Шляхи розв’язання майбутнім вчителем початкових класів можливих проблем, що викають під час проведення уроків

Ймовірні проблеми	Ознаки їх прояву	Можливі шляхи розв’язання проблем
1. Недостатня щільність уроку, недостатня наповненість його навчальним матеріалом, невиправдано уповільнений темп уроку	· відсутність додаткових вправ, задач, прикладів; · вчитель обмежується лише рамками шкільного підручника	1.Продумувати і планувати кожен етап уроку. 2. Готувати і використовувати роздаточний та дидактичний матеріал
2. Відсутність індивідуального та диференційованого підходу до учнів	· переважають фронтальні форми роботи з класом; · зниження у частини учнів інтересу до навчання; · відставання учнів у навчанні, виникнення ситуації „запущеного” навчального матеріалу у слабовстигаючихшколярів	1. Урізноманітнити форми організації навчально-пізнавальної діяльності, включивши роботу в парах, малих групах. 2. Використовувати диференційовані завдання різної складності, у тому числі для слабо встигаючих та обдарованих учнів
3. Перенос основної частини по засвоєнню навченої дисципліни на домашню роботу	· складні домашні завдання та невиправдано великий їх об’єм	1. Додержання вимог до задавання домашніх завдань (................................)
4. Недостатня організованість та чіткість початку уроку. 5. Незавершеність запланованої роботи. 6. Неорганізоване закінчення уроку.	· відсутність оргмоменту або його „скомканість”; · завдання виконуються після дзвоника; · домашнє завдання виголошується вчителем після дзвоника, підсумки уроку та оцінювання проводиться на перерві	1. Починати урок чітко по дзвонику, мобілізувати учнів на роботу. 2. Перевіряти повну готовність учнів до уроку. 3. Планувати і чітко стежити та контролювати час на уроці. 4. „Не перебирати” час інших етапів уроку
7. Бідність арсеналу та одноманітність методів навчання, що використовує вчитель. 8. Невідповідність методичних прийомів вчителя реальним пізнавальним можливостям учнів. 9. Тип уроку не відповідає віку учнів.	· відсутність наочності; · однотипні види робіт; · завищені вимоги до учнів; · незнання методики початкового навчання; · незнання шкільної навчальної програми та змісту підручників для початкової школи	1. Урізноманітнити види діяльності учнів на уроці. 2. Насичувати урок додатковим та цікавим матеріалом. 3. Підвищити щільність уроку. 4. Створювати „ситуації успіху”. Заохочувати учнів словесною похвалою.
10. Пасивність більшості школярів у процесі навчання. 11. Оцінка виставляється за будь-яку відповідь (коротку, а інколи нечітку, невиявну)	· оцінки не коментуються вчителем; · виставляються поспіхом, усьому ряду учнів тощо; · невідповідність оцінок у журналі та щоденнику учня; · в учнів відсутнє чітке уявлення про критерії оцінювання (на доступному для них рівні)	1. Залучати різними способами усіх учнів до активної роботи на уроці (парної, групової, самостійної тощо). 2. Ставити оцінку тоді, коли учневі стає зрозумілим результат його роботи. 3. Виставляти адекватні оцінки за виключенням випадків, коли треба спеціально заохотити учня.
12. Різко стає гіршим почерк дітей. 13. Спостерігається недбалість в оформленні робіт, у тому числі творчого характеру. 14. Знижується навичка усних обчислень	· не проводиться робота над каліграфією; · вчитель сам недбало пише на дошці; · нерегулярно перевіряються робочі зошити учнів; · мало часу відводиться на усне обчислення або воно проводиться так, що не викликає інтересу в учнів	1. Систематично проводити роботу щодо правильності написання букв, залучати до цієї роботи батьків. 2. Щоденно перевіряти зошити учнів (хоча б вибірково). 3. Урізноманітнити щоденну роботу по закріпленню навичок усного обчислення, зв’язувати його з розв’язанням життєвих питань

 

Орієнтовна модель підготовки та планування уроку

Навчальна дисципліна, клас:

Тема:

Мета:

1 ) навчальна: визначається, по-перше, у такий спосіб, який обирає розробник уроку і який відповідає певній технології формулювання мети. Докладніше.

