ТОП 10:

ПРОБЛЕМА СВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ



 

1. Сучасна наука про біологічні передумови виникнення свідомості.

2. Соціальні фактори формування свідомості.

3. Проблема особистості і її самосвідомості.

Висновки

Список використаних джерел

 

І. Сучасна наука про біологічні передумови виникнення свідомості

Людська свідомість глибоко укорінена у попередній еволюції тваринного світу, вона має своє підґрунтя насамперед там. Без вивчення психічного розвитку тварин виникнення людської свідомості залишилося б дивом. Вивчення історії розумового розвитку тварин дозволяє зрозуміти, як в рамках біологічних закономірностей готувалося виникнення свідомості людини, і разом з тим правильно підійти до усвідомлення того нового і специфічного, що характеризує свідомість як суспільний спосіб відображення дійсності, на відміну від біологічних форм відображення, властивих тваринам.

У ході тривалого розвитку неорганічної природи виникло життя, а у зв'язку з ним і здатність матерії відображати впливи зовнішнього середовища у вигляді подразливості, а потім і відчуття та більш досконалих форм.

Подразливість є функцією живого організму, суть якої полягає у відображенні тих чи інших впливів зовнішнього і внутрішнього середовища у формі збудження і зовнішньо - відповідної вибіркової реакції. Подразливість характерна як для рослин, так і для тварин [4 : 37].

Поступовий і тривалий розвиток найпростіших живих організмів, зумовлений ускладненням форм їх взаємодії з умовами існування, одержав своє відображення як у вдосконаленні структури їх організму, так і у способі відображення дійсності. Фактором величезного значення, який по суті визначив увесь наступний шлях розвитку живої організації матерії, було виникнення нервової системи, центральної частини головного мозку. Мозок дав можливість здійснювати найрізноманітніші форми регуляції, як внутрішнього організму, так і всі взаємовідношення організму з

навколишнім світом, що ускладнюється, забезпечуючи пристосування його відповідно до постійних і змінних умов.

Важливою умовою розвитку відчуттів і формування сприйняття є виникнення особливих нервових механізмів - органів чуття.

Розкриття І.П.Павловим закономірностей рефлекторної діяльності і встановлення сигнальної ролі образу виявило одну з інтимних сторін розвитку життя на землі - пристосування організмів до щоразу змінених умов життя завдяки сигнальній діяльності мозку.

Суперечки про те, чи є у вищих тварин мислення чи ні, випливають перш за все з невизначеності поняття «мислення».

Мислення - це суспільна, усвідомлена форма пізнавальної діяльності, яка заснована на мові, і тим самим властива тільки людині [7 : 32].

Будь-яка діяльність тварин, що пов'язана із просторовим поєднанням предметів між собою, є практичною формою прояву синтезу, який завжди і неминуче припускає процес аналізу.

Мавпам властивий значний арсенал звуків, які виконують важливу роль у їх спільному стадному житті і є засобом взаємної сигналізації.

Підкреслюючи надзвичайно важливе біологічне значення звукових сигналів в стадному житті тварин, не можна разом з тим випускати з думки і той факт, що для тварин взагалі, і мавп зокрема, важливе значення мають різноманітні рухові реакції.

Особливості психічної діяльності, притаманні сьогодні існуючим мавпам, і які також властиві віддаленим предкам людини, піднялися у своєму розвитку на новий рівень. Вирішальною умовою цього підйому є зародкова трудова діяльність і пов'язані з нею стадні взаємовідносини.

Процес праці розпочався з того моменту, коли жива істота почала виготовляти штучні знаряддя. Але, перш ніж досягнути цього, перед

людина тривалий час користувалася в якості знарядь головним чином готовими предметами.

Стадність визначає суттєву ознаку життєдіяльності приматів. Стадні взаємовідносини приматів досягли найвищого рівня в рамках природної

історії в безпосереднього предка людини. Необхідність спрощення стадного способу життя випливала з мети самооборони і полювання на тварин.

Стадо перед людей, як біологічне об'єднання, в результаті зародження і розвитку трудової діяльності, змінилося елементарним соціальним об'єднанням - стадом первісних людей. В розвитку живої матерії відбувся стрибок, виникла нова закономірність життя. Праця - це перша основна умова усього людського життя. Процес праці в його більше чи менше розвинутій формі обов'язково пов'язаний із виготовленням знарядь, що поклав принципову межу між чисто тваринним і людським способом життя і, що визначив увесь подальший шлях розвитку людства. Праця і стадний спосіб життя перед людей – біологічні чинники найбільш раціональні способи адаптації до середовища і формування однакових законів соціальності та формування суспільних відносин (первісного суспільства).

