Глава 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, прийняття документів на зберігання

§ 1. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів

До компетенції нотаріусів відноситься вчинення такої нотаріаль­ної дії, як прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів.

Слово «депозит» походить від латинського «йерозі1;ит» — річ, віддана на зберігання, відкладена. Депозит у нотаріальній прак­тиці є передачею на зберігання матеріальних цінностей, які при настанні певних умов підлягають поверненню або передачі іншій особі. Найбільш поширеним є передання гропіей і цінних паперів на депозитні рахунки нотаріуса при неможливості з якихось при­чин повернути їх кредитору.

Підстави, коли виконання грошового зобов'язання проводить­ся внесенням боргу в депозит, визначаються ст. 537 ЦК України. Ця стаття закріплює право боржника виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредитору гропіей або цінних паперів у депозит нотаріуса у разі:

— відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

— ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прий­няття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

— відсутності представника недієздатного кредитора.

При цьому кредиторами і боржниками можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Як справедливо відмічають деякі автори, внесенням боргу в депозит боржник намагається уникнути відповідальності за прострочення боргу, коли така загроза існує з незалежних від ньо­го обставин (кредитор навмисно ухиляється від прийняття вико­нання зобов'язань чи має місце інше прострочення з його боку). В такому випадку боржник зацікавлений у виконанні свого зо­бов'язання через внесення боргу в депозит, щоб у майбутньому не бути звинуваченим у його невиконанні і запобігти настанню нега­тивних наслідків.

Внесення грошових коштів у депозит нотаріуса вважається виконанням зобов'язання. Причому строком фактичного вико­нання зобов'язання вважається день внесення грошових сум чи цінних паперів у депозит незалежно від того, чи одержить їх кре­дитор, чи їх в разі недотримання строку буде перераховано в дохід бюджету.

Нотаріат в Україні

Вчинення цієї нотаріальної дії належить до компетенції як державних нотаріальних контор, так і приватних нотаріусів. Також приймати в депозит гроші та цінні папери мають право консульські установи України, якщо боржником і кредитором (або одним з них) є українські громадяни чи юридичні особи.

Вчинення цієї нотаріальної дії проводиться за місцем вико­нання зобов'язань. Згідно із ст. 532 ЦК України, місце виконан­ня зобов'язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у дого­ворі, виконання провадиться:

— за зобов'язаннями про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

— за зобов'язаннями про передання товару (майна), що вини­кає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання това­ру (майна) перевізникові;

— за зобов'язаннями про передання товару (майна), що вини­кає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредито­рові на момент виникнення зобов'язання;

— за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кре­дитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезна­ходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходження) кредитора з віднесенням на кредитора всіх втрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

— за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місце­знаходженням) боржника.

Зобов'язання також може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Приймання грошових сум або цінних паперів у депозит для пе­редавання кредитору здійснюється за заявою заінтересованої особи.

Заява має містити відомості:

— щодо особи, від якої прийнято внесок у депозит, а також щодо особи, для передавання якій його внесено, а саме:

— для фізичних осіб: прізвище, ім'я, по батькові, серія та но­мер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

Глава 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів,.

— для юридичних осіб: найменування, місцезнаходження т< ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстр підприємств та організацій України, реквізити поточного рахун ку, відкритого в установі банку (якщо місцезнаходження аб(інші відомості щодо особи, для передавання якій робиться вне сок, невідомі, то в заяві вказуються останні відомі особі, що звер нулася до нотаріуса, відомості);

— щодо мети чи виконання якого зобов'язання зроблено внесок

— щодо причин, з яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо.

За бажанням особи до заяви можуть бути включені обґрунту­вання та розрахунок, згідно з яким робиться внесок. У разі прий­няття в депозит цінних паперів, випущених у документарній формі, у заяві зазначається їх сумарна номінальна вартість.

Прийняття в депозит грошей або цінних паперів проводиться з дотриманням загальних правил вчинення нотаріальних дій. Так, провадження цієї дії починається з встановлення особи боржника на основі даних паспорту чи інших документів, перед­бачених законодавством, перевірки його дієздатності та право­здатності юридичних осіб, що беруть участь в угодах, а також пе­ревірки повноважень представників.

