на нього процесуальних обов'язків, зокрема, його явки до слідчого та суду, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також запобігання ризикам дій, які можуть перешкодити кримінальному про­вадженню (ст. 177 КПК) чи виконанню судового рішення.

В основу цього запобіжного заходу покладено принцип добровільності. Заставодавець у будь-який момент може відмовитися від прийнятих на себе

зобов'язань і вимагати повернення йому застави, але за умови, що до цього моменту підозрюваний, обвинувачений не порушить покладених на нього обов'язків, у зв'язку з чим будуть відсутні підстави звернення внесених коштів у дохід держави.

2. Застава може бути внесена підозрюваним, обвинуваченим або іншою особою, яка діє від його імені, а також заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені згідно з Порядком вне­сення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіж­ного заходу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 р. № 15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 р. №27).

Застава вноситься у національній грошовій одиниці на спеціальний (де­позитний) рахунок суду, який (слідчий суддя якого) обрав такий запобіжний захід, відкритий в органах казначейства. Внесення коштів на депозитний раху­нок суду здійснюється на підставі платіжного доручення особи чи заставодав­ця. Підтвердженням внесення коштів на депозитний рахунок суду є платіжний документ з відміткою банку про виконання, який надається посадовій особі або органу, в провадженні яких перебуває справа. Заставодавцем не може бути юридична особа, зазначена у реченні другому ч. 2 коментованої статті.

3. При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави слідчий суддя, суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому його обов'язки, передбачені ч. 7 ст. 42 КПК та покладені на нього відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушен­ня підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

4. Якщо підозрюваний, обвинувачений, який не утримується під вартою, не пізніше п'яти днів із дня обрання цього запобіжного заходу не внесе кошти на відповідний рахунок або не забезпечить їх внесення заставодавцем та не надасть документ, що це підтверджує, органу, в провадженні якого перебуває справа, або не здійснить зазначені дії пізніше п'яти днів з дня обрання запо­біжного заходу у вигляді застави до моменту прийняття рішення про зміну йому запобіжного заходу, а також якщо з моменту обрання запобіжного захо­ду у вигляді застави до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок підозрюваний, обвинувачений чи заставодавець не виконуватимуть покладених на них обов'язків, пов'язаних із застосуванням застави, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором мають право звернутись в установленому порядку до слідчого судді, суду про зміну цього запобіжного заходу на більш суворий.

5. Закон передбачає можливість застосування застави одночасно з обран­ням підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ч. 1 ст. 182, ч. З, 4 ст. 183 КПК). В ухвалі про застосування як запо­біжного заходу тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити

розмір застави (ч. З ст. 183 КПК), а у кримінальному провадженні: 1) щодо зло­чину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею, вправі, враховуючи підстави та обставини, перед­бачені ст.ст. 177, 178 КПК, визначити розмір застави, достатньої для забезпе­чення виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків (ч. 4 ст. 183 КПК). В обох випадках в ухвалі також зазначається, які із передбачених у ч. 5 ст. 194 КПК обов'язків будуть покладені на підозрюваного, обвинува­ченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується об­раний розмір застави, а у другому з наведених випадків обґрунтовується також можливість її застосування (ч. 4 ст. 183 КПК).

6. При внесенні заставодавцем або іншою особою від імені підозрювано­го, обвинуваченого застави у визначеному в ухвалі розмірі, а це вони можуть зробити у будь-який момент (ч. 7 ст. 182 КПК), уповноважена службова особа місця ув'язнення, отримавши та перевіривши документ, що підтверджує вне­сення застави, негайно здійснює розпорядження про звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, про­курора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового проваджен­ня - прокурора та суд. Обов'язок здійснення підозрюваному, обвинуваченому та заставодавцю роз'яснень щодо умов застосування застави як запобіжного заходу також покладено на уповноважену службову особу місця ув'язнення. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у ви­гляді застави (ч. 4 ст. 202 КПК).

7. Закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Такими обставинами є: 1) всі обставини кримінального пра­вопорушення; 2) майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого; 3) інші дані про його особу (наприклад, поведінка під час кримінального про­вадження); 4) ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями - те, що розмір застави: а) достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обви­нуваченим покладених на нього обов'язків та, водночас, б) не буде завідомо непомірним для нього. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини проживання.

8. Межі розміру застави залежать від установленого кримінальним зако­ном (ст. 12 КК) ступеня тяжкості злочину, у вчиненні якого особа підозрюється, обвинувачується: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти мінімаль­них розмірів заробітної плати; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у

вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.

