Романтизм у західноукраїнській літературі (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький).

На початку 30х рр. 19 століття у Львові підіймається нова хвиля національного руху. В цей час починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з “Руською трійцею”, який ставить перед собою задачу “вправлятися в слов’янській і руській мовах, вводити в руських колах розмовну руську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині” [5, 11]. До складу “Руської трійці” входили Маркіян Шашкевич (Руслан), Іван Вагилевич (Далибор), Яків Головацький (Ярослав). На той час всі вони були студентами-семінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу,літературна діяльність якого припадає на 1833-1843 роки, належать понад тридцять віршів, незавершена поема “Перекинчик бісурманський”, казка “Олена”, переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статей та нотаток, а також перша українська “Читанка” для народних шкіл (видана у 1850). Іван Миколайович Вагилевич у двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький також плідно займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат; йому також належить ряд романтичних віршів. Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. “Син Русі - до її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди “Хрестец камінний край Любачева”. Її автори намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленою віршовою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї тогочасної української літератури.

В 1836р. вдалося опублікувати альманах “Руської трійці” під назвою “Русалка Дністрова”. “В “Русалці Дністровій” найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів”[3, 145]. До її складу ввійшли народні пісні, власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з “Каледворського рукопису”, а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. “Русалка Дністрова” – перше видання в Галичині, надруковане “гражданкою”. Її автори активно відстоювали фонетичний правопис. Вони також відмовились від Ъ та Ы, перші застосували до “гражданки” Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, які вживаються й зараз.Це видання рішуче поривало з церковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала нову літературу народною мовою і на народній основі. До її появи в літературі краю переважала церковно-схоластична “високоштильна поезія” та принципи шкільного класицизму. “Русалка Дністрова” відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західноукраїнських землях”[3, 147]. Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю “ Русалкою” впроваджували ідеали романтизму.

Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у їх ліричній поезії. У розумінні суспільних явищ “Трійця” значною мірою відштовхувалась від позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу, суб’єкта і об’єкта, часу і вічності, індивідуума і природи вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах вони пропагували цей підхід до тих явищ, які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича, значною мірою вплинула і спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив на нього польського, а можливо і німецького романтизму періоду “Бурі й натиску” через свою поезію діячі “Руської Трійці” знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, – але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ, або його представник. “У творчості “Руської трійці”(найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу”[13, 336].

Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: “Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139”, фольклорні стилізації “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова” М. Шашкевича, “Dumy”, легендарно - історична балада “Мадей” Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А. Могильницький та ін. Також для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: “Підлиссє”, “Сумрак вечерній” Шашкевича, “Весна”, “Річка” (які мають алегоричний зміст) Головацького. Значний у них доробок і любовної лірики: “Туга”, “Вірна” Шашкевича, “Wspomnienie”, “Spotkanie” Вагилевича, “Два віночки” Головацького. Але найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був напевно започаткований ними жанр послання: “Слово до чтителей руського язика”, “Руська мати нас родила” Шашкевича, “До L***” Вагилевича, “Руський з руським повстрічався…”, “Братові з-за Дунаю” Головацького.

Етнографічні дослідження “Трійці” започаткували українське карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.

 

БІЛЕТ № 7

1.Героїчна поема «Енеїда» − зразок національного епосу.

Поема «Енеїда» Вергілія — це давньоримська епопея, героїчний твір, класичний оригінал, що уславляє абсолютизм і доводить божественне походження римських імператорів. Поема Вергілія має дванадцять частин.

Ідея національного епосу виникла у Вергилія ще в "Георгіках" як намір оспівати військові перемоги Октавіана. Але в процесі обдумування разом з Меценатом, а можливо, і з самим Серпнем, історична поема у дусі Еннія переосмислилася в епос у дусі Гомера [ 24,с. 155].

Історичною основою появи "Енеїди" було грандіозне зростання Римської республіки, а потім Римської імперії, зростання, що вимагало як історичного, так і ідеологічного обґрунтування. Але одних історичних фактів у подібних випадках буває мало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому і полягає, щоб звичайну історію перетворювати на диво. Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії стала та концепція, яку використовував Вергілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а тільки певною мірою реформатором, а головне, її найталановитішим виразником.

Вергілій хотів в найурочистішій формі прославити імперію Августа; і Серпень справді виходить у нього спадкоємцем древніх римських царів і походить від Венер. У "Енеїді" (VI) Анхіс показує Енею, який прийшов до нього в підземний світ усіх славних нащадків, які управлятимуть Римом, царів і суспільно-політичних діячів. І закінчує він свою промову словами, в яких протиставляє грецькому мистецтву й науці чисте римське мистецтво, - військовим, політичним і юридичним.

"Енеїда" є не просто похвалою Августу й уславленням його імперії, але й твором патріотичним і глибоко національним. Звичайно, не існує ніякого патріотизму без будь-якої соціально-політичної ідеології; і ця ідеологія в даному випадку є прославляння імперії Августа. Проте прославляння це подається в "Енеїді" в настільки узагальненому виді, що відноситься вже до усієї римської історії і до усього римського народу. На думку Вергилія, Серпень є тільки найяскравішим представником і виразником усього римського народу [ 5,с. 216].

Сила, могутність, хоробрість, загартованість у боях, відданість батьківщині в італійців різко протиставлені в передсмертній промові Нумана фрігійскої низості, схильності до естетичних задоволень, млявості і лінощів. Сам Юпітер і в пісні I і в пісні XII має намір створити римську державу на основі змішання італійців і Трої, але з явною перевагою італійців, оскільки ні устоїв і звичаїв, ні мови, ні імені Трої римський народ не сприйматиме, а сприйматиме, за словами Юпітера, тільки їх кров.

Безперечно, Вергілієва “Енеїда” закріпила явище монументалізації римської сучасності з допомогою історії та літератури. Героїчна поема Вергілія, спираючись на певний тип нарації, а саме – повторюючи гомерівський літературний міфологізм, текстологічно й дискурсивно закріплювала ідеал римської державності, стверджуючи довічність Імперії часів Октавіана Августа.

«Енеїда» прославляє історичну місію Риму; трагізм долі, що направляється невідомим провидінням і самозречення стримується вірою у верховний сенс історії і світового закону. На нашу думку «Енеїда» Вергілія це твір, який возвеличує Італію та Августа, твір, який показує нам внутрішню силу всього римського народу. У повній відповідності з ідеологічною політикою Августа «Енеїда» ідеалізує римсько-італійську старовину, її вдачі і вірування. Знання мети, дотримання великому призначенню і здатність приносити жертви характеризують ідеального героя. Еней, випробовуваний долею, здолав все у тій війні, що він вів, і в решті-решт сприяв взвеличенню історичних діяннь Августа, встановленню нового правління і довгого світу. Ця думка і цілісна концепція зробили «Енеїду» великим римським національним епосом.