ТОП 10:

Волюнтаризм як напрямок філософської думки.



Волюнтаризм – від латинського voluntas – воля (цей термін був введений німецьким соціологом Ф. Теннісом у 1883 р.) ідеалістичний напрямок у філософії, який розглядає волю як найвищий принцип буття. Виставляючи на перший план волю у духовному бутті, волюнтаризм протистоїть інтелектуалізму (чи раціоналізму) – філософським системам, які вважають основою усього існуючого розум.

Елементи волюнтаризму були вже у філософії Августина, який бачив у волі основу всіх інших духовних процесів, та Іоана Дунса Скота, з його підкреслюванням першості волі перед інтелектом (voluntas est superios intellectu – воля вища за розум). Передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Канта про першість практичного розуму; хоч існування вільної волі неможливе за Кантом, практичний розум вимагає постулювати свободу волі, бо інакше моральний закон втратив би усілякий зміст. Виходячи з цього, Фіхте бачив, основу особистості, а у вольовій діяльності "Я" – абстрактний, творчий принцип буття, джерело духовного самозародження світу.

При цьому воля у Фіхте (як і у Канта, а також і у наступних представників німецької класичної філософії Шеллінга і Гегеля) є розумною за своєю природою, джерелом здійснення морального початку. На противагу цьому Шопенгауер, у філософії якого волюнтаризм вперше формується як самостійний напрямок, дає ірраціональне трактування волі як сліпого, нерозумного, безцільно діючого початку світу. Кантівську "річ у собі" Шопенгауер тлумачить як волю, що виявляється на різних ступенях об'єктивації; свідомості інтелекту Шопенгауер відводить роль одного з другорядних виявлень волі. У Шопенгауера, як у Є. Гармата, волюнтаризм тісно пов'язаний з песимізмом, уявленням про беззмістовність світового процесу, джерелом якого є несвідома і сліпа воля. Волюнтаристичні ідеї Шопенгаура стали одним із джерел філософії Ф. Ніцше [4,90].

 

Філософські погляди А. Шопенгауера

Визначення поняття волі.

Філософія Шопенгауера різко протистоїть метафізичним поглядам трьох видатних сучасників – Фіхте, Шеллінга та Гегеля. Основне положення філософії Шопенгауера полягає у тому, що воля є "абсолютним" народилося у теоретичному аналізі Канта і Фіхте. Теорією думок чи ступеням вольового феномену він зобов'язаний Платону, а загальним тверезо – песимістичним напрямком філософії про заперечення волі – буддизму. Життєвим ідеалом філософа був буддистський самітник. Не зважаючи на перегук ідей з східними вченнями, Шопенгауер постійно підкреслював самостійне виникнення своєї філософської системи.

На думку Шопенгауера, що повністю співпадає з думкою Канта, світ є відмінним від власного уявлення людини. Потрібно розрізняти світ у собі, незалежний від власних почуттів, і світ, яким людина його бачить і пізнає, тобто світ феноменальний. Наші фактичні пізнання відносяться не до самого світу, яким він є насправді, а лише до світу явищ. Пізнавальна свідомість сприймає світ через сітку особливих категорій, які просто упорядковують наші уявлення. Але світ, народжений процесом пізнання, як вважає Шопенгауер, відрізняється від ідеального світу, про який нам важко зробити висновок. Отже, Шопенгауер розрізняє два світи. Один – це уявлення. Інший, відокремлений від нього проваллям, це світ реальний, світ – воля. В першому панує причинність як і в усьому, що знаходиться у часі та просторі. Інший не співвідноситься з часом та простором. Він вільний від усяких меж і нічим іншим не сформований і не скутий. Розрізнити ці два світи — завдання філософії Шопенгауера.

"Світ — це моє уявлення". Цією формулою Шопенгауер починає свою основну працю “Світ як воля і уявлення”, відтворюючи в ній філософію Індії, сутність філософських систем Лейбніца, Берклі, Юма, Канта. Світ феноменальний за Шопенгауером, це моя ідея, продукт моєї розумової організації. Припустимо, я був би організований якось по іншому. Що це означало б? Світ змінився б, уявився б мені зовсім іншим, створеним з інших феноменів. Отже, він залежить від суб'єкта, який сприймає цей світ.

Отже, існують дві різні сфери; сфера феноменів, яка не має в собі нічого реального і щось зовсім інше, до сих пір нерозгадане, таємниче, можливо принципово незрозуміле. "Це вже не уявлення, а воля…" Світ і всі його феномени, каже Шопенгауер, – лише об’єктивація волі. Коли волі не стане, “скасуються й усі ті феномени, те незмінне напруження й безконечні та безупинні зусилля на всіх щаблях об’єктивності, в яких і завдяки яким існує світ; зникнуть усі розмаїті форми, що змінюють одна одну; зникнуть усі вияви волі, а зрештою, й універсальні форми тих виявів – час і простір, а також її остання фундаментальна форма – суб’єкт і об’єкт – усе це скасується. Нема волі — нема уявлень, нема світу. Отже, перед нами лише ніщо”. "Воля — це початок усього існуючого. Це означає сутність прихованого існування феноменів. Воля — це абсолютно вільне бажання, що не має ні причин, ні підстав" [9, 169–321].

Світоглядна позиція Шопенгауера звичайно заводить в глухий кут дослідників, схильних до жорстких оцінок філософських поглядів. Метафізичну систему, що має першоосновою єдину світову волю, навряд чи можна віднести до матеріалізму. Творець такої системи, фактично ігнорує прибічників об'єктивного ідеалізму, окрім Платона і Арістотеля, багаторазово вельми співчутливо посилається на матеріалістів Епікура, Лукреція Кара, Бруно, Гельвеція і навіть рекомендує читати трактат "Відношення між фізичною та моральною природою людини" Молешотта, одного із представників вульгарного матеріалізму.