Лише у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава в зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, щ< підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого зло­чину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно. Оскільки застосування застави у більших розмірах у цих випадках пов'язується виключно з метою забезпечення виконання особою покладених на неї обов'язків, то слідчий суддя, суд в ухвалі повинен зазначити, в забезпечення виконання якого саме обов'язку чи обов'язків обирається більший розмір заста­ви, мотивувати, чому, через який ризик чи які ризики, та чому у такому розмірі.

9. Розмір цивільного позову, розмір матеріальних вимог потерпілого, не пов'язаних із вчиненим щодо нього злочином, розмір судових витрат тощо на розмір застави не впливає.

Згідно з п. 8 коментованої статті у разі невиконання обов'язків заставо­давцем, а також у випадку невиконання чи порушення підозрюваним, обвину­ваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, застава повертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (див. п. З ко-ментаря до цієї статті).

Питання про звернення застави в дохід держави на стадії досудового роз­слідування вирішується за клопотанням прокурора слідчим суддею, а на стадії судового провадження за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду, судом, у провадженні якого знаходиться справа, - в судовому засіданні, за участю прокурора, заставодавця, обвинуваченого, його захисника в поряд­ку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу (ст. 193 КПК). Неприбуття заставодавця, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника у судове засідання, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду цього питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

10. Копія постанови слідчого судді, ухвали суду про звернення застави в дохід держави протягом п'яти днів із дня набрання нею законної сили надси­лається слідчим суддею, судом, який її постановив, до органу казначейства, в якому відкрито депозитний рахунок суду, на який було внесено заставу. Питан­ня про звернення застави в дохід держави може бути вирішене й вироком суду (п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК).

11. Вирішуючи питання про звернення застави в дохід держави, слід­чий суддя, суд зобов'язаний вирішити питання про застосування стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшо­му розмірі або, якщо особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні злочи­ну, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу понад три тисячі

неоподаткованих мінімумів доходів громадян, - у вигляді тримання під вартою (4.7 ст. 194 КПК).

За відсутності підстав для звернення застави в дохід держави суд при ухваленні вироку повинен прийняти рішення про повернення застави особі, яка її внесла (підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю). Якщо заставу було внесено підозрюваним, обвинуваченим, вона може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень, передусім на відшкодування завданої злочином шкоди. Таке звернення застави, внесеної заставодавцем, можливе тільки за його згодою.

12. Коли під час кримінального провадження застава як запобіжний захід скасовується, в тому числі у випадках закриття кримінального провадження з усіх передбачених законом підстав, або коли вона змінюється на інший запо­біжний захід (за відсутності підстав для звернення її в дохід держави), слідчий суддя, суд повинен цією ж або окремою ухвалою прийняти рішення про повер­нення застави особі, яка її внесла.

Якщо з якихось причин питання про повернення застави під час кримі­нального провадження залишилось не вирішеним, особа, яка її внесла, має пра­во звернутися до суду з клопотанням про його вирішення на стадії виконання судових рішень (ст. 537 КПК).

Стаття 183. Тримання під вартою

1. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який за­стосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

2. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути за­стосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні зло­чину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинуваче­ний не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому по­рядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбав­леная волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, ^крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде дове­дено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудо­вого розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню ^а»о їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

, 417

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбав­лення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде дове­дено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудо-вого розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбав­лення волі на строк понад п'ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбав­лення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX цього Кодексу або міжнародним до­говором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

3. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування за­побіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, об­винуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, пе­редбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбаче­них статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обви­нуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтову­ється обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

4. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування за­побіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запо­біжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

1. Право на свободу та особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною 2 ст. 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за

вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

2. Тримання під вартою повинно бути законним і обгрунтованим. Закон­ність тримання під вартою полягає у дотриманні встановленої законом проце-цури застосування цього запобіжного заходу, а його обгрунтованість - у вимозі взяття особи під варту лише за наявності передбачених в законі підстав. Безпід­ставне тримання під вартою - серйозне порушення прав людини. У Загальній декларації прав людини (1948 р.) наголошується: «Ніхто не може зазнавати без­підставного арешту, затримання або вигнання» (ст. 9). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.) містить наступне положення: «Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи тримання під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої про­цедури, які встановлено законом» (ст. 9). А Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.) у статті про право (кожного) на свободу та особисту недоторканність (ст. 5) прямо застерігає про те, що «нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої за­коном», і лише у перелічених у ній шести випадках, одним з яких є - законний арешт особи «з метою припровадження її до встановленого законом компетент­ного органу на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні нею кримінального правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення» (п. Ь).

3. Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним захо­дом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.

Тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті цього рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м'яких запобіж­них заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК. Немож­ливість запобігти таким ризикам слід розуміти як недостатність інших запо­біжних заходів для того, щоб убезпечити їх настання.

