В 1593 P. Бекон вибирається в палату общин від мідлсекського графства, де незабаром отримує славу видатного оратора.

В 159'⁷ р. вийшов у світ перший твір, що приніс Бекону широке визнання -збірник статей або ессе роздуми на моральні і політичні теми. Пізніше він двічі

перевидає свої "Досліди і настанови", кожен раз переробляючи їх і доповнюючи новими статтями.

Нова перспективи відкрило перед ним правління Якова І Стюарта. Марнославному і вважаючому себе великим ученим монархові, запізнілому теоретику абсолютизму і автору трактатів про чародійство і шкоду тютюну, вельми імпонували літературна слава, освідченість і гострий розум ще досі не оціненого по заслугах юриста. В день коронації короля Бекона нагороджують званням рицаря. На слідуючий рік він призначається штатним королівським адвокатом, в 1607 році отримує пост генерал-соліситора, а ще через п'ять років - посаду генерал-атторнея -вищого юрисконсульта країни. Ці роки ознаменувались і підйомом його філософсько-літературної творчості. В 1605 році Бекон видає трактат "Про значення і успіх знання божественного і людського", який стає початком його плану "Великого Відновлення Наук", в 1609 році - збірник своєрідних мініатюр "Про мудрість древніх", а в 1612 році готує друге значно розширене видання "Дослідів і настанов".

Бекон і далі бере активну участь в роботі суду і парламенту, хоча в палаті общин, де він засідає, ведеться мова проти присутності в ній королівського улюбленця. Але коли в 1614 році Яков І розпукає парламент. Бекона чекає нове підвищення в кар'єрі. У 1616 році він призначається членом Тайної ради, на другий рік - зберігачем великої печаті, а у 1618 році стає лордом, верховним канцлером і пером Анпії. На час своєї відпустки король доручає Бекону керівництво державою.

Але державна кар'єра Ф.Бекона дуже швидко зазнає краху. Парламентськакомісія (Яков І у 1621 році знову скликав парламент) висуває проти нього звинувачення у хабарництві. Ф.Бекон мусів визнати свою провину в суді, який позбавив його всіх відзнак і присудив до ув'язнення і великого штрафу. І хоча король невдовзі скасував цей вирок, політична кар'єра Бекона скінчилась. Проте такий поворот у його житті мав і позитив.ні наслідки - йому нічого не залишалось, як цілковито віддатись іншій своїй пристрасті - науці.

Ще за часу урядової роботи Бекон пише нові твори і з метою популяризації своїх

Ідей здійснює їх переклад латинню. У 1620 році він публікує свій головний

і філософський твір "Новий Органон". Тепер він повністю поринає в творчість,

складає збірник англійських законів, працює над історією Англії при Тюдорах, готує третє видання "Дослідів і настанов" і нарешті в 1623 році публікує свою найоб'ємнішу працю "Про гідність та примноження наук". В ці ж роки він пише і свою філософську утопію "Нова Атлантида", яка буде надрукована вже після смерті автора.

Останнім часом Бекон багато хворіє. Одного разу холодною весною 1626 року Бекон вирішує провести дослід із заморожуванням курки, щоб переконатись, наскільки сніг може вберегти м'ясо від псування.

Власноручно набиваючи птицю снігом він простудився і прохворівши біля тижня, помер 9 квітня 1626 року. В своєму останньому листі він незабув згадати про те, що дослід із заморожуванням "вдався дуже добре".

Концепці нової науки.

Філософська концепці Бекона детельно переглядає уявлення про роль наукового пізнання, його призначення й місце в житті суспільства. Проблема мети наукового пізнання має важливе значення для прогресу науки. Саме через невизначеність цієї мети, через те, що філософи й науковці керувалися у своїй діяльності другорядними цілями, наука пі діставала належного розвитку. Тому визначення істинної мети наукового пізнання, усвідомлення справжнього призначення науки є суттєвим складником Беконової програми її відновлення. "Я звертаюся до всіх з одним загальним застереженням, — писав він, — аби вони поміркували над справжніми цілями науки і щоб вони її шукали не задля задоволення власного розуму, не для змагання або для того, щоб перевершити інших, не заради прибутку, слави або подібних ницих цілей, заради життя та його користі"

Підкреслюючи негативне ставлення до всієї попередньої науки, яка мала принципово споглядальний характер і нехтувала потребами практики, Ф. Бегс'ч пропонує нове порівняно з античністю і середньовіччям розуміння науки. Справжня мета її, на думку Ф. Бекона, полягає в тому, щоб приносити користь людині, збагачувати її життя новими винаходами. Лише завдяки науці людина може досягти справжньої могутності, панувати над природою. Наукове знання не самоціль, воно лише засіб, знаряддя, за допомогою якого людина може вирішувати проблеми, що постають перед нею. "Знання є сила", — цей славнозвісний Беконів афоризм відображає його погляди на значення науки в людському житті.

Показовою є сцієнтистська утопія Ф. Бекона «Нова Атлантида», у якій автор ^уже виразно змалював можливості, що їх відкриває перед суспільством науково-технічний прогрес. Підвалиною добробуту країни, яку Ф. Бекон розміщує на вигаданому острові Бснсалем, є саме наука, а головним її закладом — своєрідна академія наук «Дім Соломона». Ф. Бекон — провісник нової індустріальної ери, він не тільки вказує на особливу роль

науки в майбутньому суспільстві, а й передбачає необхідність перетворення її у найважливішу галузь людської діяльності..Основне призначення «Дому Соломона» — об'єктивне вивчення природи та безперервне збирання й накопичення наукових знань. Але знання чогось варті лише тоді, коли їх можна практично використати. Фантазія Ф. Бекона малює чималу кількість дивовижних науково-технічних досягнень та винаходів, і справді зреалізованих у майбутньому. Загалом наука, на думку Ф. Бекона, відкриває перед людиною безмежні обрії. Узагальнюючи своє розуміння природи науковою пізнання, його значення для практичної діяльності людини, Ф. Бекон каже, що метою науки є "пізнання причин і прихованих сил усіх речей та розширення влади людини, доки все не стане для неї можливим". Ось, така своєрідна максима його філософії науки.

Говорячи про потребу зв'язку теорії й практики, науки й техніки, Ф. Бекон підкреслює, що знання і могутність людини, істина і користь — одне й те саме. Що в дії найкорисніше, те в знанні найістинніше, стверджує він. Проте Ф. Бекон був далекий від вузького прагматизму. Істинність знання не залежить від його корисності, навпаки, саме істина є необхідною переду­мовою досягнення прагматичних цілей людини.

Панувати над природою, згідно з Ф. Беконом, можна лише підкоряючись їй. Над природою панує той, хто до неї "прислухається" Тому сутність науки полягає передусім у тому, що вона є відображенням буття, природи такими, якими вони є. Лише тоді наука може виконати повною мірою і своє практичне призначення.

Своє розуміння співвідношення теорії і практики, істини і корисності Ф. Бекон демонструє на прикладі співвідношення "плодоносних" та "світлоносних" дослідів. Перші мають утилітарне значення, даючи безпосе­редній -фактичний результат. Проте вони не ведуть до якихось широких теоретичних узагальнень, до знання істинних причин. На відміну від них "світлоносні" досліди, хоч і не дають негайного практичного ефекту, але