ТОП 10:

Отже, як бачимо становлення національної свідомості в Україні відбувалося у складних умовах. Радянський уряд всіляко намагався протидіяти даній проблемі, висуваючи свої теорії і гіпотези.



Намагання українських радянських дослі­дників діалектично поєднати національні цін­ності з соціальними інтересами виявилися ма­рними. Марксистсько-ленінська методологія, ставлячи соціальні потреби трудящих вище за їхні національні інтереси, неминуче “програ­вала” в національному питанні, бо національ­не і соціальне - це фундаментальні цінності одного порядку.

Виконуючи соціально-політичне замов­лення з боку держави, вчені змушені були фактично “формувати” в межах багатона­ціональної держави єдиний соціально-полі­тичний організм.

Та, незважаючи на хибність більшості теоретичних концепцій українських радянсь­ких вчених, їх досвід потребує вивчення й аналізу. Знайомство з науковими роботами, які й досі лежать “у шухляді”, можуть бага­то на що “пролити світло”. Деякі історики свої неопубліковані праці не вважають істо­ріографічною цінністю, тож справа полягає у тому. щоб не просто знайти ці твори в архі­вах, але й опублікувати їх.

З розпадом СРСР і утворенням незалежних держав на пострадянському просторі ці проблеми залишились не менш актуальними і гострими. Адже коли ми візьмемо зокрема Україну, то згідно перепису 2002 року на її території сьогодні проживає понад 160 народів і національностей.

Справжні баталії, що розгор­нулися навколо проекту нової Конституції України, якось, відсунули чи не на другий план всі інші, не менш важливі проблеми українського буття, спонукавши вже на новому історичному ро­звитку України відповісти чи існують національні про­блеми в країні, а якщо це так, то в чому їх витоки, сутність, напрямки подальшого на пи­тання: розвитку чи згортан­ня як вкрай потрібного чи навпаки, зайвого, бо ж навіть шкідливого явища для розвою нової держави ?

З цієї точки зору, майже непоміченою, принаймні для широкого загалу, залишилася одна подія, що мала не лише організаційну спрямованість, але набула передусім важливого політико-правового навантаження та викликала серйозні наслідки, зокрема, у сфері міжнаціо­нальних (міжетнічних) відносин. Йдеться про Постанову Кабінету міністрів України від 1 серпня 1995 р, № 636 "Про заходи щодо розв'язання політико-правових, соціально-економічних та етніч­них проблем в Автономній Республіці Крим".

Пройшло не так вже багато часу, а в Україні стали конституватися, як повноправні, такі наукові напрямки як етнополітологія (І, Іванченко, М. Вівчарик, О. Картунов, О. Майборода, Л. Шкляр), етнопсихологія (М. Шульга, О. Нельга), етнополітика (Г. Варзар, В. Євтух, М. Молчанов, Л. Нагорна, В. Суглобін), етносоціологія (А. Орлов, Б. Парахонський, В. Кремінь). Пожвавилися етноісторичні дослідження (Я. Ісаєвич, І. Курас, М. Панчук, А. Слюсаренко, В. Солдатенко), вивчаються політико-правові аспекти націо­нального (О. Мироненко, А. Рого­жин, О. Скакун, І. Усенко); здійснюється дослідження рис ха­рактерології українського народу (А. Бичко, І. Бичко, В. Храмова), етнодемографії (І. Прибиткова), звідси — нові імена і свіже бачення етнонаціональної проблематики (О. Антонюк, В. Бебик, І. Біла, Н. Беліцер, В. Буцевицький, В. Вілков, В. Жмир, О. Забужко, О. Зайцев, В. Касьян, В. Кириченко, Г. Калішченко, М. Корж, Г.Кресіна.О. Маруховська, Г.Лозко, В. Огірчук, В. Пустотін, М. Томенко, В. Швед. О. Шевченко, В. Школьняк, X. Штоквиш, Н. Хамітов, О. Юренко, Б. Чирко).

Отже, українська національна ідея розглядається як важлива детермінанта пробудження на­роду, національного поступу.

Досить назвати лише напрям­ки наукових досліджень етнонаціональної проблематики, щоб зрозуміти, який крок вперед ми все ж зробили. Серед них: на­укове, філософське означення поняття нації (етносу); нація й культура; нація й мова; нація й релігія; нація й держава; нація й людина; нація, держава й право; “дух українства в мистецтві”; про сутність українськості; націо­нальна самосвідомість та націо­нальний характер; етика міжнаціональних (міжетнічних) відносин, нація та націоналізм; нація та вселюдськість, культура, міжетнічного спілкування тощо.

