ГЛАВА 5. Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб

щодо вчинення нотаріальних дій.................................................. 90

§ 1. Поняття компетенції нотаріальних органів...................................................... 90

§ 2. Предметна компетенція нотаріальних органів

та посадових осіб............................................................................................ 91

§ 3. Територіальна компетенція нотаріальних органів

і посадових осіб.................................................................................................. 97

ГЛАВА 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій............................ 101

§ 1. Поняття нотаріальної дії та загальні правила її вчинення............................. 101

§ 2. Місце і строки вчинення нотаріальних дій..................................................... 102

§ 3. Порядок встановлення особи громадянина, який звернувся

за вчиненням нотаріальної дії......................................................................... 104

§ 4. Перевірка дієздатності фізичних осіб та правоздатності

юридичних осіб, які беруть участь у правочинах,

а також перевірка повноважень представників............................................. 105

§ 5. Підписання нотаріально посвідчуваних документів...................................... 108

§ 6. Витребування відомостей і документів, необхідних

для вчинення нотаріальних дій....................................................................... 110

§ 7. Вимоги до документів, що подаються для вчинення

нотаріальних дій............................................................................................... 111

§ 8. Заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими

особами, які вчиняють нотаріальні дії, при виявленні

порушень закону.......................................................................................... 112

§ 9. Відмова у вчиненні нотаріальної дії............................................................... 113

§ 10. Поняття і види нотаріальних актів............................................................... 115

§11. Нотаріальне діловодство............................................................................. 117

§ 12. Оплата нотаріальних дій................................................................................ 128

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ГЛАВА 7. Загальні правила посвідчення правочинів................................. 136

§ 1. Поняття правочину та вимоги до його дійсності........................................... 136

§ 2. Характеристика загальних правил посвідчення правочинів...139 § 3. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження

часткою нерухомого майна в спільній власності.......................................... 146

§ 4. Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна...151 § 5. Посвідчення договорів про відчуження об'єктів

незавершеного будівництва............................................................................ 161

§ 6. Посвідчення правочинів щодо відчуження

земельних ділянок........................................................................................... 163

§ 7. Посвідчення договорів відчуження транспортних засобів........................ 173

§ 8. Посвідчення договорів про приватизацію майна державних

підприємств................................................................................................... 178

Зміст

§ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) або позички

транспортних засобів....................................................................................... 194

3 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла

для проживання............................................................................................. 202

11. Посвідчення договору застави (іпотеки)....................................................... 205

§ 12. Посвідчення установчих договорів господарських

товариств....................................................................................................... 217

§ 13. Посвідчення договорів ренти........................................................................ 218

§ 14. Посвідчення договору довічного утримання (догляду)

та договорів про надання утримання........................................................ 219

§ 15. Договір управління майном.......................................................................... 224

§ 16. Представництво і довіреність..................................................................... 227

§ 17. Посвідчення договорів доручення............................................................... 231

§ 18. Шлюбний контракт...................................................................................... 232

§ 19. Спадковий договір....................................................................................... 235

§ 20. Посвідчення заповітів................................................................................. 238

ГЛАВА 8. Видача свідоцтва виконавцю заповіту........................................ 247

§ 1. Порядок призначення та обов'язки виконавця заповіту............................... 247

§ 2. Порядок видачі свідоцтва виконавцю заповіту............................................. 248

ГЛАВА 9. Видача свідоцтва про право на спадщину................................... 250

§ 1. Загальні положення про спадкування............................................................. 250

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину........................................ 256

ГЛАВА 10. Охоронні нотаріальні дії................................................................. 267

§ 1. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана
безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце
перебування якої невідоме.............................................................................. 267

§ 2. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

та їх процесуальний порядок.......................................................................... 268

ГЛАВА 11. Видача свідоцтва про право власності на частку

в спільному майні подружжя....................................................... 276

§ 1. Поняття і значення видачі свідоцтва про право власності

на частку в спільному майні подружжя......................................................... 276

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право власності на частку

в спільному майні подружжя......................................................................... 278

ГЛАВА 12. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого
майна, а також заставленого майна з публічних торгів
(аукціонів). Видача свідоцтва про придбання майна,
що є предметом іпотеки................................................................ 281

Нотаріат в Україні

§ 1. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна, а також заставленого майна з публічних торгів (аукціонів)....281

