Текст як форма існування наукового

Знання

Наукове знання може бути виражено у різних видах первин­них текстів: усних (дискусія, диспут, обговорення наукової про­блеми у колі фахівців); письмових (доповідь, дисертація, стаття, монографія тощо).

У тексті є: зміст знання (функціонує вже як семантика тексту) і саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації).

Знання може бути науковою інформацією тільки в системі сус­пільних наукових комунікацій. Спілкуючись, науковці мають мож­ливість уточнити зміст понять, а іноді у ході обговорення виникає нове знання.

Найбільш повно наукове знання про предмет, його ознаки і влас­тивості виявляється в жанрі наукової монографії (книга, дисертація).

Близькими до наукової монографії є підручники для вузів. Вони відрізняються наявністю визначень, чіткістю побудови і викладу.

У статтях найчастіше подають розгляд одного з аспектів, однієї зі сторін, зв'язаних з тим чи іншим науковим поняттям, з тією чи іншою проблемою.

Отже, усі типи наукових текстів: доповідь, дискусія, моногра­фія, підручник, стаття у різному ступені демонструють наукове знання, його семантику.

Спрощено представляють наукове і технічне знання документи, зокрема: технічні посібники з експлуатації і ремонту машин, техніч­ні проекти й описи верстатів, виробів.

Учені стверджують, що різні форми репрезентації семанти­
ки наукового знання відбивають різну, заздалегідь задану міру
глибини його представлення. Досягши досить високого рівня
розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали ко­
мунікативних зв'язків у вигляді різних компресованих текстів.
Особливу групу таких текстів, що представляють наукове знання,
складають вторинні документи (тексти). Це словники, енцикло­
педії, класифікатори, рубрикатори, стандарти на терміни, нор-
170 Українська мова за професійним спрямуванням

Текст. Найтиповіші наукові тексти.

мативні довідники, реферати, анотації, популярні лекції, бесіди, інтерв'ю, реклама. Усі ці типи текстів

• передають наукове знання вже в компресованому вигляді,

• прагнуть зосередити увагу на найголовнішому. Тому такі жанри, як енциклопедія, галузевий енциклопедичний і

тлумачний термінологічні словники, відрізняються, як правило, ве­ликою глибиною відображення самого знання.

Зауважимо, що структура текстів формує і кристалізує наукове знання. Чим стрункіша типова архітектоніка тексту, тим суворіша мова опису понять, уживання термінів. Одночасно на мову науки у всіх типах текстів впливає і мовна норма як така. Загальноприйнят-ною є думка, що саме норма виступає тим фільтром, який відокрем­лює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати.

Науковець-дослідник сам порушує питання про моноаспектність чи поліаспектність даної науки, галузі знання.

У випадку поліаспектності виявляються основні напрямки, уста­новлюються зв'язки і взаємини, з одного боку, окремих аспектів між собою, а з іншого боку – наукових напрямків із сусідніх і суміжних наук. Саме на цьому етапі дослідник повинен уважно ознайомитися з основними моментами в еволюції даної науки, з тим, як відбува­ється процес її диференціації.

Найчастіше глибина дослідження визначається метою дослідника: створення галузевої енциклопедії, термінологічного словника, лінгвіс­тичного забезпечення конкретних інформаційно-пошукових систем.

Наприклад, створення словників назв прісноводних риб Росії і промислових риб світової фауни вимагало попередньої розробки ієрархічної системи всіх видів промислових риб світу, а створення інформаційного словника-тезауруса про технічні засоби навігації зайняло близько двох років у філологів і фахівців галузі.

Зміст сучасного наукового знання в цілому єдине для фахівців з різних країн. Тому справедливо вважають, що наука як знання не­подільна по державах і народах. Так, наприклад, системи представ­лень про види тварин і рослин у біології, про хвороби в медицині, про типи рельєфу в географії, про навігаційні прилади в техніці в основі своїй єдині для всіх фахівців у даній галузі знання, що гово­рять англійською, російською, німецькою чи французькою мовами.

