Мовленнєвий етикет як компонент комунікації

студентів та спеціалістів.

Зростаюча увага до питань соціолінгвістики, зокрема до питань мовної комунікації, принципів моделювання комунікативного акту, функціонування мови у всіх сферах суспільної діяльності є однією з важливих особливостей сучасного і зарубіжного мовознавства. У колі цієї загальної проблематики досить важливим є також вивчення мовленнєвого етикету – правил мовленнєвої поведінки. Ці правила закріплені у системі стійких висловів, прийнятих даним колективом носіїв цієї мови на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях спілкування.

56 Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

Головна особливість спілкування як процесу - взаємодія. Про­цес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства - їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упоряд­кованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, індивіди повинні рахуватися з соціальними нормами, звичаями, тра­диціями, що існують у даному суспільстві. Така необхідність норма­тивного регулювання спілкування, на думку Л. М. Архангельсько­го, продиктована потребою «забезпечення цілісності суспільства як системи, стійкості взаємопов'язаних видів соціальної діяльності»¹.

Життя будь-якого суспільства неможливе без дотримання соці­альних норм і звичаїв, які регулюють суспільну діяльність і якнай­тісніше пов'язані з процесом формування особистості, її соціаліза­цією.

Соціальні норми взаємин у суспільстві складалися поступово й природним шляхом. Корені їх у будь-якому етносі сягають сивої давнини, беруть початок з того часу, коли людина вперше вступила в суспільні відносини.

Жодна суспільна формація не обходилася без норм людської поведінки і спілкування. На певному етапі історичного розвитку, приблизно за часів Людовіка ХIV (17 століття) норми зовнішньої культури поведінки - правила пристойності, гарного тону - отри­мали загальну назву «етикет». За визначенням авторів «Словника з етики», етикет - це «сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішні прояви людських взаємин (поводження з оточуючими, форми звертань і привітань, поведінка в громадських місцях, мане­ри і одяг)»².

Етикет функціонує у суспільстві як сукупність двох форм пове­дінки: мовленнєвої і немовленнєвої.

Мовлення людини - це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву практику мовців - це і показник культури суспільства.

Культура мовлення - це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм

1Архангельский Л. М. Социально-этические проблемы теории личности. – М., 1974. ²Словарь по этике / Под ред. А. А. Гусейнова, И. С. Кона. – Изд. 6-е. – М., 1989.

Українська мова за професійним спрямуванням 57

Розділ І

усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямо­ване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування¹.

Головним завдання культури мови є:

• виховання навичок літературного спілкування;

• пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови;

• у вимові та наголошуванні;

• неприйняття спотвореної мови або суржику.
Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слово­
вживання, граматики, вимови та наголошення, написання.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

У чому ж виявляється культура мовлення?

Насамперед, у таких аспектах, як: нормативність, адекват­ність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність – це дотримання правил усного та писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптималь­ного вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови.

Український народ здавна відзначався культурою мовних сто­сунків. Так, турецький мандрівник Евлія Челебі, після перебування в 1657 році в Україні писав, що українці – це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська. До речі, його цікавили лайливі слова у різних мовах. Так от, у цій «всео­сяжній» українській мові йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: «щезни, собако», «свиня», «чорт», «дідько».

Культура мовлення суспільства – це чи не найяскравіший по­казник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Сло­весний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовлен­нєвий примітивізм, вульгарщина – тривожні симптоми духовного нездоров’я народу.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духо­вних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто

¹Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський та ін. К.: Українська
енциклопедія, 2000. – С. 263.
58 Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

не буде заперечувати, що через низьку культуру мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську чи навпаки чомусь перестали сприйматись як пляма на службовому мундирі.