На стадії неандертальської людини відмічається подальший розвиток техніки виготовлення знарядь, значне збільшення їх різноманітності, розширення сфери їх використання. Тваринні предки людини стали на шлях, який веде до людини, в якості стадних суспільних тварин. Це виявилось однією з найважливіших біологічних передумов. Праця сприяла тому, що стадо тварин перетворилось у якісно нове утворення - стадо первісних людей. «Перші люди, можливо, жили стадами», і оскільки наш погляд може проникнути в глибину віків, ми знаходимо, що так це і було. Як показали спостереження Н.Ю. Войніса,

Н.А. Тих та інших вчених, в основі стадного об'єднання мавп лежать наступні основні біологічні фактори:

а) характер розмноження;

б) зв'язок матері і дитини;

в) взаємне обслуговування і захист [7: 89].

Виготовлення штучних знарядь праці та їх використання, розвиток мисливства, використання вогню - все це поставило людей перед необхідністю обмінюватись досвідом, встановлювати більш тісні відносини і

контакти між собою, більш впорядкований контроль і спостереження за трудовою діяльністю. Тоді виникла мова, як необхідний засіб взаємного спілкування в процесі праці. Мова виникла не на порожньому місці, їй передував тривалий процес розвитку звукової сигналізації і рухових реакцій перед людей. Успадковані від тварин звуки стали основним матеріалом формування звукової мови людини.

Керівним пунктом виникнення мови мав стати той момент, коли звук перетворився у засіб спеціального відображення дій і предметів.

В утворенні зв'язку між звуками, їх слуховими відчуттями, емоціями, образами предметів і діями, величезну роль відігравала міміка і жести.

Виникнення мови означало утворення в мозку людини нового типу нервових зв'язків - елементарної другої сигнальної системи.

Не тільки трудові дії стадної людини, але навіть стадну поведінку мавп і перед людини неможливо пояснити лише інстинктами. Трудові дії, навіть у своєму зародку в перед людині, засновані не на інстинктах, а, головним чином, на індивідуально набутих формах поведінки, зрозуміло, тісно пов'язаних з інстинктами.

Людська ступінь розвитку психіки є продуктом праці і соціальних відносин. Це означає, що початок виготовлення штучних знарядь праці означав собою початок виникнення людини і її свідомості.

Суттєвою рисою стадної свідомості первісної людини, що значно відрізняє її від психіки тварин є те, що для її свідомості предмети набувають до деякої ступені самодостатнє значення, тобто сприймаються незалежно від безпосередньо-органічної потреби в них. Ця особливість свідомості, як найвищої форми психіки, є результатом і передумовою перетворюючого практичного ставлення до зовнішнього світу.

Суттєва риса, яка характеризує стадну свідомість первісної людини в її відмінності від психіки тварин, полягає в тому, що діяльність людини набулаелементарних рис цілеспрямованості: план практичних дій в ній, що орієнтовані на об'єкт, вже опосередкований уявленнями про можливі дії.

Усвідомлення діяльності людини виявляється в тому, що вона організовує її з врахуванням засобів і наслідків її здійснення. Вміння вийти за межі даної ситуації і врахувати все більше віддалені наслідки своїх дій передбачає здатність розумно планувати, передбачати кінець цих дій, тобто думати [14: 72].

Отже, думка народилась на грунті практичних дій, але не безпосередньо, а через ставлення людини одна до одної, через спілкування, мову. Суспільний початок у його примітивній формі відігравав величенну роль у формуванні розумової діяльності, в її первісному відведенні від практики і об'єктів, на які вона спрямована. Формою ж діяльності, яка відігравала роль свого роду «повивальної бабки» в народженні думки з практичних дій, була мовна функція, що здійснюється шляхом жестів і звуків.

Стадні люди - це вже не тварини, але ще і не люди в повному розумінні цього слова. Стадна свідомість виникла в процесі колективної с праці, на основі психіки вищих тварин. А те, що виникає і те, з чого воно виникає - не одне і те ж саме. Разом з тим між ними не існує розриву. Стадна свідомість - це безрелігійна, або до релігійна свідомість [15: 64].