Слід відзначити, що приймаючи в депозит грошові суми чи цінні папери, нотаріус не повинен перевіряти правочини, що ста­ли підставою для виникнення зобов'язання, чи витребувати у боржника документи, що підтверджують факт наявності самого зобов'язання.

Нотаріус видає особі, яка внесла в депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок встановленого зразка. При цьому права частина квитанції (квитанція) видається особі, яка внесла грошову суму в депозит, а ліва її частина (корінець кви­танції) залишається в справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

У квитанції вказують:

— відомості щодо особи, від якої прийняті в депозит грошові суми, а також щодо особи, для якої вони вносяться (депонента):

— для фізичних осіб: прізвище, ім'я, по батькові, серія та но­мер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

— для юридичних осіб: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств

Нотаріат в Україні

та організацій України, реквізити поточного рахунку, відкрито­го в установі банку (якщо місцезнаходження депонента невідоме, то нотаріусом у квитанції вказуються останні дані, які відомі особі, що звернулася за внесенням у депозит грошових сум);

— з якою метою чи для виконання якого зобов'язання внесено суму в депозит;

— розмір грошової суми, внесеної у депозит;

— сума справленого державного мита або плати за вчинену но­таріальну дію.

На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений на поданому документі, що встановлює заборгованість або з яко­го випливає внесення грошових сум або цінних паперів у депозит.

Внесення особою грошових сум у депозит приватного но­таріуса провадиться шляхом переказу готівки через банки або підприємства поштового зв'язку чи безготівковим перерахуван­ням сум з рахунку особи на окремий поточний рахунок приватно­го нотаріуса. Для зберігання грошових сум, прийнятих у депозит державними нотаріальними конторами, в органах Державного казначейства відкриваються відповідні рахунки для обліку депо­зитних сум.

Нотаріусом у депозит приймаються цінні папери, випущені в документарній формі. Нотаріус складає їх опис у трьох примірниках, кожен з яких підписується особою, що вносить цінні папери в депозит. Прийняті в депозит цінні папери в опеча­таних пакетах, на яких позначається їх сумарна номінальна вартість та в які вкладається один примірник опису, здаються на зберігання до банку.

В описі вказуються: найменування та місцезнаходження дер­жавної нотаріальної контори або ПІБ та нотаріальний округ при­ватного нотаріуса, кількість, вид, сумарна номінальна вартість та реквізити цінних паперів.

Цінні папери, що надійшли в депозит, здаються нотаріусом до банківської установи не рідше 1 разу на 5 днів.

При прийнятті в депозит цінних паперів на зворотному боці квитанції і корінця квитанції зазначаються вид цінних паперів, їх кількість та сумарна номінальна вартість.

У разі прийняття у депозит для передачі за належністю грошо­вих сум або цінних паперів державними нотаріусами справляєть­ся державне мито в розмірі, установленому чинним законодав­ством; приватними нотаріусами справляється плата відповідно до статті 31 Закону України «Про нотаріат» та статті 1 Указу пре-

Глава 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів...

зидента України від 10 липня 1998 року № 762 «Про впорядкуван­ня справляння плати за вчинення нотаріальних дій». Документ, що свідчить про сплату державного мита, наклеюється на корінці кви­танції. Особа, що внесла в депозит грошові суми або цінні папери, або її уповноважений представник розписується на корінці кви­танції. Витрати, пов'язані з наданням банківськими установами послуг із зберігання цінних паперів, відшкодовуються депонентом.

Якщо під час вжиття заходів до охорони спадкового майна дер­жавним нотаріусом будуть виявлені грошові суми (цінні папери), що залишилися після померлого, вони вносяться на відповідні ра­хунки для обліку депозитних сум державної нотаріальної конто­ри, про що виписується відповідна квитанція. Квитанція підши­вається до спадкової справи, а її корінець залишається в справах державної нотаріальної контори. У цьому разі в квитанції зазна­чаються: ПІБ державного нотаріуса, що вживав заходів до охоро­ни спадкового майна; прізвище, ім'я, по батькові та останнє місце проживання спадкодавця; розмір грошових коштів або су­марна номінальна вартість цінних паперів, внесених державним нотаріусом у депозит. На звороті корінця квитанції вказується номер спадкової справи, в якій зберігається квитанція.

