Розвиток реалізму в російській літературі.

У першій половині XIX ст. Література займала особливе положення в системі духовної культури, її тематика і зміст в значній мірі визначалися суспільно-політичним життям Росії. У розвитку літератури найбільш яскраво проявилися що почалися процеси демократизації культури та синтезу її елітарної і народної форм.

Основні особливості.

Формувалася в умовах почався кризи кріпосницької системи та підйому національної самосвідомості вітчизняна література першої половини XIX ст. характеризувалася наступними відмінними рисами: високими гуманістичними ідеалами, надзвичайної політичної загостреністю, громадянськості, пропаганда визвольних ідей і пошуком соціальної справедливості.

Великий вплив на розвиток російської літератури зробила Вітчизняна війна 1812, що викликала національно-патріотичний підйом як в народних масах, так і в колах прогресивної дворянської та різночинної інтелігенції. Патріотичні настрою і тема війни знайшли відбиття в ряді байок 1. А. Крилова, у віршах і прозі Д. В. Давидова, Ф. М. Глінки та інших авторів.

Реалізм. У другій чверті XIX ст. зароджується російський реалізм, який характеризується відображенням реального життя різних соціальних верств Росії; справжньої, а не показний (так званої сарафанне) народністю; широкої постановкою соціальних і моральних проблем. Формування і розквіт російського реалізму в першій половині XIX ст. повязані з творчістю А. С. Грибоєдова (Лихо з розуму), А. С. Пушкіна (Євгеній Онєгін, Капітанська дочка, 1сторія села Горюхина та ін), М. Ю. Лермонтова (На смерть поета, Герой нашого часу), Н. В. Гоголя (Мертві душі, Ревізор, збірка повістей Миргород), що показали справжній моральний вигляд сучасного їм суспільства. У творах Пушкіна (Повісті Бєлкіна) і Гоголя (Шинель) вперше у російській літературі прозвучала тема маленької людини. Незважаючи на очевидний внесок Пушкіна, Гоголя і Лермонтова в розвиток реалізму, їх творчість неправомірно обмежувати рамками цього напрямку.

- А.С. Пушкін - поет, письменник, публіцист, з імям якого повязано початок золотого століття російської літератури. Їм створені твори різних жанрів, призначені для представників всіх соціальних верств та вікових категорій. Широта тематичного і жанрового діапазону його творчості, вишуканості і разом з тим простота мови, стали причинами суперечливих характеристик Пушкина: одні називають його істинно народним поетом, інші - письменником-аристократом. Насправді він вдало поєднував в собі й те й інше. Заснований Пушкіним журнал Современник відіграв важливу роль у розвитку літератури та літературної критики. Працюючи над створенням 1сторії Пугачевського бунту, письменник зробив великий внесок у розвиток історичної науки.

- Глибоко самобутня творчість Н.В. Гоголя, також відрізняється тематичним і жанровим розмаїттям. Отримавши популярність як автор пройнятих ліричним романтизмом малоросійських повістей Вечори на хуторі біля Диканьки, Гоголь незабаром став майстром реалістичного прози, закликав письменників зображувати щоденну і дійсне. Згодом прагнення до поліпшення в собі духовної людини призвело Гоголя до захоплення богословям. Його духовні пошуки знайшли відображення в Вибраних місцях із листування з друзями - самому полемічному творі Гоголя, в якому він висловлює віру в месіанську роль Росії, засновану на вірності ідеалам православя, і закликає кожного до морального вдосконалення в імя процвітання держави.

- У 40-50-ті роки XIX ст. почали свій творчий шлях знамениті письменники, творчість яких досягла свого розквіту у другій половині століття (Н. А. Некрасов, 1. С. Тургенєв, М.Е.Салтиков-Щедрин, Ф. М. Достоєвський, Л. М. Толстой).

