Становлення і розвиток романтизму в Німеччині. Інтелектуальні гуртки.

Німецька література, поряд з англійською, належить до тих європейських літератур, де романтизм склався найраніше і набув найпотужнішого розвитку. Як і в інших європейських країнах, романтизму в Німеччині передував преромантизм, який набув тут інтенсивного розвитку. Найзначнішими його проявами були гердеризм і близький до нього рух "Бурі й натиску", що прокотився Німеччиною двома хвилями: в 70-х і першій половині 80-х років XVIII ст.. Чимало з важливих інгредієнтів романтизму, таких як "органічна теорія" художньої творчості, наголошення її ірраціонально-емоційної природи та витоків, розуміння митця як "стихійного генія" тощо, вже виразно проявилося у "буряних геніїв". Переважно романтичний характер носить і створений ними тип героя: це "природна людина" й водночас титанічна особистість, сповнена стихійно-творчих сил природи, пов'язана із загадково-ірраціональними глибинами буття і чужа "впорядкованому суспільству" з його поверховою розсудливістю і розважливим егоїзмом. Становлення і розвиток романтизму в Німеччині неможливо уявити без Ґете й Шиллера. Творчість Ґете і Шиллера мала велике значення для німецького романтизму, причому не тільки рання, періоду "Бурі й натиску", тобто преромантична, а й пізніша, періоду "веймарського класицизму". Серед творів Ґете особливо великий вплив на літературу романтизму мав"Фауст", а точніше перша його частина. Цей твір Ґете послужив важливою опорою у формуванні жанру романтичної драматичної поеми з її універсальним змістом і титанічним героєм, що втілює в собі вищі потенції духовної людини; як зазначалося, цей жанр став одним із провідних у літературі зрілого романтизму. У перший період німецького романтизму активізовувалася національна свідомість німців, яка наверталася до глибинних джерел національної культури й літератури, стимулювався розвиток інших, порівняно з енським романтизмом, течій і тенденцій, зокрема народного або фольклорного романтизму. Найзначнішим явищем другого періоду німецького романтизму став гейдельберзький гурток романтиків, що склався в 1806-1807 рр. Організаторами й провідними діячами цього гуртка були А. фон Арнім і К. Ьрентано, примикали до нього відомі вчені-філологи Я. і В. Грімми й лірик Й. фон Ейхендорф. Ще одним визначним явищем німецького романтизму другого періоду була творчість Г. фон Клейста, драматурга і прозаїка, який тримався поза групами й об'єднаннями. Третій етап німецького романтизму (1815—1830) припадає на період Реставрації в історії Німеччини й всієї Європи і характеризується новими чішіцами й тенденціями. Його найзначнішим і найхарактернішим явищем є гротескно-фантастичний романтизм Гофмана, який можна назвати третім етапом еволюції романтизму в Німеччині. Примітним явищем цього періоду була й швабська школа романтиків (Л. Уланд, Ю. Кернер, Г. Шваб та ін.), але
юним словом у німецькій романтичній літературі вона не стала. До цього ж періоду відноситься початок творчості Г. Гейне. Найзначнішим центром німецького романтичного руху стає в цей час Берлін. Четвертий період німецької романтичної літератури відноситься до 1830 — 1848 рр. Це пізній її етап, позначений великою кількістю груп і тенденцій різного спрямування, а також розвитком течій, що шукали інші шляхи творчості. Попри всю її строкатість, найхарактернішою рисою німецької романтичної літератури цього періоду є відхід від пасеїзму, від середньовічно-фольклорних захоплень та замилувань і звернення до сучасності, до громадсько-політична активізація. До цього періоду відноситься розквіт творчості Гейне і творчість великої групи письменників-романтиків, пов'язаних з революцією 1848 р. та її ідеологією (А. Г. Гофман фон Фалерслебен, Г. Гервег, А. Гласбреннер, Ф. Фрейліграт, Р. фон Готшаль та ін.). Німецький романтизм не зникає і після революції 1848 р., його струмінь відчутний також у німецькій реалістичній літературі другої половини XIX ст. Але найяскравіше в цей час він проявився в музиці (Р. Вагнер) і в філософії (Ф. Ніцше). В останні десятиліття XIX ст. піднімається в німецькій літературі хвиля неоромантизму, що переплітався з імпресіонізмом і символізмом.

 

3.Романтизм у польській літературі (на прикладі творчості А. Міцкевича).

Головною темою польського романтизму завжди була тема свободи, особливо свободи національної. Література романтизму грала у цьому зв’язку велику роль. Вона надихнула поляків на повстання, яке почалося у 1830 р. і було жорстоко придушено російською армією у 1831 р. Реакція з боку російського уряду (а саме на території, яка була підконтрольній йому, вибухнуло повстання) була жорсткою: Варшавський університет було закрито, твори Мицкевича й Словацького заборонені. Тому літературне життя зосередилось в еміграції (Мицкевич, Словацький, Шопен та ін.). В еміграції з’являються “Пан Тадеуш” Адама Мицкевича, “Кордіан” Юлиуша Словацького, “Небожественна комедія” Зігмунта Красинського. Велич духу народу, який не скорився під численною перевагою ворогів, стає головним мотивом польських художників.Ім’я Адама Мицкевича набуло для поляків особливого значення. Він вважається символом національної своєрідності, гідності польського народу, який вів багатовікову боротьбу за отримання незалежності. Його"Балади і романси" (1822), де джерелом послужила творчість Шекспіра і Байрона. У передмові автор включився у суперечку щодо романтизму. Він виступив борцем проти класицизму (різко критикував французьку літературу XVII ст.). Намагався встановити історичні корені нової поезії і тим самим пояснити її право на існування в польській літературі. Романтизм розглядав як рід поезії, який зустрічався в усіх народів і в різні часи. Поет намагався передати народний побут і психологію простих людей; переглянув мотиви народної творчості; створив фантастичний світ, у якому проведена чітка межа між добром і злом, де злочин карали, а принижені знаходили захист з боку надприродних сил.

"Гражина" (1823) - поклала початок героїко-патетичній лінії польського романтизму у засвоєнні ним історичного жанру (сюжет був узятий з епохи боротьби литовців з Тевтонським орденом): у поемі розкрито ситуацію, коли натиск іноземних завойовників поставив під загрозу саме існування народу. В поемі виведений властитель, який зраджує загальнонаціональним принципам і справам, його користолюбство і гордість вступили у протиріччя з патріотизмом. Автор оперував моральними категоріями, стверджуючи моральну перевагу патріотичного боргу і говорячи про неприпустимість змови із загарбником.

У 1834 році Міцкевич опублікував свій останній великий твір - поему "Пан Тадеуш". Ця польська національна епопея, у якій чітко проявилися реалістичні тенденції, стала енциклопедією ставропольського побуту; з гумором і сумом змалював поет світ шляхетської старовини, не приховуючи його вад, розуміючи його історичну приреченість і водночас милуючись його барвистістю.

В основі поеми - і любовна інтрига, і драматично смішна історія сварки двох шляхетських родів через напівзруйнований замок, і розповідь про вступ французів разом з польським військом у Литву в 1812 р., і детальний опис шляхетського побуту, і картини природи. Поема пронизана патріотичною ідеєю: необхідність національної єдності перед втратою національної незалежності. Сюжет сплетено з декількох ліній: суперечка між нащадками аристократичного роду Горешків і шляхетського роду Соплиць; озброєний наїзд шляхти на Соплицово; любовна лінія.

У композицію твору включено згадки про минуле шляхетських родів і героїв, що мали характер вставних новел. Майже вся розповідь пронизана авторським гумором, що надав точності характеристикам героїв і їхнім вчинкам. Міцкевич уважно прослідковав причини занепаду старих звичаїв, народження нових характерів, історичну необхідність оновлення в умовах боротьби за незалежність.

 

БІЛЕТ № 8