Дао де цзи” – Вчення про дао та де

Даосизм походить від назви невеликого за обсягом трактату “Дао де цзи” (“Вчення про дао та де ”), автором якого вважають Лао-цзи. “Дао” – вічне і незмінне начало, загальний закон та абсолют, еманацією якого є “де” [11:55]. Слово “еманація” в “давньоримській ідеалістичній філософії періоду занепаду античного суспільства – фантастичне пояснення світу шляхом містичного завершення творчої енергії божества” [8:583].

Текст трактату “Дао де цзи” складається з 81 розділу і ділиться на дві частини. Перша, розділи з 1 до 37, називається “Дао цзин” (“Канон дао”), друга, розділи з 38 до 81, називається “Де цзин” (“Канон де”). Однак у найбільш ранніх рукописних версіях тексту, знайдених у 70-х роках при розкопках в могилі ІІ ст. до н.е., спочатку йде друга частина, тобто саме так, як розміщували текст легісти (члени відомої філософської школи Давнього Китаю, в якій дуже цінився “Дао де цзин”). Хоч є деякі різночитання, в цілому версії текстів дуже близькі.

Не дивлячись на короткість, текст “Дао де цзина” став одним із найважливіших і шанованих у Китаї. У результаті стислої, поетичної форми тексту він зумовив багато інтерпретацій, які часто суперечать одна одній. За дві тисячі років чим тільки не вважали цей текст – і політичним трактатом, призначеним відкинути конфуціанство, і книгою, що містить вищу мудрість, і посібником із даоської йоги тощо. Деколи здається, що інтерпретатори вибирають із тексту набагато більше, ніж там написано, ніби якась його частина забризкана тушшю, і вони вибирають із під неї невідомі нам рядки [2:18].

“Дао де цзин” – невеликий за обсягом стародавній пам’ятник – займає особливе місце в історії китайської думки. Основна ідея цього твору – ідея про дао – послужила одним із вузлових пунктів боротьби різних ідейних течій протягом багатьох віків. В основоположника даосизму Лао-цзи дао розглядається з матеріалістичних позицій як природний шлях речей, який не допускає якого-небудь зовнішнього впливу. У пізніших даосів дао трактується як “небесна воля”, “чисте небуття” тощо. Суперечка як про ідейний зміст “Дао де цзин” так і про його автора продовжується до наших днів.

“Дао де цзин” традиційно приписується Лао-цзи, тому й трактат називається його іменем. Але перший китайський історик – Сима Цянь (ІІ-І ст. до н.е.) – в “Ши цзи” висловив свої сумніви стосовно правильності наведених ним відомостей. Він припускав, що автором “Дао де цзин”, можливо, був інший сучасник Конфуція – Лао Лай-цзи – або ж чжоуський державний діяч Дань, який відвідав цинського правителя Сянь-гуна 129 років після смерті Конфуція. Не дивлячись на сумніви Сима Цяня, як у китайській традиції, так і в сучасній сінології (сінологія – наука про китайську мову, літературу, історію і культуру Китаю, китаєзнавство) аж до 20-тих років попереднього століття вважали, що Лао-цзи був сучасником Конфуція, а “Дао де цзин” є твором, у якому викладено його вчення.

У зв’язку з тим, що сьогодні існуючий “Дао де цзин” носить відображення більш пізнього часу, деякі сучасні китайські вчені (Лян Ці чао, Гу Цзе-гань та інші) висунули припущення про те, що цей пам’ятник був створений, вірогідно, в епоху Чжаньго (IV-ІІІ ст. до н.е.) і відношення до Лао-цзи не мають. Їх опоненти (Го Мо-жо та інші), не заперечуючи розриву між роками життя Лао-цзи і часом появи “Дао де цзи”, стверджують, що цей твір являє собою переказ вчення Лао-цзи його послідовниками, яке усно передавалося в той час.

Існує велика кількість коментаріїв до “Да де Цзину”. Трактат був перекладений на європейські мови. У 1950 р. Ян Хін-шуном був здійснений переклад “Дао де цзин” на російську мову, звірений з китайським оригіналом і заново відредагований [3:114].

Загальний смисл поняття Дао можна пояснити як “Шлях, який проходять усі речі”. Є Шлях поварського мистецтва, є Шлях військового мистецтва, є Шлях оброблення землі, Шлях зав’язування шнурівок тощо. Якщо людина “досягла Шлях” виконання чогось, це виконання вдається їй без зусиль. Виконавши що-небудь, така людина тут же забуває про це і переходить до нових справ. Вона вимагає почестей, визнання за те, що зробила, не купається у променях своєї слави. Якщо ж вона не володіє Шляхом, то які б зусилля вона не застосовувала, результат буде ніяким.

