ТОП 10:

НАЙВАЖЛИВІШІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ТА САМОДІЯЛЬНІСТЬ.



 

Зміст

Діяльність, як основа буття людини

Філософське трактування діяльності

Діяльність і практика

Діяльність та поведінка

Структура людської діяльності. Самодіяльність.

Екзістенціали людського буття. Сутнісні сили людини.

Висновки

Список використаної літератури

1. Діяльність як основа буття людини

Філософське трактування діяльності

Філософське осмислення людської діяльності залишається важливим для вивчення проблематики людського буття. Адже можна стверджувати, що основою людського буття постає діяльність, як особливий специфічний прояв людської активності. Особливість людської діяльності виражається в тому, що вона переносить виміри, параметри, якості природно-космічних процесів у складники людської життєдіяльності і навпаки – людські потреби, наміри та виміри – у реальні, фізичні речі та процеси.

Діяльність, може розглядатись як універсальне середовище, яке поєднує людину і світ. Як наслідок, сама людська діяльність постає як своєрідно перетворений, трансформований космічний процес, а природні процеси вперше набувають свого яскравого вираження лише в межах людської діяльності. Так, наприклад велику різноманітність хімічних сполук та елементів людина змогла виявити не через просте спостереження, а лише втягуючи природні процеси у сферу власної діяльності.[2:325] Таким чином, людська діяльність, не тільки наукова, може бути для людини джерелом пізнання навколишнього світу. Через діяльність людина пізнає світ, реалізує свої можливості, впливає на природу, саме людська діяльність є основою суспільного буття та, як вже було сказано, буття людини [3: 190].

Діяльність може також визначатись як специфічно-людський спосіб відношення до світу, і являє собою процес в ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, виступаючи суб’єктом, а освоєні нею явища природи – об’єктом людської діяльності. Таке розуміння діяльності тісно пов’язане з поняттям практики.

Тому, розглядаючи діяльність, необхідно виокремити поняття діяльність і практика, діяльність і поведінка.

 

1.2 Діяльність і практика

Під практикою розуміється діяльність людини спрямована на зміну природи, розбудову суспільства, таким чином, практика включає в себе всі види і форми людської діяльності, які спрямовані на реальне перетворення об’єктів людської діяльності. Отже, практика являється різновидом діяльності та є вужчим поняттям ніж діяльність. Пізнання, мислення є також видами людської діяльності, але на відміну від практики, вони самі по собі не змінюють об’єкта діяльності. Ця особливість зумовлює вирізнення практичної та теоретичної діяльності.

В сфері реального відношення людини до світу (до природи, до суспільства, до інших людей) формуються вихідні стимули розвитку всіх форм людської культури. Створені в культурі (а також в матеріальному виробництві, в регуляції людських взаємин в суспільстві, в сфері науки, мистецтва, філософії) способи діяльності виникають по суті своїй як відповідь на певні проблеми та завдання, пов’язані з людським існуванням в навколишньому реальному світі. Достатньо глибокий філософський аналіз завжди може виявити навіть ,в здавалося б, далеких від реального матеріального існування людини формах культури їх основи на грунті реальних проблем матеріального людського буття. І лише в ході наступного усвідомлення цих склавшихся форм культури і розвинутих в їх рамках способів діяльності складається уявлення про їх незалежність від практики. В дійсності їх зв’ язок з практикою не припиняється [4:26].

Таким чином, інтегративну функцію практики по відношенню до всієї системи людської діяльності, в усій різноманітності її форм та різновидів, потрібно пов’язувати з тим, що в можливостях практично-перетворюючого впливу людства на світ отримують своє реальне втілення підсумки і результати культурного будівництва людства, розвитку всіх способів діяльності, сформованих в процесі цього культурного будівництва [5:280].

Практичне освоєння дійсності, здатність перетворити оточуючу реальність в середовище існування людини виступає мірилом дійсних можливостей людства, а також ступеня його розвитку.

 

1.3 Діяльність та поведінка

Далі слід звернути увагу на поняття поведінка та його співвідношення з поняттям діяльність. Це зумовлено тим, що в побутовому слововживанні поняття поведінки та діяльності, як правило строго не розмежовуються, вживаються як синоніми. Однак в філософії та в спеціальних науках, що вивчають різні форми взаємодії живих істот та людини з дійсністю, виникає необхідність в точному розмежуванні цих понять.