Серед нагальних проблем, що активно розробляються в країні: “етнічний феномен: назад в ми­нуле чи крок вперед”, “етнополітичний потенціал україн­ського державотворення”, “національно-державне будів­ництво” , “етнодержавницькі про­цеси в сучасній Україні”, “Дер­жавна політика України щодо національних меншин”, “Права людини, нації, нац.меншин”, “Правові засади багатоетнічного українського суспільства;” “Етнополітичні виміри української незалежності”, “Самоврядні потенції української ментальності”, “Невитребуваний потенціал українського державотворення в процесі сучасної модернізації України”, “Оптимізація вітчизняної моделі самоврядування”, "Світовий досвід вирішення проблеми національно-державного устрою та Україна “ тощо.

Зауважемо, пробуджується національна свідомість в основному українського, але поки що пере важно російськомовного населення міст сходу і півдня України.

Навернення їх до української ідеї стане незворотним, коли вони зрозуміють речї глибоко пов'язані з сучасною ситуацією на території колишнього СРСР, а також ширше — з проблемами і тенденціями розвитку сучасного світу в цілому.

Це перш за все дедалі більше загострення внутрішніх суперечностей в Росії, стан якої не можна схарактеризувати інакше, як небезпечний, з ризикованими військовими авантюрами Прозорим попередженням стали події в Чечні.

Тенденції загальносвітового розвитку приховують у собі ще глибші небезпеки. відбувається стрімкий перерозподіл кількості народонаселення між континентами планети і пов'язане з ним прагнення до перерозподілу ресурсів у відповідності до цих змін. Величезні людські маси Азії нині вже не є аморфні й безсилі. Вони зорганізовані в держави, міць яких невпинно зростає і в недалекому майбутньому стане потужним фактором світової історії. Альтернативою можливої жорстокої світової боротьби за перерозподіл ресурсів і просторів повинен стати рішучий духовний, культурний та економічний стрибок у розвитку сучасного світу. Або творчий геній людини знайде і широко запровадить нові ресурсоощадливі, екологічно безпечні технології і цим відкриє для всього людства но­вий довготриваліший етап процвітання і безпеки, або цього не станеться і на нього чека­є апокаліпсичний період взаємного винищення, протягом якого населення планети скоротиться (за наявними прогнозами) щонайменше в десять разів, якщо збережеться взагалі.

Прогрес, за якого не ресурси і не простори будуть визначальним фактором успіху, а інтелектлект людини і створені нею ефективні технології, стане можливим лише за умови встановлення ефективного міжнародного порядку і надійної системи безпеки, утвердження в центрі Європи миролюбної, інтелектуально багатої і спроможної України. Усім нашим співвітчизникам, в Україні і поза Україною сущим, належить добре зрозуміти, що твердження про роль України як гаранта миру і стабільності в Європі і світі є не пропагандивною фразою, а важливою політичною істиною нашого часу. В ній є запорука особистої безпеки для них та їхніх нащадків.

Приєднання України до Європейського Співтовариства — життєва необхідність і справа часу. Але для всіх нас зовсім не байдуже, яке місце вона там посідатиме: як рівноправний, економічно сильний і шанований партнер чи як вигідне для інших джерело людського та природного потенціалу. Зайняти гідне місце серед країн Європи Україна зможе лише за умови, що стане національною державою, як і решта європейських держав.

 

Список використаних джерел

Бромлей Ю.В. Современые проблемы етнографии. – М., 1981. – С.27.

Бромлей Ю.В. Указ. Соч. – С.32.

Бурмистрова Т.Ю. Указ. Соч. С.109-110.

Винниченко В. Відродження нації. – К., 1990.- Ч.1. – С.31-74.

Гуслистий К. До питання про утворення української нації. – К., 1967. – С.9, 12. 13.

Гуслистий К.Г. Історичний розвиток української нації. 1972 // Інститут архівознавства НАН України, ф.32, оп.1; спр.95, арк.5.

Гуслистий К.Г. Українці // Інститут архівознавства НАН України, ф.32, оп.1, спр.57, арк.2.

Ентоні Д.Сміт, Національна ідентичність. – К., 1994. – С.110.

Майборода О. Етнонаціональна політика і перспективи етносоціального розвитку в Україні // Сучасність. – 1995. - №12. – С.77-83.

Майборода О.М. Критика буржуазних концепцій етногенезу українського народу. – К, 1998. – С.21.

Онищенко І. Українська національна ідея в українській політичній думці радянських часів // Нова політика. – 1998. - №6. – С.34-38.

Римаренко Ю. Етнонаціональна політика української держави: концептуальні підходи // Освіта. – 1996. – 8 травня – С.8-9.

Свідзинський А. Проблеми формування нації та держави в сучасній Україні // Робудова держави. – 1997. - №12. – С.3-21.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.220.225 (0.005 с.)