Романтичні ідеї та мотиви у драматургії і прозі Генріха фон Клейста.

Творча спадщина Клейста, до якого виявилися такими байдужими його сучасники, у повному обсязі вперше була представлена після його смерті завдяки зусиллям Л. Тіка, котрий видав у 1826 р. зібрання його творів у 3-х томах.
Одним із небагатьох творів, які побачили світ за життя автора, була п'єса «Родина Шроффенштайн» («Die Familie Schroffenstein», 1802), яку історик німецької драми О. Манн назвав «шедевром віртуозності». Вперше п'єса вийшла у Швейцарії без зазначення автора, а 9 січня 1804 р. була поставлена в Граці. Проте постановка не стала подією в театральному житті. На довгі роки усталилася думка про несценічність творів Клейста. Деякі постановники вдавались до значних переробок п'єси. Сюжетну основу трагедії становить ворожнеча двох родин: графа фон Шроффенштайна-Россіца та графа Шроффенштайна-Варванда, з одного боку, та кохання їхніх дітей Агнесси й Оттокара — з іншого. Сюжет перегукується з шекспірівською трагедією «Ромео і Джульетта». Дія трагедії відбувається у Швабії і перенесена в минуле. Але ні місце дії, ні дотримання історичного колориту не є визначальними у творі. На відміну від шекспірівської трагедії, іншим є трактування причин конфлікту. Родинні чвари — лише одна з причин загибелі закоханих, трагедія полягає в тому, що плином життя керує випадок, саме він — вершитель людських доль. Трагедія німецьких Ромео та Джульєтти — це трагедія фатуму. У першій драмі Клейст повною мірою знайшло втілення його уявлення про життя як ляльковий театр, у якому люди виявляються маріонетками, керованими невидимими «лялькарями».
Але людина живе надією на подолання трагедії, тому не випадковим було і звернення Клейста до пошуку виходу з трагічного світовідчуття. Він створив комедію «Розбитий глек» («Derzerbrochene Krug», 1807; опубл. 1811), що є, поза сумнівом, однією з вершин світової літератури в комедійному жанрі.
Витоки комедії Клейст слід шукати не в книжній традиції, а в фастнахшпілях, масничних фарсах, які були неабияк популярні у народі. Комічний ефект у творі народжується із ситуації та характерів персонажів. Дія відбувається у голландському селі поблизу Утрехта. Селянка Марта Рулль подає позов до суду, вимагаючи, аби знайшли винуватця завданих їй збитків: розбитого глека.
Але як би не прагнув Клейст уникнути в «Розбитому глекові» трагічного усвідомлення суті людської природи, він не міг відмовитися від пошуків причин цієї трагедії. І в болісних пошуках відповіді з'явилася трагедія про царицю амазонок «Пентесілея» («Penthesiliea», 1807). У другій трагедії Клейст продовжив свій болючий шлях до глибин людської душі, відкриваючи нові її грані.Сюжет для нового твору Клейст запозичив з грецької міфології. Це історія про кохання цариці амазонок Пентесілеї й Ахілла. Завершивши працю над «Лентесілеєю», Клейст написав одну із найкращих своїх новел «Міхаель Кольхаас» (1808—1810), жанрову природу якої означив «хронікою». Експозиція, що відкриває твір, відразу ж уводить читача в курс справи. Автор переносить дію в середину XVI ст., у часи Лютера. Герой, іменем якого названо твір, — син шкільного вчителя, гендляр, що заробляє на прожиття продажем коней. Серед односельців мав славу людини чесної, працелюбної і справедливої, був відомий як «гідний громадянин» і зразковий сім'янин. Справи його йшли незле, односельці, як пише Клейст К, «благословляли б його пам'ять, якби він не перегнув палицю в одній зі своїх чеснот, бо почуття справедливості зробило з нього розбійника та вбивцю». Цією фразою оповідач закінчує лаконічний вступ і переходить до детального дослідження причин, що змусили «гідного громадянина» залишити свій маєток, закинути свою справу і стати ватажком зграї розбійників, яка із незвичною жорстокістю розправлялася не лише з представниками офіційної влади, а й з простими людьми.
Останнім завершеним твором Клейста, який дивом дійшов до нас, була трагедія «Принц Фрідріх Гамбурзький» (1810; опубл. 1821). Історичний принц Гессен Гамбурзький був шанованим сорокатрирічним генералом, коли брав участь у битві під Фербелліном. Він уже двічі був одружений, і його остання дружина зовсім не була втіленням романтичних мрій. Та й сам «факт непослуху» реального «ландграфа зі срібною ногою» (так звали Ф. Гамбурзького сучасники, через те, що в нього була ампутована нога) закінчився вельми щасливо, позаяк курфюрст на честь перемоги добровільно відмовився від дотримання законів військового часу.
Клейст, як і в попередніх своїх драмах, в останній п'єсі не прагне дотримуватися фактографічної точності. Для нього, як і раніше, залишається важливим дослідження мотивів, якими керується герой у ситуації вибору. Принц Гамбурзький втілює у творі романтичний кодекс честі, основа якого полягає не лише в дотриманні права на свободу вибору самого романтичного героя, а й у визнанні свободи дій іншого, у повазі до цих дій. Принц обстоює право кожної людини на свободу дій, а це неможливо в умовах усталених просторово-часових відносин. Клейст до останнього подиху залишався вірним своїм поглядам на людину як втілення могутніх сил і можливостей, що дають їй цілковите право кинути виклик Фатуму та протиставити у сутичці з ним свій незламний дух, людську гідність і невситиму жадобу серця.