Існують важливі причини того, щоб усі речі володіли Шляхом:

“Дао народжує одне, одне народжує два, два народжує три, три народжує десять тисяч” (Лао-цзи, §42).

У давньокитайській мові вираз “десять тисяч речей” використовувався для позначення усіх речей взагалі, оскільки в той час число іменованих речей не перевищувало десяти тисяч. Дао зовсім не є Єдиним, як його розуміє європейська філософія чи теологія, воно просто найбільш необхідна умова для появи всіх речей.

Коментатори різних часів пропонували найрізноманітніші інтерпретації, що потрібно розуміти під “одним, двома і трьома” в цьому фрагментові, переважно схиляючись на користь своїх етичних або космологічних концепцій. Лао-цзи скоріш усього свідомо залишив ці поняття невизначеними, не розкрив їх, щоб показати, наскільки складне джерело виникнення всіх речей.

У світі немає нічого, в чому було б відсутнє дао: Перед появою Неба і Землі речі вже перебували, але в хаотичному стані. Беззвучна, безформенна, вона була кожна по собі і змінювалася, рухалася по колу і не наражалася на небезпеку. “Її можна вважати Матір’ю Піднебесної. Я не знаю її імені, просто назву її дао ” (Лао-цзи, §25).

Не дивлячись на невизначеність і на нерозрізненість дао, Лао-цзи все ж пробує описати його з допомогою різних прийомів, які деколи можна назвати діалектичними. Постійне звертання, перехід до протилежного (китайською – фань) є основним принципом “руху дао ”. Іншими проявами активності дао – його податливість і уступливість (§40). Оскільки дао присутнє скрізь, то його просто неможливо визначити однозначно, а Лао-цзи до цього навіть і не прагне.

Лао-цзи прекрасно розумів, що навіть відверто зацікавленому читачеві важко сприйняти смисл його висловлювань:

“ Мої слова легко зрозуміти і легко здійснити.

Але люди не можуть зрозуміти і не можуть здійснити ” (Лао-цзи, §70).

При цьому речі не завжди прямують своїм шляхом і таке відхилення від істинної природи веде до нещасть і катастроф:

“ Коли в країні існує дао, коні угноюють землю;

коли в країні відсутнє дао, бойові коні пасуться в окраїнах. ”

(Лао-цзи, §46)

Дао ніколи не пробує диктувати світові свої закони, хоч народжує всі речі, що існують у ньому. Оскільки де формує народжені дао речі, виховує, удосконалює, доглядає, підтримує їх, то воно є помічником дао: “ Дао народжує (речі), де вигодовує (їх). Речі оформлюються, форми завершуються. Тому немає речі, яка не шанувала б дао і не цінувала б де. Дао вшановане, де ціноване, тому що вони не наказують, а дотримуються природності.

Дао народжує (речі), де вигодовує (їх), вирощує, виховує, удосконалює, робить зрілими, доглядає, підтримує їх.

Створювати і не привласнювати, творити і не вихвалятися, будучи старшим і не панувати – ось що називається найглибшим де. ” (Лао цзи, §51)

Самовіддана щедрість дао може служити прикладом і для людини:

“ Велике дао розтікається всюди... Завдяки йому все існуюче народжується і не припиняє (свого розвитку). Воно здійснює подвиги, але слави собі не жадає. Народжуючи всі істоти, воно не вважає себе їхнім володарем. Його можна назвати великим. Воно стає великим, тому що ніколи не вважає себе таким.

Де, яке часто вважають добром або силою (“блага сила”), – це запас дао, який дістається кожній окремій речі, або, інакше, її природний потенціал. Лао-цзи розумів під де природну здатність речей досягати досконалості.

Однак це повинно пройти мимовільно, спонтанно, само собою, оскільки будь-яка свідома спроба спертися на знання або тренування приведе до протилежного результату ” [2:20-22].

Основною відмінною ознакою філософії Лао-цзи, яка характеризує послідовників даосизму, є те, що дао розглядається як джерело створення всього сущого, як загальний закон, що керує світом, на основі чого й виникла ідеологічна система, вищою категорією якої є дао. Філософська система Лао-цзи являє собою об’єктивний ідеалізм, але в ній містяться численні діалектичні ідеї, які є раціональною частиною його філософії.