Мовна культура кожної людини і студентів зокрема має стати надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів. Обов'язковою ознакою високої мовної культу­ри є володіння лексичним багатством рідної мови. Кожна культур­на людина з вищою освітою має вчитися глибше пізнавати тонкощі рідної мови, сприймати гру відтінків рідного слова (учитися серцем сприймати красу слова). Адже українська мова може здивувати і за­хопити. Зверніть увагу на:

– її синонімічне багатство (напр.: синоніми до слова 'бити' – вдарити, відшмагати, вгріти, випарити, випороти, висікти, від­духопелити, врізати, впекти, всипати, вшкварити, гамселити, гатити, гепнути, дзвякнути, дубасити, духопелити, затикати, за­їхати, калатати, катувати, клепати, кокнути, кулачити, мазнути, місити, молотити, обамбурити, одшкварити, спороти, періщити, пороти, потрошити, свиснути, сікти, стукнути, тарахнути, те­лепнути, товкти, тріснути, тюжити, ударити, усмалити, упері­щити, урізати, хвоськати, хльскати, цьвохнути, частувати, чухра­ти, шмагати, шкварити, шмагнути, шмиргнути);

– багатство фразеологічних зворотів та крилатих висловів

(байдики бити, дивитися чортом, Богу душу віддати, брати за барки, вивести на чисту воду, витрішки продавати, втерти носа, дати гарбуза, вашими устами та мед пити, валити з хворої голо­ви на здорову, в гречку скакати, втопити в ложці води, сидіти на шиї. Але потрібно пам'ятати, що подібні вирази можна використо­вувати в розмовно-побутовому мовленні і заборонено – в офіцій­ному);

– багатство українських прізвищ (свідчать про спостережли­вість, гумор народу: Білозір, Ведибіда, Вернигора, Вирвихвіст, Ві­вчарик, Волоцюга, Гарник, Гречкосій, Гуляйвітер, Дармограй, Дзига, Забіяка, Закусило, Залицяйло, Їжакевич, Киця, Кривошия, Круть, Макодзьоб, Морикінь, Неїжборщ, Нетудихата, Салоїд, Терпели-вець тощо);

Українська мова за професійним спрямуванням 59

Розділ І

– багатство прислів'їв і приказок про всі сторони життя,

напр.: про шлюб і кохання: «Сухарі з водою, аби серце з тобою», «До любої небоги нема далекої дороги», «Кому як мара, а кому як зоря», «Я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці», «Вона за ним сохне, а він і не охне», «Жінка чоловікові подруга, а не прислу­га», «Не заглядайся на чужих жінок, бо свою згубиш» та інші.

– лексичне багатство. Українська мова може звучати на найріз­номанітніших регістрах: по-простацькому і найвишуканіше. Нею можна передавати найтонші настроєві гами, надається вона й до найповажнішого інтелектуального мислення й творення. Як при­клад можна навести переказ однієї бувальщини (легенди).

***

Було це давно, ще за часів старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого потяга «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Розмови велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і ко­трій належить світова слава.

Першим заговорив англієць:

– Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Ан­глійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона. Без­умовно, англійській мові належить світове майбутнє.

– Ні в якому разі, – гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини та Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, ме­дицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

– Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова со­нячної Італії, мова музики й кохання. Італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучині, Росині, Доніцетті. Тому іта­лійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

– Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрів­нянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шев­ченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у

60 Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес сві­ту – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. Українською мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічо­го не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, у якому б усі слова починалися з однакової літери?

– Ні, ні, ні! Це неможливо, – відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

– Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, – звернувся він до німця.

– Хай буде буква «п», – сказав той.

– Добре. Оповідання називається

Перший поцілунок

Популярному Перемишльському поетові Павлові Петровичу По-дільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Пав­ле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, – погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підго-рецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого. Потім під'їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про по­літику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пі­сень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшенич­ної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поро­сят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливою, пирогів, під­смажених пляцків…

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, по­милуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохо­лоду. Повітря прянило принадними пахощами. Посиділи, помріяли,

Українська мова за професійним спрямуванням 61

Розділ І

пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Про­щай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примири­тися з тим, що програв:

– А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – Наприклад, букву «с».

– Гаразд, хай буде «с». Своєю мовою я можу створити не лише опо­відання, а навіть вірш, у якому всі слова починатимуться з цієї літери.