У науково-педагогічній літературі найчастіше посилаються на чотири усталених способи визначення цілей, які є найбільш поширеними в освітній практиці в різних дидактичних системах:

1) визначення цілей через зміст навчальної діяльності. Наприклад: "Вивчити правила вживання займенників з прийменниками", або "Вивчити множення і ділення двоцифрового числа на одноцифрове". За такого формулювання зрозумілим є тільки одне – визначено предметний змісту, який повинен бути опрацьованим за урок чи декілька уроків. Тому, такий механізм цілепокладання не дозволяє вчителю у чітких параметрах визначити кінцевий результат і, відповідно, виміряти його;

2) визначення мети через діяльність вчителя (дуже часто зустрічається в практиці роботи учителів). Наприклад: "Ознайомити учнів із різними станами води (проведення дослідів)". Безумовно, що в такому формулюванні на перший план виходять дії вчителя, за якими залишаються також незрозумілими результати дій учнів. У цьому випадку результат прихований за діяльністю вчителя.

3 ) визначення мети через діяльність учнів. Наприклад: "Розв’язання прикладів письмового додавання й віднімання чисел в межах ста". На перший погляд таке формулювання наближає до розуміння планування й організації уроку. Але й за такого алгоритму цілетворення з поля зору вчителя випадає найважливіший компонент діяльності – очікуваний результат. Тобто, немає посилання на конкретний вимірюваний дидактичний (знання, вміння, навички) й психологічний (розвиток механізмів мислення, культури інтелектуальної праці тощо) продукт.

4) постановка цілей за допомогою констатування розвитку у школяра внутрішніх процесів: інтелектуального, емоційного, вольового, особистісного тощо. Наприклад: "Формувати вміння ставити питання до тексту та його частин", або "розвивати пізнавальну самостійність учнів у процесі вирішення задач", або "формувати інтерес до спостережень...". У таких визначеннях присутній образ кінцевого результату, але він визначений надто широко. Такі цілі є досить загальними для мети одного уроку. Вони відповідають скоріше етапному рівню цілей, оскільки вказують на певний проміжок часу (формувати...), більший, ніж урок, який передбачає завершеність (сформувати...).

Спосіб постановки цілей, які пропонує педагогічна технологія, відзначається підвищеною інструментальністю. Це означає, що цілі навчання формулюються через очікувані результати навчання з дотриманням певної ієрархії (побудова системи цілей, в середині якої виділені їх категорії і послідовні рівні з використанням максимально чіткої та ясної мови описання). Такі системи цілепокладання отримали назву таксономій. У процесі розробки моделі уроку майбутній вчитель повинен намагатися технологічно підійти до постановки навчальних цілей уроку.

По-друге, при визначенні та формулювання навчальної (освітньої) мети уроку студент повинен орієнтувати на навчальну програму відповідного предмету, у якій має місце розділ „Державні вимоги щодо навчальних досягнень” (Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: „Початкова школа”, 2007. – 432 с.). У цьому розділі сформульовані вимоги до засвоєння учнями початкових класів знань, умінь та навичок згідно кожного тематичного блоку. Студент повинен не лише знати, орієнтуватися, а й чітко дотримуватися виконання цих вимог через постановку цілей навчання молодших школярів.

2) виховна: визначається виховна мета як така, що найбільш повно реалізується засобами змісту навчального матеріалу даного уроку та спрямована на реалізацію виховного потенціалу початкової освіти у цілому. В якості провідних виховних завдань початкового навчання визначені наступні: 1) гуманізація суспільного життя: утвердження в якості провідних гуманістичних цінностей – свобода, рівність, солідарність, терпимість, повага до природи, зміцнення духовного зв’язку поколінь, об’єднання суспільства на гуманістичних цінностях, збереження історичної пам’яті, повага до праці попередніх поколінь; освоєння цінностей культури: підвищення загальної культури особистості, прилучення дітей до національних та загальнолюдських цінностей; цінності громадянського виховання: формування усвідомлення приналежності до українського народу; виховання шанобливого ставлення до рідних святинь, української мови, історії, а також культури інших національностей (ідея полікультурності), виховання соціально активних громадян суспільства на доступному для розуміння молодших школярів; ознайомлення з правами дітей та молоді; працелюбність та відповідальність: формування працелюбності як провідної риси характеру, виховання поваги до людей праці, результатів їх праці, розвиток творчого потенціалу у трудовій діяльності; цінності екологічного світогляду: ціннісне та бережливе ставлення до природи, любов до рідної природи, бажання зберігати та примножувати природні багатства рідного краю; толерантність: формування у свідомості вихованців намірів та вмінь безконфліктного життя у класі, родині, суспільстві, повага до прав та свобод кожної особи; здоров’я як цінність: виховання ціннісного ставлення до власного життя та здоров’я та життя і здоров’я інших людей, оволодіння вміннями та навичками безпечного життя, розвиток фізичної культури як елементу базового компоненту загальної культури особистості (докладніше див.: Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти. – К., 2007. – 204 с.).

