Основні завдання та функції науково-популярної літератури

полягають у тому, щоб:

• не просто подати нову наукову інформацію, обгрунтувати її іс­тинність (це функція власне наукової літератури),

• не тільки ознайомити з основами наук у формі, яка б сприя­ла засвоєнню цих основ як методу дальшого пізнання (це функція науково-навчальної літератури),

• привернути увагу нефахівця до актуальних проблем тієї чи іншої науки.

Привернути увагу – це значить, що автор має викласти нові на­
укові дані у доступній, дохідливій і цікавій формі. Д. І. Писарєв під-
¹Жанри і стилі в історії української літературної мови. – К.: Наукова думка,
1989. – С. 266.
Українська мова за професійним спрямуванням 143

Розділ ІІІ

креслював: «Хороший популяризатор... може принести суспільству значно більше користі, ніж обдарований дослідник»¹.

Цьому підпорядковані організація викладу, добір мовних за­собів («менш строгих і одноманітних, ніж у власне науковому підстилі»). Уся увага автора спрямована на те, щоб подати ма­теріал зрозуміло, тому хід викладу будується від простого до складного, від добре відомого до нового. Учені зазначають, що науково-популярний підстиль близький до художнього і публі­цистичного;

Для науково-популярного підстилю характерними є такі ознаки:

1) інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без аргументації;

2) наводяться лише факти, положення, які непідготовлений чи­тач (слухач) сприймає як істинні;

3) якщо читач має певну підготовку, науковість викладу перева­жає над популярністю;

4) образність, емоційність (експресія) наукового тексту (вико­ристання епітетів, метафор, образних перифраз). Зазначимо, що ця ознака властива як науково-популярному, так і науково-навчальному підстилям. Наукові тексти створюють поети, письменники, філо­софи, люди з великою ерудицією, багатим інтелектом, мисленням. О. С. Мельничук зазначав, що узагальнення і абстракції у свідо­мості людини представлені в умовних знаках, насамперед у знаках мови. Абстрактне ж мислення супроводжується оперуванням чут­тєвими образами, роль яких у мисленні залежить від об’єкта мис­лення, від індивідуальних особливостей мислячого об’єкта. Отже, логічне й образне мислення беруть участь у формуванні наукової думки, тобто причини появи образності лежать у самому характері наукового мислення. Специфіка образності полягає в тому, що вона (образність) насамперед апелює до інтелекту читача, а потім вже до його фантазії.

О. О. Кадомцева² підкреслює, що у наукових текстах вживаються й справжні образи (метафори) – як засіб вираження складної думки.

¹Писарєв Д. І. Літературно-критичні статті. – К.: Держлітвидав України, 1953. – С. 285.

²Кадомцева О. О. Структура и функциональные особенности метафоры в научной
речи (на материале философской литературы): Автореф. дис... канд. филол. наук. – К.,
1988. – С. 1–16.
144 Українська мова за професійним спрямуванням

Стилістика

М. М. Кожина наголошує на тому, що використання образнос­ті в наукових текстах принципово відрізняється від використання таких засобів у художній літературі: 1) образні засоби в науковій мові мають лише двоплановий, а не багатоплановий характер; 2) метафорам у науковій мові не властивий системний харак­тер, який притаманний їм у художній мові; 3) функції образних засобів у науковій мові принципово відрізняються від функцій образних засобів у художній мові. У художньому творі метафо­ра є одним із важливих елементів загальної системи образів, а в науковій мові образні засоби виступають у допоміжній функції – для пояснення, популяризації, конкретизації – і тому є «сво­єрідними інструкціями», органічно не зв’язаними із загальною мовною системою¹.