Облік депозитних операцій здійснюється державними но­таріальними конторами та приватними нотаріусами у книзі обліку депозитних операцій та книзі обліку особових рахунків депонентів.

Книги обліку депозитних операцій, обліку особових рахунків депонентів мають бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою та підписом посадової особи Головного управління юс­тиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських уп­равлінь юстиції із зазначенням кількості аркушів, що містяться в них. Квитанційні книжки обліковуються за правилами обліку документів суворої звітності.

Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні гро­шові суми або цінні папери.

Якщо боржник не вказав адресу кредитора і нотаріусу ця адре­са невідома, боржник попереджається, що повідомлення креди­тора про внесення грошей або цінних паперів у депозит є його обов'язком.

Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит, допускається лише за письмовою згодою на це особи,

Нотаріат в Україні

на користь якої був зроблений внесок (кредитора), або за рішен­ням суду. Видача з депозиту грошових сум або цінних паперів здійснюється за заявою, яку подає депонент. Вимога про повер­нення грошових сум і цінних паперів і згода на їх повернення по­винні бути висловлені в письмовій формі.

На заяві нотаріусом здійснюється службова відмітка про вста­новлення особи депонента, реквізити документа, на підставі яко­го особу було встановлено, та вказується документ, що підтверд­жує право на одержання депозитних сум (свідоцтво про право на спадщину, довіреність тощо).

Видача банками грошових сум депонентам провадиться на підставі платіжних доручень приватних нотаріусів шляхом без­готівкового перерахування на рахунок депонента або переказу коштів для виплати депоненту готівкою в банку. Копія платіжно­го доручення, на підставі якого перераховано грошові суми, зали­шається в справах державної нотаріальної контори або приватно­го нотаріуса.

Про одержання від нотаріуса цінних паперів депонент розпи­сується на заяві.

Невитребувані з депозиту грошові суми та цінні папери, що підлягають передачі фізичним та юридичним особам, зберігаються в депозиті державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса протягом 3 років і після закінчення встановлених термінів їх зберігання підлягають перерахуванню до Державного бюджету Ук­раїни в порядку, установленому чинним законодавством України.

§ 2. Прийняття документів на зберігання

Згідно з п. 308 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси за заявами юридичних осіб та громадян приймають на зберігання документи. Прийняття на зберігання документів вчиняється на прохання зацікавленої осо­би, наприклад, якщо вона позбавлена можливості зберігати певні документи за своїм місцем проживання чи місцезнаходженням. Документи, що приймаються на зберігання, можуть стосуватись дуже важливих для такої особи питань, зокрема це можуть бути документи про освіту, працю, нагороди, участь у діяльності гро­мадських організацій, документи, видані органами РАГСу, доку­менти щодо права власності на нерухоме майно, ділове чи навіть приватне листування тощо.

Глава 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів...

Приймати на зберігання документи вправі державні но­таріальні контори, приватні нотаріуси та посадові особи кон­сульських установ. Процесуальний порядок вчинення цієї но­таріальної дії регулюється п. 308-312 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та п. 3.19. Поло­ження про порядок учинення нотаріальних дій у дипломатичних представництвах та консульських установах України.

Нотаріус здійснює прийняття документів за описом, що скла­дається в двох примірниках і підписується особою, яка здала до­кументи на зберігання, та нотаріусом.

Опис повинен містити: ПІБ та адресу особи, яка здала доку­менти, найменування документа (документів), що здається на зберігання, реквізити документа — на чиє ім'я і ким його видано, номер документа, дата видачі, а також строк зберігання цього до­кумента у нотаріуса. Слід зазначити, що нотаріус також зо­бов'язаний встановити стан документа чи його вади, наприклад, старість, потертість, рвані краї, плями тощо та зазначити про це в описі, оскільки він несе відповідальність за його збереження в первісному вигляді.