§ 2. Видача свідоцтва про придбання майна,

що є предметом іпотеки.................................................................................. 285

ГЛАВА 13. Накладання заборони відчуження нерухомого

та рухомого майна....................................................................... 287

§ 1. Поняття і підстави накладання заборони відчуження

нерухомого та рухомого майна................................................................... 287

§ 2. Процесуальний порядок накладання заборони відчуження

нерухомого та рухомого майна...................................................................... 288

ГЛАВА 14. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них,

справжності підписів і вірності перекладу............................ 292

§ 1. Засвідчення вірності копій документів та виписок з них.............................. 292

§ 2. Засвідчення справжності підпису на документах......................................... 295

§ 3. Засвідчення вірності перекладу документів

з однієї мови на іншу...................................................................................... 298

ГЛАВА 15. Нотаріальне посвідчення безспірних

юридичних фактів....................................................................... 300

§ 1. Посвідчення факту, що громадянин є живим, та факту

перебування громадянина в певному місці................................................... 300

§ 2. Посвідчення тотожності громадянина з особою,

зображеною на фотокартці........................................................................... .301

§ 3. Посвідчення факту часу пред'явлення документів....................................... 302

ГЛАВА 16. Передача заяв фізичних та юридичних осіб.............................. 304

§ 1. Поняття і значення передачі заяв фізичних

та юридичних осіб........................................................................................ 304

§ 2. Процесуальний порядок передачі заяв........................................................... 304

ГЛАВА 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів,

прийняття документів на зберігання..................................... 307

§ 1. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів................................... 307

§ 2. Прийняття документів на зберігання............................................................. 312

ГЛАВА 18. Вчинення виконавчих написів................................................... 314

§ 1. Поняття і значення виконавчого напису..................................................... 314

§ 2. Умови і порядок вчинення виконавчих написів......................................... 315

§ 3. Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів

за конкретними видами заборгованостей...................................................... 323

Зміст

ГЛАВА 19. Вчинення протестів векселів............................................................. 340

§ 1. Поняття та значення векселя.......................................................................... 340

§ 2. Порядок вчинення протестів векселів......................................................... 343

ГЛАВА 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення

неоплати чеків................................................................................... 350

§ 1. Поняття чека як форми безготівкових розрахунків.................................. 350

§ 2. Процесуальний порядок пред'явлення чеків до платежу,

посвідчення неоплати чеків та вчинення виконавчого напису

на чеку.............................................................................................................. 355

ГЛАВА 21. Вчинення морських протестів........................................................... 357

§ 1. Поняття і значення вчинення морських протестів..................................... 357

§ 2. Процесуальний порядок вчинення морських протестів............................ 358

ГЛАВА 22. Застосування нотаріусом законодавства

іноземних держав. Міжнародні договори....................................... 362

§ 1. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав....362 § 2. Оформлення нотаріусом документів, призначених

для дії за кордоном......................................................................................... 365

Тести......................................................................................................................... 372

Список використаних і рекомендованих джерел.................................................. 381

ДОДАТКИ............................................................................................................... 384

Додаток 1. Етичний кодекс нотаріусів Європи..................................................... 384

Додаток 2. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р....389 Додаток 3. Наказ «Про затвердження Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»

від 3 березня 2004 р. № 20/5............................................................. 428

Додаток 4. Наказ «Про затвердження Положення про порядок учинення

нотаріальних дій в дипломатичних представництвах

та консульських установах України» від 27 грудня 2004 р.

№ 142/5/310........................................................................................ 547

Додаток 5. Наказ «Про затвердження Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій посадовими особами

виконавчих комітетів сільських, селищних,

міських Рад народних депутатів України»

від 25 серпня 1994 р. № 22/5..........................................................611

Додаток 6. Наказ «Про затвердження Правил ведення нотаріального

діловодства» від 3 лютого 1994 р. № 6/5..................................... 638

Додаток 7. Постанова «Про порядок посвідчення заповітів і доручень,

прирівнюваних до нотаріально посвідчених» від 15 червня

1994 р. № 419.................................................................................. 661

Додаток 8. Наказ «Про затвердження Положення про державний

нотаріальний архів» від 7 лютого 1994 р. № 8/5............................. 673

Нотаріат в Україні

Передмова

На сучасному етапі проблеми побудови правової держави, за­безпечення охорони прав і законних інтересів людини і громадя­нина, імплементації норм міжнародного права ставлять перед суспільством нові складні завдання. Перехід до ринкової форми господарювання, створення нових видів економічної діяльності потребують внесення істотних коректив і правове регулювання у економічних відносин, формування і розвиток нових інститутів, до яких належить і відносно новий, як для України, інститут но­таріату.

Роль нотаріату в правовому забезпеченні економічних відно­син підтверджено світовою практикою. Це пояснюється тим, що діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспіль­ного життя. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охоро­ни і захисту майнових прав та законних інтересів громадян і ор­ганізацій. Активне залучення нотаріату в регулювання еко­номічних відносин створює більшу стійкість і гарантованість у поведінці учасників цивільних правовідносин, дає можливість скоротити кількість правопорушень, ліквідує об'єктивні переду­мови їх вчинення.

На практиці нотаріус є найбільш доступним захисником прав і законних інтересів громадян, здатним юридично закріпити май­нові і особисті немайнові права учасників безспірних правових відносин. Так, статистика свідчить, що кількість нотаріальних дій у 2004 році, в порівнянні з 1990, зросла з 4532 тис. до 17207 тис, тобто майже у 4 рази.

Відбулись суттєві зміни й у ставленні до посади нотаріуса. За ос­таннє десятиріччя престиж професії нотаріуса значно зріс. В цих умовах надзвичайно важливим питанням є підготовка високо­кваліфікованих нотаріусів, з високими моральними якостями і відчуттям особистої відповідальності за свою діяльність.

Все це потребує як посилення правового регулювання госпо­дарських відносин, так і вдосконалення правового регулювання діяльності нотаріальних органів, яка все ще далека від ідеалу. Основна складність у вирішенні цієї проблеми полягає у правиль­ному виборі основних напрямів подальшого вдосконалення діяльності нотаріату в Україні, а це значною мірою залежить від

Передмова

готовності суспільства сприйняти новації, що пропонуються у сфері реформування нотаріату і в правовій політиці держави відносно його подальшого розвитку.

Підготовка нового навчального посібника «Нотаріат в Україні» обумовлена низкою, як внутрішніх, так і зовнішніх обставин, до яких слід віднести такі:

По-перше, потребою приведення навчального матеріалу у від­повідність до положень нового Цивільного кодексу від 16 січня 2003 р., Цивільного процесуального кодексу від 18 березня 2004 р., Земельного кодексу від 25 жовтня 2001 р., Сімейного кодексу від 10 січня 2002 р., Господарського кодексу від 16 січня 2003 р.

Будучи найважливішими джерелами матеріального і процесу­ального права, вони вносять ряд новацій у сферу правового регу­лювання соціально-економічних відносин в Україні і безпосе­редньо стосуються нотаріальної діяльності.

По-друге, після видання останніх підручників минуло близь­ко п'яти років, і за цей час до Закону України «Про нотаріат» за­конодавцем внесено ряд важливих змін та доповнень, зокрема відносно компетенції приватних нотаріусів і деякі інші, а також Міністерством юстиції України прийнята нова редакція Інструкції «Про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 3 березня 2004 р., які потребують відповідного висвітлення в учбовій літературі.

По-третє, у виданих раніше підручниках з нотаріату, на думку автора, недостатньо висвітлена історія розвитку нотаріату в Ук­раїні та в деяких розвинутих європейських країнах, зокрема проблеми правової політики держави щодо нотаріату, його су­часні організаційно-правові основи в контексті порівняльного правового вивчення світового і вітчизняного досвіду, що є дуже важливим на сучасному етапі приведення у відповідність норм нотаріально-процесуального права України до європейських стандартів. Слід також відзначити, що впровадження інституту нотаріату в нашій країні після тривалої перерви має і позитивні моменти — це можливість використовувати досвід інших країн, зокрема тих, що об'єднались у Міжнародний союз латинського нотаріату. Цей союз вирішує питання вдосконалення та уніфікації національного нотаріального законодавства, обміну досвідом між країнами-учасниками, забезпечення незалежності професії нотаріуса водночас із контролем за ним з боку держави.

