ГЛАВА 22. Застосування нотаріусом законодавства 'поземних держав. Міжнародні договори

§ 1. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнарод­них договорів застосовують норми іноземного права.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ГУ, чинні міжнародні догово­ри України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то засто­совуються правила міжнародного договору.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Ра­да міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи держав­ної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами Ук­раїни, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких до­говорів для України, за виконанням іншими сторонами міжна­родних договорів їх зобов'язань.

Суттєве значення для нотаріальної діяльності мають норми міжнародних договорів, які регулюють порядок надання право­вої допомоги. У разі віднесення міжнародним договором про пра­вову допомогу до компетенції нотаріуса нотаріальних дій, не пе­редбачених законодавством України, нотаріуси вчиняють такі дії в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Міжнародні договори, що містять норми, які стосуються но­таріальних дій, бувають двох видів — двосторонні договори про надання правової допомоги з цивільних, сімейних і криміналь­них справ та консульські конвенції.

Нині в Україні діють міжнародні угоди та консульська кон­венція, що укладались між СРСР та іншими державами, які за­раз змінили свій статус, але незалежні держави, що виникли на їх територіях, заявили про своє правонаступництво щодо міжна­родних договорів. Ці угоди на підставі 24-ї Віденської конвенції 1978 р. залишились чинними і для України, оскільки не супере­чать національному законодавству.

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Крім того, діє Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена державами — члена­ми СНД 22 січня 1993 р.

Також до них відносяться міжнародні договори, укладені Ук­раїною після проголошення її суверенітету — між Україною та Республікою Грузія, між Україною та КНР, між Україною та Рес­публікою Польща тощо.

Зазначеними договорами і конвенціями врегульовано, зокре­ма, питання оформлення спадкових справ, вжиття заходів з охо­рони спадкового майна, звільнення від консульської легалізації тощо.

Особливого значення ці норми набувають при вчиненні но­таріусом нотаріальних дій щодо іноземних громадян чи осіб без громадянства. Так, коли при участі в нотаріальному процесі іно­земних громадян чи осіб без громадянства нотаріус повинен насам­перед з'ясувати, чи існує в країні походження такої особи міжна­родний договір з Україною, який містить положення щодо вчинен­ня нотаріальних дій. За наявності такого документа нотаріус пови­нен з'ясувати, чи різняться його норми з нормами національного законодавства про нотаріат. Якщо цим договором встановлено інші правила, ніж передбачені у законодавстві України, но­таріусом застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає певні особливості вчинення ок­ремих нотаріальних дій за участю іноземців.

Зокрема, чинне законодавство України не обмежує права спад­кування для іноземців, і вони користуються всіма правами грома­дян України. Іноземний громадянин може бути спадкоємцем як за законом, так і за заповітом.

Вирішуючи спадкові справи після смерті іноземного громадя­нина, нотаріус повинен визначитись, до компетенції якої країни належить видача документа, що підтверджує право на спадкове майао, і встановити, матеріальний закон якої країни при цьому застосовуватиметься. Це питання вирішується за умови наяв­ності договору про правову допомогу з країною, громадянином якої є померлий.

За наявності договору провадження у справах про спадщину рухомого майна ведуть установи юстиції країни, громадянином якої спадкодавець був на момент смерті, а щодо спадкування не­рухомого майна — провадження ведуть установи юстиції тієї країни, на території якої знаходиться це майно.

Нотаріат в Україні

Договорами також установлено, що спадкування нерухомого майна регулюється законодавством країни, на території якої зна­ходиться нерухоме майно, а спадкування рухомого майна — за­конодавством країни, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті чи на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

Якщо все рухоме майно, яке залишилося після смерті спадко­давця — громадянина іноземної держави, знаходиться на тери­торії України, то свідоцтво про право на спадщину за згодою всіх спадкоємців і дотримання інших умов видається українською но­таріальною конторою.

Якщо останнє постійне місце проживання спадкодавця — іно­земного громадянина знаходилося на території іноземної країни, то місцем відкриття спадщини буде територія цієї країни. Але якщо при цьому на території України знаходиться частина спад­кового майна, то державні нотаріальні контори України мають право видати свідоцтво про право на спадщину того майна, яке знаходиться в Україні.

За наявності міжнародного договору під час вжиття заходів з охорони спадкового майна слід керуватися нормами міжнародно­го договору. Майже всі договори про правову допомогу містять норми, що регулюють вчинення цієї дії.

Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної держави, з якою Україною укладений міжнародний договір, що містить норми про охорону спадкового майна, державні нотаріальні контори, керуючись відповідним договором, у разі якщо на тери­торії України є майно померлого, вживають необхідних заходів щодо охорони спадкового майна, установлюють розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців, перевіряють, чи є заповіт, і негайно повідомляють про це дипломатичне або кон­сульське представництво держави, громадянином якої є померлий.

Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина і перебуває на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянинові після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України (див. розділи 20—22 Інструкції про по­рядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо міжнародним договором ведення справи про спадщину віднесено до компетенції установ іноземної держави, громадяни­ном якої є померлий, то спадкове рухоме майно може бути пере-

і лава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

дано нотаріусом дипломатичному або консульському представниц­тву цієї держави за його вимогою.

У випадку коли заповіт, складений за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, після смерті заповідача по­дається нотаріусу для розкривання й оголошення, нотаріус ого­лошує зміст заповіту та складає протокол про його стан і зміст. У протоколі вказуються дата та місце складання протоколу, дата посвідчення заповіту, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка його подала, стан документа (був він поданий запечатаним чи відкри­тим; чи були в ньому закреслені місця, виправлення або інші не­доліки).

Протокол підписується нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими самими особами підписується кожний аркуш заповіту. Як­що заповіт зберігався у нотаріуса в запечатаному вигляді, усі заз­начені вище дії нотаріус провадить одноособово.

До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог міжнародного договору — копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані компетентній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.

§ 2. Оформлення нотаріусом документів, призначених для дії за кордоном

... V-:. • '"-

Згідно зі ст. 98 Закону України «Про нотаріат» та п. 313 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні на­писи за формою, передбаченою іноземним законодавством.

Основною умовою оформлення документів, призначених для дії за кордоном, є те, що нотаріуси приймають такі документи і вчиняють на них посвідчувальні написи тільки в тому разі, якщо вони не суперечать законодавству України.

Українські нотаріальні органи мають право вчиняти оформ­лення щодо таких документів:

— засвідчувати вірність копій документів і перекладів доку­ментів;

— посвідчувати доручення на ведення спадкових справ у судах та адміністративних органах, на управління та розпорядження майном, одержання гонорарів, аліментів, пенсій та інших періо­дичних платежів, на вчинення торговельних операцій;

Нотаріат в Україні

— видавати свідоцтво про те, що громадянин живий і перебу­ває в певному місці;

— вчиняти морський протест за заявою капітана іноземного судна;

— видавати свідоцтво про право на спадщину;

— засвідчувати справжність підпису на різних видах заяв;

— забезпечувати докази, необхідні для ведення справ в орга­нах іноземних держав.

Слід зазначити, що багато з документів, що застосовуються на території іноземних країн, можуть бути досить своєрідними, ма­ти іншу термінологію, зміст і значення, ніж ті, що застосовують­ся в Україні. На практиці, зокрема, трапляються такі документи:

афідевіт — урочиста письмова заява, в якій затверджуються факти родинних, шлюбних та інших відносин і яка приймається судовими інстанціями в якості доказу;

декларація — теж заява, складена відповідно до вимог інозем­ного законодавства;

сертифікат — документ, що підтверджує певний факт, свідоцтво, довідка;

повноваження — за нашою термінологією — доручення;

дід (оіеей) — одностороння угода з передачі права власності на нерухомість, відчуження нерухомості;

ретейнер — попередній договір про оплату послуг адвоката та інші.

Форми та умови угод теж можуть не відповідати вимогам ук­раїнського законодавства; так, законодавство інших держав до­пускає укладання спадкоємцем договору з майбутнім спадкодав­цем про відмову від спадщини, на відміну від положень україн­ського законодавства, можливим є засвідчення справжності підпису на будь-яких документах, що подаються до установ іно­земної держави тощо.

Згідно з п. 318 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, документи, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, прийма­ються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністер­ства закордонних справ України.

Без легалі зації такі документи приймаються нотаріусами у та­ких випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (або щодо яких держава Україна виз­нала себе правонаступником).

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Українські нотаріуси також можуть оформляти такі докумен­ти, призначені для дії за кордоном:

— видавати свідоцтва про те, що громадянин є живим чи пере­буває на певному місці;

— видавати свідоцтва про право на спадщину;

— вчиняти акти про морські протести за заявою капітана іно­земного судна;

— засвідчувати вірність копій документів і перекладів доку­ментів;

— посвідчувати доручення;

— засвідчувати справжність підпису на різного роду заявах;

— видавати довідки: з органів РАГСу, про те, що особа не при­тягалася в Україні до кримінальної відповідальності, не перебу­вала під судом і слідством, з місця проживання, медичні, про підтвердження громадянства, з місця роботи чи навчання та ін.