Дійсно людська свідомість сформувалася на тій стадії розвитку людини, коли склалася фізична будова, характерна для людини сучасного типу - кроманьйонця.

Формування справді людської свідомості пов’язане з виникненням нового способу життя, соціальне організованої праці і виробничих відносин, які вимагали підпорядкування життя індивіда суспільне фіксованій системі обов'язків, дисципліні поведінки, що виявляються і регулюються за допомогою мови, звичаїв і традицій, що склалися історично.

Процес матеріального виробництва, що розвивався, організував колектив і сформував родові общини на базі кровної спорідненості. Рід являв собою сукупність рідних, які походили від одного спільного, предка, носили одне і те ж родове ім'я і були пов'язані між собою зв'язками єдиної крові [4 : 19].

В родовому суспільстві родинний колектив співпадав з виробничим. Ріст розвитку суспільних зв'язків призвів до поділу праці між чоловіками і жінками.

Виникнення членороздільної мови відноситься до неандертальської стадії, а її повне оформлення з усіма властивими їй ознаками - до людини сучасного типу. Критерієм, що дозволяє говорити про те, що членороздільна мова могла сформуватися саме в кроманьйонця, є характер її трудової діяльності і форми взаємовідносин людей у суспільстві, що з

неї випливають. Необхідно особливо підкреслити роль праці у формуванні членороздільної мови.

На основі розвитку, збагачення реальних відносин людини родового суспільства із зовнішнім світом, з розвитком взаємного спілкування людей вдосконалюється і духовне ставлення людини до дійсності, до інших людей і до самої себе. Формувалася справді людська свідомість. Питання про потреби - це питання про форми підкріплення або закріплення ефекту практичних дій і спонукальних сил їх виникнення і розгортання.

Отже, сформована людина повністю відрізняється від тварини як своїми потребами, так і способом їх задоволення.

Чуттєва свідомість людини є результатом суспільне історичного розвитку, і в різні історичні періоди її зміст неоднаковий. Суттєва різниця між стадною і суспільною людиною була також в тому, що і як сприймалося ними в оточуючих речах і процесах. Скільки предметів, властивих їм ознак і зв'язків миготіло перед очима стадної людини, багато з яких не фіксувалися її свідомістю [18 : 156].

Вже стадна людина була наділена здатністю до логічного мислення, яке здійснювалося на основі чуттєвих образів. Під логічним мисленням у широкому значенні мається на увазі такий послідовний зв'язок думок, який правильно відображає зв'язок речей.

Для того, щоб зрозуміти практичні дії розумної людини, наростання ланцюга зв'язків в її діях і сам розвиток і відображення цих зв'язків в думках, потрібно поглянути на них зі структурної сторони, з точки зору процесу абстрагування.

Біологічні передумови абстракції мають місце у вищих тварин, в яких вони відображаються у фіксації уваги на одних властивостях даного предмету і відверненні від інших його властивостей у процесі дії з предметами, в процесі їх використання. В людини абстракція у

найпростішому вигляді виступає як невіддільна сторона будь-якої цілеспрямованої дії і сприйняття.

Першою, специфічно людською формою абстракції і є мислення узагальненими уявленнями, що виникло в процесі праці. На відміну від тварин, стадна людина, виділяючи той чи інший предмет з природи, включала його в процес праці і систему тих зв'язків, які з нього випливають.

Такий рівень розвитку абстракції зафіксований, наприклад, у граматичній структурі мови малорозвинених етносів.

З свідомістю в широкому змісті слова, звичайно, слід пов'язати і уявлення про самосвідомість. Розвиток складних форм самосвідомості проходить на достатньо пізніх етапах історії людської свідомості, де самосвідомість набуває відносної незалежності в структурі свідомості.

 

ІІ. Соціальні фактори формування свідомості

Коли людина виділяє себе з природи, тоді вона протиставляє себе їй і починає усвідомлювати своє "Я" і свою протилежність до світу.

Це формує своєрідний відбиток напруженості на людське буття у світі. По мірі оволодіння стихією природи і певною раціоналізацією свого суспільного життя, людина вносила в цей світ реальності власну гармонію і порядок. Первісна людина дану ситуацію переживала так безпосередньо, що світ її фантазій був для неї таким же реально дійсним, як і той, який у боротьбі віднімав у неї близьких та рідних і постійно загрожував її власному життю. Таким і було міфологічне мислення, де "переплітаються вимисел, віра і знання, але суть міфу не зводиться ні до одного з них" [16 : 14].

