Сучасна релігійна філософія.

4.1. “Лінгвістичний поворот” у філософії релігії.

 

Філософія релігії невіддільна від проблемної ситуації сучасної західної філософії. Філософія релігії в широкому значення слова – це філософія в різнобічних відношеннях з релігією.

Як твердить Ю.А.Кімелев у праці “Сучасна західна філософія релігії”, “найважливішою особливістю в нашому столітті став “лінгвістичний поворот”. Філософія мови стає одною з панівних парадигм філософії ХХ ст. За словами Кульмана, “філософія мови стає “першою філософією”. (4, 29)

У філософії релігії сформувалась течія, об’єднуючим моментом якої є вибір мови релігії в якості основного об’єкта дослідження. Ця течія в західній філософській літературі позначається як “аналітична філософія релігії”.

Цей напрям зародився в Англії на початку нашого століття як реакція на короткий розквіт “англійського ідеалізму”. Його основною темою стала тема абсолюту.

Визначення “аналітична філософія” може відноситись до широкого кола явищ у філософії. У даній праці Кімелева вираз “аналітична філософія релігії” використовується до всієї сукупності різних філософських робіт, які сфокусовані на вивченні мови релігії. В основу такого широкого поняття аналітичної філософії релігії покладено як уявлення про “лінгвістичний поворот”, так і поняття “філософський аналіз” у всій багатоманітності його сучасних форм.

Представники аналітичної філософії релігії вважать, що цей вид філософії релігії є правдивим і перспективним. У зв'язку з цим є дуже цікавими погляди Йозефа Бохеньського, якого вважали одним із лідерів неосхоластичної філософії.

Ю.А.Кімелев аналізує вступне слово Бохеньського на Восьмому міжнародному конгресі з філософії Вітгенштейна.

“Філософія сьогодні, - заявляє Бохеньський, - є аналітичною філософією, а все інше належить історії. Аналітична філософія – це “метамовна філософія”. (4, 31).

На думку Бохеньського, філософія релігії знаходиться зараз на початку нового періоду.

“До появи аналітичної філософії відношення філософії та релігії не були “чистими". Філософія постійно поставала або як заміна, або як опора релігії, виконувала не аналітичні, але синтетичні функції. Вона намагалась створити синтез всього людського стажу і ставала носієм будь-якого світобачення. Крім того, філософія була орієнтована “об’єктно-мовно”. Вона часто говорила про ті ж предмети, що й релігія.

Бохеньський стверджує, що філософія релігії повинна стати “логікою релігії”. Він не виключає, що філософія релігії може здійснювати ті функції, які традиційно здійснювала філософія”. (4,32)

За словами Кімелева, аналітична філософія релігії не звертається безпосередньо ні до дослідника, ні до конструювання об’єкта релігії”. (4, 32)

Мова релігії – це всі мовні компоненти, які використовують в релігійній ідеології, теорії і на практиці. Як правило, об’єктом філософського дослідження стає лиш мовне вираження фундаментальних віроповчальних положень.

“У рамках філософії релігії йдуть суперечки про те, чи потрібно під мовою релігії розуміти якусь особливу “релігійну мову” чи “релігійне використання мови”. На даний час визнання дістала точка зору, чітко сформульована Пітером Донованом. Донован визнає, що можна говорити і про релігійне використання мови, і про релігійну мову”. (4, 33)

Ключовою проблемою аналітичної філософії релігії стала проблема смислу мови релігії.

На думку дослідника Р.І.Павільоніса, ця проблема в загальному полягає “у вказівці” критеріїв зрозумілості мовних виразів, у виявленні співвідношення осмисленого і беззмістовного, осмисленого та істинного чи неправдивого, осмисленого та граматично правильного”. (4, 33)

За Кімелевим, “релігія розглядається як мовна діяльність, а серцевину релігії утворюють вірування, які мають форму висловлювань. Відповідно аналіз смислу таких висловлювань є аналіз смислу релігії”. (4, 33)

Як далі стверджує дослідник, “у процесі аналізу смислу релігійних висловлювань, які виражають вірування, аналітична філософія релігії стикається з філософсько-епістемологічним дослідженням релігійних вірувань.

