Сенситивні та критичні періоди розвитку

Адаптивний характер розвитку організму визначає необхідність врахування у віковій періодизації не тільки особливості морфо-функціонального розвитку фізіологічних систем організму, але і їх специфічної чутливості до різних зовнішніх впливів. Фізіологічними та психологічними дослідженнями показано, що чутливість до зовнішніх впливів носить вибірковий характер на різних етапах онтогенезу. Це стало основою уявлення про сенситивні періоди як періоди найбільшої чутливості до впливу факторів зовнішнього середовища, навчальних і фізичних навантажень. Такими найбільш небезпечними періодами є:

1) час розвитку статевих клітин – овоґенез і сперматогенез;

2) момент злиття статевих клітин – запліднення;

3) імплантація зародка (4-8–й тиждень ембріогенезу);

4) формування зачатків осьових органів (головного і спинного мозку, хребетного стовпа, первинної кишки) і формування плаценти (3-8-й тиждень розвитку);

5) стадія посиленого росту головного мозку (15-20-й тиждень);

6) формування функціональних систем організму і диференціювання сечостатевого апарату (20-24-й тиждень пренатального періоду);

7) момент народження дитини, коли змінюються метаболічна і функціональна адаптації;

8) період раннього і першого дитинства (від 2-7 років), коли закінчується формування взаємозв'язку між органами і системами;

9) підлітковий вік (період статевого дозрівання).

Перехід від одного періоду до другого є переломним моментом, коли організм переходить від одного якісного стану в другий. Стрибкоподібні моменти розвитку цілого організму, окремих органів і тканин називаються критичними. Вважають що різні гени починають функціонувати на різних стадіях онтогенезу, які збігаються з критичними періодами зачаття.

Критичні періоди переключають організм на новий рівень онтогенезу, створюють морфофункціональну основу існування організму в нових умовах життєдіяльності, а сенситивні періоди пристосовують функціонування організму до цих умов (оптимізуються процеси перебудови у різних органах і системах організму, узгоджується їх діяльність, забезпечується адаптація до фізичних і розумових навантажень тощо)

Сприятливі впливи на організм в сенситивні періоди оптимальним чином сприяють розгортанню його спадкових можливостей, перетворенню вроджених задатків у певні здібності, а несприятливі затримують їх розвиток, викликають перенапруження функціональних систем, в першу чергу, нервової системи, порушення фізичного і психічного розвитку. Визначення та розуміння сенситивних періодів розвитку функцій організму є неодмінною умовою створення сприятливих адекватних умов ефективного навчання і збереження здоров'я дитини. Висока схильність певних функцій впливу факторів середовища повинна бути, з одного боку, використана для ефективної цілеспрямованої дії на ці функції, що сприяє їх прогресивному розвитку, а з іншого боку, вплив негативних факторів зовнішнього середовища повинен контролюватися, адже може призвести до порушення розвитку організму. Будь-які несприятливі фактори, які діють на жіночий організм, можуть порушити нормальну будову та розвиток статевих клітин і стати причиною мутації або аномального розвитку у різні періоди ембріон виявляється чутливим до них чи інших фізичних факторів і хімічних речовин, які потрапляють в організм матері, на підставі клінічних спостережень виявлено, що порушення у вагітних жінок, нестача або надлишок деяких вітамінів, ендокринні й інфекційні хвороби здатні викликати тяжкі порушення ембріонального розвитку.

Таким чином, на формування плоду впливають: гормон щитоподібної залози – тироксин - сприяє процесу росту і диференціації тканин плоду, нестача його під час вагітності призводить до різкого порушення психічного розвитку дитини, вилочкова залоза (тимус) –передбачає утворення лейкоцитів, інсулярний апарат підшлункової залози –допомагає вуглеводному обміну, прищитовидні залози викликають порушення обміну кальцію.

Шумовий стрес може призвести до порушення формування скелету і ряду дефектів плоду.

Вживання вагітними жінками алкоголю, отруєння токсичними речовинами, нестача кисню можуть порушувати розвиток органів, і, насамперед, нервові системи плоду, її морфологічних аномалій і функціональних розладів. Причиною ряду каліцтв плоду можуть бути токсини паразитів вагітної жінки.