Літературні журнали. У 40-х роках великої популярності набули різноманітні літературні журнали. Виникли журнали для читачів різних верств і груп суспільства (Читання для солдатів, Журнал для читання вихованцям військово-навчальних закладів та ін.) Відображає розвиток суспільно-політичної думки і боротьбу різних її напрямків, ці журнали придбали величезне значення в духовному розвитку російського суспільства.

Визначну роль у громадському русі і в розвитку російської літератури зіграли журнали Вітчизняні записки і Современник, які обєднували представників демократичного руху та письменників-реалістів. Велика заслуга в розвитку демократичного спрямування в російській публіцистиці належить В. Г. Бєлінського і А. 1. Герцена.

Журнали Москвитянин і Бібліотека для читання, а також газета "Северная пчела обєднували представників консервативного напрямку. Їх видавці (М. П. Погодін та С. П. Шевирьов; Ф. В. Булгарин і М. 1. Греч, а також О. 1. Сенковський) відстоювали ідею благотворності самодержавства і вели боротьбу з демократичним напрямком в літературі.

. Усна народна творчість першої половини XIX ст. в значній мірі розвивався під впливом Вітчизняної війни 1812 р. Широке поширення одержали солдатські пісні і розповіді про війну, про партизанський рух, про М. 1. Кутузова, М. 1. Платова та ін Подальший розвиток отримала антикріпосницька тематика.

Народна творчість мала великий вплив на творчість багатьох російських письменників і поетів (Людмила В. А. Жуковського, Єрмак К. Ф. Рилєєва, Пісня про віщого Олега А. С. Пушкіна та ін.)

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15

1. Становлення жанру сонета у творчості Ф. Петрарки.

 

Франческо Петрарка (1304-1374) - перший видатний італійський гуманіст. Народився Петрарка 20 липня 1304 р. в Ареццо, невеликому місті поблизу Флоренції.

У квітні 1327 р. у житті Петрарки відбулась подія, яка так багато значила для його творчості: в авіньйонській церкві св. Клари він побачив молоду жінку, котра схвилювала його уяву, викликала любовні переживання і стала натхненницею його творчості. Скоро Петрарка здобув славу «співця Лаури». її смерть у квітні 1348 р. не обірвала творчості поета. Він продовжував оспівувати Лауру у численних ліричних віршах.

Уже в 30-ті роки виразно проявляються ті риси особистості Петрарки та його життєвої поведінки, що визначають його як прообраз нової людини доби Ренесансу. Поетові вже притаманні усвідомлення самостійності людської особистості, індивідуалізм як визначальне у його свідомості, гостро виражений інтерес до власного внутрішнього світу, честолюбна жага слави, любов до життя, природи, допитливий критичний розум. Розум і почуття він вважав єдиним, чим слід керуватися у житті.

У 1353 р. Петрарка покинув Воклюз і назавжди виїхав до Італії. Протягом останніх двадцяти років життя творча активність поета не спадала. Саме тоді він створив знамениту збірку «Канцоньєре» італійською мовою, алегоричну поему «Тріумфи», нові трактати, листи, завершив раніше розпочаті твори.

Помер Петрарка 18 липня 1374 р. за своїм робочим столом з пером у руці, поклавши голову на розгорнену книгу.

«Канцоньєре» (Книга пісень)- збірка віршів італійською мовою, справа всього творчого життя поета. Працю над нею він розпочав ще в 30-ті роки, а закінчив незадовго до смерті. Налічується дев'ять редакцій збірки, здійснених у різні роки. Перша редакція (1336-1338) містила всього 25 віршів, дев'ята - остаточна й найповніша (1373- 1374) відкривається вступним сонетом і містить 365 віршів (скільки днів у році) різних ліричних жанрів: 317 сонетів, 29 канцон, а також секстини, балади, мадригали. Поет поділив збірку на дві частини: перша - «На життя мадонни Лаури», друга (починається з CCIXIV канцони)- «На смерть мадонни Лаури».

