Значення філософської спадщини Київської Русі.

Незважаючи на те, що філософсько-соціологічна думка доби Київської

Русі перебувала практично в зародковому стані, інтегруючись в складний комплекс синкретичного мистецтва, процес її становлення має виняткове історичне значення.

По-перше, послідовно вплітаючи елементи сформованого віками народно-міфологічного світогляду в систему загальнолюдських цінностей, які ввібрали в себе філософія християнства, поєднуючи їх з досягненням античної, візантійської, близькосхідної культур, мислителі Русі в оригінальних пам'ятках, що дійшли до наших днів зуміли створити своєрідний, національне самобутній феномен основ вітчизняної філософії.

Оригінальність філософського осмислення світу давньоруськими вченими, на нашу думку, полягає:

— у вибірковому підході до засвоєння досягнень суспільних культур;

— у прикладному, історико-політичному напрямі філософствування,

— у глибокій морально-етичній спрямованості руського любомудрія, намаганні створити національне значимий моральний ідеал людини-патріота, людини-громадянина, у неперервних пошуках смислу життя;

— у наданні великого значення книжності, розуму, слова, у створенні культу Слова як першооснови буття;

— у загостреній увазі до гуманістично-альтруїстичного мислення, до питань людської честі і гідності.

По-друге, історичне значення філософської спадщини Київської Русі полягає в тому, що вона, завдяки тісним зв'язкам з іншими культурами, стала невід'ємною частиною загальносвітової цивілізації.

По-третє, любомудріє давньоруських філософів стало відправним пунктом або й одним з перших кроків до формування національно-своєрідної філософської думки України.

Ось чому, на нашу думку, філософська спадщина їларіона, Феодосія Печерського, Нестора, Володимира Мономаха, анонімних авторів має стати предметом серйозного новітнього осмислення і дослідження з позицій з'ясування національних коренів української духовності.

Висновки

Зародження філософсько-соціологічної думки в Київській Русі має велике значення для подальшого розвитку філософії на Україні.

Саме в період Київської Русі визначились специфічні особливості української філософської думки. Найхарактерніша риса — тлумачення мудрості, як узагальненого знання про світ в цілому, знання, спрямованого на діяльність. Звідси і увійшло у давньоруську культуру поняття "любові до мудрості" (філософії), яка є знанням, спрямованим на високоморальну поведінку. Всякий філософ постає "книжником", тобто освіченою людиною, яка глибоко засвоїла "книжне" знання. Але не кожний "книжник" може бути філософом. Ним стає лише той, хто, засвоївши книжні знання, здатний осмислити їх та передавати іншим. Філософія — є мистецтвом і наукою, оскільки філософія — початок усякого мистецтва. Філософія є любов'ю до мудрості: істина ж мудрості — Бог. А тому любов до Бога є істинною філософією.

Від книжної мудрості йде світоглядна орієнтація на людину, як носія "духовності". Разом із становленням ранньофеодальних суспільних відносин зміцнюються саме світоглядно "духовні" орієнтири. Всі справи людини спрямовані на прославлення Бога. Такий антропоцентризм визначає і розуміння всього іншого. Віра в те, що непідвладне грубому чуттєвому сприйняттю, інтерпретується як результат особливого високого ступеня розвитку розуму. Акцентування ролі розуму, типове для провідної тенденції в культурі Київської Русі, певним чином відображається і в живописі, а ще більше в слові. Слову відводиться роль не тільки важливого фактора, що творить людину як особистість, але і розглядається як особлива характеристика, що творить народ як єдине ціле — спільність.