Українська мова за професійним спрямуванням 171

Розділ IV

Але якщо зміст наукового чи науково-технічного знань про пред­мет у принципі єдиний у фахівців з різних країн, що говорять різни­ми мовами, то модель логіко-понятійної системи цього знання може бути представлена:

– штучною мовою, що має інтернаціональний характер (система латинських позначень у біології, медицині, символів у хімії, мате­матиці, фізиці);

– або ж – національною мовою.

Часто поважні науковці не розуміють, чому люди, що добре воло­діють іноземною мовою, не розуміють змісту статті і монографії із суднобудування чи біохімії, написаних цією ж іноземною мовою?

Пояснити це просто: вони не можуть зрозуміти змісту таких тек­стів не тільки і не стільки тому, що не знають термінів, а насамперед тому, що їх свідомості не властива понятійна модель знання даної на­уки. Цим можна пояснити і те, що переклади з мови на мову вузько­спеціальних досліджень, зроблені великими вченими у своїй галузі знань, як правило, є кращими від перекладів, зроблених філологами.

Велике значення у зближенні наукового знання із системою мови має входження знання в терміносистеми окремих наук. Найчастіше терміносистеми знаходять своє вираження у національних мовах (системи англійської, російської – у термінах з радіофізики, біології тощо). На етапі моделювання терміносистем наукове знання ніби вростає в систему тієї чи іншої конкретної природної мови.

Терміни, слова і словосполучення творять лексико-семантичне поле, вибудовуються в лексико-семантичні парадигми.

Отже, усяке наукове знання втілюється в тексти і пізнається лише через тексти.

Важко переоцінити роль наукового знання і мови у формуванні наукового тексту. У той же час можна виділити цілий ряд інших ком­понентів, що грають не меншу роль у формуванні наукового тексту. Серед них:

1) прагматика,

2) комунікативне середовище,

3) традиції тексту.

Прагматична спрямованість дослідження визначає свої компо­ненти наукового тексту, як на рівні макроструктури, так і на власне мовному рівні.

172 Українська мова за професійним спрямуванням

Текст. Найтиповіші наукові тексти.

У змістовному плані сюди відносяться:

• визначення мети і задач роботи;

• вказівки на те, кому вона призначена, адресована;

• практичне значення проведеного дослідження.

У плані макроструктури це прикнижна анотація і відповідні фрагменти передмови. Вказівки на те, як користуватися книгою, знаходимо в підручниках, словниках, енциклопедіях.

Фактор прагматики знаходить найрізноманітніше вираження в різних мовах. Найчастіше це модальні слова, частки, прислівники, адвербіальні конструкції.

Фактор комунікативного середовища виступає як прояв тих інформаційних зв'язків і відносин, у які включений дослідник.

У процесі створення спеціального тексту, як правило, обов'язково враховуються:

• обсяг професійних знань;

• спеціалізація й інтереси тих, кому адресується цей текст.

Через вказівки на рівень знань, необхідних для розуміння і засво­єння відповідного матеріалу, а отже через фактор комунікативно­го середовища в текст проникають і саме через текст реалізуються інформаційні зв'язки вчених між собою. З науковцем, що живе за кордоном, можна спілкуватися через його книги і мати уявлення про його наукові інтереси.

Учені вказують, що комунікативне середовище визначає на­явність різних зв'язків між кожним новим текстом і текстами, які створено раніше. У структурі наукового тексту це знаходить вияв у вигляді зачину статей, книг, які частково розв'язують уже давно підняту у науці проблему. Отже, нова робота вводиться в рамки вже існуючих проблем.

Саме історія науки, стан розробки тієї чи іншої проблеми не тіль­ки формують наукове знання, про що сказано було вище, але дик­тують і багато в чому визначають і характер авторського викладу, і структуру тексту. Постаті вчених-попередників незримо присутні в кожній серйозній науковій праці.