Виключність тримання під вартою як запобіжного заходу полягає також у тому, що він може бути застосований лише до осіб, зазначених у ч. 2 коменто­ваної статті КПК, та тільки за наявності визначених у ній умов.

Щодо положень ч. З, 4 ст. 183 КПК див. коментар до ст. 182 КПК (п. 6).

Стаття 184. Клопотання слідчого, прокурора про застосування за­побіжних заходів

1. Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного за-"°ду подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого ЗД'иснюється досудове розслідування, і повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопору-^ення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначен­ням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідаль­ність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвину вачува і и особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріа­ли, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цьо­го Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обгрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, за­значеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних

заходів;

7) обгрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвину­ваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194

Цього Кодексу.

2. Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхід­ність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвину­ваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

3. До клопотання додаються:

1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи кло­потання;

2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допи­тати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;

3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані ко­пії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосу­вання запобіжного заходу.

4. Застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесен­ня окремого клопотання.

1. Запобіжні заходи під час досудового розслідування застосовуються за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або за клопотанням проку­рора слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого воно здійснюється. Тому в усіх випадках клопотання подається до цього міс­цевого суду, в тому числі й тоді, коли особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень поза межами юрисдикції цього місце­вого суду, але які розслідуються в межах цього кримінального провадження, а також коли місце вчинення правопорушення на момент вирішення питання про обрання запобіжного заходу встановити не вдалося.

Закон встановлює чіткі вимоги до форми та змісту клопотання про обран­ня запобіжних заходів. Клопотання має складатися з трьох взаємопов'язаних частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної, а також з додатків.

2. У вступній частині клопотання зазначається місцевий суд, до якого вона подається, ким подається (посада, звання, прізвище та ініціали слідчого, проку­рора), в якому кримінальному провадженні (в якій кримінальній справі). Якщо клопотання подається слідчим, його вступна частина повинна містити згоду прокурора у вигляді відповідного запису, посвідченого підписом прокурора та печаткою органу прокуратури, представником якого є прокурор.

3. Описово-мотивувальна частина клопотання, у свою чергу, повинна мати чотири частини. Спочатку коротко описується формула (фабула) підозри, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення в єдності її фактичних та юридичних (кримінальних матеріальних) складових, і наводяться обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчинен­ні цього правопорушення, з посиланням на доказові матеріали кримінального провадження, що підтверджують ці обставини. Потім робиться посилання на один або кілька ризиків, зазначених у ст. 177 КПК (ризик, що обвинувачений, підозрюваний переховуватиметься від органів досудового розслідування та/або суду тощо), на обставини, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність такого ризику або ризиків у вигляді відповідних дій (діяльності) підозрюваного, обвинуваченого, і на доказові матеріали кримінального про­вадження, що підтверджують ці обставини. Далі йде обгрунтування неможли­вості у цій процесуальній ситуації запобігти зазначеним у клопотанні ризику чи ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Наостанок обґрунтовується необхідність покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК (прибувати до визначеної службової особи зі встановленою періодичністю, повідомляти слідчого, про­курора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи тощо).

4. У резолютивній частині вказується, який саме вид запобіжного заходу клопоче застосувати до підозрюваного, обвинуваченого слідчий, прокурор, та які конкретні процесуальні обов'язки на нього покласти. Клопотання має бути підписане слідчим, прокурором.

5. З метою забезпечення підозрюваному, обвинуваченому можливості підготовки до захисту при вирішенні слідчим суддею, судом питання про за­стосування до нього запобіжного заходу закон зобов'язує слідчого, прокурора надати йому копію клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхід­ність застосування запобіжного заходу не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. Зі змісту ч. 2 ст. 184 випливає, що підозрюваному, об­винуваченому повинні бути надані копії усіх матеріалів, якими у клопотанні обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Обов'язковими додатками до клопотання про застосування запобіжного заходу закон називає копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання (доводи, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, доводи про наявність зазна­чених у клопотанні ризиків протиправної поведінки підозрюваного, обвину-аченого, доводи неможливості запобігти цим ризикам шляхом застосування

.421

більш м'яких запобіжних заходів та доводи щодо необхідності покладення на нього конкретних процесуальних обов'язків); підтвердження того, що підозрю­ваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрун­товується необхідність застосування запобіжного заходу (ним може бути окре­мий протокол про надання вказаних матеріалів із зазначенням їх переліку, часу та місця надання), а факультативним - перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного за­ходу.

6. Оскільки застосування запобіжного заходу пов'язане з обмеженням або позбавленням прав особи, а це вимагає від слідчого судді, суду при його об­ранні неупередженого, об'єктивного і виваженого підходу, закон спеціально за­стерігає: застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання.

Стаття 185. Відк