І атоми, проте на відміну від атомів де'мокріта вони мають якісний характер і 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

І атоми, проте на відміну від атомів де'мокріта вони мають якісний характер і



сприймаються відчуттями. Розклад речей на "природи" якраз і відбувається в процесі аналізу чуттєвого досвіду, а індуктивний метод Ф. Бекона є не що інше, як знаряддя цього аналізу.

Проте пізнання природи на цьому не закінчується. Від пізнання занурених у матерію "природ" треба перейти до пізнання "форм", що лежать у їхній основі. "Форми" й "природи"співвідносяться між собою як сутність і явище, вони є ключовими для Беконової філософії природи і визначають основний напрям її розвитку. Цей розвиток означає перехід від фізики до і метафізики. Метафізика поглиблює розпочате фізикою дослідження природи, доводячи його до вивчення "форм". Поняття форми не є у Ф. Бекона однозначним. По-перше, це — сутність (суть), що лежить в основі простіших властивостей, "природ". По-друге, це закон, за яким виникає й існує та чи інша "природа" Нарешті, це — причина. "Коли я кажу про форми, пише Бекон, — то розумію не що інше, як закони та визначення абсолютної реальності, які скеровують і засновують будь-яку просту природу, таку як тепло, світло, вага, в кожному з видів матерії й суб'єкті, здатному їх сприймати". Кількість таких форм, на думку Ф. Бекона, конечна й незмінна. Опанування їх відкриває перед людиною безмежні можливості у відтворенні як окремих природ, так і їх різноманітних сполучень. Ось чому саме пізнання форм є основою могутності людини, її влади над природою. Якщо, наприклад людина зможе опанувати форми таких природ, як вага, ковкість, і жовтизна та ін., то вона буде здатна власноруч створити золото — цю недосяжну мрію середньовічних алхіміків.

Дослідження цих форм розкриває єдність природи в 5 різних матеріях, адже ро^и пов'язують різні речі й поєднують їх в один рід або категорію, як, наприклад, тепло небесних і земних тіл. Із цього погляду найсуттєвішим об'єктом філософії природи виступає саме притаманна всім її явищам єдність, а також усе, що веде до такої єдності.

Матеріальна єдність світу, осягнення загальних законів, яким підкоряється рух усіх матеріальних, чуттєвих речей, — ось мета наукового пізнання природи, за Ф. Беконом. Метафізика, до якої приходить пізнання ів процесі неухильного сходження до такої єдності, є своєрідною вершиною наукового знання природи, його найважливішою частиною.

Чроте метафізика, предметом якої є форми матеріальних речей і явищ, не протиставляється Ф. Беконом фізиці, а самі ці форми розглядаються ним у зв'язку з матерією. На відміну від схоластики та філософії Арістотеля, у якій матерія і форма протиставлялися одна одній, Ф. Бекон, так само як і Дж. Бруно, на матеріалістичний лад переглядає їх співвідношення. Для нього форми — це сутнісні сили самої матерії, вони практично збігаються з матеріальними причинами.

Розуміння Ф. Беконом форми свідчить про його схильність до філософського матеріалізму. Звідси його симпатії до таких античних філософів, як Демокріт, Анаксагор, Емпедокл, Геракліт. Серед представників філософіГРенесансу найближчим йому був Телезіо. Так, поняття матерії у Ф. Бекона багато в чому збігається з відповідним поняттям у натурфілософській системі Телезіо. Як і в Телезіо, матерія у нього мала безпосередньо чуттєвий, якісний характер. Ф. Бекон заперечує існування абстрактної матерії, якою була "перша матерія" Арістотеля. На противагу Арістотелю він приєднується до тих давніх філософів, для яких перше начало не могло бути чимось пасивним, позбавленим усякої форми і якості. "Звичайно, що така позбавлена усяких якостей і форм пасивна матерія є, очевидно, чистою фікцією людського розуму", — пише Бекон. Матерія як першооснова всіх природних речей завжди має буги оформленою і готовою, аби "всяка сила, сутність, всяка дія і природний рух могли бути її наслідком". Таким чином, підсумовуючи свій аналіз цієї проблеми, Ф. Бекон підкреслює, що першу матерію треба завжди розглядати в нерозривному зв'язку з першою формою і з першим началом руху.

Матерія, за Беконом, постійно перебуває в русі. Цей рух має багато різновидів. Це й різні механічні рухи,, її "магнітний" рух, і деякі інші якісні зміни. Загалом Ф. Бекон налічує 19 видів руху. Важливо, що і "відпочинок", тобто спокій, він розглядає як один із таких видів. Ф. Бекон був ще далекий від чисто кількісного, механічною тлумачення матерії й руху, вони мають у нього багатоякісний, різноманітний характер. Матерія у Ф. Бекона, як і в натурфілософів XVI ст., ще сповнена життєвого руху, внутрішньої напруги.

Бекон робить усілякі спроби виявити внутрішній зв'язок між явищами природи, між формами й різними видами руху, підкреслюючи тим самим причетність руху до внутрішньої сутності речей. Дослідження форми тепла, наприклад, приводить до висновку: воно є не що інше, як внутрішній рух. Отже, всі матеріальні речі, "природи", явища перебувають у безперервному русі. Чуттєвий досвід доводить плинність і тимчасовість матеріального світу. Проте сама матерія вічна. Вона не виникає і не зникає, залишаючись незмінним началом речей. Так само незмінними, за Беконом, є і форми Але пізнання вічних і незмінних форм віднесене Беконом до метафізики, тому не дивно, що й пізнання матеріального начала набуває у нього метафізичного характеру. Стверджуючи якісну багатоманітність матеріального світу, нерозривний зв'язок матеріальних речей із рухом, матеріалізм Ф. Бекона ще несе на собі відбиток ренесансного матеріалізму. Однак він набуває і досить виразних ознак матеріалізму метафізичного. Метафізичного в тому сенсі, що рухома у своїх виявах матеріальна природа вічна й незмінна у своєму матеріальному началі, у формах, кількість яких також обмежена й незмінна.

Як прихильник емпіризму Ф. Бекон намагається звільнити пізнання.від будь-яких апріорних понятів, визнаючи навіть метафізику за результат експериментально-індуктивного дослідження природи. Але коли він визначає метою такого дослідження якісь незмінні елементи (форми, "природи" й т. ін.) і наголошує, що процесові пізнання належить "виходити з того, що постійне, вічне і загальне в природі", він удається до справжньої метафізики. Тобто такої, що має суто умоглядний характер і перетинає межі пізнання природи.

Те саме стосується й матерії як вічного начала, загальної причини речей. "Після Бога, — зазначає Бекон,— вона є причиною всіх причин, а сама не зумовлена будь-якою причиною". (Ідеться про причину природну.) Отже, походження та існування самої матерії мають у Бекона надприродний характер, спричинені Богом. Матеріалістичний у цілому погляд на природу не заважає Бекону визнавати існування Бога й акт творення ним матеріального світу. В цьому пункті критики Беконового матеріалізму справедливо картають його за непослідовність. Але треба визнати, що таким непослідовним є будь-який матеріалізм, якщо він прагне спертися в пізнанні природи на щось "постійне, вічне, загальне". Така метафізика, або онтологія,

Завжди буває пов'язана з певною теологією. І справа не тільки в лояльності до церкви або прагненні примирити вірність християнському світогляду з вимогами наукового пізнання природи, що для Бекона теж характерно. Справа у природі метафізичного пізнання.

Таку ж непослідовність Бекон виявляє і щодо цільових причин. І справді, з одного боку, він намагається звільнити фізику (природознавство) від телеологічних поглядів на природу, а з іншого — вважає за можливе ввести вчення про кінцеві причини до метафізики. Й оскільки метафізика є найважливішою частиною його філософії природи, то в цьому пункті остання набуває телеологічного характеру

Попри всі телеологічні та теологічні суперечності Беконової філософії, на котрі як на ваду вказують його критики, не підлягає найменшому сумнівові, що Ф. Бекон є родоначальником новоєвропейського матеріалізму Виступивши провісником нової науки, він також започаткував емпіризм як методологічний напрям у науковому пізнанні. І в цьому непересічне значеная його філософських праць. Ба більше, значення Ф. Бекона полягає в тому, що він відкрив для нас царину наукового знання як такого. Вплив його філософських ідей поширився далеко за межі XVII ст Цього впливу зазнали наїївеличніші філософські постаті Нового часу, такі як Лейбніц, Юм, Кант Бекон прагнув звільнити людський інтелект від влади фальшивих теорій і необгрунтованих понять, спрямувавши його на неупереджене дослідження фактів. І тому його філософія зберігає своє значення, лишаючись співзвучною тим настроям, що панують і в науці XX ст.

Висновок

Підводячи підсумки вищесказаного можна зробити висновок про те, що філософія Нового часу - надзвичайно важливий етап в історії всесвітньої філософії. Саме в цей час утверджуються засади сучасного філософствування.

Зачення філософії Нового часу в історії філософської думки полягає в тому, що це - перід становлення і розвитку класичної європейської філософії, перід коли формуються характерні для нової філософії школи та напрями, формулюються головні філософські поняття та принципи, закладаються підвалини нового світорозуміння.

Одним з основних творців Нової філософії по-праву можна назвати Френсіса Бекона, заслугою якого є не тільки руйнація середньовічного способу мислення, а й значний вплив на формування філософської думки новочасної Європи. Хоч за свої поглядами він міг бути зарахованим до філософів доби Відродження: натурфілософія XVI ст. визначала його погляди на природу, а ренесансний гуманізм живив його вчення про безмежну могутність людини, про її панування над природою. Але, як вважав Ф. Бекон, досягти такої могутності людина може лише завдяки наково-технічному прогресові. Така позиція свідчить про належність філософа вже до нової епохи.

Список використаних джерел.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 194; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.86.122 (0.007 с.)