Нечасто тому на даний час вираз “аналітична філософія релігії” застосовується для позначення епістемологічного аналізу релігії”. (4, 33)

І тому з точки зору Кімелева, ці підходи є різними, хоч і дуже близькими у багатьох випадках, особливо в англомовній літературі.

Визначення проблеми смислу при дослідженні мови релігії створює можливості як до типологічного, так для історичного поділу аналітичної філософії релігії.

Перший тип зв’язаний зі спробами виробити якийсь фактичний критерій смислу релігійних висловлювань.

До другого типу відносяться всі ті філософські підходи до мови релігії, що формувалися як реакція на спроби встановити смисловий критерій щодо мови релігії. До цього типу слід віднести всі ті концепції, які являють собою філософську вказівку на осмисленість мови релігії. При цьому смисл релігійної мови може розумітися різнобічно.

Вказані типи аналітичної філософії релігії можна розглядати як “критичний і як апологетичний варіанти аналітичної філософії релігії”. (4. 34)

Відповідно аналітична філософія релігії ділиться на філософію релігії логічного атомізму, логічного позитивізму і на філософію релігії на основі повсякденної мови чи на основі філософії пізнього Вітгенштейна.

4.2. Філософський антитеологічний емпіризм.

 

Суть аналітичної філософії релігії утворює стремління встановити осмисленість чи беззмістовність релігійних висловлювань. Аналітична філософія релігії почалася зі спроб виробити чітку теорію смислу по відношенню до релігійної мови.

Як стверджує Кімелев, “логіко-атомістична теорія є теорією смислу релігійної мови. Релігійна мова як мова, яка співвідноситься з цією реальністю, не може розглядатися як засіб вираження якого-небудь смислу”. (4, 37)

Проблема смислу релігії стала найважливішою філософсько-релігійною проблемою на декілька десятиліть.

“У рамках неопозитивізму ця проблема, як і в “Логіко-філософському трактаті”, вирішується з позицій антиметафізичного і антитеологічного емпіризму. При цьому ясно, що саме з філософської точки зору між філософськими поглядами раннього Вітгенштейна і логічними позитивістами існують деякі принципові відмінності. А якщо Вітгентштейн представляв беззмістовність релігійної мови як неможливість осмисленого говоріння про “містичне”, то для логічних позитивістів беззмістовність релігійної мови пов’язується з цілковитою беззмістовністю різного говоріння про будь-яку вищу, надсвітову реальність. Концепція “містичного” буття була заперечена неопозитивізмом. Це було пов’язано з непризнанням існування будь-якої вищої божої реальності”. (4,40)

Терміни “логічний позитивізм”, “неопозитивізм”, “логічний емпіризм” використовуються для позначення тільки філософських позицій Віденського гуртка, чи філософських поглядів, які сформувалися під впливом його ідей в інших країнах.

“Антитеологічна програма Віденського гуртка, в основі якої лежить визначена теорія смислу, була не тільки радикальною, але й новаторською. У цьому плані цікава точка зору Ганса – Іоахима Дамаса, який намагався підсумувати дослідження Віденського гуртка в західній філософії. На думку Дамаса, під метафізикою розуміли різне”. (4, 41)

Альфред Айер звертався до аналізу теологічних висловлювань.

Айер розумів метафізику як дослідження природи реальності, яка лежить в основі явищ, вивченням яких займаються науки.

У книзі “Мова, істина, логіка” Айер стверджує, що “Бог існує – значить зробити метафізичне висловлювання, яке не може бути ні істинним, ні хибним... жодне речення, яке має на меті описати природу трансцендентного Бога, не може мати якогось буквального значення”. (4, 42)

Отже, Айер заявив, що речення стає фактично значущим для будь-якої людини, якщо вона знає, які спостереження приведуть її при визначених умовах до того, щоб прийняти висловлювання як істинне чи не прийняти його як хибне.

Так як твердження про існування Бога не можливо емпірично перевірити, то не виконується необхідна умова для істинного фактичного висловлювання. Твердження про існування Бога не є тому істинним фактичним твердженням. Але віруючі вважають, що коли вони говорять про існування Бога, то мають на увазі чи стверджують цей факт.