Невідповідність комп’ютера психофізіологічним особливостям людини

Фахівці, що займаються практичним використанням досить складної комп’ютерної техніки, зненацька зіштовхнулися з явищем, коли досить досконалі з погляду техніки комп’ютери при застосуванні на виробництві не давали очікуваного ефекту [8:143]. І безпосередньою причиною цього була велика кількість помилок, що допускали люди, які керують цією технікою. Усі ті переваги, що були досягнуті завдяки технічному удосконаленню комп’ютерів, досить часто зводилися нанівець неточними, несвоєчасними діями людини.

Першою реакцією на таку невідповідність була спроба усунути помилки людини за рахунок ще більшої автоматизації техніки і заміни в ній людини. Саме тоді ще існували ілюзії, ніби-то комп’ютерна техніка, доведена до відповідного рівня досконалості, зможе розв’язувати будь-які завдання, які до цього вирішувала людина. Однак від подібного підходу до розв’язання проблеми незабаром довелося відмовитися, тому що практика показала, що техніка здатна замінити далеко не усі функції людини. Навіть там, де можна повністю замінити людину автоматом, робити це не завжди доцільно.

Іншим, більш реальним шляхом вирішення цієї принципової проблеми, був аналіз причин настільки великої кількості помилкових дій людини при роботі з новою технікою і пошук можливостей її зменшення. І перше питання, яке виникало при цьому, полягало у наступному: чому ця проблема не виникла спочатку? Вивчення його дозволило розкрити надзвичайно важливу особливість нової техніки: комп’ютер робив можливим розв’язання принципово нових задач, але при цьому створював для взаємодіючої з ним людини і принципово нові умови праці.

Властиві новим машинам складні швидкоплинні процеси з великим числом змінних параметрів, які потрібно контролювати та враховувати в ході управління, вимагали від людини дуже значної швидкості сприйняття і обробки поточної інформації. Людина в процесі взаємодії з такими системами часом просто фізично не могла справитися з усіма виникаючими перед нею завданнями. Якщо ж ще й врахувати, що подібні завдання доводилося вирішувати у незвичайних умовах життєдіяльності, в умовах високої відповідальності за успіх роботи, високої ціни помилки, то стане очевидним, як істотно змінилися умови життя людини при масовому застосуванні нових автоматизованих системах управління.

Отже, з появою нових, сучасних комп’ютерних систем виявився діалектичний стрибок, що призвів до виникнення якісно нових умов роботи — умов, при яких людина вже не змогла, навіть при мобілізації усіх своїх компенсаторних можливостей, успішно вирішувати покладені на неї завдання. Звідси випливає важливий висновок: причиною низької ефективності нової техніки була не людина, яка своїми помилками перешкоджала її успішному застосуванню, а сама техніка, що була створена без врахування психофізіологічних можливостей людини, яка з нею взаємодіяла, і фактично провокувала її помилки. Так виникла необхідність у спеціальному вивченні психофізіологічних особливостей діяльності людини у нових складних технічних системах, вивчення її можливостей при розв’язанні складних завдань з метою врахування цих даних при розробці комп’ютерних систем і підготовці спеціалістів для роботи з ними.

Так на грані філософії людини та техніки виник цілий комплекс спеціальних теоретичних і прикладних проблем, без розв’язання яких стало неможливе створення нових комбінованих систем “людина-комп’ютер”, здатних ефективно опрацьовувати покладену на них інформацію.

Інтенсивний розвиток комп’ютерної техніки та її широке використання в автоматизованих системах управління обумовили актуальність досліджень і розробок, пов’язаних із проблемою організації ефективної взаємодії людини з комп’ютером.

При використанні комп’ютера людина виконує досить різноманітні функції, починаючи з технічного обслуговування і закінчуючи прийняттям відповідальних рішень. Це породжує комплекс досить складних проблем. Тут і проблема організації взаємодії людини й ЕОМ, де особлива актуальність як і раніше належить питанню про розподіл функцій, раціональному поєднанні можливостей комп’ютера та творчої діяльності людини. Актуальною залишається і проблема, пов’язана із пошуком загальної мови опису діалогу “людина–комп’ютер”, синхронізація їхньої взаємодії.