Етичні та естетичні погляди філософа.

Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю морально виправдане і необхідне. Оскільки знищення її можливе тільки через певну діяльність породжених нею людей, їм необхідно скасувати волю до життя у самих собі. В цьому їх естетичний обов'язок.

Правда, Шопенгауер засуджує усяке моральне зобов’язання в цьому пункті і незгідний з Кантом, вважаючи, що посилання на обов'язок приводить тільки до "рабської моралі", проте Шопенгауер сам не може не апелювати до зобов'язання в рішеннях людини відносно своєї поведінки. Власний шопенгауерівський "категоричний імператив" проголошує: змушуючи себе нічого не робити з того, що хочеться, потрібно робити все те, чого не хочеться. Зміст цього імперативу полягає в тому, що потрібно придушувати в собі волю до життя чи хоча би все більше і більше послаблювати її в собі. Подібно до Канта, Шопенгауер виходить при оцінюванні вчинків не із їх характеру, а із спонукальних мотивів, які їх викликали. І він згідний з Кантом в тому, що обов'язковою передумовою моралі є свобода волі людини; при тому, що у Канта свобода волі відмінна від інших рис потойбічного буття, а у Шопенгауера співпадає з необхідністю потойбічного буття.[8, 32 – 33].

На думку філософа світової скорботи земні насолоди, бажання настільки ворожі моралі, як і заздрість, ворожнеча, ненависть і взагалі злість, чим-небудь мотивована та безпредметна. Шопенгауер пише, що “будь-яке бажання випливає з потреби, будь-яке досягнуте задоволення — усунуте страждання, а не щастя, насправді природа бажань — негативна і вони означають лише кінець страждання. Все, що добро, любов і благородство роблять для інших, зводиться до зменшення їх мук, а відповідно те, що може спонукати до добрих вчинків – це лише пізнання чужого страждання. З цього видно, що чиста любов це співчуття. А будь-яка любов, яка не є співчуттям — це себелюбство”. [9, 346]. Усвідомлюючи, що страждання в житті неминуче, ми ототожнюємо наші страждання з стражданнями інших людей, і таким чином долаємо егоїзм, який походить із захоплення своїм власним стражданням. Намір знищити страждання, який виникає після того, як страждання визнається як таке, яке притаманне людському існуванню, призводить до заперечення волі до життя,– стверджує Шопенгауер. [2,495 – 496].

Мораль за Шопенгауером складається із наступних елементів: покірне прийняття страждань, аскетична позиція по відношенні до власної особи, альтруїстична установка по відношенню до інших людей і повне скасування егоїзму. Це означає, що по-справжньому моральна людина досягає свого роду атеїстичної "святості". Вона не вірить у бога, але поводить себе так, якщо б вірила і дотримувалася б його заповітів. [10, 16 – 17].

Естетика Шопенгауера викладена в його творі "Світ як воля і уявлення". Відправним пунктом шопенгауерівського вчення про мистецтво стала перша частина книги "Критика здібності мислення" Канта, але зміст естетики визначається характером філософської системи франкфуртського самітника. Естетичне споглядання повинно повністю бути вільним від усякої зацікавленості у будь-яких утилітарно значущих результатах і незалежним від будь-яких егоїстичних почуттів. Ця теза відповідає положенням аналітики "прекрасного" у Канта.

Як вважає Шопенгауер, найвища мета мистецтва полягає в звільненні душі від страждань, які спричинені егоїстичними пристрастями. Це частково наближається до ідеалу так званої "атараксії" стародавніх греків, але не в значенні епікурейців, у яких це поняття означало приємно-безтурботний стан душі, рівновагу і гармонію цього психологічного і тілесного життя, і не в значенні стоїків, які бачили в атараксії звільнення від страху і мужнє примирення із бідами і нещастями, які наближаються. Скоріше тут намічається "атараксія" в її скептичному варіанті, яка співпадає з установкою на повну байдужість до життєвих благ та незгод. Закінчення "Етики" Спінози, яка проголошує, що “усе прекрасне" також важке, як і "рідкісне", додає безсумнівно елітарний елемент, який присутній в поглядах Шопенгауера на роль мистецтва людей в житті. Не кожна людина спроможна досягти морального стану в його естетичному звучанні, а тільки художньо просвітлений.

До сказаного естетика Шопенгауера не зводиться. Мистецтво, згідно думок філософа, покликане приносити його споживачам дещо більше, ніж просте звільнення від страждань через досягнення байдужого відношення до життя: воно повинно втішати, тобто виконувати ту роль, яку приписували філософії Боецій і багато інших мислителів часів занепаду античної цивілізації, але втішати, приносячи при цьому певну духовну насолоду. [8, 26 – 27].