На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представ­ництв, консульських установ інших держав нотаріуси в межах їхньої компетенції можуть оформляти:

— дозволи батьків на укладання шлюбу їхніх сина чи доньки з іноземцем;

— дозволи на постійне місце проживання за кордоном;

— дозволи батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за кордон;

— дозволи батьків на усиновлення їхніх дітей і переміну
прізвища, ім'я, по батькові тощо.

Під час оформлення документів, призначених для дії за кордо­ном, нотаріуси повинні враховувати особливості їх складання відповідно до вимог законодавства іноземної держави. Нотаріус, як правило, не знає досконально усіх норм, що стосуються вчи­нення певної нотаріальної дії згідно з законодавством інших країн. Тому він може витребувати від зацікавленої особи не­обхідні відомості чи документи, а також звернутись до компетент­них державних органів або до Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції та інші органи надають роз'яснення щодо вчинення таких дій та оформлення відповідних документів.

Так, нотаріуси мають знати, що за офіційним тлумаченням за­конодавства Російської Федерації можна звернутися до Центру нотаріальних досліджень, що створений при Федеральній но­таріальній палаті РФ, та у спеціальний консультативний відділ для нотаріатів членів Міжнародного союзу латинського нотаріату.

Посвідчувальні написи на документах вчиняються з урахуван­ням вимог іноземного права. Форми реєстрів нотаріальних дій,

Нотаріат в Україні

нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах затверджені наказом Міністра юстиції України від 7 лютого 1994 р.

Під текстом документа проставляється один посвідчувальний напис українською мовою незалежно від того, чи викладений до­кумент українською мовою, чи українською та іноземною. У пев­них випадках посвідчувальний напис викладається українською та іноземною мовами.

Вчиняючи посвідчувальні написи, необхідно повністю вказа­ти ПІБ нотаріуса, повне найменування нотаріальної контори. Да­ту обов'язково слід зазначати словами, якщо вона відсутня в тексті документа або вказана цифрами. ПІБ особи, яка підписала документ, необхідно вказувати за паспортом у тій послідовності, в якій вони проставлені в документі, що оформляється. Печатка ставиться на вільне місце документа під посвідчувальним напи­сом, не зачіпаючи його тексту і підпису нотаріуса¹.

Деякі документи можуть оформлюватись без проставляння посвідчувальних написів, наприклад, на спеціальних бланках.

За загальним правилом, документ, призначений для дії за кор­доном, викладається українською мовою. На прохання заінтере­сованих осіб він може бути перекладений відповідною іноземною мовою за правилами розділу 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (засвідчення вірності пе­рекладу).

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено пере­кладачем.

Текст перекладу може бути викладено на окремому аркуші, підшито до документа і скріплено посвідчувальним написом но­таріуса про вірність перекладу (або про засвідчення справжності підпису перекладача) українською мовою та його печаткою. Якщо текст перекладу викладено на одній сторінці, оригінальний текст розташовується на лівому боці, а переклад — на правому. Під обома текстами нотаріус робить напис українською мовою про вірність пе­рекладу або про засвідчення справжності підпису перекладача.

Оформлюючи документи, призначені для дії за кордоном, но­таріус зобов'язаний роз'яснити особам необхідність їх подальшої легалізації.

¹ Радзієвоька Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відн. ред. Л.К. Радзієвської, — К.: Юрінком Інтєр, 2000. — С. 327.

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

При цьому під легалізацією розуміють процес надання юридич­ної сили документам, що мають бути використані за кордоном.

Консульська легалізація, відповідно до Інструкції про поря­док консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України від 15 липня 1997 р., підтверджує дійсність і юри­дичну силу оригіналів офіційних документів, призначених для дії за кордоном.

Різновидом консульської легалізації є посвідчення документів у посольстві відповідної держави в Україні, а потім у консуль­ському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Якщо це передбачено міжнародним договором України, договірна сторона приймає документи без легалізації. Підписан­ня договорів про правову допомогу — один з ефективних способів спрощення порядку обігу офіційних документів, призначених для дії за кордоном. У разі участі держав у Гаазькій конвенції від 5 жовтня 1961 р. вимоги легалізації іноземних офіційних доку­ментів скасовуються. Під дію Гаазької конвенції підпадають, зокрема, документи юридичних установ — суду, прокуратури, нотаріату, акти адміністративних органів.

Окремо слід сказати про забезпечення доказів як нотаріальну дію, яка досі повністю не виписана в українському нотаріально­му законодавстві.