3) розвивальна: формування у молодших школярів уміння вчитися, щопередбачає оволодіння наступними вміннями та навичками: загальнопізнавальні, загальномовленнєві, організаційні, контрольно-оцінні; формування наочного та дієво-практичного мислення, розвиток чуттєво-сенсорної сфери молодших школярів, пізнавальних інтересів та допитливості; оволодіння ключовими (життєвими) компетентностями; розвиток творчих здібностей. Коротко прокоментуємо.

У визначенні завдань щодо формування загальнонавчальних умінь та навичок молодших школярів необхідно виходити з програми, розробленої О.Я. Савченко. У програмі визначено склад загальнонавчальних умінь та навичок, їх змістове наповнення, а також подається характеристика рівнів сформованості умінь та навичок за класами – з першого по четвертий (Див.: Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: „Початкова школа”, 2007. – С. 7-11). Так, організаційні уміння передбачають опанування школярами раціональними способами організації свого навчання; загальнопізнавальні включають уміння спостерігати, розмірковувати, запам’ятовувати й відтворювати матеріал; загально мовленнєві уміння представлені такими уміннями, що визначають основні елементи культури слухання і мовлення; до складу контрольно-оцінних умінь входять: засвоєння способів перевірки та самоперевірки, оцінювання одержаних результатів.

При визначенні завдань формування ключових компетентностей доцільно виходити з номенклатури ключових компетентностей, запропонованих українськими вченими, а саме: вміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, здоров’язберігаюча, компетентності з ІКТ (Див.: Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / За заг. ред. О.В. Овчарук. – К., 2004. – 112 с.).

Схематично структура компетентностей представлена на мал.1.

Форма навчального заняття: при визначенні форми навчального заняття виходимо з класифікації, розробленої українськими дидактами – урок, навчально-практичне заняття, екскурсія, дидактична гра. Якщо вибрана така організаційна форма навчання, як урок, то визначаємо тип уроку (за класифікацією В. О. Онищука): урок засвоєння нових знань; урок формування навичок та умінь; урок комплексного застосування нових знань, умінь та навичок; урок узагальнення та систематизація знань; урок перевірки, оцінки і корекції знань, навичок та умінь; комбінований урок.

Майбутньому вчителю початкових класів також доцільно знатися і використовувати у своїй практичній діяльності класифікацію уроків, що запропонована О. Я. Савченко. Так, автор виокремлює наступні типи уроків за дидактичною метою: урок вивчення нового матеріалу, закріплення і застосування знань, умінь і навичок, урок повторення і узагальнення, урок перевірки і контролю. Окрім того, вказуються специфічні типи уроків для початкової школи: уроки для учнів шестирічного віку, інтегровані уроки, відкриті уроки (детальніше див.: Савченко О.Я. Дидактика початкової школи – К., 1999. – 368 с.)

Особливості предметного, інтегрованого уроку та уроку для шестирічних першокласників будуть розглянуті на конкретних прикладах моделей даних типів уроків.

Методи навчання: обираючи методи навчання необхідно виходити з алгоритму вибору оптимальної системи методів навчання до конкретного уроку.

Обладнання: при плануванні уроку обов’язково визначаємо обладнання, необхідне для перевірки домашнього завдання та вивчення нового матеріалу: таблиці, слайди, кінофрагменти, записи музичних творів, гербарії, колекції гірських порід, дидактичний матеріал, книги тощо. Звернемо увагу, якщо на предметному уроці (або іншому типі уроку відповідно до завдань засвоєння навчального матеріалу учнями початкової школи) вчитель проводить досліди, їх необхідно провести попередньо, з’ясувавши всі необхідні умови для успішної демонстрації.

Використана література: студент вказує навчальну, програмово-методичну, методичну, додаткову (художню, науково-популярну, енциклопедичну) літературу, що використовувалася при підготовці уроку та написанні його плану конспекту, а також літературу для читання дітьми (в разі необхідності).