Опис підписується особою, яка здає документи на зберігання, і нотаріусом та скріплюється печаткою нотаріуса. Один примірник опису залишається у нотаріуса, а другий видається особі, яка зда­ла документи на зберігання.

На прохання особи нотаріус може прийняти документи без опису, якщо вони належним чином упаковані в присутності но­таріуса. Упаковка має бути скріплена печаткою нотаріуса, його підписом і підписом особи, яка здала документи на зберігання.

Прийняті документи зберігаються в окремому пакеті в залізних шафах чи сейфах, опечатаних печаткою нотаріуса.

Про прийняття документів на зберігання нотаріус видає особі, яка здала їх, свідоцтво за встановленою формою, до якого до­дається примірник опису, якщо такий провадився.

Документи, прийняті на зберігання, повертаються на вимогу особи, яка здала їх на зберігання, або на вимогу уповноважених нею осіб при пред'явленні свідоцтва і примірника опису.

У випадку втрати свідоцтва, а також якщо особа здала не тіль­ки свої документи, а й документи, що належать іншій особі, вони видаються лише за рішенням суду.

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 18. Вчинення виконавчих написів § 1. Поняття і значення виконавчого напису

Згідно зі ст. 509 та 526 ЦК України та інших актів цивільного законодавства, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Виходячи з положень цивільного за­конодавства, можна зробити висновок, що поняття належного ви­конання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк, щодо належно­го предмета та належним способом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватись шляхом звер­нення кредитора до суду за правовим захистом його порушених прав і законних інтересів. Однак для стягнення грошових сум, передачі або витребування від боржника майна закон передбачає можливість, на відміну від ускладненої судової процедури, інший шлях — виконання зобов'язань у примусовому порядку через вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса про приму­сове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на доку­ментах, які підтверджують зобов'язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить поняття «безспірності певної заборгованості». Вчинення виконавчого на­пису — це не вирішення спору між кредитором і боржником, а підтвердження безспірності зобов'язання¹. Цей правовий інсти­тут забезпечує інтереси як кредитора, полегшуючи і прискорю­ючи здійснення його прав за відсутності спору, так і боржника шляхом відмови у вчиненні виконавчого напису, якщо вникає спір, який повинен вирішуватись у суді.

В юридичній літературі щодо визначення поняття «виконав­
чий напис» існує кілька точок зору. Деякі автори під виконавчим
написом розуміють «розпорядження нотаріального органу про
примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових
сум або передачу чи повернення майна кредитору...»². Та
більшість авторів схиляються до думки, що оскільки такий но­
таріальний орган, як нотаріальний архів, не вправі здійснювати
г- \п-./ -.--V •-:;-;■ ■■-■-.. г■.-■->■:, МИ а;

¹ Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 283.

² Там само. — С. 186.

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

виконавчий напис, то ця нотаріальна дія є розпорядженням саме нотаріуса. Така позиція авторів вважається найбільш прийнят­ною і заслуговує на підтримку³.

На думку інших, «правовим змістом виконавчого напису є посвідчення факту невиконання умов договору однією із сторін угоди, а процесуально-правовим — надання оригіналам доку­ментів, що встановлюють заборгованість, виконавчої сили⁴. Про­те з цією думкою важко погодитися, адже позиція авторів не вра­ховує, що виконавчий напис вчиняється не тільки на стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, а й, нап­риклад, на стягнення податкової заборгованості з фізичних осіб, заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, військовозобов'язаних після закінчення зборів тощо, тобто коли взаємовідносини стягувача та боржника ґрунтуються не на договірних, а на інших підставах.

■

§ 2. Умови і порядок вчинення виконавчих написів

Для вчинення виконавчого напису нотаріусу необхідно здійсни­ти перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

Першою умовою є перевірка нотаріусом того, чи належить ця справа до Переліку безспірних заборгованостей, який є вичерп­ним і не підлягає розширеному тлумаченню. Наявність цієї умо­ви перевіряється шляхом ознайомлення та звірення зі змістом діючих постанов Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стяг­нення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», від 11 листопада 1999 р. № 2075 «Про внесення доповнень до переліку документів, за яки­ми стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» і від 24 квітня 2000 р. № 693 «Про внесення доповнень до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». В цілому, цими постано-

³ Довідник нотаріуса / А.М. Ерух, Ю.М. Козьяков, Н.В. Круковес. — К.: Істина,
2000. — Вип. 2: Запитання і відповіді \ відп. ред. С.Р. Станік. — С 139.

