Князівства Литовського та Речі Посполитої

1. Етапи розвитку судової системи. 2. Структура державних судів – центральних та місцевих. 3. Станові та спеціальні суди.

 

 

Судова система на Україні у складі ВКЛ пройшла чотири етапи розвитку. До 1385 року тут існували давні, княжі судові установи. Єдиною новелою став суд великого князя над удільними князями. Від Кревської унії запроваджуються великокняжі центральні та місцеві суди і міське судочинство. Третім періодом можна вважати ліквідацію у 1566 році великим князем суду панів-ради і впровадження нової структури місцевих судів – земських, гродських та підкоморських. І четвертою фазою стала ліквідація після Люблінської унії 1569 р. ВКЛ і підпорядкування українських судів польським королівським.

Отож бо, суди ВКЛ і РП можна розділити на три групи: а) державні, б) станові та в) спеціальні. Державні суди поділялися на центральні і провінційні (місцеві). Центральні суди включали: суд великого князя (господарський суд) – найвища судова та апеляційна інстанція на чолі з князем за участі найближчих достойників. За відсутності князя діяв суд панів-ради – 1-2 рази на рік з представників двірцевої аристократії. Як апеляційні інстанції, за дорученням князя неперіодично діяли суди – комісарський (межові спори розглядав спеціально призначений комісар), асесорський (3 – 5 асесорів розглядали складну цивільну справу), маршалківський суд (за відсутності князя маршалок, призначений суддею, розглядав різні справи на місці, в апеляційному порядку). Під час безкоролів’я діяли утворені урядом каптурові суди. Місцеві, або провінційні, суди очолювали відповідні адміністратори: намісники, воєводи та старости в землях, воєводствах, повітах і волостях. Вони були одноособові і розглядали позови всіх вільних та залежних від держави людей. За І Литовським статутом до них ввели по два шляхтичі, а воєводський суд та сеймові суди земель зробили судами вищої інстанції в провінціях. У 1566 році замість них запроваджено нову структуру місцевого судівництва. Земські суди обиралися шляхтою, діяли в усіх повітах, складилися з судді, підсудка та писаря і розглядали цивільні позови шляхти та незначні кримінальні справи. Гродські (замкові) суди були одноособові – староста, намісник чи воєвода – і розглядали лише кримінальні справи. Підкоморські суди діяли в кожному повіті, були одноособовими – судив призначений королем підкоморій з заступником коморником. Вони розглядали межові та земельні спори. У 1569 році скасовано центральні суди ВКЛ, і українські суди підпорядковували Луцькомутрибуналу, а після ліквідації і цієї інстанції – Люблінському трибуналу.

До станових судів належали: а) міські (або лавничі) суди війта та 12 лавників; б) домініальні суди – суд пана над селянами; в) духовні (церковні) суди для духовенства і всіх християн щодо справ проти віри і церкви; г) громадські (або копні) суди для селян; д) козацькі суди, які з’явилися в кінці ХVІ ст. (1582 р.).

Третю групу складають спеціальні та корпоративні суди: а) окремих національних громад (євреїв, вірмен, греків); б) цехові суди міських ремісничих корпорацій; в) ярмаркові, митні суди.

 

суди – комісарські, асесорські, маршалковські, контурові, копні, земські, гродськіпідкоморські, домініальні.