Предметом мистецтва стають вищі ідеї. Шопенгауер пише у творі “Світ як воля та уявлення”: “називаючи будь-який об’єкт прекрасним, ми стверджуємо цим, що він є об’єктом нашого естетичного споглядання. Ми пізнаємо в предметі не окрему річ, а ідею. Кожна річ – прекрасна, не тільки все органічне, але і неорганічне, безформне, навіть підробка. Бо всі вони розкривають ідеї, в яких об’єктивується воля на нижчих ступенях”. [9, 217]. Характеризуючи ці ідеї, Шопенгауер посилається на Платона. Але давньогрецький філософ заперечував безпосередню виразність ідей в мистецтві через індивідуалізовані об’єкти. Він стверджував, що якщо предмети в природі – це тіні ідей, то результати художньої творчості є “тінями тіней”. Отже, звідси випливає приниження Платоном видів і жанрів образотворчого мистецтва. Але зовсім по-іншому у Шопенгауера. Він вважає, що мистецтво може виражати загальне і це найбільше проявляється у поезії і особливо у музиці. Естетичне переживання і споглядання, роблячи своїм змістом по можливості безпосередньо ідеї краси і піднесеного, залучають тим самим людину до світу, проміжного між природою і Світовою Волею світу, який також, як і сама Воля, знаходиться поза часом і простором. Але тільки залучає, оскільки скульптура і живопис знаходиться поза простором, а поезія та музика – поза часом неможливі. Іншої дороги, крім мистецтва для пізнання світу ідей немає, а оскільки для цілей пізнання сутностей служить і філософія, отже і філософію потрібно визнати видом мистецтва.

Творці мистецтва, за Шопенгауером, — це такі генії, які здатні забути про своє “я” і розчинитися у власній творчості, вони стають активно безвольними, а їхніх прихильників охоплює почуття пасивної безвольності. І в тих, і в інших страждання волі якщо не зникають зовсім, то послаблюються. Передусім поети і музиканти звільняються від диктату життєвих потреб, наближаючись до ідеалу звільнення від тягарів життя. У своїх найвищих досягненнях музика здатна до містичного зв’язку з потойбічною Волею. [8, 28 – 29]. Шопенгауер говорить, що “музика – це копія самої волі”, музика відображає волю. “Інші мистецтва говорять лише про тінь, але музика – про сутність”. [2, 495]. Світова Воля знаходить в містичній музиці своє втілення в нашому житті, і це втілення тієї риси світової Волі, яке полягає у незадоволеності собою, а значить і призведе до спокутування волі, “нірвани”. Музика і, взагалі, те мистецтво, яке заставляє слухача і глядача духовно страждати, але тим самим очищатися від тих духовних установок, які стали джерелом цих мук, і відповідно відрікатися від тягарів життя, яке породжує ці муки – це великий засіб позбавлення і нас і самої волі від себе як носіїв життя взагалі.

Головне в мистецтві, для Шопенгауера, не форма, а пізнавальний зміст, який направлений на те, щоб зрозуміти сутність речей, з’єднатися з нею через почуття піднесеного. [8, 29 – 30].

ВИСНОВКИ.

Вчення про волю А. Шопенгауера розкриває погляди філософа на світ і місце в ньому людини з такої життєвої позиції, що головним чинником в людині, головною причиною всіх її дій і вчинків є воля. Головні пункти вчення Шопенгауера — визначення поняття Світової волі, з'ясування того, як вона існує, як і де проявляється, розрізнення волі та пізнання, а також естетичні та етичні погляди. Отже, за Шопенгауером світ є не що інше як продукт нашого сприйняття і розуму, та існує лише завдяки суб’єкту, який сприймає світ. Реальність сама по собі є не що інше як воля, а воля пізнається як ідея (уявлення), об’єктивація волі. Світ на всіх етапах розвитку — це об’єктивація волі. Формами самореалізації Світової волі в природі є всесвітнє тяжіння, магнетизм та інші різноманітні фізичні сили, боротьба в органічному світі; в суспільстві Світова воля проявляється у владолюбстві, віроломництві, мстивості.