Метафори вносять у наукові тексти особливий струмінь: «Ко-перник силою свого розуму «зсунув Землю з місця», тобто науково обгрунтував, що Земля рухається навколо Сонця, а не навпаки»; «Переходячи від стенда до стенда, ви, звичайно, звернете увагу на те, що вас веде по павільйону владне і магічне слово – лазер...», «Вихрове електричне поле може збуджуватися не обов’язково в провідниках». Образного переосмислення можуть набувати і при­кметники. Так, для яскравого відображення руху молекул автор порівнює молекули з мандрівниками: «Треба мати на увазі, що частинки твердих тіл зрідка покидають свої місця і переходять на інші. Ось ці мандрівні молекули чи атоми зумовлюють дифузію в твердих тілах» [Гончаренко С.У. Фізика: Пробн. навч. пос. для гімн... – К.: Освіта, 1994. – С. 9]. Таким чином, за допомогою ме­тафор авторам наукових текстів вдається висловити найрізнома­нітнішу гаму думок, пояснити, конкретизувати, з’ясувати сутність того чи іншого явища.

Автори наукових текстів, описуючи сутність складних абстрак­тних явищ, часто звертаються до аналогій (порівнянь), які допома­гають читачеві зрозуміти це явище, сформувати цілісну картину про нього. Н. Ф. Непийвода наголошує на тому, що в основі кожного образу лежить порівняння. Саме тому в науково-технічній терміно­логії є велика кількість термінів-метафор, утворених на основі зі- ¹Кожина М. Н. Стилистика русского языка. – М.: Просвещение, 1977. – С. 162–163.

Українська мова за професійним спрямуванням 145

Розділ ІІІ

ставлення (порівняння): черв’ячна передача, ялинковий лабіринт, гвинтовий зуб, утоплений палець тощо¹.

Учені зазначають, що до порівнянь частіше вдаються автори під­ручників з ботаніки: «У цитоплазмі міститься хроматофор у вигляді спіральної стрічки. У центрі клітини – округле ядро, ніби підвішене на нитках, що відходять від цитоплазми» [Корчагіна В. О. Ботаніка. Підручник для 5–6 кл. – Рад. шк., 1979. – С. 211].

Терміни подаються описово (якщо дотримуватися сучасних кла­сифікацій термінологічної лексики, у межах якої розрізняються за-гальнонаукові, профільно-спеціальні та вузькоспеціальні, то треба відзначити, що в мові науково-популярної літератури помітно ви­являється тенденція до переважання загальнонаукової, профільно-спеціальної термінології та обмеженого вживання вузькоспеціаль­ної). У ролі своєрідних популярних тлумачень термінів виступають образні перифрази, наприклад: «Ґрунт – це «депо» елементів хар­чування, енергії і вологи», «Ліс – це гігантська «фабрика» чистого, активного, лікувального повітря»².

Емоційні замінники «депо», «фабрика» подано в лапках, цим підкреслено їх незвичність, метафоричність.

Широко представлені і такі елементи художнього мовлення, як епітети.

Зазначимо, що не завжди елементи художнього і наукового стилів можуть поєднуватися в межах одного мікроконтексту. Наприклад: «Кожна травиця – важливий компонент рослинних угруповань, що підтримує екологічну рівновагу»³.

Поетична травиця звучить дисонансом в одному ряду з рослин­ними угрупованнями та екологічною рівновагою;

5) вживається фразеологія;

6) відмінною рисою науково-популярного підстилю, порівняно з власне науковим, є широке ілюстрування висловлюваних положень конкретним матеріалом;

7) найбільшого поширення набувають прості речення неусклад-неної будови. Складні речення, які зустрічаються, характеризують­ся незначною розгалуженістю їх складових частин. Це пояснюється

¹Непийвода Н. Ф. Мова науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). – К.: ТОВ «Міжнар. фін. Агенція», 1997. – С. 140.

²Фещенко П. І., Семенов Б. Г. Природа і відпочинок. – К.: Т-во «Знання» УРСР, 1985. – С. 24.

¹Там саме, с. 27.
146 Українська мова за професійним спрямуванням

Стилістика

тим, що в науково-популярній мові науки ослаблена функція дока­зовості. Цілий ряд положень подається як аксіома, без доведення, унаслідок чого відпадає необхідність в їх обгрунтуванні, у складних логічних доведеннях та умовиводах. Короткі неускладнені речення роблять виклад легшим для сприймання, доступнішим.