Сучасна українська літературна мова

Літературна мова - це унормована мова суспільного спілкуван­ня, зафіксована в писемній та усній практиці. Вона є однією з форм національної мови (інші форми: діалекти (територіальні, соціаль­ні), просторіччя, мова фольклору).

С. Єрмоленко зауважує, що головними ознаками літературної мови є:

• її наддіалектний характер;

• стабільні літературні норми в граматиці, лексиці, вимові;

• функціонально-стильова розгалуженість².

Інші вчені вважають, що основною ознакою української літера­турної мови є унормована форма загальнонародної мови. Отже, літературній мові характерні:

• поліфункціональність;

• унормованість;

• стандартність;

• уніфікованість;

• розвинена система стилів.

1Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа, 1997. – С. 7–8.

1Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О.
(співголови), М. П. Зяблик та ін. К.: Укр. енцикл., 2000. – 293 с.
Українська мова за професійним спрямуванням 43

Розділ І

Літературна мова виконує функцію обслуговування всіх сфер ді­яльності суспільства, а саме:

1) функціонує в державній, матеріально-виробничій, культурній, науковій сферах;

2) є мовою освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літе­ратури;

3) є засобом вираження національної культури, національної са­мосвідомості українців.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північ­них і південно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу роль відіграла художня література. Зачинателем нової української літературної мови вважають І. П. Котлярев­ського. Його «Енеїда», «Наталка Полтавка», написані на основі живого усного мовлення народу. Вони започаткували новий етап формування літературної мови. В «Енеїді» зафіксовано близько 7 000 слів. Найширше, на думку вчених, представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сіль­ськогосподарських знарядь, народних ігор тощо. Характерною для мови поеми є:

1) багата синоніміка (напр.: до дієслів 'іти – ходити' використано синоніми: волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причва­лати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швендювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, перттися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути тощо);

2) народна фразеологія (напр.: вжито фразеологічний ряд з се­мантикою 'зробити кому-небудь зле': зварити каші, наварити кисе-ля, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, втрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди);

3) народні прислів'я та приказки: Заплутався, мов рибка в сітці; Біда біду, говорять, родить.

Письменник увів у літературу співочу, мелодійну і надзвичайно колоритну народну розмовну мову.

Активними учасниками процесу творення української літератур­
ної мови на народній основі були Г. Квітка-Основ'яненко, А. Мет-
44 Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

линський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шляхів роз­витку української літературної мови, на думку В. Русанівського, завершився у творчості Т. Шевченка¹.

Саме Великого Кобзаря називають основоположником сучасної української літературної мови. Т. Г. Шевченко зі скарбниці народ­ної мови відібрав багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфографічні і граматичні норми, відкрив перспективи багатофунк­ціонального використання літературної мови, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов. Кобзар «з непере-вершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова»².

Традиції Т. Г. Шевченка продовжили розвивати у своїй творчості І. С. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, Леся Українка, Ю. Федькович, П. Грабовський, М. Коцюбинський, В. Підмогиль-ний, М. Драй-Хмара, В. Сосюра, М. Рильський, П. Тичина, М. Стель­мах, О. Гончар та інші письменники.

Українська літературна мова і сьогодні продовжує вбирати в себе як духовні цінності українського народу (зокрема досягнення куль­тури мовлення), так і виразові засоби з творів українських письмен­ників. Триває і процес розвитку літературних норм.

У сучасній українській літературній мові літературна норма орі­єнтується не лише на мову художніх творів, а й на стандарти мови засобів масової інформації, де реалізуються, крім писемних, і орфо­епічні норми літературної мови. Творцем літературної мови стає культурна особистість (культурний соціум). Важлива роль належить і мовним індивідуальностям, які цілеспрямовано шліфують слово.

Мовна норма

Однією з головних категорій культури мови є мовна норма.

норма літературної мови – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок сус­пільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.

Мовними нормами мають володіти всі носії української мови. Вони – єдині і загальнообов'язкові. Виробляються мовні норми

¹Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 736.

²Сучасна українська літературна мова: Підручник / за ред. М. М. Плющ. 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа, 2000 – С. 8.