Біля витоків свого суспільно-історичного буття людину не хвилювало питання природи її думок і почуттів. Так само люди не s підозрювали те, що свідомість виникла з протиріч суспільного життя . [23 : 18]. Таким чином, вже на початку людської історії, з того моменту, як буття розкололось на протилежності духу і матерії, сама людина цього не усвідомлювала. Більше того, у своїй ідеальній сфері вона намагалася згладити протиріччя свого світу, який одночасно виступав і світом всього соціуму, роду. Природно, що не володіючи логіко-політичним інструментом, людина не могла мислити матеріально. Останнє якраз і складає критерій логічної рефлексії, чужої первісному мисленню.

Однак, людина стверджувала свою сутність у предметному світі і виявляється, що світ первісної культури - це опредмечена сутність, нехай і не "логіка" з нашої точки зору, але вона і не ілюзорна, як міфічні герої, а об'єктивна, предметно-чуттєва.

Якщо людська суб'єктивність виступає функцією від людської форми діяльності і спілкування, то в міру розвитку останніх внутрішній світ людини теж розвивався, причому настільки якісно, що на відповідному рівні рамки міфологічного світобачення були зламані тенденцією до натурфілософського знання.

Соціально-економічною основою цієї світоглядницької метаморфози є розклад родової общини і перехід до класових рабовласницьких відносин. До цього часу стихійно відбувається поділ праці на фізичну і духовну, розпад цілісності світовідчуття, самої людської чуттєвості на чуття зовнішні і внутрішні, тілесні і грубі, "плебейські" і духовно звеличені, "аристократичні". "Світ панування і підпорядкування дійсно розколов життя людини, розірвавши тим самим безпосередність її чуттєвого стану... Господар ... не потребує природно - людського виявлення до себе почуттів раба, бо він також є його власністю." [15 : 28].

Поділ праці дав сильний поштовх розвиткові духовного виробництва, що втратило колишній зв'язок безпосередності із матеріальним виробництвом, а це приховує в собі об'єктивну можливість відриву мислення від буття, духу від матерії. Саме в цей час якраз пробуджується цікавість до природи свідомості, її джерел. Класова структура суспільства для пануючих елементів створює умови відсутності дефіциту часу, вона ж у вигляді панування втілює в собі цілепокладаючу силу суспільства, і, зрозуміло, що в цій силі, як активній формуючій, віддається перевага перед пасивністю матерії.

Це логіка виникнення течії філософського ідеалізму, який виростає з розщеплення діяльності і закріплюється класовим інтересом. Але, крім цієї закономірності, розщеплення діяльності несе в собі ще один незначний наслідок, а саме: прагнення бачити дійсність і істинність людського ставлення до світу в одній лише "раціональності", тобто коли із

сукупності сутнісних сил виділяється "лідер" - єдиний в якості джерела істини. Історія античної філософії не знає великих розходжень у цьому питанні між древнім матеріалізмом і ідеалізмом. Так, у Демокріта чуттєвість простягається лише в область думки, основоположник ідеалізму Платон вважає неприйнятним те знання, яке виходить з чуттєвого сприйняття, у Аристотеля - це лише вихідний пункт пізнання. Тільки еллінізм, з його крахом полісної системи, посиленням індивідуалістських моментів в переживанні долі дає приклади аналізу людини і світу через призму практичних почуттів - волі, віри, надії, любові. Філософським вираженням структур суспільного буття, що трансформуються, виступили системи епікуреїзму, скептицизму, стоїцизму. Еллінізм - це перехідна епоха, яка вже не є класикою, але ще не є тим новим, що викликає забуття язичницької Еллади. Стан перехідності духовно, по-філософськи і по-світоглядницьки взагалі, виявляється у пошуку самовираження, що примикає до тієї чи іншої традиції. В епікуреїзмі це відбулося буквально.

Матеріальний атомізм Демокріта знаходить продовження і переосмислення в Епікура. Але в термінах демокрітівської атомістики досліджуються нові грані відносин І світу.

«В Демокріта, атомістика, - чисто природньо-наукове вчення, в Епікура - загальносвітоглядницьке» [4 : 30].

Практика суспільного життя в еллінізмі актуалізувала проблеми вибору, змісту життя, моральності. Саме в цьому об'єктивному процесі виділення особистості виросли системи епікуреїзму і стоїцизму. В історичному плані інтерес цих шкіл викликаний виділенням нової грані відносин людини і світу; людина розуміється як відчуваюче суспільство, вільне у світі нестійкого суспільного буття, тобто відносин «людина-суспільство».