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній Сірий смуток – срібний сніг, Сумно стогне сонний струмінь, Серце слуха скорбний сміх. Серед саду страх сіріє, Сад солодкий спокій снить, Сонно сиплються сніжинки, Струмінь стомлено сичить. Стихли струни, стихли співи, Срібні співи серенад, Срібно стеляться сніжинки – Спить самотній сад.

– Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби…

Це переказ бувальщини. Мабуть, це можна спробувати зробити і в інших мовах.

А людей, які прагнуть плекати своє мовлення, бувальщина має навчити сумлінно ставитися до вивчення мови. Звичайно, це – спра­ва важка, але вдячна. Адже мовлення спеціаліста – це його візитна картка. Це стосується як володіння українською мовою, так і інши­ми мовами. Не забуваймо вислів: «Скільки людина знає мов, стільки разів вона людина». Володіння нормами будь-якої мови – це свід­чення рівня освіченості спеціаліста, його культури.

Якщо ж спеціаліст володітиме і культурою мовлення, то про нього казатимуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

62 Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

Тому під час занять потрібно привчати себе слідкувати за тим, чи дотримуються виступаючі правил усного та писемного мовлення (правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова ре­чень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів. Потрібно розвивати здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови.

Порада: учіться слухати себе та інших з погляду нормативнос­ті. Будьте вдячними тому, хто виправляє ваші мовленнєві помилки. Свої ж зауваження, поради та рекомендації іншим робіть тактов­но, делікатно.

Експериментально доведено, що грубе слово як негативний по­дразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька го­дин і навіть днів. Як наслідок – порушення нервової та серцево-судинної діяльності людини, її хвороба, а іноді й смерть.

Тому висока культура мовлення – не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу.

Основні ознаки культури мови:

1) змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матері­ал, якого не вистачає);

2) правильність і чистота (дотримуватися норм літературної мови);

3) точність (добирати слова і будувати речення так, щоб найточ­ніше передати зміст висловлювання);

4) логічність і послідовність (говорити і писати послідовно, забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті; складати план виступу чи лекції; систематизувати дібраний матері­ал; уникати логічних помилок);

5) багатство (використовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень);

6) доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте при певних обставинах спілкування);

7) виразність і образність (добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, якнайточніше передати думку, бути оригі­нальним у висловлюванні і вміти впливати на співрозмовника).

Звичайно, основною комунікативною якістю мовлення є пра-
Українська мова за професійним спрямуванням 63

Розділ І

вильність – об’ємна і складна ділянка культури мовлення. Щоб говорити правильно, потрібно досконало володіти нормами літе­ратурної мови (норма – це загальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово, будувати речення, текст відповідно до стилю мовлення). Правильне мовлення передбачає користування усіма мовними правилами, уміння будувати висловлювання, що від­повідає обраному типу і стилю.

Знання цієї системи, а ще більше – повсякденна їх реалізація, гармонія знань і внутрішнього світу людини, без перебільшень, є своєрідним барометром духовної зрілості нації.

як досягти високої культури мовлення, виразності й багатства індивідуальної мови? Поради:

• виробіть стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і само­аналізу;

• не говоріть квапливо – без пауз, «ковтаючи» слова;

• частіше «заглядайте у словник» (М. Рильський), правопис, посібники зі стилістики тощо;

• постійно збагачуйте свій інтелект, удосконалюйте мислення, бо немає думки – немає мови;

• постійно збагачуйте себе новими мовними засобами зі сфери професійного мовлення свого і близьких фахів;

• вивчайте мовлення майстрів слова;

• читайте хоч би періодично українську класичну і сучасну лі­тературу та публіцистику, пресу з тим, щоб мати «на слуху» рівень розвитку сучасної української літературної мови;

• постійно будьте уважними до своєї мови і мови найближчих осіб, колег, дбайте про автоматизм гарного мовлення;

• сприймайте мову як свою людинолюбну сутність, як карти­
ну світу, як порадника і помічника в суспільному житті;

• оволодівайте жанрами, видами писемного мовлення, зокре­ма ділового мовлення;

• привчайте себе до системного запису власних думок та спо­стережень, щоденникових записів, сімейної хроніки тощо;

• виробіть звичку читання «з олівцем у руках»;

• жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас.

64 Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства