ТОП 10:

Психологічні основи релігійних уявлень.



Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії, він писав: "... Я в усіх своїх творах ніколи не випускаю із свого зору проблеми релігії і теології; вони завжди були головним предметом мого мислення." (4, 203) На противагу гегелівській філософії, релігії Фейєрбах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного. Філософія є наукою, вираженням ідеї науки, а теологія завжди переслідувала філософію, бо остання підносить людину до рівня Всесвіту. Тому під час панування теології, науковий (філософський) дух був пригнічений. Теологія, є способом мислення, що перешкоджає дослідженню природи, тому і людина в ній завжди перебуває поза природою. Але чому філософія є завжди протилежна теології? Фейєрбах говорить: " фундаментом теології є чудо, фундаментом філософії - природа предметів; теології - воля, філософії - розум. Філософія розглядає закони моралі через моральні відносини як категорії і закони духу, а теологія вважає їх заповідями Бога. Добро є добром для філософа тому, що воно є втіленням доброчинства, чесності людини, виражених у діях; для теолога - тому, що так хоче і велить бог."(5, 102)

Зриваючи із релігії її таємничий покрив Фейєрбах зводить сутність релігії до сутності природи і людини. Щоб зрозуміти витоки релігії, потрібно розібратись у земній дійсності, осягнути людину з її долею і потребами. Людина створена богом по своєму образу і подобі. І тільки усвідомивши для себе свою власну сутність і зрозумівши оточуючу природу, людина зможе зрозуміти причини, що породжують релігійну свідомість.(6, 33) І тому мислитель говорить: " Для мене важливіше усього освітити темну сутність релігії факелом розуму, щоб людина змогла, нарешті, перестати бути здобиччю, іграшкою усіх отих людиноненависних сил, які спокон віків, ще і до цього часу використовує релігія для гноблення людей".(7, 422)

Фейєрбах не погоджувався із тим, хто рахував, що релігія не має серйозних причин і витоків і що її поява носить випадковий характер. Аналізуючи гносеологічні і психологічні корені релігії Фейєрбах показує як і чому виникла релігія, яким шляхом свідомість людини дійшла до ілюзорного уявлення про бога, розкриває логічні механізми виникнення релігійних образів і понять.

Фейєрбах розумів, що одними логічними процесами неможливо пояснити виникнення такого складного явища, як релігія. З метою всебічного розкриття походження і сутності релігії він висуває проблему емоційних коренів, чи згідно його термінології, "психологічних основ" релігії. Він вважає необхідним вияснити ті мотиви і переживання, на основі яких виникла релігійна свідомість. По відношенню до яких логічні операції відіграють другорядну роль.(6, 34). Ю.П.Францев говорить, що "Фейєрбах старається відтворити ту психологічну атмосферу, в якій народжувались релігійні фантазії".(8)

Релігію, Фейєрбах, визначає як спотворену свідомість, як фантастичне відображення у голові людини оточуючої її природи та її власної сутності. Для нього вихідним пунктом є не розмірковуюча, а відчуваюча людина. Переживання людини - основа релігії. Проте він підкреслює, що причини релігійних уявлень і настроїв неможливо зрозуміти , упустивши із кола зору, умови життя людини, взаємодію її з оточуючим середовищем, яке здійснюється у процесі практичного життя.(6, 36-37)

Фейєрбах виступив проти теорії вродженості релігійних почуттів. "Твердження, що релігія вроджена людині, що вона є дещо природнє, – хибно..." (7, 422) Він кмітливо і переконливо доказує, що у людини немає ніякого вродженого релігійного почуття і відповідного йому органа. Визнавши, що людині властиве особливе релігійне почуття віри у бога, ми повинні були б визнати і існування у людини особливого вродженого почуття чи органу віри у диявола, чорта і т. д. Насправді ж у релігії діють не особливі, а звичайні людські почуття і настрої.

В пошуках витоків релігії Фейєрбах звертається до матеріальної дійсності. Виникнення релігії він пов’язує з періодом "дитинства людства". Вона породжена умовами життя первіснообщинних людей і є результатом впливу на психіку людини оточуючої природи.

Первіснообщинна людина не була абстрактним споглядачем природи, теоретиком. Первіснообщинна людина змушена була вести боротьбу з природою за своє життя, за своє існування; у безпорадності і безсилості первіснообщинних людей у боротьбі з природою криються, на думку Фейєрбаха, глибинні корені релігії.

Однак Фейєрбах не конкретизує історичну епоху і не характеризує первіснообщинний лад, в межах якого він розглядає взаємовідношення релігії. Він обмежується лише вказівкою, що релігія виникла у період "дитинства людства", коли людина була безпомічна, подавлена.

Комплекс почуттів і переживань (страх, горе, радість, подяка і т.д.), виникають у первіснообщинної людини у результаті взаємодії з оточуючим матеріальним світом і свідчать про безпорадність, повну залежність від природи і складають на думку філософа, психологічну основу релігії.

Велику роль відігравали сили природи у житті первіснообщинних людей, відчуття своєї повної залежності від природи заставляло їх шанувати її як " основне джерело свого існування", робити природу першим предметом релігії, "священною", першим богом людини. (6, 38-40) "Де людина одержує свої матеріальні блага, - говорить Фейєрбах,- там знаходить вона і своїх богів, свою релігію"(7, 424)

Фейєрбах вірно рахував, що у безпорадності людей того часу криються глибокі корені релігії, але він не міг сказати , чим саме обумовлена ця залежність від природи. Почуття залежності виникає, по Фейєрбаху, із людського прагнення до щастя, із людського егоїзму. Якби людина не володіла ніякими потребами і бажаннями, то вона не відчувала б свою залежність від природи. Фейєрбах вперше бере для пояснення релігії не тільки негативні мотиви ( почуття страху, жаху, горя, смутку), але і позитивні почуття (радість, кохання, подяку).

Фейєрбах твердить, що людина обожнює не тільки страх, але і почуття, протилежні страху. Страх і радість, жах і захоплення, - все це конкретні прояви почуття залежності первіснообщинної людини від оточуючого середовища. Але якщо страх пов’язаний з небезпекою смерті, то радість, кохання і т. д. виражають залежність від тих предметів і явищ природи, які сприяють ствердженню життя. Домінуючим почуттям було почуття страху, невпевненості, безсилля. Висовуючи для пояснення почуття страху не одного індивіда, а увесь людський рід, Фейєрбах підкреслював тим самим родовий, а не індивідуальний характер релігійної свідомості. Разом із тим тут і визначається межа фейєрбахівського аналізу - родова свідомість - (інакше кажучи, - відповідність знову одержаного знання всій сукупності попередніх знань, якими вже володіло людство) - це ще не суспільна свідомість. Почуття і переживання Фейєрбах розглядає як

довічні властивості людської природи, а не як явище соціально опосередковане певними суспільними відносинами, яке обумовлене і рівнем розвитку продуктивних сил.

Фейєрбах погоджується з думкою одного французького автора, що біди, чума, голод - в більшій мірі сприяють виникненню релігійних почуттів і вірувань, ніж гармонія природи, яку постійно приводять теологи в доведення буття бога. Вважає, що коли жахи війни починають безпосередньо загрожувати людям, вони повертають свої погляди і мольби до бога, прохаючи про захист.

Фейєрбах, даючи глибокий аналіз психологічних коренів релігії у межах взаємодії людини з природою, не зміг розкрити впливу суспільно-історичних явищ на почуття людей.(6, 41-46)

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.102.38 (0.005 с.)