Еволюція розвитку науки «Менеджмент».

Для позначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття:“управління”;“менеджмент”;“адміністрування”; “керування” тощо.

“Управління” – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад:

· технічні системи;

• господарські системи;
• суспільні системи;
• державні системи тощо.

“Менеджмент” – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

“Адміністрування” – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства. “Керування” – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.“ Менеджмент” – це надзвичайно широке та багатомірне поняття.

Важко дати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття «менеджмент». Функції, сфери, рівні менеджменту та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою. Щоб з’ясувати сутність менеджменту на нього треба подивитись з різних точок зору:

· з філологічної;

· з емпіричної (практичної), тобто як виду професійної діяльності;

· з точки зору системи знань, тобто виникнення та розвитку науки управління.

Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus” – рука. З початку це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи. Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" не однозначно, а саме:

1. менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми;

2. менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;

3. менеджмент - це влада та мистецтво керування;

4. менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:

1. Перші вважають, що менеджмент - це професія, що орієнтована на практичне використання. Головне тут - реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера;

2. другі вважають, що менеджмент - це процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;

3. треті вважають, що менеджмент - процес прийняття раціональних рішень.

Тому, головне завдання менеджера - це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань. Останніми роками спостерігається певна конвергенція поглядів на менеджмент. У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей.У діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи, які і є предметом вивчення курсу “Менеджмент” як навчальної дисципліни.

 

Рис. 1.1 Основні складові та сфери менеджменту

 

При цьому слід зауважити, що знань теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої організації. “Той, хто ставить діагноз за книгою, або намагається управляти, вивчивши напам’ять принципи менеджменту, рідко коли досягає успіху”.

Відомо, що за всіх інших рівних умов кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. Спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, що не піддається кількісному аналізу і що прийнято називати мистецтвом управління. Проте, це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки на вдачу, інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до:

• особливостей власного характеру;
• особливостей підлеглих;
• особливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту завжди спирається на наукові знання, які покладено в його основу.

Практика менеджменту, як і людське життя, налічує багато тисячоліть. Люди в усі періоди вдавалися до спільної праці, яка була неможливою без менеджменту. Практика управлінської діяльності унаслідувалась із покоління в покоління через збереження продуктивних зразків менеджменту і запобігання непродуктивним інструментам управління.

Зараз неможливо точно визначити, скільки теорій, шкіл, концепцій менеджменту існує у світі. Але все ж таки про певну логіку розвитку управлінської думки говорити можна. Звичайно, поява нових ідей при цьому не означає, що більш ранні школи не використовуються в практиці. У житті все переплетено: нові підходи діють разом із попередніми. Нерідко виникають своєрідні ренесансі минулих ідей, як це сталося з макіавеллізмом. Тому ми прагнемо запропонувати розвиток науки і практики менеджменту як загальне та інтелектуальне надбання, з якого користувач вибирає те, що йому до вподоби.

З метою своєрідної систематизації запропонованої схеми на рис. 1.2 представлено історичну періодизацію основних наукових шкіл. І хоча, наприклад, класична школа наукового управління на схемі завершується у 1950 році, це не значить, що вона зникла зовсім. Просто після цього вона не розвивається, але ніхто не заперечує її застосування. Завершення адміністративної школи 20-ми роками теж означає лише період написання А. Файолем основних праць.

 

Школа в управлінні	Часові періоди
						Наш час
Школа наукового управління
Адміністративна школа
Школа людських відносин
Поведінкова школа
Кількісний підхід в управлінні
Процесний підхід в управлінні
Системний підхід в управлінні
Ситуаційний підхід в управлінні

 

Рисунок 1.2 – Еволюція науки менеджменту

 

Науковий менеджмент

Науковий менеджмент був не лише історично першою сукупністю багатьох наукових шкіл, а й сузір'ям надзвичайно талановитих людей того часу. Слід зазначити, наприклад, що чи не найвидатніший інженер-винахідник Г. Емерсон володів 19-ма мовами, вчився у Німеччині, Англії, Італії, Франції, Греції. Певний час він очолював факультет іноземних мов в Університеті штату Небраска.

Ф. Тейлор, на могилі якого в його рідному місті Філадельфії красномовно написано: "Батько наукового менеджменту", створив теорію різання металів, хоча був управляючим металургійної компанії "Мідвейл Стіл". Він був автором понад 100 патентів.