Хід навчального заняття

(на прикладі комбінованого уроку)

 

№ п/п	Етапи уроку	Діяльність вчителя	Діяльність учнів
1.	Організація класу, підготовка до уроку вчителя та учнів	Налаштовує клас на роботу, перевіряє готовність до уроку (наявність підручника, зошита, щоденника тощо), мобілізує увагу дітей, встановлює дисципліну, перевіряє відсутніх	Готуються до уроку, перевіряють необхідні підручники, зошити, навчальні приладдя, атласи, карти, зошити з друкованою основою
2.	Перевірка домашнього завдання, оцінка якості засвоєного матеріалу	Проводить опитування учнів, організує перевірку виконання письмових завдань, ведення щоденника фенологічних спостережень, підготовку творчих робіт; оцінює результати роботи конкретних учнів, робить загальний висновок про ступінь засвоєння учнями попереднього навчального матеріалу, виявляє прогалини у знаннях та уміннях школярів	Працюють над вирішенням поставлених завдань, відповідають, виконують індивідуальні завдання на картках тощо
3.	Підготовка учнів до засвоєння нового навчального матеріалу: а) актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду молодших школярів; б) мотивація навчально-пізнавальної діяльності	Формулює питання, мета яких полягає у виявленні наявних знань учнів, у відтворенні інформації, яка виступає опорою у вивченні нової теми; з’ясовує, якими є життєві уявлення дітей стосовно нового матеріалу     Зацікавлює учнів у вивченні нового матеріалу, розкриває його значимість для самих школярів, для подальшого вирішення певних навчальних завдань, підкреслює цінність нової інформації для розв’язання життєвих практичних проблем	Пригадують знання з життєвого досвіду, раніше вивченого матеріалу з будь-якого навчального предмета
4.	Виголошення теми, мети та завдань уроку	Записує тему на дошці	Записують тему у зошитах; за певних умов можуть взяти участь у формулюванні мети і завдань вивчення нового матеріалу на основі розв’язання проблемної ситуації
5.	Вивчення нового матеріалу: а) сприймання нової інформації (первинне); б)уточнення та розширення навчальної інформації;	Викладає учням за допомогою різноманітних методів запланований програмний матеріал. На даному етапі необхідно максимально звернути увагу на організацію та активізацію пізнавальної діяльності молодших школярів, включення різноманітних органів чуття дитини, на встановлення прямого та зворотного зв’язку між вчителем та учнями, на матеріалізовані результати їх діяльності   Якщо первинне сприйняття інформації проводилося за допомогою наочного або практичного методу, то на даному етапі доцільно уточнити знання учнів за допомогою питань, коротких вправ, заповненням таблиць, малюванням схем тощо	Слухають вчителя, виконують завдання, відповідають на поставлені питання. Повідомлення учнів (у окремих випадках)
6.	Закріплення знань: а) відтворення інформації; б) оперування знаннями (поняттями); в)узагальнення навчальної інформації	Ставить перед учнями запитання, метою яких є відтворення вивченого матеріалу, звертає увагу на правильність засвоєних знань (запитання для перевірки репродуктивного рівня засвоєння інформації)   Ставить перед молодшими школярами завдання, для вирішення яких необхідно застосувати сприйнятті знання, у тому числі у нових умовах (завдання на перенесення знань у практично-дієву сферу, а також у нову ситуацію)   Організує навчально-пізнавальну діяльність з метою приведення засвоєної інформації у певну систему	Пригадують почуте на уроці і відповідають на запитання   Використовують різні загально-пізнавальні уміння для вирішення відповідних завдань   Відповідають на питання узагальнюючого, проблемного характеру для встановлення причинно-наслідкових зв’язків тощо. Заповнюють таблиці, під керівництвом вчителя складають схеми, працюють з зошитами з друкованою основою
7.	Підсумок уроку	Висновок щодо вивченого матеріалу, його узагальнення	Залучають до формулювання висновку, рефлексія щодо вивченого
8.	Домашнє завдання	Записує на дошці, коментує, звертає увагу на конкретні вимоги. Добре встигаючим, сильним учням можна дати диференційовані завдання	Записують завдання у щоденник

Узагальнена схема плану-конспекту уроку студента-практиканта

1. Навчальний предмет, клас:

2. Дата проведення уроку, урок за розкладом, кількість учнів за списком:

3. Тема:

4. Мета та завдання уроку (навчальна, виховна, розвивальна):

5. Тип уроку (за дидактичною метою або способом проведення):

6. Основні методи навчання (за джерелом інформації або характером пізнавальної діяльності учнів):

7. Обладнання:

8. Література (у тому числі й та, що пропонується для читання учням):

 

Хід та основні етапи уроку

№ п/п	Етап уроку	Мета етапу	Відведений час	Діяльність вчителя (що робить вчитель)	Діяльність учнів (конкретні дії учнів)	Очікувані результати

9. Самоаналіз проведеного уроку.

10. Висновки щодо проведення уроку за такою темою у майбутньому.