Структура і зміст посібника визначається програмою навчаль­ного курсу «Нотаріат в Україні» юридичного факультету ВНЗ

Нотаріат в Україні

«Національна академія управління». У ньому відображено сучас­ний стан нотаріальних правовідносин, а також досягнення науки і правозастосовчої діяльності нотаріату. Посібник розроблено у відповідності до положень Конституції України, Цивільного та Цивільного процесуального кодексів, Закону України «Про но­таріат», Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нота­ріусами України» та інших нормативно-правових актів України.

Навчальний посібник призначається для студентів, аспі­рантів, викладачів юридичних факультетів вищих навчальних закладів України, наукових робітників, а також нотаріусів.

Автори висловлюють щиру подяку доктору юридичних наук, професору, академіку Академії правових наук України Я.М. Шев­ченку, доктору юридичних наук, професору, академіку Академії правових наук України В.В. Луцю та доктору юридичних наук, професору Калюжному Р.А. за рецензування рукопису підручни­ка.

Глава 1. Нотаріат в Україні

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ГЛАВА 1. Нотаріат в Україні

§ 1. Поняття і функції нотаріату

У вітчизняній юридичній науці на сучасному етапі не сформова­но єдиного погляду на поняття «нотаріат». Так, можна виділити щонайменше три основні точки зору відносно визначення цього правового інституту. Найбільш поширеним в юридичній літера­турі є законодавче визначення нотаріату як системи органів та посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юри­дичної вірогідності. При цьому, на думку деяких авторів, наведе­не поняття включає суб'єктивну сторону поняття «нотаріат» як сукупність існуючих органів і посадових осіб, яким надано повно­важення із вчинення нотаріальних дій, та об'єктивну сторону цього поняття — коло нотаріальних дій, які ці органи та посадові особи можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства, тобто посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом¹.

Але за останній час наведене визначення піддається в спеціальній літературі серйозній критиці з тієї підстави, що воно регулює ор­ганізаційну структуру та загальну спрямованість нотаріату як систе­ми, орієнтованої на вчинення ряду нотаріальних дій. Проте не розк­ривається нерозривний правовий зв'язок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Тому під поняттям «нотаріат» цими авторами пропонується розуміти структуру нотаріальних ор­ганів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна державна функції, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу і процедури, передбаченої чинним законодавством України².

Не дивлячись на те, що у вказане поняття нотаріату було вне­сено низку важливих додаткових ознак, які роблять його більш повним, авторам все ж не вдалось повністю уникнути деяких притаманних йому недоліків і формальних ознак.

¹ Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — с. 7-8.

² Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 37.

Нотаріат в Україні

Щоб зрозуміти сутність поняття, яке досліджується, потрібно виділити його тотожність і відмінність порівняно з іншими інститу­тами. Провести розмежування тут можна, взявши за основу найбільш суттєві характеристики нотаріату, які притаманні тільки йому. Більш поглиблене вивчення показує, що поняття нотаріату має багато значень, серед яких можна виділити принаймні чотири:

— нотаріат як система органів і посадових осіб;

— нотаріат як галузь (підгалузь) права;

— нотаріат як галузь законодавства;

— нотаріат як наукова та навчальна дисципліна. Виходячи з поданих положень, найбільш повним і науково

обґрунтованим є, на нашу думку, таке визначення. Нотаріат в Україні — це правовий інститут, покликаний забезпечувати по-засудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шля­хом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами.

В цьому визначенні наведені всі характерні риси нотаріату як правового інституту: позасудова охорона та захист прав і закон­них інтересів, безспірність правовідносин, щодо яких вчиняють­ся нотаріальні дії, здійснення нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами, а також функції но­таріату: охорони та захисту.

Основні функції нотаріату необхідно виділити для визначення його загальних та специфічних завдань. Як бачимо сучасні теоре­тичні джерела, присвячені інституту нотаріату, в основному виз­начають функції нотаріату залежно від того місця в правовій сис­темі України, куди вони відносять нотаріат. З огляду на це ціка­вою та обґрунтованою є позиція СЯ. Фурси та Є.І. Фурси, які відносять нотаріат до правоохоронних та правозахисних органів залежно від виконуваних ним функцій³.

Функції нотаріату як правоохоронного та правозахисного інституту полягають в такому:

1. Охорона та захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Слід відзначити, що в юридичній літературі дискусія щодо того, чи пов'язана діяльність нотаріальних органів з охороною або з за­хистом прав та законних інтересів громадян, набрала досить ве-

³ Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 12.

