Без дозволу слідчого судді, суду у зв'язку з підозрою або обвинуваченням у тому ж кримінальному правопорушенні.

Коментована стаття формулює категоричну заборону затримувати без до­зволу слідчого судді, суду підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосо­ваний запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, у зв'язку з підозрою або обвинуваченням у тому ж кримінальному правопорушенні. Ви­нятки становлять випадки, передбачені ч. 2 ст. 208 КПК.

Стаття 20S. Виконання ухвали щодо обрання запобіжного заходу 1. Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

1. Негайне після її оголошення виконання ухвали слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу означає термінове виконання, без за­тримки, відразу.

2. Виконання ухвали щодо обрання запобіжного заходу як негайно слід розглядати в контексті виду обраного запобіжного заходу, порядку його вико­нання та фактичних обставин процесуальної ситуації, пов'язаної з виконанням ухвали. Наприклад, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді особис­того зобов'язання із-за специфіки цього запобіжного заходу виконується від­разу ж після її оголошення. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту починає виконуватися з моменту її отримання органом внутрішніх справ та постановки на облік особи, щодо якої застосований цей запобіжний захід тощо.

Стаття 206. Загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини

1. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції яко­го знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

2. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які ство­рюють обгрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду {находиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний поста­новити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.

3. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримаєть­ся ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

4. Якщо до доставления такої особи до слідчого судді прокурор, слід­чий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слід­чий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк роз­гляду цього клопотання.

5. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи служ­бова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:

1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

2) неперевищення граничного строку тримання під вартою;

Відсутність зволікання у доставленні особи до суду.

6. Якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про засто­сування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваже­ному органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або при­йняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

Вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

7. Слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому час­тиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають під­стави для обгрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, дер­жавній установі.

8. Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шос­тій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійсню­ються.

9. Слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпе­чення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.

1. У ст. 206 КПК «Загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини» знайшли своє кримінальне процесуальне втілення шляхи реалізації закріпле­них в низці міжнародно-правових актів принципи судового захисту прав люди­ни і громадянина, затриманого або арештованого органом державної влади чи

службовою особою на території, на яку поширюється юрисдикція національ­них судів.

2. Свавільне затримання або арешт визнані грубим порушенням прав люди­ни. У Загальній декларації прав людини, прийнятій 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН, наголошується: «Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання» (ст. 9). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1966 р. і ратифікований СРСР та УРСР у 1973 p., містить такі положення: «Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом» (ст. 9); «3. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується:... Ь) за­безпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи зако­нодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим системою держави, і розвивати можливості такого захисту».

3. Положеннями ч. 1 коментованої статті КПК про те, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, що тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи, тепер в Україні кожному підданому арешту, триманню під вартою забезпечено право на правовий захист компетентною судовою владою, - слід­чим суддею, процесуальні форми якого виписані в ч. 2-9 цієї статті КПК.

4. Визначальним у захисті слідчим суддею прав особи, яка на сумнівних підставах позбавлена свободи (ч. 2, 3, 4 ст. 206 КПК), щодо якої є дані про застосування насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (ч. 5, 6, 7, 8 ст. 206 КПК), яка по­требує захисту за допомогою захисника є те, що такий захист він зобов'язаний здійснювати за власною ініціативою і незалежно від наявності клопотання від такої чи іншої особи, органів державної влади чи службових осіб.

Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду

Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду є другою і основною формою (видом) тимчасового запобіжного заходу в українському кримінально­му процесі, мета якого полягає у тому, щоб припинити кримінально протиправ­не діяння особи, попередити її уникнення від слідства і суду, запобігти фальси­фікації нею доказів та інших спробах завадити кримінальному провадженню.

Стаття 207. Законне затримання

Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються главою

Цього Кодексу.

2. Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статті 482 цього Кодексу:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопору­шення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчи­ненні.

3. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій за­коном надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов'язаний негай­но доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

1. Частина 1 коментованої статті категорично забороняє будь-кому затри­мувати особу без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, визначених у Кри­мінальному процесуальному кодексі України.

2. Одним із таких випадків є смілива новела нового КПК України та окре­ма форма (вид) затримання без ухвали слідчого судді, суду - «законне затри­мання». Суть його полягає у тому, що право затримати будь-яку особу, крім судді і народного депутата України (ст. 482 КПК), тепер має «кожен»: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосе­редньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервно­го переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Термін «кожен» означає абсолютно кожного, без винятку, будь-яку люди­ну, аби вона не була особою, якій законом надано право здійснювати затриман­ня (уповноваженою на затримання службовою особою).

Вираз «при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопору­шення» охоплює як дії з вчинення кримінального правопорушення, так і дії, безпосередньо спрямовані на його вчинення. Затримання безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення має місце тоді, коли часова і просто­рова ознаки находження особи щодо події і місця вчинення кримінального пра­вопорушення дають підстави запідозрити особу в його вчиненні, а тим більше, якщо затримання здійснюється потерпілим чи очевидцем події.

Законним затримання під час переслідування особи буде лише тоді, коли дії з переслідування були безперервними, суцільними, істотно не припинялися в часі.

3. «Кожен», хто затримав особу, не вправі вчиняти щодо неї жодних інших дій - застосування сили чи свавілля, окрім пов'язаних з власне затриманням, необхідних і достатніх для обмеження затриманої особи в свободі пересування, та тимчасового вилучення майна у вигляді речей, документів, грошей тощо, використаних як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушен­ня та (або) зберегли на собі його сліди (п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК), а зобов'язаний

-453

негайно доставити її до уповноваженої службової особи та передати їй вилу­чене майно або негайно повідомити уповноважену службову особу про затри­мання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 208. Затримання уповноваженою службовою особою

1. Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбаче­не покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: