Особливості розвитку романтизму в слов’янських літературах.

Головна особливість розвитку літератур західних і південних слов'ян в кінці XVIII - першій половині XIX ст. - Їх тісний зв'язок з процесом національного самоствердження і визвольної боротьби. Насамперед у цій площині заломлювалися тут ідеї Просвітництва, пафос класицизму і шукання романтиків. Найважливішим змістом літературного розвитку було формування національних літератур Нового часу, національної літературної мови, нових інститутів літературного життя - загальнонаціональної мережі видавництв, журналів, бібліотек, читалень, театрів. Йшов процес складання самої системи літератури Нового часу з характерним комплексом жанрів і форм. Так, у Польщі величезне значення мало наявність сильного шару шляхти і аристократії, традиції високої освіченості та елітної культури, що жили в цьому середовищі. Дворянство відігравало певну роль у літературному житті Хорватії, хоча значна частина його злилася з мадярськими пануючими класами. У Чехії шляхта, в значній мірі перейняла чужу мову і культуру, виступала скоріше з регіонально-патріотичних позицій і практично не брала участь у літературному житті, хоча часто надавала заступництво розвитку культури, особливо у вигляді меценатства. З іншого боку, в Болгарії чи Сербії дворянського стану взагалі не існувало: внаслідок тривалого іноземного гніту воно не встигло скластися. За відсутності дворянства або його слабкості в якості основної сили національного руху і розвитку культури виступали середні верстви, духовенство, деяка частина селянства і міщан.

У цілому можна виділити два основних шляхи літературного розвитку, які суттєво різняться один від одного. Один з них особливо повно і чітко уявляє польська література, наочним прикладом другого може служити Болгарія.^ Література Польщі розвивалася до останньої третини XVIII в. в умовах незалежної країни

Польський романтизм також вилився в могутню духовну протягом, який дав такі великі творчі індивідуальності загальноєвропейського значення, як А. Міцкевич, Ю. Словацький, Красиньський та ін Нова епоха ознаменувалася затвердженням цінності людської особистості і її авторських дерзань - процес, що дав першу велику спалах в епоху Ренесансу. У польській літературі це знайшло вираження насамперед у поетичної діяльності Яна Кохановського.

Інтерес до фольклору, і особливо до народної пісні, взагалі характерний для епохи переходу до романтизму, відігравав особливу роль у літературному житті західних і південних слов'ян. У фольклорі побачили автентичне творчість народу, втілення національного духу і характеру, його моральних ідеалів і естетичних смаків, скарбницю національно самобутнього мистецтва. Народно-поетична творчість стала розглядатися як незамінний джерело розвитку національного мистецтва. Великим авторитетом в цьому відношенні користувалися ідеї німецького філософа І. Г. Гердера, його думка про відображення у фольклорі історичного буття і національної оригінальності народу. Знову-таки багато поетів тієї епохи були одночасно збирачами, видавцями та дослідниками творів народної творчості: Ф. Челаковський і К. Ербен в Чехії, Я. Коллар у Словаччині, С. Враз у Словенії та Хорватії, ще в XVIII столітті А. Качич- Міошіч в Далмації, являвший собою тип збирача і поета-сказителя одночасно. І знову примітно, що освоювалася часто не тільки вітчизняна, а й слов'янська народна поезія взагалі. Особливим авторитетом користувалися епічні твори, в яких часто оспівувалася боротьба за свободу, - юнацкие і гайдуцкие пісні південних слов'ян, збойніцкіе пісні словаків. Саме в цей час Європа з подивом відкрила для себе скарби сербського народного епосу, що залучив увагу Гердера, Меріме, Пушкіна.

 

Білет № 4

1. Гомерівське питання. Гуманістичний пафос творів Гомера («Іліада», «Одіссея»).

З давніх-давен грецька традиція поєднувала ім'я Гомера з найдавнішими епічними поемами «Іліада» та «Одіссея». Дані про його біографію повністю відсутні. Врешті невідомо, яким було справжнє ім'я Гомера, оскільки в Греції «гомерами» називали сліпих співців (погруддя Гомера відтворює сліпого старого), а ще це слово можна перекласти як «співець».

Найімовірніше, поет жив у кінці IX— VIII ст. до н. є.