Головна тема «Канцоньєре» - любов поета до Лаури: їй і присвячена більшість віршів. При написанні їх Петрарка використав досвід любовної лірики своїх попередників - поезії трубадурів, італійської лірики поетів «солодкого нового стилю», Данте. На грунті традиції він створив поезію нового типу, розпочавши розвиток гуманістичної лірики. Як ніхто з його попередників, він наблизився до реального земного життя людини.

Помітне прагнення Петрарки подолати складний алегоризм поезій нового солодкого стилю. Обійтись зовсім без алегоризму поет не може, але використовує його здебільшого як поетичний прийом.

По-новому зображено в «Канцоньєре» жіночий образ і кохання. Хоча Лаура безмірно ідеалізується, згідно з попередньою традицією, вона постає вже як, жива жінка, з реальними, земними рисами. Уяву поета найбільше хвилює її зовнішній вигляд, її краса. Все це вносить у любов поета відтінок чуттєвості.

Ще виразніше новаторський характер поезій «Канцоньєре» проявляється в зображенні ліричного героя, якому належить центральне місце в збірці. О. Веселовський влучно називає «Канцоньєре» ліричною сповіддю Петрарки. Основу змісту збірки становить напружений інтерес поета до своєї особистості, до свого внутрішнього світу, сповненого протиріч. Поет страждає від незгод між розумом і почуттям, ідеальним платонізмом і чуттєвим коханням; земне існування здається йому суєтним, і водночас він усвідомлює неможливість подолати реальні земні пристрасті. Поет, заглиблений в аналіз свого внутрішнього світу, уважно прислухається до своїх почуттів, роздумує над їхньою суперечливістю. Не раз він замислюється над незбагненною складністю внутрішніх рухів людської душі.

«Канцоньєре» містить не тільки любовну лірику - це перша в літературі різнотемна лірична збірка. Крім любовних поезій, до неї входять вірші на теми політичні та моральні, є. вірші, в яких оспівуються дружба і природа, передаються філософські й естетичні роздуми. В кількох сонетах поет нещадно викриває пороки папського двору. Наприклад, сонет 136-й є гнівним засудженням папської курії в Авіньйоні.

Одним із кращих віршів збірки є патріотична канцона «Італія моя», в якій Петрарка виступає від імені Італії як вітчизни, виражає любов до неї, почуття своєї невіддільності від неї.

У віршах різної тематики в «Канцоньєре» вимальовується образ нової людини з її складним внутрішнім світом. Вона ще вагається, не легко розстається з християнсько-аскетичною мораллю середньовіччя, в неї ще остаточно не сформувалася нова система найвищих моральних цінностей, але вона вже цілком пов'язана з життям, з його земними радощами і болями.

Петрарка свідомо і продумано створював власний індивідуальний стиль. Він володів великим даром слова і вірив у силу художньої мови. Безперервно працював поет над удосконаленням своїх поезій, переробляв їх, змінював, прагнучи довершеності. Він домагався краси форми, відточеності вірша, вишуканої образності. Петрарка надав сонету класичної викінченості, і він набув значення взірця жанрової форми і ліричної мови для багатьох поетів, його наслідування породило в європейській поезії цілу течію петраркізму. Впливом петрарківського сонету позначена творчість найвидатніших поетів Франції, Іспанії, Англії, а також слов'янських країн епохи Відродження.

 

2. Творчість провідних поетів-романтиків: Вільяма Блейка, Персі Біші Шеллі, Джона Кітса.

 

Персі Бі́ші Шеллі - англійський поет епохи романтизму.

Усе своє творче життя Шеллі писав лірику, багатогранну і тематично розмаїту. Це політична і громадянська поезія, вірші про природу і кохання. Культ природи з великою силою втілений у таких поезіях, як "Монблан", "Ода західному вітрові", "Жайворонкові", "Вечір" та ін. Природа у поета персоніфікована, наділена людськими пристрастями і почуттями, вона ніби продовження душі і розуму самого автора у віршах про природу часто змальовано і кохання до жінки. Описи природи у поета філософічні.

