На автономію України у хvііі ст.

1. Антиукраїнська політика Петра І. 2. Обмеження автономії наступниками Петра І. 3. Скасування посади гетьмана Катериною ІІ. 4. Запровадження російського правління.

 

Після виступу І. Мазепи Петро І у 1708 році “Решетилівськими статтями” обмежив права, свободи і компетенцію новообраного гетьмана І. Скоропадського (1708 – 1722 рр.), створивши при ньому посаду царського резидента. У 1715 р. він видав указ про заміну виборності полковників і сотників їхнім призначенням гетьманом з кількох рекомендованих кандидатур під контролем царського резидента. Призначені з чужинців полковники не корилися гетьману і зневажали місцеві звичаї. 27 квітня 1722 р. Петро І для управління Лівобережною Україною створив Малоросійську колегію. Вона мала розташовуватися у Глухові і складатися з президента, яким призначено бригадира С. Вельямінова, шести офіцерів російських полків, що перебували в Україні, і прокурора. Імператор оголосив, що Малоросійська колегія створюється як дорадчий судовий орган при І. Скоропадському, але насправді вона підлягала Сенатові і командуючому російськими військами в Україні й мала самочинно управляти краєм. Після смерті І. Скоропадського наказний гетьман П. Полуботок спробував обмежити це свавілля і відновити повноту гетьманської влади, але спіткав рішучий спротив. П. Полуботка і багатьох старшин викликали для пояснень до Санкт-Петербурга, де їх заарештували й закатували.

Після смерті царя Петро ІІ дозволив обрати гетьманом Данила Апостола (1727–1734 рр.). Д. Апостол подав імператору петицію від імені українського народу, в якій просив відновити угоду Богдана Хмельницького з Москвою. У відповідь козацьке посольство одержало царське веління з 28 “ Рішительних пунктів”, якими передбачалося відновити деякі автономні права і привілеї. Гетьману дозволялося мати зовнішні зв’язки під наглядом резидента, але вільно лише з Польщею та Туреччиною, та й то, з прикордонних питань, а про решту зносин він мав доповідати до Петербурга та надсилати туди все листування. Йому дозволили затверджувати обрану козаками полкову і сотенну старшину, мати три полки найманих військ, очолювати Генеральний суд, підпорядковувати маєтності московських поміщиків у Гетьманщині, розмістити столицю в Глухові. Проте генеральну старшину і полковників затверджував лише цар, гетьмана підпорядкували генерал-фельдмаршалу російської армії в Україні. З метою упорядкування податкової системи, поповнення військового скарбу й урегулювання землевласницьких стосунків у 1729 – 31 рр. Данило Апостол провів „Генеральне слідство про маєтності”, яке дало позитивні наслідки щодо піднесення економіки краю і зміцнило автономію Гетьманщини.

Але після його смерті царський уряд владу передав “ Правлінню гетьманського уряду” (1734 – 1750 рр.), або Міністерському правлінню, у складі трьох російських офіцерів, на чолі з генералом князем О. Шаховським, та трьох козацьких старшин. Офіційно воно мало керуватися “Рішительними пунктами”, але насправді продовжувало обмеження автономії. “Правлінням” проведено податковий перепис населення, упорядковано законодавство, посилено репресії проти незадоволених російською політикою старшин.

22 лютого 1750 року з дозволу Єлизавети Петрівни на Лівобережжі обрано гетьманом Кирила Розумовського. Він плекав надію перетворити гетьманство у родову спадщину, але Катерина ІІ наказала йому “добровільно” піти у відставку 10 листопада 1764 р. Щоб не допустити розрухів і заспокоїти жителів Гетьманщини, імператриця видала “ Маніфест до малоросійського народу ”, за яким для управління краєм утворювалася друга Малоросійська колегія (1764–1782 рр.), до якої входили чотири українці і чотири росіяни. Президента і прокурора колегії мали призначати лише з росіян. Повноваження першого президента покладались на генерал-губернатора Малоросії графа Петра Рум’янцева. Серед помітних справ колегії варто назвати “Генеральний опис Малоросії”, який здійснювався в 1765 – 1769 роках. Описували майно України під претекстом покращення становища народу, а насправді щоб посилити податкову політику, унормувати привілейований стан старшини, узаконити кріпосне гноблення селян.

У 1781 р. царським указом Гетьманщина як адміністративна одиниця імперії ліквідовувалася, а на її території утворювалися три намісництва – Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. В 1783 році указами імператриці закріпачувалися селяни Лівобережжя та Слобожанщини і ліквідовувався полковий та сотенний поділ намісництв. Старшинську владу замінили російською губернською і повітовою адміністрацією. Козацькі клейноди вивезли у Санкт-Петербург. У 1785 р. “Жалуваною грамотою” імператриці українська шляхта і козацька старшина зрівнялися в правах і привілеях з російським дворянством.

 

 

автономія, колоніалізм, русифікація.

 

1722–1727 рр. – діяльність першої Малоросійської колегії; 1734–1750 рр. – діяльність Правління гетьманського уряду; 1764–1786 рр. – діяльність другої Малоросійської колегії; 1781 р. – ліквідація полково-сотенної адміністрації і запровадження намісництв.

 

І. Скоропадський, П. Полуботок, Д. Апостол, К. Розумовський, П. Рум’янцев, Катерина ІІ, Петро І.