Тема 6. Державно-правове становище

Українських земель у складі

Російської та Австро-Угорської

Імперій (1764–1917 рр.)

Державний устрій українських земель

У складі Російської імперії (кінець ХVІІІ–ХІХ ст.)

1. Центральні органи державної влади. 2. Губернське і повітове управління. 3. Органи місцевого самоврядування.

 

Російська імперія, до складу якої входило 85 % сучасних земель України, з кінця ХVІІІ до початку ХХ століття була абсолютною феодальною монархією, з унітарною системою устрою, авторитарним політичним режимом, централізованим бюрократичним апаратом. Населення України строго підпорядковувалося центральним (у Петербурзі) та місцевим органам влади й управління. До центральних органів влади належали: імператор всеросійський – монарх, що передав владу у спадщину і мав необмежену владу. Рада міністрів (з 1811 р.) – очолювала центральне галузеве управління – міністерства фінансів, військове, освіти, юстиції тощо. З 1810 р. при імператорі діяв дорадчий орган без чітко визначених функцій, з найвищих чиновників – Державна рада. У 1812 р. сформувалася як загальнодержавний орган влади “собственная, егоимператорскоговеличества” канцелярія, яка складалася з 3-х відділень: І – контроль за міністерствами; ІІ – упорядкування законодавства і ІІІ – політична поліція з виконавчим органом – корпусом жандармів. Існували й інші відомства – департамент поліції, Сенат (найвищий суд), Синод (найвище управління церквою) і збройні сили. Усі названі відомства мали своє представництво, призначене царем, на місцях.

Місцеве управління відповідало адміністративно-територіальному поділу. Генерал-губернатор очолював військово-територіальний округ із 3-х губерній і у військово-поліційних питаннях керував керівниками губерній – губернаторами, яких теж призначав цар. При губернаторах діяли губернські правління, куди входили: віце-губернатор, радник, прокурор, канцелярія, казенна палата, присутствіє поліції, рекрутське присутствіє, суд, палата державних маєтностей. Опорою влади було губернське дворянське зібрання на чолі з предводителем. Повітове правління (або земський суд) очолював справник (капітан - справник), якого обирали дворяни на 3 роки, а згодом (з 1862 р.) призначав губернатор. Йому підпорядковувались заступник, засідателі та поліцейські чини – станові пристави, які очолювали стани – поліцейські дільниці повіту.

До одиниць місцевого самоврядування належали волості і села. У волості діяв волосний сход з службових та виборних осіб, які обирали волосного старшину (старосту), волосне правління (староста, писар, засідателі), волосний суд. У селах найвищим органом вважалися збори (сход, сходка), котрі обирали сільського старосту, що виконував адміністративні та поліційні функції.

імператор, губернатор, справник, пристав, староста, Сенат, Синод, канцелярія, сход.

 

 

Зміни в державному ладі українських земель у складі