⁴ Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посібник
для студ. вищ. навч. закл. — К.: А.С.К., 2001. — С. 444.

Нотаріат в Україні

вами із 25 кількість таких заборгованостей зменшена до 11, деякі з них, за вимогою часу, змінили свою назву, з'явились і нові:

— стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими уго­дами;

— стягнення з фізичних осіб податкової заборгованості;

— стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'яза­них з авторським правом;

— стягнення заборгованості з батьків, або осіб що їх заміню­ють, за утримання дітей у закладах освіти;

— стягнення заборгованості з батьків, або осіб що їх заміню­ють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

— стягнення за диспашею;

— стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільне­них з військової служби, і військовозобов'язаних після закінчен­ня зборів;

— повернення об'єкта лізингу;

— стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;

— стягнення за чеками;

— стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.

Так, наприклад, пункти 19, 20 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 лип­ня 1998 р. № 997, передбачають можливість стягнення за виконав­чим написом нотаріуса суми заборгованості, а також обумовленої договором пені у разі прострочення покупцем або підприємством (установою, організацією) сплати трьох чергових платежів за това­ри, придбані у розстрочку.

Зокрема, зазначено, що якщо покупцем або підприємством (установою, організацією) допущено прострочення сплати трьох чергових платежів, вся сума заборгованості, а також обумовлена договором пеня, можуть бути стягнені у примусовому порядку незалежно від настання строку чергових платежів шляхом отри­мання виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Друга умова стосується перевірки всіх поданих для вчинення виконавчого напису документів, які підтверджують наявність зо­бов'язання та його безспірність або іншу відповідальність борж­ника перед стягувачем. Встановлення цієї умови також прово­диться шляхом ознайомлення зі змістом Переліку, де в кожному розділі після найменування вказуються документи, які не-

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

обхідно пред'явити для вчинення виконавчого напису по кожній заборгованості.

Слід зазначити, що питання, пов'язане з визначенням «спірної» та «безспірної» заборгованості викликає певні складнощі, які сто­суються насамперед, поняття та критеріїв оцінки цих термінів.

На жаль, юридичне тлумачення словосполучення «безспірна заборгованість» коментується недостатньо чітко. Якщо розгляда­ти його складові окремо, то термін «безспірний», наприклад, оз­начає «який не викликає заперечень; безперечний, загальновиз­наний»⁵.- Під терміном «заборгованість» слід розуміти суму фінансових зобов'язань, грошових боргів, що підлягають пога­шенню, поверненню у визначений строк. Якщо до цього строку заборгованість не погашена, вона стає простроченою⁶.

На наш погляд, деякі автори достатньо обґрунтовано вважа­ють, що в основу розмежування «спірної» та «безспірної» заборго­ваності покладено не власне ставлення боржника до пред'явленої вимоги (суб'єктивна ознака), а об'єктивна ознака, тобто такий фактичний склад і характер правовідносин, який, за загальним правилом, виключає можливість оспорювання заборгованості, тобто безспірність стягнення заборгованості не визначається но­таріусом чи стягувачем, а передбачається Переліком⁷. Це є одним з принципових положень і воно рівною мірою відноситься не тільки до боржника, а й до кредиторів, які, маючи свій власний інтерес (наприклад, з метою прискорення процедури стягнення заборгованості та ін.), можуть приховати від нотаріуса таку інфор­мацію, а боржник у свою чергу, маючи заперечення, взагалі поз­бавлений можливості вплинути на хід подій, оскільки нотаріаль­на дія вчинятиметься лише на підставі документів, поданих кре­дитором. Про час і місце вчинення виконавчого напису боржник, зрозуміло, не повідомляється і для з'ясування його можливих за­перечень проти вимог кредитора нотаріусом не викликається.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на оригіналах доку­ментів, які встановлюють безспірну заборгованість або іншу відповідальність боржника перед стягувачем.