Українська мова за професійним спрямуванням 45

Розділ І

суспільномовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узако­нюються певними урядовими і науково-освітніми актами. Мовознавці розрізняють такі мовні норми:

 

норми	Регулюють (встановлюють)	Поради. Приклади
Акцентологічні	Наголошуваність слів	Потрібно правильно наголошува­ти слова, це допоможе розрізняти різні за смислом слова, напр.: мукá - мýка, áтлас - атлáс, а також різні за формою слова: рукú не подасть (Р. в.) - чисті рýки (Н. в.). Наголо­сом можна виділяти найголовніше слово у межах синтагми, напр.: Ти приїдеш до Києва? Ти приїдеш до Києва? Ти приїдеш до Києва?
Орфоепічні	Правильну вимову звуків, звукосполучень	В укр. мові потрібно розрізняти ви­мову [г] і [ґ], напр.: голова, ґанок
Лексичні	Слововживання	В укр. мові потрібно вживати: довідка, а не справка, виконроб, а не прораб, постачання, а не снабженіє
Графічні	Запис звуків на письмі	Звуки [ja] на початку слова і скла­ду позначається буквою я, а звуки [шч] - буквою щ
Орфографічні	Написання слів та їх частин	До цих норм віднесемо норми по­значення на письмі подовжених приголосних, уживання м'якого знака, правопис прізвищ, правила переносу слів з рядка в рядок тощо
Граматичні	Уживання гра­матичних форм слів, побудови словосполучень і речень	Напр.: в укр. мові формою звер­тання є кличний відмінок; у формі М. в. мн. потрібно вживати по се­лах, по кімнатах а не по селам, по кімнатам

Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

 

норми	Регулюють (встановлюють)	Поради. Приклади
Пунктуаційні	Постановку розділових знаків	Ці норми обумовлюють уживання крапки, коми, знака питання, знака оклику, двокрапки, тире, лапок, ду­жок тощо
Стилістичні	Відбір мов­них засобів відповідно до умов спілкування	Напр.: залежно від ситуації мовець використовує різні форми вітань. З начальником можна використати форму вітання Доброго дня!, а з однолітком (товаришем) – Привіт!

Усі мовні норми характеризуються системністю, стабільністю, історичною та соціальною обумовленістю. Мовні норми можуть бути стабільними упродовж довгого часу, але це не означає, що вони не можуть змінюватися. Існування норм літературної мови не виключає паралельного існування мовних варіантів, які збагачують мову у стилістичному плані.

В українській мові правопис слів (орфографія) зумовлений таки­ми принципами, як:

1) фонетичний (якщо слово пишеться так, як ми його вимовляє­мо, то вважають, що це слово пишеться за фонетичним принципом). За цим принципом пишуться слова: вода, гарний, кіт, мудрий, нога, пишний, розбити, рука, сказати, схопити;

2) морфологічний (якщо для написання слова потрібно точно знати будову слова (морфеми), щоб правильно його передати, то це означає, що слово пишеться за морфологічним принципом). Так, щоб правильно перенести з рядка в рядок частину слова відзна­чений, потрібно знати, що від- є префіксом, тому можливий такий перенос: від-значений. У слові піднісся відбувається подвоєння вна­слідок збігу двох приголосних с на межі кореня (- ніс-) і частки – ся;

3) історичний (традиційний) – (це коли написання слова не мож­на пояснити ні вимовою, ні його морфологічним складом, ні певним правилом; таке написання називають традиційним). За традицією ми пишемо літеру ф у запозичених словах: фабрика, факт, фея, формула. Традиційним українським є звукосполучення хв у словах: хвалько, хвилювати, хвиля, хвіст;

Українська мова за професійним спрямуванням 47

Розділ І

4) смисловий (семантичний або диференціюючий) – (це коли написання слова залежить від того, що це слово означає, напр.: Ведмідь (дійова особа байки), ведмідь (тварина); Вовк (прізвище), вовк (тварина); гончар (професія), Гончар (прізвище); назустріч – прислівник, на зустріч – прийменник і іменник).

І^Р-