ТОП 10:

Це самотність у колективі, самотність-туга за чимось поліфонічним і незавершеним, самотність-жадання ірраціонального та потойбічного.



Особлива проблема в науці – самотність та освіта. Люди в своїй переважній більшості здатні навчатися в колективі та з допомогою колективу. Звідси нездатність до примноження успіхів, коли залишається один – поза межами шкільного, студентського чи аспірантського життя. Найглибша освіта – то освіта у самотності. Нехай вона досить часто відбувається через страждання – така освіта дає змогу побороти відчуження самотнього від творчості геніїв минулого.

На відміну від науки, необхідність творчої самотності у мистецтві є загальновизнаною. Специфіка художньої творчості приводить до природної потреби в усамітненні – інколи досить тривалому, - щоб виразити себе неповторно-образно.

Для того, щоб зрозуміти сенс творчої самотності у мистецтві, треба спочатку збагнути, що саме в мистецтві відбувається спроба взагалі звільнити людину від самотності.

У чому ж специфіка художнього розв'язання суперечності людського буття, завдяки якій воно здатне звільняти людину від самотності?

Передусім, за способом відношення до дійсності воно виступає духовно-практичним або, точніше, екзистенційно-практичним. За формою вираження – це розв'язання образне. Під образністю тут розуміється цілісність і адекватність способу вираження дійсності, а також його домінуюче-естетичний характер. Саме завдяки образному характеру відтворення дійсності, тобто безпосередньому вираженню загального через чуттєво-конкретне, художня творчість в особі своїх найкращих представників, як жодне інше явище духовного життя, здатна зрозуміти і розв'язати суперечність людського життя, причому тоді, коли його практичне розв'язання ще тільки намічається.

Отже, можливість розв'язання мистецтвом суперечностей людського буття, що породжує поліфункціонально-людяний і поза-буденний, а тому катарсичний характер художньої творчості, породжує і зняття внутрішньої самотності людини – як творця, так і спів-творця, сприймаючого.

Це уможливлюється тому, що мистецтво приводить до появи художньої реальності, яка включає людину у таку систему відносин зі світом та самим собою, яка може дійсно долати внутрішню самотність. Слід зазначити, що це подолання відбувається за рахунок концентрованої самотності автора, який створює художню реальність, однак воно стосується і самого автора. Автор включається у комунікативну систему із сприймаючим та власними героями. Його концентрована внутрішня самотність, що привела до появи твору, дивним чином породжує концентровану внутрішню комунікацію

Таким чином, внутрішня самотність людини виявляється і долається у трьох фундаментальних екзистенційно-особистісних вимірах: буденності, граничному бутті (бутті – на – межі) та метаграничному бутті (бутті – за – межею). Вказані виміри не знаходяться у відносинах лінійної субординації, вони не поєднані принципом “абсолютного зняття”. Кожна людина містить у собі всі ці виміри, які взаємодіють один з одним.

Висновки

В даній роботі ми дійшли передусім того, що поняття “самотність” є ключовим для означення проблеми людського існування.

Самотність - це не те, що можна побачити, це те, чого не можна не побачити.

В цьому явищу зараз приділяють багато уваги філософи, соціологи, психологи, медики... За останній час вийшли збірники статей і монографії, які є результатами наукових досліджень самотності як соціально-психологічного феномена. Досліджується медичний аспект цієї проблеми. Філософ А.І.Титаренко достатньо обґрунтовано стверджує, що в ХХ столітті “проблема самотності отримала небувалий по значенню філософсько-етичний статус: в ній побачили один з вічних, рокових джерел не тільки трагічної безнадії існування людини, але і ходу всієї історії.”

Точне визначення самотності дав соціолог І.С.Кон, назвавши її “багатообразною”. Хоча це, звісно, не точне наукове визначення, а скоріше метафора, що виражає теперішнє безсилля раціонального пізнання перед даним феноменом.

У роботі було показано, що філософське дослідження феномену самотності вимагає розглядати його у різних вимірах людського буття. Аналіз наукової літератури дозволив виділити й проаналізувати індивідуальну та колективну форми внутрішньої самотності.

Вихід за межі внутрішньої самотності можливий лише у внутрішній комунікації. Під внутрішньою комунікацією можна розуміти таку комунікацію, що торкається глибинних смислових орієнтацій і має вільний характер.

Внутрішня самотність по-різному виявляється в екзистенційно-особистісних вимірах людського буття. У буденному бутті людини вона виступає як нудьга, у граничному бутті людини виявляється у формах: “туга”, “закоханість”, “жах”, “відчай”.

Вивчення феномену самотності не можна вважати завершеним. За межами даної роботи залишився цілий ряд проблем. Тому існують перспективи подальших досліджень.

Список використаної літератури

 

Бердяев Н. А. Самопознание. – М.: Мысль, 1991.

Билецкий А. Фауст, трагедия Гете // Гете И. В. Фауст. – М.: Искусство, 1962. – с. 3 – 36.

Бодрийяр Ж. Система вещей. – М.: Рудомино, 1995. – 171 с.

Бубер М. Проблема человека // Два образа веры. – М.: Республика, 1995. – с. 157 – 232.

Быстрицкий Е. К. Феномен личности: Мировоз-рение, культура, бытие. – К.: Наукова думка, 1991. – 196 с.

Гончаренко Н. В. Гений в искусстве и науке. – М.: Искусство, 1991. – 432 с.

Ермоленко А. Н. Этика ответственности и со-циальное бытие человека ( современная немецкая практическая философия ). – К.: Наук. думка, 1994. – 200 с.

Загороднюк В.П. Целепологание и идеалы. – К.: Наук. думка, 1991. – 171с.

Кнабе Т. С. Диалектика повседневности // Вопросы психологии. – 1989. – №5. – с. 32 – 38.

Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. Мюнхен – Львів, 1995.

Кьеркегор С. Болезнь к смерти // Страх и трепет. М.: Республика, 1993. – с. 251 – 350.

Кьеркегор С. Страх и трепет // Страх и трепет. М.: Республика, 1993. – с. 15 – 114.

Лях В. Екзистенційна свобода: вибір та відповідальність ( філософська концепція

Ж. – П. Сартра ) // Філософська та соціологічна думка. – 1995. - №5 – 6. – с. 110 – 116.

Ситниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. – К.: Либідь, 1996. – 176 с.

Соловьёв В.С. Смысл любви // Философия искусства и литературная критика. – М.: Искусство, 1991. – с. 99 – 160.

Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Время и бытие. – М.: Республика, 1993. – с. 327 – 344.

Хайдеггер М. Что такое метафизика? // Время и бытие. – М.: Республика, 1993. – с. 16 – 26.

Хамитов Н. В. Философия одиночества. Одиночество женское и мужское. – К.: Наукова думка, 1995. – 171 с.

Хамитов Н.В. Философия человека: поиск пределов. Кн. 2. Пределы мужского и женского: введение в метаантропологию. – К.: Наукова думка, - 1997. – 177с.

Швалб Ю. М., Данчева О.В. Одиночество: социально – психологические проблемы. – К.: Украина, 1991.

Шопенгауэр А. К учению о страданиях мира // Афоризмы и максимы. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1991. – с. 197 – 210.

Ясперс К. Комунікація // Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. –К.: Либідь, 1996. – с. 132 – 149.

Розділ VІ Філософія пізнання (епістемологія)

Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу

Тема 14 Наукове пізнання

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.221.149 (0.007 с.)