З терміном поведінка в науці пов’язується активність, система дій, спрямована на адаптацію, пристосування до наявного середовища, у тварин - тільки до природного, у людини - тільки до соціального.

Ця адаптація здійснюється на основі біологічно або соціально зумовлених програм, вихідні положення яких не піддаються перегляду чи перебудові. Типовим прикладом соціальної поведінки є адаптація, пристосування до оточующого соціального середовоща шляхом наслідування прийнятим в цьому середовищі звичаїв, правил і норм[5:278].

Необхідно зазначити, що сама ця адаптація до природного чи соціального середовища може передбачати різноманітну, в тому числі досить високу, ступінь активності пошуку належних засобів рішення виникаючих при цьому завдань; іншими словами вона зовсім не обов’язково являє собою автоматичне, бездумне виконання заданої програми. Однак в принципі адаптивна поведінка являє собою закриту систему відношення до дійсності, межі якої обмежені даним природним або соціальним середовищем та заданим набором можливих дій в цьому середовищі, визначеними життєвими стереотипими та програмами.

Притаманною тільки людині формою відношення до дійсності є діяльність, яка, навідміну від поведінки, не обмежується пристосуванням до існуючих умов – прородних чи соціальних, - а перебудовує, змінює їх. Відповідно, діяльність передбачає здатність до перегляду та вдосконаленню програм, що лежать в її основі, тобто до перепрограмування своєї власної основи. Людина виступає при цьому на просто виконавцем заданої програми поведінки, а творцем принципово нової програми дій.

Таким чином, адаптаційна поведінка, чітко та жорстко цілеспрямована. Діяльність, пов язана з перебудовою своїх основ, є цілеспрямовуючою. Цілеспрямовуючий аспект діяльності має проямий зв‘язок з поняттям свободи. В цьому плані свобода означає подолання тиску заданих людині умов ( таких як навколишнє середовище, соціальні норми, інші люди, внутрішня обмеженність ) як факторів, що детермінізують її поведінку[5:279]. Свобода в діяльнісному аспекті передбачає здатність будувати власна програму дій, що дозволяла би вийти за рамки зумовлюваного даною ситуацією, розширити горизонт свого відношення до світу вписатися в більш широкий контекст буття.

Вся історія людського суспільства, матеріальної та духовної культури людини, являє собою процес розгортання, реалізації діяльнісно творчого відношоння людини до навколишнього світу, що виражається в побудові нових способів та програм діяльності [5:279]. Якщо взяти для прикладу матеріальне виробництво, то людина в свій час здійснила перехід від привласнюючого господарства ( рибальства та збиральництва ) до відтворюючого господарства ( землеробства та скотарства ); від ремесла та мануфактури, до великого машинного виробництва; на сучасному етапі здійснюється науково-технічна революція, зміст якої полягає в органічному поєднанні науки та виробництва. В суспільному житті, найбільш яскравим прикладом ломки старих стереотипів адаптивної поведінки є соціальні революції, з якими пов’язані зміни всього способа життя людей в політичній, економічній, ідеологічній сферах [4:41].

Таким чином, поки людина діє тільки у відповідь на дію зовнішніх чинників, діяльність залишається значною мірою випадковою, несистематичною і тому – не власне людською. В цьому разі, вона носить поведінковий, обмежений характер.

Тільки тоді, коли людина усвідомлює свою діяльність як свою силу, перевагу, як основу змістової повноти свого життя і починає спеціально її розвивати та вдосконалювати, діяльність стає власне людською [5:326].

 

2. Структура людської діяльності. Самодіяльність.

Як видно з матеріалу попереднього розділу реферату людська діяльність є явищем складним і багатогранним. Тому, існує потреба в класифікації та структуризації видів діяльності. В рамках даного реферату буде використана класифікація видів діяльності подана В.Л. Петрушенком. Згідно цієї класифікації, діяльність може бути матеріальною (практичною), духовною та духовно практичною.

До матеріальної (практичної) діяльності відносяться:

Перетворення природи (виробнича, господарська діяльність, побут);

Подолання опору матеріалу;

Дія з об’єктами.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.75.58 (0.008 с.)