Індивідуальний стиль мовлення

Д. Свіфт колись сказав мудрі слова: «Стиль може бути визна­чений так: власні слова на власному місці». Ми вже зазначали, що мудра людина знає що, коли, де і як сказати. «Біда, коли у людини не вистачає розуму, щоб добре сказати, або здорового глузду, щоб обережно промовчати...» (Ж. Лабрюйєр).

Зрозуміло, що мова людини допомагає сказати про людину все: яка вона, наскільки вихована і культурна, освічена.

Які ж фактори визначають індивідуальний стиль мовлення?

Учені визначають такі риси мовлення:

• темп викладу;

164 Українська мова за професійним спрямуванням

Стилістика

• небагатослівність, або, навпаки, ускладненість викладу додат­ковими подробицями;

• образність або сухувата логічність;

• словниковий запас.
Коли ж виробляється індивідуальний стиль мовлення? Лише

тоді, коли людина:

• постійно працює над собою (їй доводиться часто публічно усно чи писемно виступати, що вимагає праці з літературою, відповідно – зі словом);

• поступово виробляє свою манеру викладу, свій підхід до відбо­ру й упорядкування фактів, свої засоби впливу на аудиторію – свій індивідуальний стиль;

• уміє ховати своє "акторство";

• володіє голосом, інтонацією, її жести і міміка гармонійні.
Ділова людина... Якою вона має бути?

Діловий одяг для жінок

Дехто неправильно вважає, що жінці, щоб досягти службового успіху, потрібно наслідувати в одязі чоловіків. Звичайно, нічого по­ганого немає, коли жінка одягнута в брючний костюм, але дослі­дження показують, що такий костюм не сприятиме діловому успіху. Інша справа – гарний костюм із спідницею з натуральних тканин. Він підкреслює авторитет жінки, її високий життєвий рівень. Спід­ниця повинна бути темного кольору на щільному поясі.

Для ділової жінки менш придатна сукня, але якщо вона її надягає, то кращим кольором для сукні вважається темно-синій, коричне­вий, сірий, світло-сірий. Менше підходять зелений, яскраво-жовтий, ніжно-голубий, світло-рожевий. Названі кольори визначені для одно­тонної тканини без малюнка. Такій канині надається перевага. У жі­ночому одязі більше, ніж у чоловічому, відображається індивідуаль­ний стиль і особистий характер. Зачіска, макіяж, біжутерія повинні гармонійно доповнювати діловий костюм. Зачіска має бути строгою. Але разом з тим елегантною. Прикрас має бути якомога менше, але в той же час не можна від них відмовлятися зовсім. Носити краще дорогі прикраси. Косметика повинна бути помітною лише зблизька. Парфуми слід використовувати в такій кількості, щоб їх запах лише трохи відчувався. Це мають бути дорогі парфуми відомих фірм.

Українська мова за професійним спрямуванням 165

Розділ IV

Розділ IV

ТЕкст. нАЙтиПОВіШі нАУкОВі

ТЕксти

25. Поняття про текст

26. Текст як форма існування наукового знання

27. Тези

28. Конспект

29. Анотація

30. Доповідь

31. Реферат

32. Загальні відомості про курсову та дипломну роботи

33. Правила опису використаної літератури

34. Стаття

35. Рецензія

Поняття про текст

Термін текст у сучасному мовознавстві позначає кілька нео­днакових мовних явищ: 1) реально висловлене (написане та ін.) речення або сукупність речень; 2) уся сума (сукупність) актів мов­лення, створених колективом носіїв цієї мови; 3) текст – водночас і процес вирішення екстралінгвістичних завдань мовними засоба­ми, і продукт цього вирішення; 4) текст – це об’єднана смисловим зв’язком послідовність одиниць мовлення: висловлень, абзаців, розділів та ін.

А. П. Коваль зазначає, що об’єктом для дослідження часто слу­жать письмово зафіксовані і структурно оформлені тексти, які з’явилися в процесі спілкування. Поняття «текст» тут визначається як організований за законами даної мови завершений комунікатив­ний акт¹.

¹Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища школа, 1987. – С. 333.

Українська мова за професійним спрямуванням

Текст. Найтиповіші наукові тексти.

«Текст (від лат. textum – зв'язок, поєднання, тканина) – пи­семний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формотворчо-граматичними зв'язками, а в загально-композиційному, дистантному плані – спільною темою і сюжет­ною заданістю»¹.

Учені відзначають, що до складу тексту входять:

– речення, поєднані між собою;

– надфразові єдності або складні синтаксичні цілі.

Надфразова єдність складається з двох частин: 1) текстовий суб’єкт (ця частина подібна до підмета і логічного суб’єкта), 2) текстовий предикат (ця частина подібна до присудка і логічного предиката). Текстовий суб’єкт (С) означає те, про що говориться в тексті. Текстовий предикат (П) – це те, що говориться в тексті про текстовий суб’єкт. Текстовий суб’єкт і текстовий предикат виража­ються цілими реченнями – одним, двома або кількома.

Проаналізуємо текст:

Банк створив акціонерний капітал. Виходячи з інтересів банку та з метою захисту вкладів акціонерів від інфляції, статутний капітал банку систематично збільшується. Він є найвищим серед комерційних банків України...

