Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Драматургія та новелістика П. Меріме. Інтерес митця до української та російської історії.

Поиск

Реалістична новела П. Меріме мала ряд цікавих композиційних і стилістичних особливостей. Меріме — майстер психологічної новели, у центрі його уваги — внутрішній світ людини, показ її внутрішньої боротьби, еволюції чи навпаки деградації. Внутрішня боротьба героя у письменника завжди визначалася зіткненнями людини із суспільством, середовищем, яке формувало її характер. Драми головних героїв новел (Сен-Клера, Жюлі, Арсени та ін.) народжувалися із протистояння оточуючій дійсності. Звідси випливала цікава особливість новелістики Меріме: великого значення надано події, яка так чи інакше визначала внутрішній конфлікт героя.

Новели прозаїка зазвичай дуже драматичні. Із будь-якого його твору можна зробити драму. Подія, яка поставлена автором у центрі новели, найчастіше мали характер катастрофи — це вбивство, самогубство, кровна помста, смерть героя, зміна всього його життя. Сен-Клер (герой «Етруської вази») убитий на дуелі, Кармен (героїня «Кармен») убита доном Хосе. У новелі «Локіс» здійснено вбивство графом своєї молодої дружини. У новелі «Матео Фальконе» відбувається кровне вбивство — сина батьком.

Це своєрідний прийом замовчування про найважливіше і значне, описане у творі. За цим замовчуванням приховувалася справжня схвильованість автора, почуття жаху, його оцінка того, що сталося. Те, що зображено в новелах «Кармен», «Локіс» чи «Етруська ваза» завжди глибоко хвилювала читача. Автор зазвичай приховував власну оцінку подій, щоб цим самим не зменшити враження читачів. Різко переключаючи увагу на щось інше, побічне, він змушував краще вдуматися в те, що сталося. У результаті сама подія стала для читача більш відчутною.

Динамізм, драматичність і напруженість дії в новелах Меріме визначили ще одну своєрідну рису. Це мізерність опису, особливо опису природи. Новеліст дуже скупий на опис, бо в центрі його уваги завжди дія, драма, наростання драматичного конфлікту. Опис відіграв лише другорядну роль. У зв'язку з цим особливого значення у творах Меріме набула деталь — окремий невеликий штрих, який часто заміняв великі описи і характеристики.

Художні особливості новел Проспера Меріме:

— центр уваги письменника — внутрішній світ людини, показ її внутрішньої боротьби;

— подія визначала внутрішній конфлікт героя;

— поєднання психологізму і прийому замовчування;

— динамізм, драматичність і напруженість дії;

— «скупість» описів природи;

— використання художньої деталі;

— герой із сильним характером;

— образи розкривали через власні вчинки, події, без авторської оцінки;

— характер і психологія людини постали як результат певних умов існування;

— еліпсна (двоцентрова) композиція новели — оповідання в оповіданні;

— тяжіння до екзотичних описів;

— введення оповідача, який був другим «я» самого автора;

— мотиви вбивства, дуелі, катування, спокус, ревнощів.

Проспер Меріме виявляв великий інтерес до визвольної війни українського народу, займаючись головним чином історією запорозького козацтва, а також її популяризацією в провідних французьких періодиках — «Revue des Deux Mondes» («Огляд двох світів»), «Moniteur universel» («Всесвітній порадник») тощо. Називав українських козаків «історичним народом», аЗапорозьку Січ — «республікою запорожців». Аби підкреслити пріоритет своїх українознавчих уподобань, іменував себе «козаком». Публікації М. стали підсумковими у франц. історіографії України за два попередні століття. Перший його нарис, де порушувалася тема Запорозької Січі, — «Микола Гоголь» (1851) — був написаний з нагоди франц. перекладу повісті М.Гоголя «Тарас Бульба». Звичаї, побут, військова діяльність українських козаків відтворив у п’єсі «Перші кроки авантюрника» (1852). Важливу віху в наукових розробках М. позначила праця «Козаки України та їхні останні гетьмани» (1854), в якій висвітлено суспільний устрій запорожців, їх роль в історії України, Росії й Польщі, діяльність Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. 1863 опублікував у часописі «Journal des Savants» («Журнал учених») розвідку «Богдан Хмельницький», написану переважно на матеріалах однойменної монографії М.Костомарова. Високо оцінюючи в ній політичний і військовий талант гетьмана, М. поставив у заслугу «цьому великому мужу» те, що він «зумів затримати Україну вільною від іноземного ярма впродовж десяти років». Ця праця перевидавалася в книзі «Козаки минулих часів», спричинивши 1869 розгляд у Сенаті Франції петиції про запровадження вивчення української історії у франц. школах. М. також належать переклади з художніх творів Марка Вовчка («Козачка»), М.Гоголя («Ревізор»), з якими підтримував творчі зв’язки.

 

Білет №13

1.Італійський Передренесанс. Художньо-стильові особливості «Божественної комедії» Данте Аліг′єрі.

