РОЗДІЛ 2 Ідея софійності світу та проблеми етичної духовності.

Багате духовне життя східних слов’ян, їх розвинута міфологія були тим благодатним ґрунтом, де засівалося насіння мудрості з переводних візантійських та болгарських книг. Саме в результаті цього поєднання виникла давньоруська література, яка заключала в собі літописи, житія святих, поученія, історичні повісті тощо. Свої початки давньоруська література бере ще в другій половині Х ст. Саме тоді був написаний перший давньоруський твір: “Промова філософа”, де коротко викладалася історія світу від його створення і до виникнення всесвітньої церковної організації.

Людина відчувала себе у великому світі мізерною часткою, але все ж співучасником світової історії. В цьому світі все наповнене таємним змістом. Завдання людського пізнання полягає в тому, аби розгадати зміст речей, символіку тварин, рослин, числових співвідношень. Число один свідчить для людини про єдинство Бога, два – нагадувало про двоєдину природу Христа, три – про триєдинство Бога, чотири – було символом матеріального світу. Саме тому світ має чотири сторони, він складається з чотирьох елементів. Сім втілювало в собі з’єднання божественного початку з матеріальним, яке представлено людиною. Тому все, що відноситься до людини, семирічне за своєю природою: сім гріхів і сім протиставлених їм таїнств, сім віків, сім планет, які керують її життям, сім днів тижня, за які був створений світ, сім тисячоліть світової історії тощо. Всесвіт рахувався книгою, яка написана перстом Божим. Писемність розшифровувала цей світ знаків. Відчуття значимості та величі світу було в основі давньоруської літератури. Її можна розглядати як літературу однієї теми, одного сюжету. Цей сюжет – світова історія і ця тема – зміст людського життя.

Історичних творів було написано досить багато. Для них всіх характерне одне: розповідаючи про історичні події, давньоруський книжник ніколи не забуває про рух історії в її світовому масштабі. Або повість починається з згадування про головні світові події, (створення світу, всесвітньому потопі, вавілонське стовпотворення та втілення Христа), або повість безпосередньо включається в світову історію: в якийсь з великих зводів по світовій історії.

Автор “Читання про житіє та згубу Бориса і Гліба”, перш ніж почати свою розповідь, коротко розповідає історію всесвіту від створення світу, історію Ісуса Христа. Давньоруський книжник ніколи не забуває про те, в якому відношенні до загального руху світової історії знаходиться те, про що він розповідає.

Київська Русь залишила нам багато коротких похвал книгам. В них підкреслювалось, що книги приносять користь душі, вчать людину поміркованості, спонукають його дивуватися світові та мудрості його устрою. Книги відкривають “розмисл сердечний”, в них є красота і вони потрібні праведнику, як зброя воїну. В літопису про це сказано таким чином: “... Отець бо сего Володимер землю взора и умягчи, рекше крещеньем просветив. Сь же насея книжными словесы сердца верных людей; а мы пожинаем, ученье приемлюще книжное. Велика бо бываеть польза от ученья книжного; книгами бо кажеми и учими есмы пути покаянью, мудрость бо обретаем и вьздержанье от словес внижных. Се бо суть рекы, напояще вселеную, се суть исходяща мудрости; книгам бо есть неищетная глубина; сими бо в печали утешаем есмы; си суть узда вьздержанью … Ярослав же сей, якоже рекохом, любим бе книгам, и многы написав, положи в святей Софьи церкви, юже созда сам” (36, с. 102-103). Ця літописна похвала Ярославу вражає своєю завершеностю і змістовністю, не зважаючи на невеликий об’єм. Майже в кількох рядках її автор зумів подати яскраву та вичерпну характеристику діяльності князя Ярослава та його політиці. І закінчується вона гімном на честь книг та мудрості, яка в них знаходиться. Про значення читання книг зазначується в першій статті “Ізборника” “Слово якогось калугера”. За похвалой книгам в “Ізборнику” йдуть статі, присвячені правилам поведінки людей у різних ситуаціях. Тут говориться про те, що треба поважати батьків, як вчити дітей, як відноситись до дружини тощо. “Ізборник” радить своїм читачам дбайливо зберігати таємне, критися з думками, “не скоро в смех впадати”, “долу очи нести”, “едение и питие без говора с удьржанием”. “Ізборник” дає одну пораду на всі випадки життя: в житті необхідно терпіння.

Ще один визначний пам’ятник давньоруської літератури ХІ ст, де розкривається філософська концепція про закон і благодать, це твір митрополіта Іларіона “Слово про закон і благодать”. Основна ідея “Слова” – рівноправ’я всіх християнських народів незалежно від часу їх хрещення. “Слово” Іларіона чітко ділиться на три частини. Перша частина вияснює відношення закона до благодаті, Старого завіту до Нового. Закон (Старий завіт) національно обмежений, він стверджує думку про боговибраність одного окремого народу, про перевагу цього народу над іншими. Благодать (Новий завіт) має універсальний характер, виражає ідею про рівноправ’я всіх народів. Звідси Старий завіт – рабство, а Новий завіт – свобода. Іларіон порівнює закон з тінню, місячним світлом, а благодать – з світом, сонцем і теплом. Він конкретизує свою філософську концепцію на біблійному сказанні про Авраама та його двох синів Ізмаїла та Ісаака. І як молодшому сину Ісааку була дана б батьком перевага перед старшим Ізмаїлом, так і народ, який став християнським пізніше (відроджений у благодаті), стає ближчим до Христа, свого батька, ніж народи, які хрестилися раніше. Таким чином Іларіон відкидає домагання візантійської церкви на старшинство (32, с. 32). Закінчується “Слово” Іларіона молитвою за всю Руську землю. Любов’ю до рідної землі проникнуті багато творів Київської Русі. І в “Повчальному слові Володимира Мономаха” і в “Слові о полку Ігоревім” головною темою є патріотична тема, любов до рідної землі, заклик об’єднуватись і оберігати державу від ворогів. Але крім цього в “Повчальному слові” є думки про побутову Всесвіту і про місце людини в ньому.

Можна було б багато розповідати про багатоплановість багатьох і багатьох творів давньоруської літератури, але найголовніша риса пам’яток давньоруської літератури – це величезна моральна основа, її духовність. Завдяки духовності давньоруської літератури, її значення не втрачає актуальності і в наші дні.

 

Висновки