У самому тексті зазначені моменти знаходять висвітлення:

• в огляді літератури;

• у системі посилань і виносок;

• у коментарях.

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ IV

У монографіях подібний огляд може займати цілу главу, бути розсіяним по окремих главах.

У висновку науковець співвідносить отримані нові результати з досягненнями попередників.

Обов'язковими є вказівки на новизну, на положення, що захища­ються, ідеї дослідження.

Ці частини книг, статей перенасичені прізвищами вчених, гео­графічних назв, найменуваннями робіт, датами.

Традиції самого тексту

Кожен дослідник будує композицію своїх робіт так, як прийня­то в цьому жанрі досліджень, у даній галузі знання (стаття, моно­графія, посібники). Так, наприклад, загальні довідники із зоології, ботаніки мають досить строгу структуру, при якій у визначеній по­слідовності випливає опис класів, сімейств, видів, підвидів, їхньої будови, способу життя.

У географії при фізико-географічній характеристиці окремих районів спочатку дається характеристика рельєфу, геоморфології, потім клімату, далі вод, грунтів, ландшафту, історії географічного середовища.

Висновок:

1) відзначені вище фактори (прагматика, комунікативне серед­овище, традиції тексту) знаходять своє вираження в текстах різ­них мов, у різних власне мовних формах;

2) у мовній структурі тексту, разом зі значеннями слів, морфем, конструкцій вони і формують цілісний зміст наукового тексту;

3) спеціальні терміни не утворюють суцільний термінологічний
потік чи хаос, а розподіляються в залежності від типів макро­
структури тексту, наприклад: у загальних роботах з географії при
описі геоморфології рельєфу використовуються одні терміни,
при описі клімату чи видів боліт, лісів, полів – інші.
Свій розподіл термінів у залежності від структури тексту ви­
ступає навіть і всередині окремих дисциплін. Так, в озероведенні
при описі озер спочатку дається їхня фізико-географічна характе-
174 Українська мова за професійним спрямуванням

Текст. Найтиповіші наукові тексти.

ристика, у якій переважають терміни геології, гідрографії, фізичної географії, а потім використовується своя, особлива термінологія в розділах з гідробіології, іхтіофауни озер тощо. За загальними на­звами термінологічних словників біологічних чи фізичних термінів ховається величезний світ понять.

До складових компонентів структури наукового тексту від­носяться:

1) його макроструктура і загальна архітектоніка (композиція,
типи і розташування розділів, глав, параграфів, абзаців, схем, ма­
люнків, карт);

2) лексика (загальномовна, загальнонаукова, вузькотермінологічна);

3) морфологічні і словотворчі засоби;

4) синтаксис;

5) семантика, що пронизує усі компоненти і частини тексту.

***

Будь-який серйозний фахівець неминуче звертається до повних текстів статей, книг, що знаходяться в основних фондах бібліотек. Для фахівців різних областей науки, техніки повні тексти – це єдина можливість осягнути суть того чи іншого поняття не з інших рук, а безпосередньо з першоджерела.

У бібліотеці фахівець-дослідник звертається до систематичного каталогу, у довідковий відділ чи відділ виставки нових надходжень для того, щоб:

а) дібрати літературу з питань, що його цікавлять;

6) уточнити вихідні дані книги, статті;

в) коротко ознайомитися з енциклопедіями, словниками, довід­
никами з основних проблем своєї роботи;

г) довідатися з реферативних журналів, видань, експрес-
інформації, каталогів видавництв, оглядів про останні досяг­
нення в тій галузі знання, у якій він працює.
Наукові знання можуть бути виражені у текстах таких жанрів:

дисертація, монографія, підручник, доповідь, конспект, анотація, тези, програма, реферат, стаття, рецензія, відгук тощо.

Українська мова за професійним спрямуванням 175

Розділ IV