Литовські статути як пам’ятка і джерело права

1. Кодифікація у Великому Князівстві Литовському.

2. Литовські статути як пам’ятка права.

3. Литовські статути як джерело права.

 

 

Кодифікація норм права у ВКЛ розпочалася виданням 1468 року “Судебника” Казимира ІV. Але він містив лише 28 артикулів і то головним чином кримінального права, а всезростаюча шляхта вимагала уніфікації правової системи у величезній державі. Великокнязівська канцелярія провела велику роботу щодо збирання напрацьованих судами та адміністрацією норм права на базі звичаєвого права Литви, України і Білорусі. Джерелами кодифікації послужили також “Руська правда”, магдебурзьке право, трансплантація норм римського пандектного права, рецензія німецького права, князівська законотворчість (привілеї, устави, грамоти тощо). Виготовлений проект зводу світського права затвердив вальний сейм 29 вересня 1529 року і його розповсюдили у рукописному вигляді. Перший статут (Старий) складався з 13 розділів, 264 артикулів (статей), називався “Права писані, дані панству Великому Князівству Литовському…” і містив норми земельного, спадкового, зобов’язального, шлюбно-родинного, лісового, мисливського, кримінального, процесуального та конституційного права.

Протягом двадцяти років чинності Старого статуту відбулися суттєві зміни в суспільстві і державі і виникла потреба у новому кодексі. У 1551 створено кодифікаційну комісію з 10 осіб, яка розробила і написала новий збірник під назвою “Статут ВКЛ 1566 года”. Його затвердив сейм 1564 року, але чинності кодекс набув лише через 2 роки. Окрім того не всі розділи дістали санкцію. Другий статут складався з 14 розділів і 367 артикулів і за рівнем кодифікаційної техніки перевершив попередній збірник. Він теж охоплював зазначені галузі та підгалузі права. Другий статут називають Волинським, бо саме тут він найбільш поширювався в рукописі.

У зв’язку з утворенням 1569 року єдиної держави Речі Посполитої, на Люблінському сеймі ухвалили продовжити кодифікацію. Король створив комісію, провідну роль у якій уже на завершальній стадії відіграли канцлери та підканцлери великокняжої канцелярії – Лев Сапєга, ОстафійВолович та Микола Радзивілл. Третій Литовський статут затверджено королівським актом 28 січня 1588 року і тоді ж видруковано у Вільно в друкарні братів Мамоничів під назвою “Статут ВКЛ 1588 года”. Він містив 14 розділів та 488 артикулів і регулював державний і судовий устрій, цивільно-правові (6 розділів), кримінально-правові (4 розділи) й процесуально-правові відносини. У цілому ж Старий статут охороняє інтереси магнатів і забезпечує окремі права селян, Волинський – зменшує вплив магнатів, збільшує права шляхти і мінімалізує права селян, а Нόвий – закріпачує селян і встановлює привілейоване становище в державі шляхти. Для всіх Статутів характерним є високий рівень кодифікаційної техніки, всі вони написані староруською мовою. Третій статут діяв на всіх українських землях у складі Речі Посполитої, його використовували в Гетьманщині, він став джерелом права і кодифікаційних процесів у Польщі, Литві, Росії, Білорусії та на Україні аж на початку ХІХ ст. В кінці ХVІ століття ним завершено кодифікаційні процеси у ВКЛ і проведено повну уніфікацію сепаратних систем права в цій державі.

кодифікація, уніфікація, статути, пам’ятка права, джерело права.

 

1529 р. – Перший (Старий) Литовський статут; 1566 р. – Другий (Волинський) Литовський статут; 1588 р. – Третій (Нόвий) Литовський статут.