Глава 1. Нотаріат в Україні

ликого розмаху. Розмежування цих взаємопов'язаних понять, на думку авторів, лежить у площині моменту настання порушення цих прав та інтересів. Можна повністю підтримати їхню позицію відносно того, що охорона — це потенційна можливість захисту прав та інтересів громадян, коли фактично зазіхання на них ще не сталося, тоді як захист може розглядатись як конкретна дія, яка виникає з початком правопорушення. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення неоплати чеків. Таким чином, нотаріальні дії забезпечують за­хист і охорону важливих прав та інтересів громадян і ор­ганізацій, які пов'язані з їхнім життям і діяльністю, стосуються їхніх майнових інтересів та гарантують подальшу реалізацію інших суттєвих прав.

2. Нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуаль­ного права, впливає на правовідносини між суб'єктами, наприк­лад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін, а отже, має місце праворегулююча функція нотаріату.

3. Також нотаріат виділяється як орган, який має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати це положення законодавства для вико­нання покладених на нього функцій і реалізації волевиявлення громадян⁴. Це входить в поняття правоаналізуючої функції. Но­таріус має право визначати межі дозволеної поведінки в урегульо­ваних законом правовідносинах, тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а та­кож тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.

4. Підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує ще одне важливе завдання — запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчинен­ням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає закону, но­таріус відмовить у її вчиненні, запобігши в такий спосіб правопору­шенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб⁵.

5. Завдання запобігання правопорушенням шляхом підвищен­ня правосвідомості та правової обізнаності громадян вико­нується через правові консультації, роз'яснення наслідків вчи-

⁴ Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 15.

⁵ Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — С. 10.

Нотаріат в Україні

нення нотаріальної дії. Адже саме на нотаріуса покладається ви­конання державного завдання сприяти громадянам у правильно­му, юридично грамотному здійсненні їхніх прав, оскільки юри­дично необізнаній особі важко знайти шляхи для правильного та законного волевиявлення.

6. Можливість нотаріальної практики впливати на законо­творчість передбачає те, що під час застосування законодавства нотаріусами випливають певні неузгодженості, прогалини, які потребують вирішення. В ідеалі нотаріальна діяльність вплива­тиме на подальше вдосконалення не тільки нотаріального проце­суального законодавства, а й норм матеріального права.

§ 2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту

Історичний досвід свідчить, що діяльність нотаріуса нерозрив­но пов'язана із судовою діяльністю, оскільки нотаріуси най­частіше знаходились при судах, реєстрували угоди, виконували роль судових секретарів і самі були претендентами на судові поса­ди. В процесі розвитку цього інституту вирішували низку важли­вих завдань — забезпечення стабільності цивільного обороту, зниження судового навантаження за рахунок зменшення кіль­кості суперечок про нікчемність і заперечність операцій, вирішення конфліктів без втручання суду, на підставі складено­го нотаріусом документа, що підлягає примусовому виконанню. Водночас діяльність нотаріуса служила і для підвищення юри­дичної обізнаності населення, оскільки в процесі цієї діяльності роз'яснювалося значення всіх положень операції і наслідків їх застосування, наміри здійснення нотаріальних дій сторін приво­дилися у відповідність з чинним законодавством.

Виникнення певних зародків нотаріату в період античності та раннього середньовіччя дає підставу дійти висновку про його тісний зв'язок із суспільним устроєм, сімейним, спадковим і ре­човим правом. Істотною передумовою виникнення і розвитку но­таріату була наявність писемності та розвинутих товарно-грошо­вих відносин.

Спершу нотаріат виник як різновид адміністративної діяль­ності; так, тисячоліття тому у Вавилоні, Єгипті, Іудеї існували писарі-канцеляристи, які вели численні прибутково-витратні книги, періодично складали кадастр усіх земель у країні, перепи­сували населення і його майно. Окремі посадові особи, що забез-

Глава 1. Нотаріат в Україні

печували формування доказів, в Стародавньому Єгипті назива­лись агорономами, а в Греції — ієромемнеси чи епістати, і були священнослужителями.

Одні з перших форм нотаріату можна знайти і в ста­роєврейській державі. Ґрунтуючись на аналізі прадавніх руко­писів, історики дійшли висновку, що ізраїльтяни познайомилися з писемністю, коли знаходилися в Єгипті, і стали активно вико­ристовувати її в державних справах і в процесі судочинства. Приблизно з середини II тисячоліття до н.е. про книги і державні письмові акти згадується вже як про звичне явище.