Наступна історико-філософська тенденція аж до початку дев'ятнадцятого століття розвивалася, в основному, у напрямку пошуку можливостей і засобів адекватного відображення світу (це характерно для матеріалістичної лінії). Ідеалізм також уникає розробки гносеологічної проблематики, в результаті чого йому належить пріоритет в осмисленні принципу активності, як іманентної духу активності. Крайності «гносеологічної робінзонади» і субстанціоналізму духу вперше знаходять своє раціональне вирішення крізь призму практики. Це вже нова сторінка в історії філософії. Важливо підкреслити, що практика була осмислена не тільки в своїй гносеологічній функції (як основа і критерій істини), але і як основа формування цілісності людської суб'єктивності. Завдяки цьому філософія, вбираючи в себе всі відносини, що досліджувалися в історії філософії - відносини людини і суспільства, людини і людини, як ставлення до самої себе, людини і культури в цілому.

Тільки з позиції принципу практики стає зрозумілою людська об'єктивність, природно - історичне ставлення до її суті.

Не тільки мислення, але і всі п'ять "зовнішніх" відчуттів людини - це результат розвитку історії. Це означає, що вся людська суб'єктивність, почуття і розум (мислення) людини мають єдине, загальне джерело - людську практику. І філософія, що досліджує відносини людини і світу, бере дійсну людину тільки з урахуванням історичного рівня практики. Будучи формою суспільної свідомості, філософія є системою понятійного «знання». А це означає, що «багатоповерховість» людського світосприйняття розглядається філософією в системі відповідних пізнавальних форм.

Ті проблеми, ті ставлення людини до світу, які виявив філософський процес, необхідно було вирішувати в новому ракурсі, і він був знайдений у вигляді суспільної практики, тієї форми життєдіяльності, яка

безпосереднім чином стикається з особистісним, інтимним для людини. З точки зору вирішальної ролі в історичному процесі предметно-чуттєвої, суспільно-історичної діяльності, була піддана критичному аналізу історія мислення, її певний тип, що знаходиться у полоні перетворених форм. Усвідомлення детермінації людської суті сукупністю усіх суспільних відносин закономірно приводило до дослідження співвідношення суті і існування людини. Результатом цієї роботи став висновок - «емансипація людської чуттєвості», а природа суспільних відносин на певному етапі їх прояву визначається як панування «повного відчуження». Така природа суспільних відносин, як відомо, виступає у вигляді персоніфікації речей (товарний фетишизм) і уречевлення людини (замість її опредмечування) - вона ж породжує панування ілюзійних форм свідомості - всіх форм суспільної свідомості, що претендують на самостійне існування. Домінування цих форм відобразилося на деяких течіях філософії, перш за все на ідеалізмі, для якого характерним було гіпостазування однієї із сутнісних сил людини, чи це розуму (Кант, Фіхте), чи інтуїції (Якобі, Шелінг), чи волі (Шопенгауер).

В результаті тривалого історичного періоду дослідження відношення духу і матерії в класичній німецькій філософії мислення прийшло до того, що оголосило себе початком і приципом дійсної історії. Історичною заслугою цієї філософії було звернення до історії духу, що опредметив себе в особистій формі - культурі. Завдяки цьому, нехай і у деформованій формі, вдалось вичленити в мисленні стійкі зв'язки. Ці зв'язки, вузлові пункти мислення трактувалися як іманентні самому мисленню без зв'язку із буттям. Фактично, ці зв'язки належать до світу «речей в собі», об'єктивні зв'язки «усього в усьому», що виділені людиною шляхом освоєння світу «для себе». Ці об'єктивні зв'язки буття одночасно утворюють вузлові пункти структури людського мислення і є категоріями

мислення. Вони, будучи результатом практичного виділення людини з природи, містять у собі багатогранність людського ставлення до світу, виражають собою історично визначену ступінь людської культури. В цих категоріях в розгорнутому вигляді ніби відкристалізовано опредмечену сутність людини, сукупність її раціональних і емоційно - вольових сил. Категорія в якості квінтесенції суспільно-історичного, практичного сходження до сутності світу, служить передумовою для екстраполяції того змісту, який вона акумулює в собі. Так, категорії «простору» і «часу», «волі» і «необхідності» виявляють історичну неоднорідність в їх усвідомленні.