У віршах Шеллі стверджував ідею безсмертя природи, вічного її розвитку. Поет ніби проводив паралель між змінами в житті суспільства і в житті природи. Загальна тональність його поезій оптимістична: як за зимою йде весна, так і період соціальних бід і воєн зміниться періодом миру і процвітання.

Найвідомішою серед значних творів поета стала його поема "Аластор, або дух самотності" (1816). Ліричний герой поет-юнак, який прагнув покинути цивілізацію і людей і піти у прекрасний світ природи, де, на його думку, можна знайти щастя. Але марно він шукав ідеал кохання і краси серед пустинних скель і живописних долин. Будучи самотнім, юнак загинув. Природа покарала його за те, що він відмовився від людей, що не захотів стати вище від їхнього горя і радості. Отже, Шеллі в поемі засудив індивідуалізм.

Особливості творчого методу

o твори вражали силою почуттів, музичністю, різнобарвністю ритмів;

o створення нового для англійської поезії жанру масової пісні, яка близька до народних пісень;

o введення в поезію нових слів і зворотів;

o різнобарвність тематики - від політичної до інтимної;

o схильність до алегорій, великих узагальнень;

o показ у творах подій від далекого минулого до сучасності.

Вільям Блейк — англійський поет і художник-гравер.

Якщо перші поетичні начерки Блейка були доволі наслідувальними, то «Пісні невинності», написані технікою «освітленого друкування», відзначаються яскравою та свіжою самобутністю. Витонченість і ніжність лірики та малюнка в них гармонійно поєднуються. «Пісні невинності» та «Пісні досвіду» змальовують два стани людської душі. Ключовий символ «Невинності» — ягнятко, з яким співвідноситься образ тигра у «Досвіді». Тигр — утілення енергії, сили, пристрасті та жорстокості.

 

Блейк одразу ж виділився поміж поетів не лише своєю яскраво вираженою самобутністю, а й прагненням до експериментування як в описовій, так і в ліричній поезії. Так, приміром, у «Тіріелі» та «Книзі Тель» Блейк використав довгий неримований рядок із 14 складів, який став основним метром його описової поезії.

 

Полеміст за вдачею, Блейк нічого не приймав на віру в царині філософії, етики, політики, релігії, все піддаючи аналізу та критиці. У його розлогих поемах зі складною образністю, нелегкими для розуміння символами та подекуди архаїчною мовою напружено дискутуються питання відсталості моралі та святенництва закостенілої церковної думки, безкрилості утилітаризму та самовдоволеного раціоналізму тощо. У «Шлюбі Раю та Пекла» Блейк так сформулював свої думки про діалектику світу: «Рух виникає з протилежностей. Потяг і Відраза, Думка та Дія, Любов і Ненависть необхідні для буття Людини. Протилежність створює те, що віруючі називають Добром і Злом. Добро пасивне і підкоряється Думці. Зло активне і породжується Дією. Добро — це Рай, Зло — це Пекло». У поемі «Видіння дочок Альбіону «в образі центральної постаті поеми — Утун Блейк оспівує сексуальну насолоду та свободу.

 

Джон Кітс — англійський поет, представник другого покоління англійського романтичного руху.

 

Для поезії Кітса характерна чуттєва уява, що особливо виразно проявляється в його одах. Викликає інтерес літературознавців також листування Кітса — його листи містять глибокі міркування з теорії поезії.

 

 

3. Особливості розвитку американської літератури у другій половини ХІХ ст.

 

Формування американської культури, зокрема літератури, відбувалося паралельно з бурхливим соціально-економічним розвитком Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, розбудовувала нові міста.