У цьому тексті перше речення – суб’єкт, в якому йдеться про банк, що створив капітал. А всі наступні речення становлять пред­икат. У них конкретизується думка, виражена суб’єктом.

У «Граматиці української мови»² вказується: «Крім засобів зв’язку між компонентами у складному синтаксичному цілому, існу­ють ще загальні принципи об’єднання частин у складне синтаксич­не ціле. Таких принципів два. Вони виявляються у двох способах зв’язку – способі паралельного зв’язку і способі ланцюгового (послі­довного) зв’язку – між частинами зв’язного тексту.

У наведеному вище короткому тексті перше речення пов’язане з будь-яким наступним реченням послідовним (ланцюговим) зв’язком, тому що певний елемент першого речення стає вихідним пунктом у наступних.

¹Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 627. ²Див: Вихованець І. Р., Городенська К. Г, Грищенко А. П. Граматика української мови. – К.: Радянська школа, 1982. – 208 с.

Українська мова за професійним спрямуванням 167

Розділ IV

Паралельний зв’язок виникає між реченнями однорідного скла­ду. При паралельному зв’язку речення самостійні, не зв’язані грама­тично з іншими.

Вони поєднані лише смисловими відношеннями, виплива­ють із значеннєвої структури зв’язного тексту. Найчастіше такий зв’язок ґрунтується на смислових відношеннях переліку, зістав­лення або протиставлення. Такі складні синтаксичні цілі при­значені для опису послідовно змінюваних подій, станів, картин. Наприклад: Грім і гуркіт потрясли все. Вся земля, все здрига­лося під тягарем залізного потоку. Страшні танки в наступі! (О. Довженко). Об’єднує ці три речення логічне начало – спів­відношення загального (Грім і гуркіт потрясли все.) і часткового (Вся земля, все здригалося під тягарем залізного потоку; Страш­ні танки в наступі!).

Ланцюговий (послідовний) зв’язок – найбільш поширений, він виникає між реченнями неоднорідного складу. Елементи попередніх речень повторюються в наступних або заміщаються вказівними сло­вами – займенниками, займенниковими прислівниками. Наведемо приклад ланцюгового зв’язку:

Сосна росте на пісках, на скелях, на позбавлених рослинності та ґрунту кам’яних розсипах. Вона закріплює їх та захищає круті схили від обвалів і зсувів, зупиняє сипучі піски, оберігає від замулен­ня річки. Завдяки сосні пощастило приборкати безкраї Олешківські піски, які протягом віків захоплювали все нові землі на півдні Укра­їни. Колишня піщана пустеля перетворилася нині на зелений сосно­вий бір.

Л. В. Скуратівський зазначає, що ці речення поєднані ланцюго­вим зв’язком. Схематично це можна показати так:

С 1, ↔ П 1 С 2. ↔ П 2 С 3. ↔ П 3 П 4.

«Водночас при такому зв’язку спостерігається діалектика суб’єктивно-предикатних відношень. Наприклад, друге речення цієї надфразової єдності є предикатом першого рангу стосовно першого речення, але водночас воно є суб’єктом другого рангу

168 Українська мова за професійним спрямуванням

Текст. Найтиповіші наукові тексти.

відносно третього речення. Аналогічне відношення третього ре­чення стосовно другого і четвертого речень. У поданій надфра-зовій єдності сусідні речення поєднані контактним зв’язком, а ті, що знаходяться на відстані, – дистантним. Наприклад, дис-тантним зв’язком пов’язані перші речення обох надфразових єдностей.

Плавність розгортання теми у великих текстах забезпечується також ретроспективним і перспективним зв’язками. Ретроспектив­ний зв’язок – це опора на вже сказане, а перспективний – як буде розгортатися виклад у подальшому. Зокрема, засобом ретроспектив­ного зв’язку є повтор слова сосна у перших реченнях поданих над-фразових єдностей, що тематично єднає ці структури.

Одним із засобів перспективного зв’язку є зачин у казках»¹.

Якщо прочитати будь-який відрізок тексту, то можна зробити ви­сновок, що кожен із них:

1) структурно і за змістом замкнений;

2) має свою стильову маркованість;

3) характеризується набором стильових ознак (за цими ознаками його можна віднести до певного стилю);

4) ці ознаки відіграють роль у забезпеченні цілісності тексту.
За формами реалізації тексти поділяють на усні і писемні.
Публіцистичні, наукові, інформаційні тексти можуть бути і усни­
ми, і писемними.

Інші тексти можуть існувати лише в одній із форм:

в усній – судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо;

у писемній – епістолярні твори, твори художньої літератури, офі­ційні документи, у т. ч. резолюції, накази, протоколи, характеристи­ки, акти, телеграми.

Важлива роль в оформленні тексту належить графічним за­собам – поділу на абзаци, розділовим знакам (писемна форма), інтонації (усна форма). Вони допомагають забезпечити комуні­кативну спрямованість і структурну організацію тексту на різних його рівнях.

¹Бєляєв О. М., Симоненкова Л. М., Скуратівський Л. В., Шелехова Г. Т. Українська мова: Підручник. – К.: Освіта, 1996. – С.126.

Українська мова за професійним спрямуванням 169

Розділ IV