За волею та уявленням як основними одиницями існуючого вгадується кантівське розрізнення практичного і теоретичного розуму і навіть, вищість практичного над теоретичним. Справжньою і єдиною "річчю у собі" є, на думку Шопенгауера, "світова воля". На рівні психіки, там, де відбувається роздвоєння волі на об'єкт та суб'єкт, вона стає сама для себе у поняттях. Світ, що представлений людині в його свідомості, є справжнім; наше життя схоже на сни. Життєві події і сновидіння за обраним виразом Шопенгауера — сторінки однієї книги, різниця тільки в тому, що ми читаємо її послідовно, чи просто гортаємо, заглядаючи чи туди чи сюди. "Життя, — заявляє він, — довге сновидіння".

Уся різноманітність світу за Шопенгауером — це виявлення волі. Будь-який рух волі прагне до утвердження, сперечаючись з іншим за матерію, простір та час. Звідси внутрішнє суперництво, безперервна війна між індивідами, так як мова йде про види в органічному царстві, і прояви природних сил в неорганічному світі. У сфері людських бажань мова також іде про виявлення волі, її безперервної, невтомленної, беззмістовної гри. Бажання людей нескінченні і ненаситні. Задоволення не має позитивного змісту, воно негативне. Людські страждання довічні, так як вони не є наслідком помилок, відхилення від карми, "хибою", а виразом сутності самої волі, самим позитивним станом світу.

Отже, на думку Шопенгауера, сутність всіх речей, таємниця світу і його рушійна сила зумовлюється волею до життя, так як воля постійно створює тільки саму себе і ця робота ніколи не може бути закінченою, бо незадоволенність, недосконалість — її природний стан. Воля до життя вже за визначенням — нещаслива воля. Отже, так як світ є ніщо інше як маніфестація (об'єктивне самовиявлення) волі до життя, то він є також сукупністю мук і страждань [7, 31–40].

Воля — багатолика та всюдисуща. Великою є її роль, на думку Шопенгауера, у рослинному світі. Вона утілює тут прагнення, бажання, несвідомий потяг. Верхівка дерева тягнеться до світла, прагне постійно рости тільки вертикально. Коріння прагне вологи… Сім'я, кинуте в землю, проросте стеблом до гори, а корінням — вниз. Гриб пробивається через стіну, а квітка через асфальт. Все це виявлення волі. Так і в природі в цілому. Магнітна стрілка постійно спрямовується до півночі. Тіло завжди падає вертикально. Тепло і холод впливають на стан речовини. Мова як раз і фіксує цей вольовий початок. Люди говорять; вода кипить, вогонь не хоче горіти. На думку німецького філософа, це зовсім не образ, а реальні спонукання, що виникають у сфері стихій, мінералів, предметів.

Воля — це сила, завдяки якій виникають істоти, індивіди, що живуть в просторі і часі. Воля є те, що не бувши прагненням до існування, стає буттям, об'єктивується у великій кількості різних втілень. Сама воля не підкоряється законам простору і часу і не може бути пізнаною. Але її реальні виявлення інтелект спроможний сприймати. Феномени загальної волі послідовно розгортають себе у часі. Вони виявлять себе закономірно у постійних формах, відповідно з тими незмінними формами, які Платон назвав ідеями. Так народжується верениця перевтілень від елементарних істот до вищих. Кожний ступінь вольового феномену відстоює своє право, що і породжує боротьбу за існування.

Воля — це незмінне прагнення буття. Поки вона існує, зберігається і Всесвіт. Шопенгауер наділяє її трьома головними властивостями: тотожністю, незмінністю, свободою. Хоч вона і усюдисуща, найбільш виразно воля виявляється в людині і в людській свідомості. "Людина стає тією віссю, навколо якої обертається макро- і мікрокосмос, при цьому цінність характеризується шляхом співвідношення з людиною, а саме: добро це для неї чи зло" [3, 273].

Читаючи "Афоризми житейської мудрості" доводиться часто пригадувати шопенгауерівський досвід: філософ постійно повертається до своєї головної праці, роз'яснює власні ідеї, торкаючись чисто етичних проблем. Він, зокрема пише, що волю людина дала собі сама, так як воля — це сама людина. Розум — же це благо, що даровано людині небом, вічною, таємничою долею, необхідністю, в руках якої людина це іграшка. Розум людини, за Шопенгауером, — це продукт волі. Він гине разом з індивідом, але воля при цьому не втрачається, не руйнується. Тому вона тотожна собі, тобто в рівній мірі виявляється і у кліща і у людини. Різниця тільки у несуттєвому — в об'єкті бажань, у мотиві бажання і в усвідомленні, осмислюванні цього прагнення. Те, що в природі панує порядок, залежить зовсім не від розуму. Останній рухливий та змінний, він вселяє в світ безмірну різноманітність. Виміром же життя залишається завжди воля.

Будучи незмінною тотожною самій собі, воля не залежить ні від яких установок. Вона вільна у своїх проявах, сама стверджує чи заперечує себе. Людина, отже, істота прагнуча, бажаюча, а вже тоді пізнаюча, мисляча. Такий погляд, на думку Шопенгауера, створює особливу моральність, що і народжує героїв і святих [6, 45–50].

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.35.159 (0.008 с.)