За одними джерелами, нотаріат як інститут має давні традиції в історії Греції, де, розвинувшись за законодавством Солона, розквітнув в епоху еллінізму, особливо за часів Птоломея, а пізніше через Єгипет потрапив до Риму, де його подальший роз­виток відбувався під впливом еллінського законодавства, зміцнів у Візантії за допомогою відомих законів Юстиніана та головним чином — завдяки першій главі Книги Єпарха Імператора Лео VI Мудрого, яка становить перший в історії Нотаріальний кодекс.

Але більш традиційно виникнення власне нотаріату відносять до часів Стародавнього Рима в період республіки (приблизно III ст. до н.е.), коли з'являються службові особи, обов'язком яких було підведення правового випадку під ту чи іншу формулу (в давньо­римському праві панував суворий формалізм, а тому дотримання формул було обов'язковим для всіх, хто звертався до судових ус­танов). До таких осіб належали передусім численні писарі, части­на з яких перебувала на службі при посадових особах римського управління і суду. В період імперії такі писарі почали об'єднува­тись у канцелярії при римських магістратах із складною бюрок­ратичною організацією. Поряд із офіційними існували приватні писарі (іноді раби), які відігравали роль своєрідних власних юрисконсультів у приватних осіб. Згодом виник ще окремий клас вільних людей — табеліони, які, не перебуваючи на державній службі, також займалися складанням юридичних актів і судових документів для замовників та отримували за це винагороду. Свою діяльність вони здійснювали в конторах, що розташовувались у визначених публічних місцях. Джерела називають їх разом з юрисконсультами і адвокатами, отже, їх суспільний статус був досить високим.

Проте діяльність табеліонів, незважаючи на неухильний наг­ляд державної влади в особі дефензорів, не тотожна сучасній діяльності нотаріату, оскільки вчинювані ними акти не мали

Нотаріат в Україні

юридичної вірогідності, а отже не були наділені жодними перева­гами перед звичайними приватними документами.

Спільність із сучасним нотаріатом мав інший інститут римсь­кого права, а саме явка табеліональних документів у суді із зане­сенням їх до протоколу. Такому посвідченню підлягали не лише угоди, вчинення яких у такій формі передбачалося законом (да­рування на великі суми, судові заповіти), а й інші документи за­лежно від волі сторін на це. Окрім засвідчення приватних актів, що надавало їм особливу силу і значення безспірних документів, надавалась також юридична допомога сторонам.

Слід відзначити, що саме слово «нотаріус» походить від ла­тинського поіае — особливі стенографічні знаки, що використо­вуються в листі під диктування.

Табеліони і нотарії (тобто писці) — зародок того величезного інституту, який, отримавши в Італії широку організацію з боку законодавства і нове ім'я «нотаріат», разом з римським правом акцептований і асимільований європейськими державними сис­темами. Тим не менш точно визначити час виникнення цієї уста­нови не є можливим.

Розвинувшись у Римській імперії, інститут табеліонату збе­рігся і після навали варварів — так, деякі законодавчі акти (на­приклад, Едикт Ротарі (643 р.), закон Лиутпранда (713-755 р.) встановлюють обов'язковість дотримання певної письмової фор­ми для найважливіших угод і визначають коло осіб, що здійсню­ють їх складання (так звані канцелярії), та, крім цього, присутні в судових засіданнях, здійснюють ведення протоколів, склада­ють судові рішення і документи про найважливіші угоди, що відбувалися на народних зборах, керуючись у своїй діяльності формулами, виробленими ще під час Римської імперії⁶.

Нотаріат в Європі. Розвал Римської імперії не викликав суттєвих реформ у внутрішньому устрої раніше підвладних їй зе­мель. Крім того, істотне збільшення цивільного обороту потребу­вало стабільного і безконфліктного характеру відносин, а це мож­ливо досягти тільки шляхом зменшення кількості незаконних і заперечних операцій. В цих умовах найважливішим методом вирішення вказаної проблеми була обов'язкова участь неуперед-женого і юридично грамотного арбітра, що призначається держа­вою, тобто нотаріуса.

