З культом слова і книги на київській русі пов'язаний і культ мовчання. У

дусі християнських постулатів розв'язується проблема єдності світу. У літературі спостерігаються спроби більш широкого, вільного трактування християнських канонів в плані узгодження їх з уявленнями про природу. Світ природи в цілому мислиться гармонізованим, центральним принципом якого вважається Бог як вище благо і досконалість.

Навіть простір і час набувають священного розуміння. Якщо вони пов'язані з християнсько-позитивними явищами (час святих, Богородиці, Христових чудес), то розглядаються як позитивні, "священні".

Часовим ідеалом є минулий (адже саме там чинилися християнські чудеса, там було і саме життя Христове) — "передній" час. Що ж до "заднього" часу, то це відповідно час прийдешній. Таким чином, "нове" отримує негативний характер і протиставляється позитивному "старому".

Християнський антропоцентризм знайшов своє найповніше втілення в етизації філософської думки. Все, що вводиться у філософську проблематику, підпорядковується конфлікту між добром і злом. Філософські ідеї, сформовані в Київській Русі на перехресті книжної та народної традицій, в умовах становлення давньоруської державності отримували певну конкретизацію в політичних ідеях і концепціях.

Однією із основних проблем давньоруської філософії є визначення смислу. Осмислення культури Русі проходить на основі боротьби двох тенденцій: книжної і народної. Цікавими є погляди давньоруських філософів на людину як особистість. Людина вільна і саме тому вона може творити зло, але її воля сама по собі не зла. Вона розумно будує своє індивідуальне життя, життя свого дому і підвладного її народу.

І нині в час розбудови суверенної України, в час сподівань сотень поколінь жертв і борців конче потребує знати свої корені і витоки, шляхи і етапи формування української духовності. Тому матеріал даного реферата можна використовувати під час викладання на різних рівнях новітніх українознавчих дисциплін, особливо для учнів старших класів із курсу "Духовна історія

України", при вивченні ними тем "Філософія християнства", "Культура Київської Русі", "Історія української філософської думки".

Література

Ангелов Д. Богомиството в Бьлгарии. София, 1969.

Беседа трех святителей. Факсимильное издание.

Бычко А.К. Народная мудрость Руси. Анализ философа. М. ИФАН, 1984.

Горский B.C. Философские идеалы в культуре Киевской Руси XI— начала ХП в. К.: Наукова думка, 1968.

Громов М.Н. Философские знания в древнерусской книге. В сб.:

Современные проблемы книговедения, книжной торговли и пропаганды книги. Вып.2. М., 1983.

Замалеев А.Ф. Философская мысль в средневековой Руси XI—XVI вв. Л.:Наука, 1987.

Замалеев А.Ф., Зоц В.А. Мыслители Киевской Руси. К.: Вища школа, 1981.

Идейно-философское наследие Илариона Киевского. Ч. I. М.,1986.

Изборник Святослава 1073 г. Факсимильное издание.

Изборник 1076 г. М., 1965.

Иларион. Слове о Законе и благодати. Факсимильное издание.

Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. М.: Наука, 1979.

Поляков Л.В.Философские идеалы в культуре древней Руси. Историко-философский очерк. М.: Знание, 1988.

Рогов А.И. Культурные связи Киевской Руси с балканскими странами. Славянские культуры и Балканы IX—XVII вв. София, 1978. Т. I.

Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. М.,1963.

Своенцицкий И.С. Начала философии в руской литературе XI—XVI вв. Львов, 1901.

Синайский патерик. М., 1967.

Сказание и страсть и похвала святию мученику Бориса и Глеба //

Памятники литературы Древней Руси, XI — начало XII в. М., 1978.

Становление философской мысли в Киевской Руси. М.: ИФАН, 1984.

Старостин Б.А. Древнерусская наука в контексте средневековой культуры // Вопросы истории естествознания и техники. 1981. №1.

Шестоднев, составленкнй Иоанном, экзархом Болгарским: По ха­ратейному списку Московской Синодальной библиотеки 1268г. // Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. 1879.