«Гомерівське питання». У XVII ст. була зроблена перша спроба переглянути традиційні уявлення про авторство Гомера. Засновник гомерівської критики французький абат д'Обіньяк доводив, що «Іліада» являє собою збірку окремих пісень, укладених без усякого плану. А в 1795 р. вийшла друком сенсаційна книга німецького знавця класичної давнини Фрідріха-Августа Вольфа «Передмова до Гомера», у якій він заперечував авторство Гомера і обґрунтовував тезу, що його поеми — зібрання окремих пісень, складених у різні часи поколіннями аедів, тобто поетів-співців.

XIX ст. авторів критично-дослідницьких робіт поділяють на два табори — «аналітиків» («вольфіанців») і «унітаріїв». Перші, кажуть, що «Іліада» та «Одіссея» складені з присвячених Троянській війні або мандрам Одіссея окремих пісень, які оброблялися і до яких аеди поступово додавали нові епізоди, факти, героїв.

«Унітарії» обстоюють єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності в них і суперечності пояснюють пізнішими вставками або просто перекрученнями.

Спір про особистість Гомера, його біографію, часи життя, авторство, тобто проблеми, що становлять суть «гомерівського питання», сприяв надзвичайно глибокому вивченню спадщини поета. Це допомогло уточнити час життя поета і довести, що «Одіссея» була складена на 30—40 років пізніше «Іліади».

«Іліада». Гомерівська «Іліада» побудована на Троянському циклі міфів, що розповідає про десятирічну війну між захисниками міста Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю.

Події Троянського циклу міфів були добре відомі всім грекам, тому Гомер на них лише натякає у своїй поемі. Сама ж «Іліада» розповідає тільки про один епізод десятого року війни під Троєю, що тривав 53 дні — це гнів наймогутнішого героя ахейського війська Ахілла.

Композиція поеми. Пізніші давньогрецькі вчені розбили «Іліаду» та «Одіссею» на 24 пісні кожну. Побудовані поеми за єдиним планом: перша розповідає про десятий рік війни під Троєю, друга — про десятий рік блукань Одіссея і повернення його на батьківщину. Зміст поем зосереджений навколо одного героя (Ахілл—Одіссей) та однієї події. В «Іліаді» — це гнів Ахілла, з ним пов'язані всі подальші події. В «Одіссеї» — це мандри Одіссея, зокрема останні сорок днів його пригод, про попередні довідуємося з розповіді самого героя. У поемах багато відступів від основного сюжету, що, з одного боку, уповільнюють розвиток дії, а з іншого — доповнюють і розширюють уявлення слухачів як про героїв, які беруть участь у подіях, так і про характер самих подій.

«Іліаду», в якій переважають сцени, пов'язані з військовим побутом і бойовими діями героїв, можна визначити як військово-героїчну поему. «Одіссею» є підстави назвати казково-пригодницькою і родинно-побутовою поемою.

Гекзаметр. Поетичний розмір, яким складені обидві поеми, називається гекзаметром, тобто «шестимірником».

Особливістю гекзаметра було те, що він не мав рими, ритм був суворо регламентований дактилічною стопою, а в середині поетичного рядка була цезура — логічна пауза, що посилювала метричну розмаїтість вірша, робила його гнучкішим.

В "Одіссеї" розповідається про повернення додому після падіння Трої одного з грецьких царів - Одіссея, завдяки хитрості якого з дерев'яним конем греки зрештою взяли Трою. Це повернення розтяглося на довгих десять років, і розповідь про них ведеться не в хронологічній послідовності, а, що характерно для епосу, з численними відступами і уповільненнями дії. Власне дію в "Одіссеї" займає всього 40 днів - це останні випробування Одіссея на шляху до рідного острова Ітаці: розповідь про те, як його вірна дружина Пенелопа і син Телемак протистоять бесчинствам нахабних женихів, і про його помсти женихам. Але в численних епізодах поеми Одіссей пускається в спогади то про Троє, то про різні пригоди, що випали на його долю за роки мандрів, так що реальний обхват часу в поемі - 20 років. У порівнянні з "Іліадою" в "Одіссеї" більше описів побутового життя, більше представлений пригодницький елемент у сюжеті.