Крім того, за деякими стягненнями потрібно надати докумен­ти, які підтверджують, що боржника попередили про не-

⁵ Великий тлумачний словник української мови / Уклад. В.Т. Бусел. — К., 2002.

⁶ Райзберг Б.А., Лозовський Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современннй зкономичес-
кий словарь: 2-е издание. — М., 1998. — С. 106.

⁷ Юдельсон К.С., Кац А.К. Научно-практический комментарий к положенню о го-
сударственном нотариате. — М., 1970. — С. 176-177.

Нотаріат в Україні

обхідність погашення заборгованості в певний термін. Таке попе­редження має на меті спонукати боржника до добровільного пога­шення заборгованості, а також запобігти примусовому виконан­ню за відсутності у добросовісного боржника намірів ухилитися від виконання зобов'язання.

За відсутності будь-якого з необхідних документів виконав­чий напис не вчиняється.

Третя умова стосується перевірки того, чи немає спору щодо наявності чи змісту зобов'язання або іншої відповідальності між стягувачем і боржником.

Ця умова перевіряється на підставі представлених доку­ментів, що вказані в Переліку, і які підтверджують існування зо­бов'язання і безспірність заборгованості. За наявності спору між сторонами нотаріус відмовляється вчиняти виконавчий напис та роз'яснює сторонам порядок стягнення заборгованості у судово­му порядку.

Дані про наявність спору можуть бути вказані й у представле­них документах.

Четвертою умовою є звернення до нотаріуса за вчиненням ви­конавчого напису у встановлені строки. Перебіг строку позовної давності для вчинення виконавчого напису починається з дня ви­никнення права вимоги. Якщо зобов'язання виникло із вчиненої сторонами угоди, перебіг строку починається з моменту, визначе­ного угодою.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одно­го року.

Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, за­коном встановлено інший строк давності, виконавчий напис ви­дається в межах цього строку. Спеціальні строки позовної дав­ності передбачені ст. 258 Цивільного кодексу України. Наприк­лад, скорочений строк позовної давності тривалістю один рік встановлено для стягнення пені (неустойки, штрафу). Це озна­чає, що якщо стягувач звернувся до нотаріуса за одержанням ви­конавчого нагшсу пізніше одного року з моменту прострочення платежу, але в межах установленого законом строку позовної давності, пеня нараховується і стягується тільки за один рік, що передував дню вчинення виконавчого напису. Порядок нараху­вання пені по кожному простроченому платежу окремий (на-

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

приклад, за договором оренди із розрахунку 0,1% за кожний прострочений день). Якщо зобов'язання виникло із вчиненої сто­ронами угоди, перебіг строку починається з моменту, визначено­го угодою.

Строк, пропущений стягувачем навіть з поважних причин, не може бути поновлений нотаріусом. Проте нотаріус зобов'язаний роз'яснити стягувачу, що пропуск строку позовної давності не поз­бавляє права на звернення до суду з позовом про його поновлення.

При вчиненні виконавчого напису нотаріуси повинні врахову­вати, що законодавством України можуть бути встановлені ви­падки заборони звернення стягнень на окремі види майна.

Так, у ч. 2 статті 754 Цивільного кодексу України зазначено, що на майно, передане набувачу за договором довічного утриман­ня (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і нале­жить державному чи комунальному підприємству або підпри­ємству, понад 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).

Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюєть­ся з урахуванням вимог статті 1050 Цивільного кодексу України «Наслідки порушення договору позичальником», де визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зо­бов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родови­ми ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві незалежно від сплати відсотків, належних- йому відповідно до статті 1048 ЦК. Якщо договором встановлений обов'язок пози­чальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК.

Отже, при виникненні звернення щодо вчинення виконавчого напису стосовно окремих видів майна нотаріус повинен впевни­тись, що ця дія не підпадає під заборону звернення стягнення.

Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів регулю­ється ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пп. 282-293

Нотаріат в Україні

Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій» від 03.03.2004. № 2015.