 

IV. ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ І ЇЇ САМО СВІДОМОСТІ

Останнім часом у вивченні суспільно-історичного змісту такого роду категорій ведуться глибокі дослідження. Результатом їх є визначення двох рівнів детермінації філософської категорії: суспільно-історичною практикою і формами світосприйняття. Зроблена спроба дослідження ряду категорій людського мислення в аспекті їх соціально-історичного змісту і світоглядницької функції, як форм самосвідомості і цілепокладання. Це категорії «мета», «захист», «причина», «рух». Особливий інтерес у філософії викликає питання про категорії, як форми самосвідомості, взяті в аспекті відношення духу і матерії. Останнє подає суттєве уточнення до загального формулювання основного питання філософії в діалектичному матеріалізмі як «відношення людського духу, або духовного світу людини, до олюдненого і олюднюваного буття». [19: 437]. І

«Особливість категорій як форм пізнання є те, що філософська категорія фіксує не тільки всезагальну форму буття природнього, але і буття людського, в якому перетворення природи невіддільне від перетворення соціального середовища». [18: 39].

Рівень і темпи розвитку сучасного виробництва, що випробовує відчутну дію науково-технічного прогресу, проблеми політичного життя, культури в цілому вимагають від будь-якої людини, що виходить за рамки своєї безпосередньої ділянки, кругозору, усвідомлювати свою справу у взаємозв'язку з іншими. А така потреба задовольняється не тільки за рахунок професіоналізму, але і завдяки оволодінню світоглядом, діалектикою діяльності. Не вдаючись до дрібниць питання взаємодії філософії і світогляду, слід звернути увагу на те, що це дві незвідні і не підмінюючі одна одну форми ставлення до світу. Філософія входить у світогляд. Філософія - це система понять про світ, це теорія, яка

відображена в граничних основах людського буття - в системі категорій, всезагальних законів, принципів. Одним словом, це теоретична форма відношення людини і світу, форма світобачення. Світогляд ж і генетичне, і по своїй суспільній функції входить до джерел практичного ставлення людини до світів, виявляє свій об'єкт також категорійне; але в даному випадку категорії відіграють роль самосвідомості людини в світі. Світогляд за формою свого буття різний. Будучи вихідним від практичного відношення, він може охопити інші відношення, в тому числі і практику і самого себе, роблячи предметом пізнання все, що так або інакше належить до сфери людської діяльності і проявляється перш за все у масовій свідомості або світогляді, а потім вже усвідомлюється у філософії, в її законах і категоріях.

Таким чином, проблеми світогляду через особливість філософського світотлумачення, тобто категорізацію світу, одержують теоретичну форму буття.

«Філософія виникає і розвивається через засвоєння, постановку і теоретичне вирішення світоглядницької проблематики» [21:121].

Такий зв'язок філософії і світогляду дозволяє розглядати категорії крізь призму цілісності світосприйняття, що несе на собі сліди історичності суб'єкту. Саме це дає право, вникаючи у історичний контекст, здійснювати історичний зріз загальнолюдської культури мислення. У зв'язку з цим можна сказати, наскільки тип життєдіяльності, спосіб виробництва визначає особливості сприйняття світу, категорійний ряд мислення, настільки через розкриття історичного змісту категорій можна підійти до більш адекватного уявлення «моделі світу» на різних етапах людської історії.

Отже, свідомість, формуючись внаслідок колективної трудової діяльності і осмислення цієї діяльності, є одночасно і активною силою подальшого розвитку людської спільноти.

 

Висновки

Отже, виходячи з попереднього аналізу феномену свідомості, можна зробити деякі узагальнюючі висновки:

1. Виникнення свідомості має своїм підґрунтям тривалий розвиток живої матерії, тваринного світу. Ще на рівні найпростіших організмів зароджуються перші форми органічного відображення (подразливість), які в процесі свого поступового ускладнення готують основу для виникнення людської свідомості, яка відображає оточуючий людину світ і власне буття людини в ідеальній формі.

2. Лише біологічний розвиток тваринного світу не може привести до виникнення, формування свідомості - він є тільки тією матеріальною передумовою, на якій можливий генезис свідомості. Необхідною умовою для перетворення психічної діяльності вищих тварин в ідеальне відображення світу, яке характерне для людини, є колективна трудова діяльність, спілкування, обмін інформацією і вироблення та установлення певних норм спільного життя первісних предків людини. Вирішальну роль в цьому процесі відігравала мова, в якій закріплюється досвід людей і яка служить основою для формування понятійного мислення.

