Розкривають фундаментальні закони природи, її приховані сили. Саме таке знання, на думку Ф. Бекона, становить основу людської могутності, забезпечує технічний прогрес.

Визначивши справжнє призначення і мету наукового пізнання, Ф. Бекон оцінює стан, у якому перебуває наука його часу. І цей стан видається йому жалюгідним. Наука, яка успадкувала всі вади античної філософії та середньовічної схоластики, не відповідає своєму призначенню і потребує докорінної перебудови. У своїх творах Ф. Бекон дає нищівну критику всієї схоластичної філософії й науки, засуджує її за неплідність і відставання від розвитку техніки та запитів життя.

Ф Бекон детально вивчає причини неуспіху науки, її вкрай нерозвиненого стану. Таких причин багато. Наука спирається на давньогрецьку філософію, що мала споглядальний характер. Греки, наче діти, більше вдавалися до балаканини, ніж до реальних справ. Так само безплідною була й середньовічна наука. Критикуючи схоластичну філософію, Ф. Бекон відзначає її авторитарний характер, забобони та сліпу релігійну запопадливість. Саме в цьому він убачає головну перешкоду прогресові наукового знання. Надмірна залежність від давніх авторитетів гальмує прогрес, адже не можна одночасно й упадати перед авторитетами, й перевершувати їх. Істина є дочка часу, а не авторитету, зазначає філософ.

Ф. Бекон виступає також проти переслідувань філософів та науковців церквою. Спираючись на концепцію двоїстої істини, він вважає, що наука і теологія не можуть суперечити одна одній. Запевняючи богословів, що розвиток науки нічим не загрожує релігії, оскільки сфера божественного й сфера фізичного зовсім різні,, Ф. Бекон вимагає свободи для наукового мислення, обстоює суверенність людського розуму.

Ще одна важлива причина неуспіху теоретичних наук, на думку Ф. Бекона, — нехтування філософією природи, тобто природознавством, яке, за його гжзначенням, є "великою матір'ю наук" і мусить бути фундаментом

Усього наукового знання. Проте досі природознавство відігравало роль служниці. Час його розквіту в греків був нетривалим, у римлян його місце заступили моральна філософія і політика. А після того, як християнська віра і поширилася серед язичників, кращі уми присвятили себе теології. Саме надування в середньовічний період теології та мракобісся призвело до занепаду науки; не може розвиватися наука, яка відірвана від свого коріння, і, навпаки, те, що засноване на природі, росте і розвивається. Мораль і політика також змушені ковзати по поверхні, якщо вони відірвані від своїх підвалин — природознавства.

Утвердження засадничого значення природознавства є дуже важливим складником філософії Ф. Бекона. Воно відбивало об'єктивні потреби розвитку суспільства в ХУІ—XVII ст., особливості наукової й промислової революції, яка висувала пізнання природи на перший план. Згадаймо, ще в XV^ ст. Леонардо Бруні стверджував, що природознавство не має практичного значення. Нова епоха навпаки, демонструє загальне захоплення природою. Не тільки наукові дослідження Нового часу або філософські роздуми були пройняті прагненням опанувати природу, цим духом просякнуті й мистецькі твори. Філософи, письменники, моралісти одностайні у своїх пошуках "природної" моралі, міркуваннях про "природне" право, намаганні з'ясувати "природу" людини. І саме Ф. Бекон, творець "природної" філософії,,був одним з перших, хто зрозумів цю тенденцію, пов'язавши з нею прогрес наукового пізнання.

- Однак не менш важливою причиною нерозвиненості всієї поперед ньої науки є, за Беконом, відсутність правильною методу. Той метод, якого дотримується більшість учених, запозичений у схоластів і має спекулятивний характер, залишаючи поза увагою чуттєвий досвід. За основу йому править схоластизована логіка Арістотеля — діалектика. Вона не тільки не корисна для науковою дослідження природи, а навіть шкідлива. Здатна лише роз'яснювати вже відоме, вона не веде до нових відкритів. Ба навіть більше,

Надає форми доведеності всіляким сумнівним твердженням. Однак висновки, що грунтуються на хибних поняттях, нічого не варті. Загалом схоластична логіка має справу лише з термінами, словами, тоді як істину треба шукати в самих речах. Істина міститься в самій природі, а способом безпосереднього спілкування з нею може бути лише чуттєвий досвід. Але ті дослідники, які керуються даними чуттєвого досвіду, не спираються на певний метод. Тому їхній досвід має хаотичний, випадковий характер і не дає суттєвих результатів.

Підсумовуючи критичний аналіз усієї попередньої науки, Ф. Бекон зазначає, що в пракгичній частині вона безпідставна, у своєму зростанні повільна і млява. Прагнучи досягти загальної досконалості, вона недостатньо зважає на деталі й залишає безліч невирішених питань.На основі цього аналізу Ф. Бекон розробляє програму реформи, "великого відновлення" науки. Головним пунктом цієї програми є перетворення природознавства, науки про природу, що базується на чуттєвому досвіді, на основу наукового пізнання. Природа має стати центром наукових інтересів, головним об'єктом цього пізнання.

Але нова наука потребує і нового методу. Ця проблема центральна для філософії Ф. Бекона. Саме розроблення нового методу є, на його думку, основним засобом перетворення і відновлення науки. На відміну ВІД схоластичного це має бути метод наукового відкриття, засіб творчого розвитку наукових знань. Розробка такого методу пов'язана з реформуванням логіки. Ф. Бекон висуває ідею створення нової логіки, яку він протиставляє старій, схоластичній, власне, арістотелівській логіці. Символічно, що головна філософська праця Ф. Бекона, в якін він розробляє своє вчення про метод, мас назву "Новий органон" — навіть назвою твір протиставлеі' «Органонові» Арістотеля.

Головна вада силогістики Арістотеля полягає в тому що вона залишає осторонь питання про виведення вихідних принципів, аксіом, на яких

Грунтується процес логічного міркування. Через це схоластична наука не має надійного грунту, а її результати дуже слабко пов'язані з реальністю. Нова логіка, на думку Ф. Бекона, якраз і покликана озброїти методом виведення цих принципів, спрямувати людський розум, щоб він не відривався від реальних речей, а діяв згідно з ними.

2.3 Вчення про "примари" людського розуму.

Новий метод може спіткати на своєму шляху чимало перешкод, адже людський розум перебуває в полоні хибних уявлень і забобонів, суб'єктивних суджень. Вони, наче примари відволікають його від істини, заважають бачити речі такими, якими вони є. Ф. Бекон застерігає дослідників від можливих помилок, прагнучи запобігти шкідливому впливові цих "примар" на його розум. Філософ висуває вимогу попереднього "очищення" розуму, бо в царстві людини, яке засноване на науці, можна увійти, як і в царство небесне, — лише чистим, наче дитя. Позитивному викладові вчення про метод у Ф. Бекона, иааким чином, передує критична частина: його вчення про"примари" людського розуму.

За Ф. Беконом, існує чотири класи помилкови думок, або "примар", властивих людському розумові: примари "Роду", "Печери", "Ринку, або Площі", «Театру». До першого виду помилок, які Ф. Бекон умовно називає "примарами Роду", належать такі, що закладені в самій природі людини. Вони пов'язані з її пізнавальними якостями. Наприклад, розум людини схильний убачати в речах більше порядку й однаковості, ніж е насправді. Розумові властива певна інерція, через яку він неохоче відступає перед фактами, котрі суперечать усталеним переконанням. Розум схильний відгукуватися радше на сильні ефекти, ніж на малопомітні явища, на нього більше впливає те, що вмить і раптово може його вразити. Людина віддає перевагу тому, що відповідає її власііим смакам і бажанням. Нарешті, розум за своєю природою прагне до абстрактного і плинне мислить як стале. Взагалі людський розум не може діяти ізольовано від інших здібностей людини. Ф. Бекон указує на його взаємозв'язок з емоціями, пристрастями, почуттями як на джерело можливих помилок. "Людський розум не є сухе світло, він містить домішок волі і пристрастей; звідси пішли науки, які можна було б назвати "як кому бажано". Джерелом можливих помилок є і