 

3.Жанри, проблематика, персоналії французького реалістичного роману (на прикладі двох творів).

XIX століття увійшло в історію людства як період становлення капіталістичних відносин, стрімкого розвитку промисловості. Це знайшло відображення у настроях французьких діячів культури.

У творах представників реалістичного напряму відобразилися роздуми про свій час і людину, а їх естетичні відкриття набули всесвітнього значення. Стрімкого розвитку в літературі в цей час набула проза, зокрема жанр роману.

Роман — великий за обсягом епічний твір, у якому життя звичайних людей розкрито на тлі історичних, соціальних подій чи обставин.

Становлення французького реалістичного роману пов'язане із творчістю Стендаля і Бальзака. Хоча самі письменники реалістами себе не називали, однак їхні теоретичні праці заклали підвалини естетики реалізму.

Сучасний тип роману склався ще у XVIII столітті. Можливості цього жанру розкрили діячі Просвітництва, зосередивши увагу на зображенні долі людини на тлі історичних подій. Проте вони не змогли розкрити глибоких внутрішніх зв'язків між героями та дійсністю, у якій вони діяли. Це завдання виконав реалістичний роман XIX століття. Найповніше вираження реалізм знайшов у жанрі соціального роману. Його риси: широта проблематики, високий викривальний пафос, прагнення зберегти спостереження над явищами життя в монументальних художніх образах великої узагальнюючої сили.

Письменники — реалісти не цурались історичного роману («Саламбо» Г.Флобера), але в основному тематика їхніх творів — сьогоденне життя суспільства. Показовими у цьому плані були підзаголовки до романів Ф. Стендаля «Червоне і чорне» — «Хроніка XIX ст.», Г. Флобера «Пані Боварі» — «Провінційні звичаї», що свідчили про їхній соціальний характер. Демократизація героя — характерна ознака реалістичного роману. Посилилася увага до внутрішнього світу людини.

Аналіз і самоаналіз стали обов'язковими ознаками реалістичного психологічного роману. Однак психологічний аналіз раннього реалізму, так само як і у просвітителів, ще позначений раціоналізмом: почуття визначалися за тими законами, що й думка.

Одночасно розвивався і соціально-побутовий роман. Письменники — реалісти відходили від властивої романтикам однолінійності у зображенні героя, показували суперечливість людської особистості. Хоча інколи персонажі наділялися домінуючою рисою чи пристрастю, яка вступала в конфлікт із дійсністю чи гуманними ідеалами і рухала сюжет художнього твору. Поняття «позитивного героя» вже не розумілося як ідеал особистості, йому притаманні й негативні риси, що дозволило розкрити реально характери героїв.

Особливості французького реалістичного роману:

• розкриття складного взаємозв'язку між характером людини та історичними умовами;

• створення автором широкої панорами дійсності: від провінції до столиці;

• показ представників різних соціальних прошарків;

• особливе місце і значення ролі автора у романі;

• створення типових образів, складних і суперечливих характерів;

• глибина психологічного аналізу.

Автори французького реалістичного роману зробили новий крок у напряму висвітлення життя людини, показавши залежність її від суспільних умов, визначивши найбільш характерні соціальні проблеми, створивши узагальнені і водночас індивідуальні характери.

Білет №11