3. Свідомість людини не є пасивним, дзеркальним відображенням світу; вона на певному етапі починає активно впливати на розвиток і суспільства, і людини, виступаючи вагомим фактором соціального прогресу. Саме тому формування нової свідомості є одним з важливих завдань для духовного відродження України і її прогресу в усіх сферах суспільного життя - економіці, політиці, культурі.

4. Дослідження проблем свідомості, сутності її генези, форм прояву та подальших напрямків еволюції неможлива в рамках лише якоїсь однієї галузі наукового пізнання. Невдачі різного роду біологізаторських

концепцій тлумачення свідомості є яскравим свідченням цього. Правильне осягнення феномену людської свідомості потребує оптимального поєднання різних галузей природничо-наукового і гуманітарного знання. І, як свідчить досвід сучасної науки, такий синтез різних напрямків фундаментальної наукової творчості все глибше проникає в середовище вчених.

 

Список використаної літератури

Абьянов Н. Экзистенция как свобода. //Вопросы философии, №8, 1993.

2.Алексеева И.Ю. Искусственный интелект и рефлексия над знанием. //Философские науки, №9, 1993.

3.Акиезер А.С. Об особенностях современного философствования. //Вопросы философии, №5, 1996.

4.Бичко І.В. Просторово-часові характеристики творчої свідомості //Філософія І соціологічна думка, №1, 1994. З.Берддянд І. Гра як феномен свідомості. //Філософська і соціологічна думка, № 7-8, 1995. і

6. Беликов Е.П. Сознание: опыт междисциплинарного подхода. //Вопросы философии, № 10-11, 1988.

7. Демин М.В. Анализ структуры сознания. - М.: 1980.

8. Давыдов В.В. Теория деятельности и социальная практика. //Вопросы философии, № 5, 1996.

9.Карпинская Р.С. Биология, идеалы научности и судьбы человечества. //Вопросы философии, №11, 1992.

10.Зинченко В.П., Мамардашвили М.К. Изучение высших психических функций и категории бессознательного. //Вопросы философии, №10, 1991.

11 .Кондратьєв В.М. Проблема свідомості і мислення. //Філософія і cоціологічна думка, № 12, 1989.

12.Лой A.M. Проблема свідомості: смисли і досвід. //Філософія і соціальна думка, № Ю, 1989.

13.Любомиров Н. В., Толстых В.И. Социально-философский анализ сознания: познавательная ситуация. //Вопросы философии, №10, 1986.

14.Мамардашвили М.К. Сознание как философская проблема. //Вопросы философии, № 10, 1990.

15.Михаилов Ф.Т. Сознание и самосознание. //Философские науки, №6, 1990.

І6.Митюгов В.В. Познание и вера. //Вопросы философии, №6, 1996. И.Олексин В.А. Гуманистика как новый подход к сознанию живого. //Вопросы философии, №11, 1992.

18.Проблемы сознания в философии и научном познании.- Л.: 1985.

19.Пружинин Б.И. Теория познания. //Вопросы философии, №6, 1996.

20.Симонов П.В. Мозг и творчество. //Вопросы философии, №11, 1992.

21.Скворцов П.В. Культура самосознания: человек в поисках истины своего бытия.-М.: 1989. :

22.Собуцький Л. Втрачена природа людини: про ранні стадії розвитку мови, культури, міфа і людського нерозум'я. //Філософська і соціологічна думка, №5-6, 1995.

23.Солонько Л. Проблеми особистішого самовизначення людини. //Філософська і соціологічна думка, №9-10, 1995.

24.Сіверс В. Про єдність підходу у розгляді самовизначення людини. //Філософська і соціологічна думка, №1-2, 1995.

25.Сартр Ж.П. Буття і ніщо. //Філософська і соціологічна думка, №9-10. 1995.

26.Цофрас А. Комплементарність світогляду і світорозуміння. //Філософська і соціологічна думка, №1-2, 1995.

27.Філософія. Курс лекцій. - К.: 1994.

28.Філософія: Підручник. -К.: 1995.

29.Шалюгин С.М. Искусственный интеллект. Гносеологический аспект. -М.: 1985.

30.Швыров B.C. Рациональность как ценность культуры. //Вопросы философии, №6, 1992.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.118.253 (0.028 с.)