Етичні погляди філософа характеризуються крайнім песимізмом. В цьому їх відмінність від попередньої європейської етичної думки. За Шопенгауером жити — значить бажати, бажати —значить страждати. Шопенгауер трактує людське життя як безперервну боротьбу між стражданням з одної сторони та силами егоїзму, злоби з іншої сторони. Шлях спасіння, втечі від страждання відкривається через пізнання природи волі, пізнання, яке спонукає до заперечення волі. Етика А. Шопенгауера відрізняється від інших етичних теорій в тому, що філософ не визнає історичних і соціальних вимірів моралі, в яких би релігійних, політичних, національних чи інших формах вони не виступали. Найбільше нещастя людини в тому, що вона змушена жити в суспільстві, саме в суспільстві егоїзм стає злобою, природні потяги стають спотвореними. Отже, А. Шопенгауер акцентував увагу на проблемах людини, її свободи і моральної відповідальності і наповнив моральне поняття індивідуально-значимим змістом. Саме по цій лінії відбувався основний вплив А. Шопенгауера на розвиток філософської думки в ХХ столітті.

Мистецтво Шопенгауер розглядає як спосіб уникнути рабської покірності волі. Мистецтво об’єктивує волю, створюючи індивідуальні речі, а відповідно і платонівські ідеї. Особливе місце А. Шопенгауер відводить музиці, тому що музика — це “копія самої волі” і вона безпосередньо її відтворює. Важливою філософською ідеєю була теорія про вищість волі над пізнанням. В тій чи іншій формі вчення про примат волі дотримувалася більшість новітніх філософів, зокрема, Нітше, Бергсон, Джеймс і Дьюї. Крім того, воно стало популярним і поза колом професійних філософів. І наскільки підносилася воля, настільки понижувалося пізнання. В цьому полягає найзначніша переміна настроїв у філософії тієї доби. Підготували її Кант і Руссо, але вперше її ясно сформулював А. Шопенгауер. Ось чому його філософія має чималу вагу як стадія історичного розвитку.

Значної школи учнів Шопенгауер не створив. Але до числа його найближчих сподвижників можуть бути віднесені Ю. Фрауенштедт і П. Дейсен. Під його вплив попав і Ю. Банзен. Поєднати Гегеля з Шопенгауером намагався у своєму варіанті всесвітнього песимізму Едуард Гартман. Відголоси шопенгауерівської концепції виявляються у прагматика У. Джеймса, французького "філософа життя" А. Бергсона, неогегел'янця Б. Кроче, німецького екзистенціаліста К. Ясперса, австрійського психоаналітика З. Фрейда. Ще ближче, ніж Фрейд до Шопенгауера підійшов інший психоаналітик — К.Г. Юнг. Але перш за все потрібно пригадати Фрідріха Ніцше, котрий у молоді роки вважав Шопенгауера своїм наставником і третій розділ його "Несвоєчасних роздумів" (1874) так і називається "Шопенгауер -вихователь".

У 1911р. у Франкфурті-на-Майні було засновано Шопенгауерівське товариство, а з 1912 видається "Шопенгауерівский щорічник". В наш час увага до творчості Шопенгауера знову посилалась і не тільки в Німеччині. Очікування ядерного і екологічного апокаліпсису і невпевненість, котрі зачепили численні верстви інтелігенції, пробуджують знову ті почуття і настрій, які охоплювали великого песиміста на протязі усього життя.

ЛІТЕРАТУРА

Антология мировой философии в 4-х томах. Т 3. Буржуазная философия конца 18 - первых двух третий 19 века. — М.: Мысль, 1970. – 708 с.

Великие мыслители Запада / Пер. с англ. В. Федорина. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – 800 с.

Історія естетичної думки в шести томах Т-3. – М., 1986. – 319 с.

Філософський словник. За ред. В.І. Шинкарука. 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 800 с.

Чанышев А.А. Человек и мир в философии А. Шопенгауера; Фрагмент из работы А. Шопенгауера "Мир как воля и представление." – М.: Знание, 1990. – 64 с.

Шопенгауер А. Афоризмы и максимы / ЛГУ: Авт. пред. Ю. В. Перов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1991. – 288 с.

Шопенгауер А. Афоризмы житейской мудрости / Предисл. П. С. Гуревича, В.И.Столярова. – М.: Интербук, 1990. – 310 с.

Шопенгауер А. Избранные произведения / Сост., авт. вступ. и прим. М.С. Нарский. – М.: Просвещение, 1992. – 477 с.

Шопенгауер А. Собрание сочинений в пяти томах. Т. 1: Мир как воля и представление. – М.: Моск. Клуб, 1992. – 395 с.

Шопенгауер А. Свобода Воли и нравственность / Общ. ред., сост., вступ. сл. А. А. Гусейнова, А. П. Скрипника. – М.: Республика, 1992. – 447 с.