Про вчинення такої нотаріальної дії, як випливає зі ст. 102 За­кону, може просити громадянин України, українська юридична особа, іноземний громадянин, особа без громадянства, а також іноземна юридична особа. При цьому вони мають надати но­таріусу докази, що вчинення цієї дії необхідно для ведення спра­ви в органі іноземної держави.

Закон не встановлює жодних обмежень стосовно характеру іноземного органу, який веде справу. Йдеться не тільки про суд, третейський суд, арбітражний суд або взагалі установу юстиції, а й про адміністративний, фінансовий, валютний, митний або інший орган іншої держави. Не має значення і вид справи, яка ведеться за кордоном: це може бути спадкова справа, справа про продаж нерухомості, що перебуває за кордоном, справа про розірвання шлюбу і т.ін. Доказ забезпечується незалежно від ста­ну справи: до її порушення, під час її розгляду, під час оскаржен­ня рішення тощо².

" Нотаріат в Україні: Підручник // За ред. В.В. Комарова. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 272.

Нотаріат в Україні

Дії по забезпеченню доказів провадяться відповідно до цивільно­го процесуального законодавства України. Так, для здійснення за­безпечення доказів українські нотаріуси мають право допитувати свідків, оглядати письмові і речові докази, призначати експертизу.

Нотаріус має сповістити про час і місце забезпечення доказів іншу сторону та всіх зацікавлених осіб, чиї права й інтереси тор­каються вчинювані дії. Слід зазначити, що неявка повідомлених осіб не є перешкодою для проведення дій із забезпечення доказів. Повідомлення іншої сторони та заінтересованих осіб не є обов'яз­ковою вимогою, якщо у теперішній час неможливо визначити, хто в подальшому братиме участь у майбутній справі.

Перед проведенням допиту нотаріус має попередити свідка або експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неп­равдивих показань або висновку, а також за відмову чи ухилення від давання показань або висновку.³

Про допит свідка нотаріус складає протокол, який має місти­ти такі відомості:

— дату та місце проведення допиту;

— ПІБ нотаріуса, що провадив допит;

— найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

— ПІБ особи, на прохання якої провадиться забезпечення до­казів, і її адреса;

— ПІБ свідка, рік його народження та адреса;

— зазначення про попередження про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань або відмову від дачі показань;

— зміст показань свідка.

Протокол підписують: свідок, особи, присутні при допиті та нотаріус. Нотаріус також проставляє власну печатку.

Огляд письмових і речових доказів може відбуватися у приміщенні нотаріальної контори, або робочого місця приватно­го нотаріуса, а також поза ними, наприклад за місцезнаходжен­ням доказів. При цьому в протоколі огляду зазначаються:

— дата та місце проведення огляду;

— ПІБ нотаріуса;

— найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

— ПІБ особи, на прохання якої провадиться забезпечення до­казів, її адреса;

— прізвища, імена та по батькові осіб, що брали участь в ог­ляді, їх адреси;

³ Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 272.

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

— обставини, виявлені при огляді доказів.

Протокол підписують всі особи, що брали участь в огляді. Він скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Для здійснення забезпечення доказів нотаріус може призна­чити експертизу, що оформлюється постановою. В постанові но­таріуса має бути зазначено:

— дата та місце складання постанови;

— ПІБ нотаріуса, що виніс постанову;

— найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

— ПІБ особи, на прохання якої призначається експертиза, її адреса;

— питання, що виносяться на експертизу;

— найменування експертної установи, якій доручається про­вадження експертизи або при дорученні експертизи конкретному експерту — його ПІБ, місце проживання, місце роботи та посада.

За результатами експертизи складається висновок, який підписується експертом.

Після закінчення проведення дій, що забезпечують докази, нотаріус видає заінтересованій особі, на прохання якої ці дії здійснювалися, по одному примірнику кожного документа, скла­деного в процесі забезпечення доказів. Один примірник цих доку­ментів зберігається у справах державної нотаріальної контори, у приватного нотаріуса⁴.

Перелічені документи вносяться в реєстр для реєстрації но­таріальних дій. Особа, що звернулася до нотаріуса з проханням забезпечити докази, має сплатити державне мито, винагороду свідкам, експертам та інші витрати, пов'язані з провадженням дій щодо забезпечення доказів. При визначенні розміру сплат свідкам і експертам враховуються ставки, встановлені для видачі винагород при виклику свідків і експертів до суду⁵.

.?- ■ - *п. -,„;••. .і і -^Л *-* Г,

:

⁴ Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 274.

⁵ Там само. — С. 274.