Створення національної культури, гідної молодої держави, було проголошене невідкладним завданням. І саме в цей час провідним напрямом у літературі Англії, Франції, Німеччини став романтизм; американські художники саме в ньому знайшли співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням, продовжуючи розвивати у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, зокрема В.Скотта і Е. Гофмана.

Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції.

За часовими проміжками американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського і займав передові позиції з кінця 10-х років до початку 60-х рр. XIX ст. Точкою відліку стала поява книжки романтичних новел В.Ірвінга (1819 р.), а криза американського романтизму характерна для переломного періоду в історії США - роки громадянської війни між Півднем і Північчю. Остаточна перемога капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем співпала з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Складним поєднанням романтизму і реалізму стала творчість У. Уїтмена. Романтичні мотиви органічно вплетені у творчість М. Твена, Д. Лондона та інших письменників США кінця XIX - початку XX ст.

У становленні та розвитку американського романтизму виділено три періоди.

1. Ранній американський романтизм (1819-1830-ті рр.), до якого критики та науковці віднесли творчість В. Ірвінга, Ф. Купера, Д. Кеннеді та ін. Безпосереднім попередником цього періоду був передромантизм, який розвивався ще у рамках просвітницької літератури. Творчість письменників раннього етапу носила оптимістичний характер, пов'язаний з героїчним часом Війни за незалежність.

2. Зрілий американський романтизм (1840-1850-ті рр.) - це творчість Н.Готорна, Е.По, Г.Мелвілла та ін. Більшість письменників цього періоду пережила глибоке незадоволення ходом розвитку країни, тому в їхніх творах переважали драматичні, навіть трагічні тони, відчуття недовершеності світу і людини, настрої туги, усвідомлення трагізму людського буття. З'явився новий герой - людина з роздвоєною психікою, яка несла у своїй душі штамп приреченості. На цьому етапі американський романтизм набув філософської спрямованості. У твори письменників стала проникати романтична символіка і повчальна алегоричність, значну роль почали відігравати надприродні сили, посилилися містичні мотиви.

3. Пізній американський романтизм (60-ті рр. XIX ст.). Це період кризових явищ. На даному етапі працювали ті письменники попереднього етапу, які продовжували свій творчий шлях у літературі. Відбулося різке розмежування романтичної літератури на:

-літературу аболіціонізму, яка в рамках романтичної естетики протестувала проти рабства з естетичних та загально-гуманістичних позицій.

-літературу Сходу, яка романтизувала й ідеалізувала "східне лицарство", постала на захист історично приреченого руху та реакційного укладу життя.

Історія, зокрема історія культури, поставила перед американським романтизмом кілька складних і відповідальних завдань:

♦ Створити оригінальну національну літературу, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже зробили романтики Європи.

♦ Створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.

♦ Об'єднати творчі сили різних регіонів у єдину культурну спільноту - національне красне письменство. Основні літературні регіони:

- Нова Англія (північно-східні штати) - Н Готорн, Емерсон, Topo та ін.

- Середні штати - В.Ірвінг, Ф.Купер, Г.Мелвілл та ін.

- Схід - Д.Кеннеді, У.Сіммс, Е.По.

Враховуючи ідейно-естетичну спрямованість творчості письменників, літературознавці виділили наступні основні течії в американському романтизмі:

♦ соціально-критична (В.Ірвінг, Ф.Купер, Е.По, Н.Готорн, Г.Мелвілл);

♦ філософська (Емерсон, Topo);

♦ аболіціоністська (Г.Бічер-Стоу, Брайент);

♦ "плантаторська традиція" (У.Сіммс).

В романтичній літературі США також склалася певна система жанрів. Найбільшого поширення набули прозові твори:

-подорожі у формі повістей, розповідей, нарисів; -романтичний роман;

-автобіографії, бесіди, проповіді, лекції, есе, дискусії;

-жанр "короткого оповідання" - оповідання фантастичне, детективне, філософське, психологічне, алегоричне; -епічна поема.

 

 

Білет 16