Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана ЯК представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

5. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучен­ня до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

6. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відпо­відної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотан­ням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними права­ми, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

7. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпі­лого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне прова­дження у формі приватного обвинувачення).

1. Коментована стаття передбачає, що потерпілим у кримінальному прова­дженні України може бути як фізична особа, якій кримінальним правопорушен­ням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, так і юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

2. Відповідно до Рекомендації Rec (2006) 8 Комітету Міністрів Ради Єв­ропи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 р. під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страж­дання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є по­рушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім'ї або утриманців прямо постраждалої особи (п. 1.1).

3. Процесуального статусу потерпілого особа набуває:

з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального право­порушення до слідчого, прокурора. Виявивши при прийнятті заяви наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування (див. ч. 1 ст. 214 КПК), вручивши по­терпілому пам'ятку про його процесуальні права та обов'язки, або

з моменту подання нею вже після початку розслідування заяви про залу­чення до провадження як потерпілого і вручення їй пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого.

4. Потерпілою особа стає і в разі подання заяви про незакінчений злочин за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди.

5. Якщо фізична особа є неповнолітньою або недієздатною, то заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення може подати її законний представник. Якщо внаслідок вчинення кримінального правопорушення наста­ла смерть особи, або вона перебуває в стані, який не дає змоги подати відповід­ну заяву, процесуального статусу потерпілого набуває близький родич або член сім'ї цієї особи. Про близьких родичів та членів сім'ї див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.

6. Якщо кримінальним правопорушенням заподіяно майнову шкоду юри­дичній особі, заява про вчинення кримінального правопорушення подається її керівником або іншою уповноваженою особою.

7. Неподання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального право­порушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого не по­збавляє слідчого, прокурора права визнати таку особу потерпілим, але лише за наявності її письмової згоди на це. За відсутності такої згоди ця особа може бути залучена до провадження лише як свідок.

8. Якщо слідчий, прокурор встановить, що особі, яка подала заяву, кримі­нальним правопорушенням не завдано моральної, фізичної або майнової шко­ди, то він своєю постановою відмовляє у визнанні такої особи потерпілим.

9. Не можуть бути визнані потерпілими у кримінальному провадженні особи, які постраждали від кримінального правопорушення, вчиненого ними

170 '..

самими. Водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення статусу потерпіло­го з неправомірністю її поведінки, особу необхідно визнавати потерпілою і у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації дій обвинуваченого або призначення йому покарання (див. п. З постанови № 13 Пленуму Верховного Єуду України від 2 липня 2004 р. «Про практику застосу­вання судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

10. Винесення слідчим, прокурором постанови про визнання особи потер­пілим КПК не передбачає. Водночас, у п. 1 ч. 2 ст. 56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про криміналь­не правопорушення, визнання його потерпілим» (підкреслено авт.). Визнання може бути здійснено лише шляхом прийняття постанови про це. Про відмову у визнанні особи потерпілим слідчий, прокурор виносить постанову, яка може бути оскаржена особою до слідчого судді (п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК).

11. Про особливості набуття особою статусу потерпілого у криміналь­ному провадженні у формі приватного обвинувачення див. коментар до ст.ст. 477-479 КПК.

С т а т т я 56. Права потерпілого

1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1) бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені цим Кодексом;

2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового роз­слідування;

3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

4) заявляти відводи та клопотання;

5) за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла;

6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;

7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;

8) мати представника та в будь-який момент кримінального прова­дження відмовитися від його послуг;

9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;

10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчинено­го щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому

-171

цим Кодексом, в тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального про­вадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього криміналь­ного правопорушення, у випадку закриття цього провадження;

12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, проку­рор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати тех­нічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься вмотивована постанова (ухвала);

13) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідо­млення у випадках, передбачених цим Кодексом;