Нотаріат в Україні

Тести Загальна частина

1. За Законом України «Про нотаріат», нотаріат — це:

а) система правових норм та інститутів;

б) система посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, перед­
бачені законом;

в) система органів та посадових осіб, на які покладено обов'я­
зок вчиняти нотаріальні дії, передбачені законом.

2. Нотаріат засвідчує:

а) права фізичних та юридичних осіб;

б) факти, що мають юридичне значення;

в) права та факти, що мають юридичне значення.

3. Об'єктивна сторона поняття нотаріату — це:

а) коло нотаріальних дій, які органи та посадові особи нотаріату
можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства;

б) органи та посадові особи нотаріату;

в) права та обов'язки суб'єктів нотаріального процесу.

4. Латинський нотаріат — це:

а) система, характерна для країн англо-саксонської правової
системи;

б) організація нотаріату на засадах делегування нотаріусу пов­
новажень у сфері надання документам юридичної сили, але
як вільної професії;

в) система організації нотаріату, за якою контроль за діяль­
ністю нотаріусів здійснює лише нотаріальна палата країни.

■

5. Нотаріальні процесуальні відносини — це:

а) суспільні відносини, які виникають між особами, що вчиня­
ють нотаріальні дії, та особами, що звертаються за їх вчи­
ненням у порядку, передбаченому законом;

б) суспільні відносини за участю громадян та організацій;

в) суспільні відносини приватно-правового характеру.

6. Предметом нотаріальної діяльності є:

а) суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення но­таріальних дій;

Тести

б) права та охоронювані законом інтереси;

в) юридичні факти.

7. Нотаріальний процес складається з:

а) 2-х стадій;

б) 3-х стадій;

в) 5-ти стадій.

8. Обов'язковими в нотаріальному процесі є:

а) 2 стадії;

б) 3 стадії;

в) 5 стадій.

9. Нотаріусом в Україні може бути:

а) лише громадянин України;

б) іноземний громадянин;

в) особа з подвійним громадянством.

10. Нотаріус повинен мати:

а) вищу освіту;

б) вищу юридичну освіту;

в) вищу освіту та пройти стажування строком не менше 6 місяців.

11. Нотаріус може мешкати:

а) будь-де, в тому числі й за межами України;

б) на території України;

в) лише на території нотаріального округу.

 

12. Строк обов'язкового стажування нотаріуса:

а)1_Рік;

б 6 місяців;

в) від 18 місяців до трьох років.

13. Нотаріус за сумісництвом має право:

а) перебувати в штаті інших приватних організацій;

б) займатись підприємницькою діяльністю;

в) займатись науковою та викладацькою діяльністю.

-

14. Для одержання свідоцтва про право зайняття посади но­
таріуса потрібно:

а) скласти кваліфікаційні іспити;

Нотаріат в Україні

б) мати досвід роботи не менше 3-х років;

в) скласти іспити та пройти обов'язкове 6-місячне стажування.

15. Свідоцтво видається:

а) Вищою кваліфікаційною комісією;

б) Міністерством юстиції України;

в) управліннями юстиції областей.

16. Нотаріус приносить присягу в:

а) управлінні юстиції;

б) Міністерстві юстиції України;

в) нотаріальній конторі чи архіві.

17. Роз'яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав
та обов'язків:

а) носить тільки рекомендаційний характер;

б) не носить обов'язкового характеру;

в) є обов'язком нотаріуса.

18. За заподіяну шкоду внаслідок незаконних дій чи недбалості
приватний нотаріус відшкодовує:

а) повний розмір заподіяного;

б) 50% заподіяної шкоди;

в) 33% заподіяної шкоди.

19. Робоче місце приватного нотаріуса повинно знаходитись:

а) в межах нотаріального округу;

б) на території 2-х чи більше округів;

в) за межами нотаріального округу.

20. Робоче місце приватного нотаріуса має бути обов'язково об­
ладнане:

а) засобами зв язку;

б) мати сейф, охоронну сигналізацію і засоби зв'язку, комп'ютер;

в) комп'ютерною технікою.

21. В яких випадках приватна нотаріальна діяльність може бути
припинена?

а) у випадку втрати громадянства чи виїзду за межі України
на постійне проживання;

б) у випадку винесення щодо нотаріуса обвинувального виро­
ку, що вступить в силу;

Тести

в) припинення права власності чи оренди приміщення — робо­чого місця нотаріуса.

22. До системи органів та посадових осіб, які мають право вчиняти
нотаріальні дії, не належать:

а) командири військових частин;

б) начальники експедицій;

в) помічники капітанів.