І, може, найголовніше полягає в тому, що всі названі дослідники були діючими менеджерами, бізнесменами. Свої ідеї вони розробляли виходячи з практичних потреб, і на практиці ідеї перевірялися. Найпереконливішими доказами правильності наукових розробок були результати діяльності фірм, якими вони керували.

Школа наукового менеджменту переконливо довела, що ефективне управління дає змогу досягти максимального випуску продукції з мінімальними витратами. Ця школа також розробила методи організації ефективної колективної праці. Серед головних представників цієї школи – Ф. Тейлор, Г. Форд, Ф. та Л. Гілбрети, Г. Гант, Г. Емерсон, М. Кук, Ф. У. Кларк.

 

Рисунок 1.3 – Еволюція управлінської думки

 

Ключові ідеї:

- наукові методи аналізу роботи для визначення кращих шляхів виготовлення продукції;

- наголос на завданнях навчання, відбору і тренування робітників;

- кооперація між робітниками і менеджментом.

Внесок:

- підвищення ефективності та продуктивності на підприємствах;

- запровадження наукового аналізу на робочому місці;

- створення системи норм, яка об'єднала б робочі вимоги і виконання;

- поступове започаткування кооперації між менеджментом і робітниками;

- перетворення функціонального майстра у "спеціаліста-управлінця".

Обмеження:

- спрощені припущення щодо мотивації;

- працівники розглядались як частина машини;

- авторитарне керівництво;

- недооцінка ролі вищих управлінців;

- ігнорування взаємовідносин між організацією і навколишнім середовищем.

Хоча кожен із членів школи наукового менеджменту є яскравою зіркою на небосхилі науки і бізнесу, згадаємо. Насамперед. Г. Емерсона, який працював незалежно від школи Ф. Тейлора, хоч і знав про її діяльність. Не тільки в США, а й в інших країнах він був удостоєний слави як "перший інженер з ефективності". Завдяки своїм подорожам Емерсон навчився використовувати досягнення різних народів, і його думки з цього приводу не втратили свого значення і в наш час. Зокрема, він шанував англійців за те, що вони першими усвідомили значення морів і океанів. Національною рисою німців він вважав здатність використовувати свої знання на практиці. Французи проявили себе як новатори (швидкі поїзди, підводні човни, кулемети, техніка фотографії та ін.). Досягнення американців Емерсон пов'язував із окремими особистостями: Едісон, Форд, Вестінгауз та ін. Наведемо знамениті його принципи.

Дванадцять принципів продуктивності Г. Емерсона:

1. Точно поставлені ідеали або цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розклад.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій.

11. Писані стандартні інструкції.

12. Винагорода за продуктивність.

Моріс Кук на основі ідей класичної школи створив університетський і муніципальний менеджмент, заснувавши таким чином галузевий підхід у менеджменті. Коли в 1911 – 1915 рр. за рекомендацією Ф. Тейлора він був керівником громадських робіт, йому завдяки використанню ідей менеджменту вдалося тільки на збиранні сміття заощадити понад 1 млн. дол.

Уоллас Кларк відомий розповсюдженням ідей наукового менеджменту в світі. Він, зокрема, рекомендував діаграму Ганта для контролю п’ятирічних планів Росії. Зараз престижна нагорода в царині менеджменту – за видатний внесок у розробку наукових методів управління в міжнародному масштабі – носить його ім'я.

Адміністративний менеджмент

Основна заслуга школи адміністративного менеджменту – А. Файоль, Л. Урвік, Д. Муні, А. Рейлі, Ч. Барнард – пов'язана з обґрунтуванням організаційного, або ж функціонального, погляду на менеджмент.

Ключові ідеї:

- п'ять функцій і 14 принципів менеджменту, сформульованих Файолем;

- формулювання управлінським персоналом організаційних цілей, шляхів захисту працівників і підтримування комунікацій;

- відповідальність менеджерів за розвиток.

Внесок:

- погляд на менеджмент як на професію, якої можна навчатись і удосконалюватися;

- наголос на широкі функції вищого менеджменту, які пов'язані з політикою організації;

- запропоновані універсальні управлінські розпорядження;

- метод синтезу концепцій (принципів) менеджменту в єдину теорію.

Обмеження:

- універсальні розпорядження вимагали високої кваліфікації для врахування технологічних, особистих факторів і навколишнього середовища.