Литовського та Речі Посполитої

1. Державний устрій. 2. Князь і король.

3. Пани-рада. 4. Найвищі урядовці.

 

 

За формою правління, литовсько-польська держава була станово-представницькою монархією на чолі з князем та королем, після персональної унії 1385 року в Крево остаточно закріпленою Люблінським актом 1569 року. Політичний режим її був авторитарний, а форма державного устрою – федерація Польщі та Литви.

Вищими органами влади та управління держави були: великий князь (господар) литовський, з 1385 року він же одночасно і король польський. Посідав він престол на змішаних підставах – короля і князя обирала шляхта та магнати із представника правлячої династії (сина чи брата попередника). У руках великого князя і короля концентрувалася вся законодавча, виконавча, судова, адміністративна та військова влада. Важливими державницькими функціями короля були зовнішні зносини, укладення миру та оголошення війни, роздача земель за службу державі.

У кінці ХІV століття сформувався виконавчо-розпорядчий орган влади при князеві – королівська (великокнязівська) рада, яка в Литві дістала назву “пани-рада”. Це був станово-представницький орган, який обмежував владу князя. До її складу входили воєводи (вищі адміністратори), коменданти фортець (каштеляни), католицькі єпископи та найвищі державні достойники, що складали уряд держави: канцлер та його заступник підканцлер – керівник державної канцелярії (внутрішньополітичне відомство); маршалок земський і його помічник, маршалок двірський (заступники князя, головуючі в пани-раді); підскарбій земський і підскарбій двірський – керівники фінансово-економічними питаннями, гетьман земський (згодом коронний, або великий) та гетьман двірський (згодом польний), які очолювали збройні сили країни. Згодом до “панів-ради” увійшли великі землевласники – магнати, і її склад поповнився до 80 чоловік. Рада скликалася неперіодично князем або більшістю складу. Вона обирала князя, видавала закони, розглядала судові справи і була вищим розпорядчо-виконавчим, судовим та контролюючим органом. У середині ХVІ ст. її повноваження обмежуються сеймом, який зародився, сформувався і набув державного значення в Польщі. Сейм складався з двох палат – верхньої (сенату), де засідав король, придворні і пани-рада, та палати шляхетських депутатів (послів) – посольської ізби (зборні) з 170 чоловік, які направлялися від адмінодиниць і куди входили представники шляхти, міщан та духовенства. Сейм скликався у разі потреби (прийняття законів, підписання миру, оголошення війни, обрання короля) королем, канцлером, представниками сенату чи на вимогу шляхти. Вальний (загальний) сейм ухвалював конституції (нормативно-правові акти), конвокаційний обговорював кандидатури на королівський трон, елекційний обирав короля, а коронаційний – коронував його. Усі питання сейм вирішував лише одностайною ухвалою, бо діяв принцип вільної заборони – liberumveto. Від ХV до XVIII ст. означені органи центральної влади пройшли певну еволюцію і зазнали деяких змін. Але істотно їхня структура, повноваження, функції та компе тенція не змінилися.

 

великий князь, господар, пани-рада, земські, двірські, канцлер, маршалок, підскарбій, гетьман, сейм, сенат, посольська ізба, зборня, посли, liberumveto.

 

1385 р. – Кревська унія Литви і Польщі; 1569 р. – Люблінська унія Литви і Польщі. Утворення Речі Посполитої.