Згідно з діючим законодавством, вчиняти виконавчі написи на території України вправі нотаріуси незалежно від місця знаход­ження стягувача і боржника. Право на вчинення виконавчих на­писів мають також консульські установи, які вчиняють написи на боргових документах, що надходять від організацій України, які знаходяться в межах їх консульського округу та за умови їх вчинення тільки щодо громадян України, що постійно прожива­ють в Україні.

Для вчинення виконавчих написів стягувачем або уповнова­женим представником будь-якому нотаріусу незалежно від місця виконання вимоги і знаходження стягувача та боржника (за ви­нятком виконавчих написів на чеках) подається заява. Від імені підприємства, установи, організації заява подається за підписом осіб, уповноважених на це їх статутом (положенням).

Подання документів та одержання виконавчого напису прова­диться безпосередньо стягувачем або його представником.

Заява подається у письмові формі, у ній повинні бути зазна­чені всі необхідні відомості про стягувача і боржника — їх ПІБ (назви), адреси, дата і місце народження боржника — фізичної особи, місце його роботи, номери рахунків у банках чи кредитних установах, код ЄДРПОУ для юридичної особи, строк, в який має бути проведено стягнення, інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або майна, що підлягає витребуванню, включаючи пеню, штрафи, відсотки тощо.

Зазначимо, що, згідно з п. 283 Інструкції «Про порядок вчи­нення нотаріальних дій», заява може містити також іншу інфор­мацію, необхідну для вчинення виконавчого напису, і якщо но­таріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Як уже відмічалось, виконавчий напис вчиняється на ори­гіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестовані векселі та ін.), але при цьому до­пускаються певні винятки із загального правила, які обумовлені певними особливостями вчинення цієї нотаріальної дії. Так, згідно з п. 288 вищевказаної Інструкції виконавчий напис може бути зроблений на копії документа або на виписці з особистого ра­хунку боржника, або викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку, якщо він не вміщується на до-

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

зуженті, що встановлює заборгованість. Це може бути виклика­на:. зокрема, необхідністю провести стягнення частинами і в дея-?і2з інших випадках.

При цьому на оригіналі документа, що встановлює заборго­ваність, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазна­чається, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром лля реєстрації нотаріальних дій (наприклад, при стягненні заборго­ваності з орендної плати на підставі пункту 9 Переліку, на оригіналі договору оренди зазначається: «25 січня 2003 р. по реєстру за № 245 зчинено виконавчий напис на стягнення заборгованості з орендної плати за грудень 2002 р. в розмірі 540 (п'ятсот сорок) гривень».

У державній нотаріальній конторі (приватного нотаріуса) за­лишається копія документа, що встановлює заборгованість, або виписка з особового рахунку боржника і копія виконавчого напи­су (пункт 290 Інструкції). Проте з тих міркувань, що у випадку втрати виконавчого напису кредитор вправі звернутися до но­таріуса за одержанням його дубліката, доцільно викладати текст виконавчого напису на окремому аркуші паперу, котрий приєднується до документа, що встановлює заборгованість, і разом з ним та іншими необхідними документами залишається у справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. При кожному наступному зверненні за вчиненням виконавчого напису за одним і тим самим зобов'язанням повторне подання копії доку­мента, що встановлює заборгованість, чинним законодавством не вимагається. Як зазначено в пункті 290 Інструкції, у цих випадках слід обмежитися поданням двох примірників виписки з особового рахунку та оригіналу зобов'язання. При цьому один примірник виписки з виконавчим написом і оригінал зобов'язання поверта­ються стягувачу.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у вико­навчому написі повинні зазначатися:

— дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

— найменування та адреса стягувача;

— найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

— строк, за який провадиться стягнення;

— суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підляга­ють витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі нале­жать до стягнення;

Нотаріат в Україні

— розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягува-чем;

— або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

— зазначення статті Закону «Про нотаріат», п. 287 Інструкції та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконав­чий напис;

— номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.
Виконавчий напис має штамп і скріплюється підписом та гер­
бовою печаткою нотаріуса.