⁶ Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальньїй процесе. — X.: Консум., 1999. — С. 6.

Глава 1. Нотаріат в Україні

У зв'язку з тим, що в історії Європи тривалим був період цер­ковної юр~:д:::-:пії з певної категорії справ, існував так званий церковний нотаріат. Спочатку (приблизно III ст. н.е.) при єписко­пах, а згодом і при абатах та інших церковних урядниках під час їх бесід із народом були присутні спеціальні особи (нотаріуси), зо­бов'язані записувати такі бесіди і складати протоколи. Створив­ши інститут нотаріату як установу, яка відповідала потребам церковного управління, церква надає послуги населенню, а та­кож призначає нотаріусів для вирішення питань простих мирян. Таким чином, світський нотаріат мовби одержує легітимність від верховної церковної влади.

Аналіз історії розвитку інституту нотаріату в Європі показує, що ті нотаріальні установи, які склалися під час правління Карла Великого, пустили глибоке коріння та досягли повного розвитку лише в Італії, де вони знайшли сприятливий для себе ґрунт, підго­товлений римським правом; у Франції ж і в Німеччині вони проіснували недовго і вже згодом, після розпаду імперії, прийшли до повного занепаду. Таке становище нотаріату в цих країнах про­довжувалось до того часу, поки в XII ст. Франція, а у XIV ст. — Німеччина не провели рецепцію нотаріального інституту в тому вигляді, в якому він існував в Італії (обов'язкова авторизація но­таріусів; вимоги до кандидатів на посаду: стать, вік, моральні критерії, складання іспиту; організація нотаріальних корпо­рацій, які здійснювали нагляд за діяльністю її членів).

У франкській державі було створено королівську канцелярію, до складу якої входило декілька нотаріусів. Очолював канце­лярію референдарій, а згодом — канцлер. Крім того, при Ка-ролінгах була утворена особлива канцелярія при вищому судово­му органі, члени якої, нотаріуси, крім контрасигнорування ко­ролівських грамот і дипломів, посвідчували також і приватні до­кументи, в результаті чого останні набували характеру публічних актів. Значення їх було настільки великим, що оспо­рювання таких документів заборонялося під страхом смертної кари. На місцях при окремих судових і адміністративних орга­нах також перебували нотаріуси, які вносились у списки імпера­торської канцелярії. Таким чином, провінційний нотаріат із вільної професії перетворився на державну пос аду, що авторизу­валася самим імператором.

Першу ж реформу у французькому нотаріаті провів Людовік IX Святий, який у 1270 р. запровадив 60 посад нотаріусів при Па­ризькій судовій палаті. У 1300 і 1302 рр. Філіп IV Красивий, за-

Нотаріат в Україні

лишивши за собою право призначати нотаріусів, розповсюдив цей інститут на всю Францію. Королівським указом 1304 р. ство­рюється реєстр, в який кожен нотаріус повинен був вносити за­повіти, договори, а також розміри зборів за виконані ним дії. При Франциску І і Генріху II (XVI ст.) потреби королівської скарб­ниці викликають зростання кількості нотаріусів шляхом роз­поділу нотаріальних функцій. Нотаріуси складають оригінали документів, табеліони — засвідчують копії з оригіналу і просто копії; охоронці печаток ставлять печатки для надання актам обов'язкової сили, а охоронці записів забезпечують збереження документів. У 1597 р. Генріх IV і в 1706 р. Людовик XIV об'єдну­ють ці різноманітні функції у рамках однієї посади. Розрізняли­ся королівські нотаріуси, компетенція яких розповсюджувалася на судові округи (за винятком нотаріусів Парижа, Орлеана, Мон-пельє, які були повноважними в межах усієї Франції), і сеньйо­ральні, яких призначали сеньйори. В такому вигляді інститут французького нотаріату проіснував до Великої Французької ре­волюції, коли 27 вересня — 6 жовтня 1791 р. був обнародува­ний закон, який разом із скасуванням феодальної системи позба­вив сеньйорів права призначення нотаріусів, відмінив купівлю-продаж посади нотаріуса і встановив єдину для всіх територію діяль­ності — департамент. Закон від 16 березня 1803 р. вважається ос­новоположним законом французького нотаріату⁷.

У Німеччині появу нотаріусів італійського типу відносять до XIV ст. Імператор Максиміліан І у 1512 р. видав перший но­та