Передренесанс з'явився в Італії ще в XIII—XIV ст., але твердо встановився цей напрям з 20-х років XV ст.; у Франції, Німеччині та інших європейських країнах почався значно пізніше; в українській культурі він мав вигляд спорадичних явищ, які не охоплювали усього способу мислення, а фіксувався ніби як окрема течія, найповніше виявившись у XVI ст., а в першій половині XVII ст. зливавсь із місцевим різновидом бароко.

За своїм жанром «Божественна комедія» — поема. Тема поеми — зображення уявної мандрів­ки поета у потойбічний світ. Данте сподівався, що, читаючи його книгу, людина разом з ним подумки пройде через суворі випробування та страждан­ня, очиститься від гріхів і піднесеться душею до праведного, благочестивого життя. Данте вірить у людину, в її духовні сили. У вигнанні чітко виявилися прагнення Данте допомогти людям стати досконалішими, знайти гармонію. 1301 рік - вигнання, вважає, що заблудився на життєвому шляху, переносить цей стан на все людство. Егоцентризм - абсолютизує свої почуття й думки. Людство треба привести до Бога, сам Данте приходить до нього через любов до Беатріче. Сюжетом комедії Данте обирає стан душі після смерті, він хотів алегорично показати, що людина в силу волі підпорядкована правосуддю, що нагороджує або карає. Поема на італійській мові, було багато критики з боку прихильників Данте. Але Данте говорив, що хоче бути зрозумілим тисячам, а не десяткам. Літературний твір сприймався буквально. Жанр твору - візія, дуже популярний. Велика відмінність: герой середньовічних візій завжди істота пасивна, він тільки сприймає те, що йому показують. Герой Данте відрізняється активністю, це ріднить його з Епохою Відродження. Активність проявляється в тім, що він завжди сам висловлює оцінку діяльності грішників. Характерне особисте відношення, немає вигаданих персонажів – всі літературні герої це історичні діячі й сучасники Данте. Взаємини в реальному житті відігравали велику роль. «Божественна комедія» написана дуже складно. Її варто розуміти в 4 вимірах: буквальний, алегоричний, моральний й анагогічний (що веде угору). Буквальний: зображення доль людей після смерті. Алегоричний: розкрити ідею відплати й утримати людину від зла - мета Данте. Моральний: прагнення людини до єдності й гармонії з Богом. Анагогічний - прагнення поета оспівати благодатну силу любові до Беатріче, що прояснила свідомість поета, і показати, як через любов до Беатріче він прийшов до Бога. Ідея: усе в цьому світі взаємозалежно. Воздаяння залежить від людського поводження. Реальному життю хотів протиставити ідеальний світ вічності, що має єдиний початок. Ідея всесвітньої гармонії відбивається в гармонії твору. Ідея трійці: три частини поеми (кантики), кожна з 33 пісень, у цілому 100 пісень. Починає твір пролог. Героїв теж три: Беатріче, Данте й Вергілій. Беатріче з'являється тільки у третій частині, Вергілій - у перших двох. Немає вигаданих персонажів. Одне тлумачення головних осіб: Данте - людина, Вергілій - розум, Беатріче - душа.

Особлива рима - терцина. У пролозі: початок з однієї сторони простий, з іншого боку - дуже складний. Данте перебуває на середині життєвого шляху. У Середньовіччі це було 35 років. Час дії – приблизно 1300 рік. Він заблудився, і вважає, що все людство теж заблудилося. Пора року - весна, тому що в момент його сходження в пекло він говорить, що потрапив під ті ж зірки, що й коли зустрів Беатріче, а зустрів він її навесні. Божий світ був створений навесні. Весна - початок. Церква тяжіла до уніфікації, а тут ми бачимо авторське его. Его Данте незвичайне. На його шляху йому заважають три символічних звірі - три найстрашніші гріхи, на думку Данте. Це пантера (рись), лев і вовчиця. Рись - хтивість, пантера - уособлення олігархічної влади у Флоренції. Рись він обходить. Лев - це гордість, а також політична тиранія монарха й держави, він був на гербі Флоренції. Обходить і його. Найстрашніший - жадібність, вовчиця. Вергілія послала до Данте Беатріче. Данте не хоче спускатися в пекло, його лякає напис над ворітьми пекла. Вергілій умовляє ім'ям Беатріче, вона не просто жінка.

Данте звертається до пристрастей першим у світовій літературі, робить їх предметом зображення. Це людський образ. Прислів'я: «Дорога в пекло вимощена добрими намірами». Грішники у вищих колах пекла найчастіше попадають туди за благі наміри. Нижчі кола - закоренілі злочинці, але є й виключення. У вищих колах є надія на прощення. Перед ворітьми пекла Данте зустрічають сонні юрби грішників. Вергілій говорить, що це жалюгідні душі, що вони не варті слів. Ці люди не робили ні добра, ні зла. Епітети: незначні й жалюгідні, більше ніде в комедії таких епітетів немає.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 356; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.140.195.8 (0.011 с.)