Інфекційні хвороби є серйозною небезпекою для розвитку плоду. Шкідлива дія на плід таких вірусних захворювань як кір, віспа, краснуха, грип, поліомієліт, паротит, виявляється переважно в перші місяці вагітності.

Інша група захворювань, наприклад, дизентерія, холера, сибірська язва, туберкульоз, сифіліс, малярія впливає на плід у другу і останню третину вагітності.

Неповноцінне харчування, інфекційні хвороби у чоловіків (особливо сифіліс, туберкульоз, бруцельоз тощо) можуть знизити життєдіяльність сперматозоїдів. Затримки розвитку зародку, порушення розвитку його нервової системи має місце при алкоголізмі батьків.

Тренувальні вправи, в сенситивні періоди найбільш ефективні, це сприяє розвитку фізичних якостей (сила, швидкість, витривалість), ефективнішою стає адаптація до фізичних навантажень, краще розвиваються функціональні резерви організму.

Слід наголосити, що сенситивні періоди для розвитку фізичних якостей, проявляються гетерохронно. Так період розвиток абсолютно м'язової сили спостерігається в 14-15 років, (максимальне значення сили 18-20 років), швидкості - 11-14 років (максимальний рівень досягають до 15 річного віку). Загальна витривалість у сенситивні періоди виявляється значно пізніше - з 15-20 років (максимальна у 20-28 років), найважливішим для людини є сенситивний період розвитку мови до 2-3 років.

Отже, онтогенетичний розвиток поєднує періоди еволюційного (поступового) морфо-функціонального дозрівання і періоди революційних, переломних стрибків розвитку, які можуть бути пов'язані як з внутрішніми (біологічними), так і зовнішніми (соціальними) факторами розвитку. Важливими і такими, що вимагають спеціальної уваги є питання про критичні періоди розвитку. В еволюційній біології загально-прийнято вважати критичним періодом - етап раннього постнатального розвитку, що характеризується інтенсивністю морфо-функціонального дозрівання, коли через відсутність довкільних впливів функція може не сформуватися. Наприклад, за відсутності певних зорових стимулів у ранньому онтогенезі їх сприйняття в подальшому не формується, це характерно і для мовної функції. У процесі подальшого розвитку критичні періоди можуть виникати як результат різкої зміни соціально-довкільних факторів та їх взаємодії з процесом внутрішнього морфо-функціонального розвитку. Таким періодом є вік початку навчання, коли якісні перебудови морфо-функціонального дозрівання базових мозкових процесів припадають на період різкої зміни соціальних умов.

Пубертатний період — початок статевого дозрівання, характеризується різким підвищенням активності центральної ланки ендокринної системи (гіпоталамуса), що призводить до різкої зміни взаємодії підкіркових структур і кори великих півкуль, результатом чого є значне зниження ефективності центральних регуляторних механізмів, зокрема, що визначають довільну регуляцію та саморегуляцію. Крім того, підвищуються соціальні вимоги до підлітків, зростає їх самооцінка. Це призводить до невідповідності соціально-психологічних і функціональних можливостей організму, наслідком чого можуть бути відхилення у здоров'ї та поведінкова дезадаптація.

Таким чином, можна вважати, що критичні періоди розвитку обумовлені як інтенсивним морфо-функціональним перетворенням основних фізіологічних систем та цілісного організму, перетворенням основних фізіологічних систем і цілісного організму, так і специфікою взаємодії внутрішніх (біологічних) і соціально-психологічних факторів розвитку, що ускладнюється.

При розгляді питань вікової періодизації необхідно мати на увазі, що межі етапів розвитку вельми умовні. Вони залежать від конкретних етнічних, кліматичних, соціальних та інших чинників. Крім того, «актуальний» фізіологічний вік часто не співпадає з календарним (паспортним) у зв'язку з відмінностями темпів дозрівання і умов розвитку організмів різних людей. Звідси витікає, що під час вивчення функціональних і адаптивних можливостей дітей різного віку необхідно звертати увагу на оцінку індивідуальних показників зрілості.

Тільки при поєднанні вікового й індивідуального підходу до вивчення особливостей функціонування дитини можна розробити адекватні гігієнічні та педагогічні заходи, що забезпечують збереження та прогресивний розвиток організму й особистості дитини.